Мамай (нетерпляче).
Та не марудь! — від спраги я конаю...
П'ють, сміючись, і знов сідають.
Касильда (наливає знов).
Оповідав мені коханий муж,
Що, ночі цеї ще, лицарство славне
Останні з ворогом рахунка звірить...
Наливайко
(перезирнувшись з товаришами).
Не втримався...
Мамай
От проклятий бабій!
Касильда (ніби не чула).
То чом би нам не випить за звитягу!
(Підіймає кубка).
Мазепа
(підводиться, до Касильди).
За це я радо вип'ю ще, але...
(До Наливайка).
Мене, гетьмане мій, тривожить те,
Що замір наш відомий не лиш нам.
Де ж карність, так потрібна в справах цих!
Дивуюсь я...
Кремпський
І я також.
Орішевський
Даруйте,
Мої панове! Я також, як ви,
Здивований, але велить звичайність
Нам перше кубки спорожнить...
Мамай
Авжеж!
А потім вже й про справи військові
Нараду розпочати.
(Підносить кубка вгору).
За звитягу ж!
П'ють. Касильда, одпивши трохи, відходить з усмішкою набік.
Кремпський
Нема що радитись, коли гетьмана
У час призначений чомусь нема.
У хвилю цю лишати військо годі,
Тому кажу: останню раду най
Відбудуть тут гетьмани славні...
Мазепа
Авжеж!
Наливайко (встає.)
Гаразд, ідіть: в свій час подам я гасло,
Як і умовилися ми. А я
Вже сам з Грицьком пораджуся востаннє.
Мамай (чухає потилицю).
Розмордувало вас!.. А тут же мед! —
Боїшся проковтнути язика...
(Бистро наливає кубка й п'є).
Наливайко
Червоного нап'єшся незабаром,
А потім видно буде!..
Всі
(вклоняються господині; до Наливайка).
Будь здоров,
Та не забудь, що північ наступає.
(Виходять).
Наливайко (їм услід).
О, не турбуйтеся!..
Павза.
Касильда
(почуває себе ніяково й хвилюється).
Ну, що ж, гетьмане,
Наш лицарю преславний,— вип'єш ще?
(Підходить до столу й наливає).
Наливайко (з усмішкою).
Чому і ні, але... чому ж собі
Не наливаєш ти, прекрасна пані?
Касильда (наливає й собі).
Гетьман у добрім гуморі, я бачу,
Десь доброго чогось собі чекає
Від бою цеї ночі?
Наливайко
Так, чекаю.
Касильда
Останнім разом в Білій Церкві
Гетьман, здається, теж веселий був,
Хоч доброго нічого там не сталось.
Наливайко (глузливо).
Не сталося?.. А шлюб з гетьманом твій,
Вельможна пані!
Касильда (спалахнувши).
Шлюб? Глузуєш ти?..
Наливайко (спокійно).
Крий Боже! І чому вельможна пані
Гадає, що це глум?..
Касильда
(тамуючи хвилювання).
То прошу ж пити...
(Торкає своїм кубком Наливайкового й надпиває).
Скажи мені, гетьмане Наливаю,
За що ти так зненавидів мене?
Наливайко (похлинувшись).
Оце, най Бог боронить! Хто сказав
Тобі, вельможна пані, цю дурницю?..
Зненавидів... За що?
Касильда
Тебе питаю.
Наливайко
Я ворогів ненавиджу й тому
Їх б'ю, аби доскочив.
Ти ж, вельможна...
Касильда
(не спускаючи з нього очей).
Відтоді, як побачила тебе,
Спокою я не знала...
Наливайко(здивовано).
Та чому?!
Касильда
Чому?.. Сама не знаю досі я...
Здавалось тоді, що із тобою
Вийшла в життя моє марудне радість.
Що в темряві шляхетського життя —
Нудного й сірого в своїй пишноті —
Зійшло мені давно бажане сонце,
Що і мене покликав бучний степ,
Як лицарів своїх, як і тебе,
До втіх, іще не знаних і чужих
Гербованій пишноті. Серцем всім
До тебе линула, гетьмане красний,
І годна все була тобі віддать
Лише за те, щоб з вами бути...
Наливайко (вражений).
Ти?!
Касильда
Здавалося так іноді, кажу...
Чому ж не п'єш, мій лицарю прекрасний?.
