Походи князя Ігоря

Любив князь Ігор лови, веселі бенкети, та правити державою не любив, — тягарем уважав правління. Тому радо здавав державну управу на інших, на

[40] Воєвода — найвищий по князі начальник над військом, той, що "веде вої" (військо).

воєводів40 своїх.

Найбільший вплив мав на князя Ігоря воєвода Свенельд. Дружинники княжі говорили між собою, що князем не Ігор, а Свенельд.

— Він з усіх моїх воєвод наймудріший, — нераз говорив князь дружинникам, — він усіх їх за пояс заткне!

Так воно й було! У найважчій хвилині він князеві завсіди радою й ділом допомагав...

— Ти, княже мусиш сильніше об'єднати всі області з Києвом — радив нераз Свенельд. — Треба позбутися місцевих князів та понастановляти своїх воєводів, що тебе в усьому слухали б, одну правду скрізь держали.

А тут ще й княгиня Ольга притакує:

— Воєвода Свенельд правду каже. Коли хочеш, щоб твоя держава була сильна й могутня, то треба об'єднати окремішні племена, усунути племінних князиків, один лад скрізь завести, правду одну, Скрізь мусить бути одна правда, а не що інша область, то інші закони.

І радів князь Ігор, коли чув такі слова з уст любої дружини:

— Ти в мене княгиня, — говорив тоді. — Та й я не від того, аби тільки сил нам стало на те...

— Стане, — запевняв Свенельд.

— Хто хоче, для того нема неможливого, — додавала Ольга.

Правда, часом противився таким думкам Перунів жрець, Радослав:

— Не годиться давні звичаї зносити, — говорив він. — І боги прогніваються, і негодування будуть, а то й до усобиць41

[41] Усобиця — або міжусобиця, це війна між своїми, найгірша і найшкідливіша з усіх воєн.

може дійти — а з того чужинці скористають, ослаблять державу твою, княже, наскоками народ знищать.

— Коли багато господарів у хаті, то ні ладу, ні згоди не може бути, — відповів на це Свенельд. — Щоб був лад і сила, мусить бути один господар.

А князь і княгиня притакували Свенельдові.

А тут, як на потвердження Свенельдових слів, приходить вістка:

— Великий княже, древа42

[42] Древа — древляни, українське плем'я, що жило між Києвом і рікою Припяттю. Їх головні городи (міста) були: Іскоростень, Турів і Овруч. Назва походить від того, що вони жили в лісах між деревами.

[43] Митники — княжі люди, що збирали мито, себто оплату за переїзд.

[44] Вирники — княжі люди, що збирали від засуджених виру, себто кару за провини.

[45] "На щити взяти" — взяти наступом, приступом, здобути.

[46] Примучити — підкорити, силою змусити до підданства.

[47] Уличі — українське плем'я, що жило на чорноморському побережжі коло Дніпра.

повстали проти твоєї влади, твоїх митників43 і вирників,44 хто не втік, повбивали, — свою владу скрізь заводять.

Така вістка стривожила терем великокняжий.

— Що ж радиш? — питає князь Свенельда.

— Полком треба йти на древу, городи їх або на щити взяти,45 або облогою. Примучити46 древу, дань вищу наложити, як досі давали, бо не покараєш древи, то й уличі47 й інші підуть за ними...

— Так ти, Свенельде, підеш полком на древу!..

— Твоя воля княже, — відповів Свенельд.

І пішов на деревлян, переміг їх і від імени князя наложив на них дань, більшу від Олегової. Та ще Свенельд не покінчив із деревлянами, як уличі повстали.

Післав князь проти них Івора. Та цей не міг дати собі ради з уличами. Хоробро боролися уличі, несподівано на воїв Івора напали, нищили їх.

Три роки надармо облягав Івор город уличів — Пересічен! У Пересічні води й харчів доволі, нічого пересічанам облогою не вдієш! Ще й із города, завзятці вискакують та несподіваними нападами шкоду роблять Іворовому війську.