Це не отрута — ні, це добрий мед...
(Торкає його кубка. П'ють).
Хоч іноді бувало і таке,
Що годна я була не лиш отрути,
Але й тортур тяжких тобі завдати...
Наливайко (вражений).
Мені?! Та за що ж?
Касильда (наливає).
Вип'єм ще, гетьмане!
П'ють.
Відтоді ще, як вітром степовим —
Яка краса! яка краса! — упав
Ти несподівано зненацька так
На замок Калиновського й його
Пустив за димом і пожакував...
Наливайко (нахмурившись).
Вітця мого убив магнат скажений...
Касильда
...Відтоді ще, як на магнатство наше
Повіяв жахом ти неждано з степу,
Я стежила твій шлях аж до Литви —
Кривавий, грізний шлях... В душі моїй
Прокинулась гербована шляхтянка,
Відчула я, що ворог ти страшний,
Перед котрим тремтять Річ Посполита
І віра прадідівська католицька,
Перед святим отцем, якого знаєш
І ти, перед животворящим крижем
Заприсяглася гордим серцем я.
Помститися... Але... коли тебе
В Шершнях побачила я вперше — враз
Розвіялась моя знанависть димом,
І хоч огнем ти спалахнув тоді
Ворожим і страшним, але від того
Іще гарнішим став... Моя зненависть
Поволі обернулась у кохання...
Так. Так... Не смійся, а випий краще ще...
І я з тобою...
П'ють.
У рожевих снах,
У мріях легкокрилих вже літала
Я поруч із тобою по степах
Безкраїх, пишних вороним конем
І радість буйну сонцю посилала,
А хмарам грізним — виклик свій до бою...
Так марила я в самотині,
Й величні приписи отця святого
Такими вбогими мені здавались...
Обмарена, й не зчулась пишна панна,
Як в Білій Церкві раптом опинилась,
Медведем диким пірвана вночі...
Але і там я бачила щоночі
Рожеві сни про лицаря свого,
Аж поки сам увіч з'явився він
І — ганьба! — клякнувши перед медведем,
Мене йому спокійно на поталу
Віддав зневажливо, немов якусь...
Якусь... так він — мій лицар,— так сказав...
І зненависть уся вогнем пекельним
В моєму серці спалахнула знов!
Перед отцем святим на чеснім древі
Животворящого святого крижа
Заприсяглась помститись я за все —
За віру, за отчизну і за себе...
Тож вип'єм кубок передсмертний цей...
Рух здивування в Наливайка.
...За мрії і потоптані тобою
Життя мого найкращі ніжні квіти!..
Ат... все загибло, все!.. А винен — ти!
(Бере кубка, торкає ним Наливайкового й п'є).
Наливайко
Чому ж тоді, як кликав я тебе
До шлюбу, ти...
Касильда
(гордо випростуючись).
Ти гвалтом взять мене
Хотів! — мене — гербовану шляхтянку!..
Наливайко
Коли б була ти нею, пані й справді,
То знай: я з вами там не говорив би,
А просто — те гніздо панів Оборських
Пустив би був за димом, як і всі,
В яких жили гербовані оті...
Касильда (здивовано).
Не розумію я...
Наливайко
Але я знав
Ще перед тим, що ти хоч і шляхтянка,
Та не гербована...
Касильда (тупнувши ногою).
Як смієш ти!..
Оборського магната я дочка,
І хто...
Наливайко
Ти не Оборського дочка!
Касильда (вжахнувшись).
Як ні?! Чия ж, гадаєш ти?..
Наливайко
Русинка! —
В тобі дочку свою стара Пазина
Давно уже пізнала й... пожаліла
Зо сну магнатського збудить тебе...
Чи ти гадаєш, що дарма стара
З тобою всюди йде, немов рабиня?..
О, ні! Пазина не з таких! Пазина —
Орлиця, любить степ і нашу правду
Й ненавидить магнатство, як і ми!
Касильда (гнівно).
Це вигадка!.. І як могла пізнати те,
Чого немає справді?.. Коли ж так,
Чого в Оборських опинилась я?!
Наливайко
На лівім рамені два легких шрами
З дитинства маєш ти...
Касильда
(вражена загортає рукав до плеча).
Так, так... два шрами...
Наливайко
Була мала і зранилась об пліт.