А Свенельд уже примучив древу.

— Кінчи ти з уличами, бо Івор не дасть їм ради! — каже Свенельдові князь. І відкликав Івора.

А Свенельд Пересічен на щити взяв...

І каже йому князь Ігор:

— Уся дань із уличів твоя, на дружину хоробру.

— Дякую тобі, княже, — каже Свенельд, — хоч, правду сказати, дань із уличів дуже непевна. — Волів би я дань із древи.

— Так збирай із древи дань! — сказав князь Ігор...

Та Івор не любив Свенельда. Він же ж йому славу відібрав.

— Ще трохи й я сам був би примучив уличів і Пересічен узяв би. Не важко воно було, як я уже ослабив уличів, покінчити з ними Свенельдові.

І став говорити дружині:

— Князь більше дбає про Свенельдову дружину, як про нас, свою дружину. Свенельдові

[48] Отрок — хлопець-слуга при княжому дворі, рядовий вояк. Те саме "дітський".

отроки48 й одіті й озброєні, як слід, а ми трохи не голі.

А інші:

— Ходімо до князя, хай і нам дасть нагоду забагатіти!

Пішли.

— Княже, — каже Івор, — ти кривдиш нас, дружину свою. Свенельд не князь, а його дружина краще зодягнена та озброєна, як твоя.

— Що ж, — каже Ігор, — відкіля я вам візьму одягів та зброї? Я думаю про похід на греків. Уже й все готове. Удасться похід, то й забагатієте всі й одягнетеся як слід та озброїтеся. Грецька зброя знаменита!

І крикнули дружинники радісно:

— На греків, на греків ходім!

— Гаразд, — каже князь Ігор, — підемо!

Був це рік від створення світу 6449, а від Різдва Христового 941. Стали човни на Дніпрі. Понад тисячу суден, а в кожному судні по сорок дружинників.

— Тепер похід мусить нам удатися, — кажуть Ігореві дорадники, — бо всі

[49] Сарацени — (арабське слово, зн. "східні") так звали в середньовічних часах спершу арабів, а потім усіх магометан.

[50] Херсонес — в наших літописах Корсунь, місто на півострові Криму, грецька кольонія, лежало недалеко від сьогоднішнього Севастополя.

[51] Стратег — (грецьке слово) ватажок, начальник.

[52] Ескадра — відділ воєнних кораблів.

грецькі кораблі пішли на сараценів.49

Поплили. Голосні бойові пісні плили враз із військом за попутнім вітром.

Уже на морі Ігореве військо, вже Корсунь50 суднами обступає.

А корсунський стратег51 не гається, до царя, що на сараценів пішов, гінця посилає.

— Царю! Царгород у небезпеці, Ігор іде силою великою!

А Ігор справді вже під Царгородом і від суші й від моря.

Та грецька ескадра52 замкнула царгородську протоку.

— Треба знищити береги протоки, — радять Ігореві, — то грецьким кораблям харчів не буде.

І дав Ігор наказ війську нищити береги.

Аж тут як не почнуть гриміти громи, раз-за-разом...

— Що це? Небо ясне, чисте! Ніде ні хмариночки. Відкіля ж ці громи беруться?

А на кораблях Ігоря метушня. Тут і там горять судна! Щораз більше. За кожним гуком запалюється якесь судно й горить.

Дивляться Ігореві вої, а в повітрі за кожним гуком: справді ясне полумя, мов блискавка, пролітає.

— Що це, чи греки в Перуна вогню позичили, чи Перун із ними держить, а не з нами, що йому покланяємося та жертви приносимо? І чим прогнівили ми його? — питаються самі себе стривожені вої Ігореві.

Бачить Ігор, що не встоїть проти ясного Перунового вогню, і суднам завертати велить.

— Підемо по здобич на схід відсіля, там багаті оселі, — каже Ігор.

І пустилися в похід на чорноморське побережжя Малої Азії. Почали пустошити

[53] Босфор — морська протока між Европою й Малою Азією, сполучує море Мармара з Чорним морем.

[54] Візантія — грецька (східно-римська) держава, назва походить від міста Візантії, що лежало на місці Царгороду (Константинополя). Місто Візантія було засноване в VII ст. до Хр., а в 196 р. по Хр. зруйнував його римський цісар Септімій Север. В 330 р. по Хр. Збудував цісар Константин Великий на цьому місці нове місто, що від нього й називається Константинопіль. Слов'янська назва Константинополя Царгород, (себто "царський город").

[55] Вітинія — країна в Малій Азії над Чорним морем.

[56] Патриції — в стародавньому Римі те, що в нас бояри, а від часів цісаря Кон-стантина Великого найвищі урядовці.

землі від Босфору53 і далі на схід. А тимчасом Візантія54 отямилася з першого переполоху, стала війська стягати. Македонська кіннота вдарила на Ігореве військо, що пішло було в Вітинію55 за припасами. Тільки кілька вояків вернулося в Ігорів табір із розбитого відділу.

А лихо не ходить одинцем: надтягнуло грецьке військо із сходу, а з моря надплила фльота під проводом патриція56 Теофана. Замкнули греки відворот Ігоревому війську.

— Виловлять і витовчуть нас, як мишей, — говорили Ігореві полководці.

— Що ж діяти? — питає Ігор у тривозі.

— Немає іншої ради, тільки пробиватися треба крізь ворожі лави, проміж кораблі ворожі, — відповідають йому. — Голод дошкулює вже нам, військо невдоволене.

— Коли так, то стараймося силою вирватися з цієї матні, — сказав Ігор.

Ударили русичі на греків. Та грецькі кораблі не подалися, видержали напір, а там і самі вдарили на напасника. Почався завзятий бій на морі.

Не пощастило Ігоревим кораблям, багато їх найшло могилу на дні моря!

— Ніч — мати наша, — сказав тисяцький Івор. — Нічка заслонить нас, і ми вихопимось із рук грекам.

Тихо-тихесенько плили судна русичів, що ледве плюскіт було чути...

Як схід неба зарумянила рожева зірниця, були Ігореві суда вже далеко поза грецькими кораблями. Стали полководці Ігореві раду радити.

— Додому вертаймось! — кажуть одні, — дуже вже наші сили змаліли:

— Без добичі не вернемось додому, — каже Стемид, — ходімо перше

[57] Тракійське побережжя — це північне побережжя Егейського моря, від півострова Халькідіки аж до Босфору.

на Тракійське побережжя.57

Перемогла Стемидова думка.

— Та греки скоро спостерегли, що Ігор вирвався їм з рук, і зараз пустилися за ним у погоню.

Але дігнали тільки задню частину суден. Іздалеку вже стали кидати "ясним вогнем".58

[58] Ясний, грецький вогонь — греки тоді мали тоді якийсь вогонь, що не гас на воді. Його кидали на ворожі кораблі, щоб їх спалити. Що це був за вогонь, напевно не знати. Одні вчені кажуть, що це була нафта, а інші, що греки знали вже стрільний порох.

Кораблі запалювалися. Серед залоги настав переполох. Деякі так боялися цього "несамовитого" вогню, що кидалися в море й тонули. Кораблі з тієї частини, що залишилась ціла, греки оточили й усю залогу забрали в полон.

Ігор із останками суден утік, кинувшися в Озівську протоку.

— Туди безпечніше, — сказав Ігор, — бо на Дніпрі може ждати нас засідка.

Степами щасливо добилися до Києва.

Гордо та пишно виїздили Ігореві вої з Києва, та непишні верталися.

І не всі повернулися. Ой, багато, багато русичів і словен найшло могилу на дні синього моря, рибам на жир пішло. Не пишатиметься на їх могилах калина червона, не справлятимуть над ними тризни діти їхні.