Твій батько — з діда-прадіда козак,
На службі ж в короля здобув шляхетство.
Поліг в бою з татарами, а матір
Взяли татари у ясир і туркам
У Килію за няньку продали...
Касильда
(приголомшена, тихо сідає).
Стривай... то як же це?.. Русинка я?..
А ті ж... Оборські...
Наливайко
Тож старий Оборський
На спів на ту руїну, й підібрав
Тебе у лісі, й виховав у себе,
Я рідную дочку...
Касильда (мов несамовита).
Й вона мовчала...
Наливайко
Кажу ж, із мрій гербованих тебе
Збудити не хотіла...
Касильда
...і на поталу
Ляхам гербованим мене лишила...
Наливайко
Вони — такі ляхи, як ми з тобою,
Оборські ті, Жолкєвські, Калиновські!
Герби ж на них — тавро лихої зради
Народу рідного...
Касильда
Так, так... І я
Їм помагала... Ах, тепер я знаю,
Чому душа моя завжди до вас
Летіла у степи з магнатських замків
І часто у розкошах, як в льоху
Глибокому, нудилася в сльозах...
Тепер я знаю... Пізно... пізно вже...
(Схопившись раптом).
Боржій... боржій тікай звідціль, гетьмане,
Мій лицарю нещасний...
(Хапає його за рукав).
Наливайко
(підвівшись, здивовано).
Та чого
Тікати маю я?
Касильда (благаюче).
Тікай!.. З ксьондзом
Отим і Лободою продала
Я табір ваш ляхам... Хотіла цим
Помститись над тобою за зневагу...
Десь досі Лобода одкрив ворота
Кварцяникам...
Наливайко (гостро вражений).
Прокляття!..
(Хапає в скамниці шлика. Знадвору чути гомін бою й крики).
Касильда
(безсильно опускається на стілець).
Пізно вже...
(Схиляє голову на груди).
Наливайко
О, ні... не пізно ще!.. Ще я живий —
І горе зраді!..
Біжить до дверей, але в цю хвилину двері широко розчиняються й наливайківці вводять побитого, скривавленого Лободу, тримаючи його за руки й підганяючи стусанами. За ними входить Пазина й стає мовчки осторонь. Касильда з ляком схопилася й дивиться на несподіваних гостей поширеними з ляку очима.
Наливайківці
(вимахуючи руками й перебиваючи один одного).
— То так про нас гетьмани наші дбають!..
— Ляхам на палі продаєте, кляті!..
— Не буде так! загинете із нами!..
Наливайко
(тупнувши ногою, грізно).
Що?! Губу затуліть!.. Що сталось?..
Наливайківці
(відступивши до дверей).
— Не знаєш ти? То поспитай його!..
— Ворота відчинив ляхам, падлюка!
— Ляхи у таборі, а ти не знаєш?..
— На чорта нам такі, як ви, гетьмани!
— Один ляхам нас продає, а другий
Не зна нічого!..
Наливайко
(висмикує з-за пояса пістоля й стріляє в Лободу).
Так умри ж, собако!
Лобода (важко подає).
Касильдо... смерть... Простіть, брати... простіть!
(Вмирає).
Касильда
Ах, жах...
(Кидається на шию Пазині).
О, мамо, мамо!
Пазина обнімає її й здивовано позирає на Наливайка.
Наливайко (до Пазини).
Я сказав...
Знадвору виразніш чути гомін бою.
Наливайківці
— На двір! — До бою! — Смерть ляхам!
Наливайко
Це я сказав їй, хто вона. Прощай!
Пропало все — вже бачу я, тому
Згадай у молитвах своїх мене,
Як жива будеш. Я ж іду і ляжу
З брагами поруч в чеснім бої...
Пазина
Йди,
Іди боржій,— тебе потрібно там,-
І най Господь тебе боронить, любий!..
Наливайко йде до дверей.
Касильда
(простягає до нього руки).
Не йди!.. тебе уб'ють... Зостанься тут:
Вблагаю я коронного...
Наливайко
(почувши в сінях грюкіт, відступає од дверей).
Вже пізно...
Входить Дрига й веде за собою кварцяників.
Дрига
Ось він... це Наливайко...
Кварцяники ціляться в Наливайка з мушкетів.
Наливайко (здивовано).
Попе, ти?!
Дрига
(ніяково кашлянувши).
Еге ж...