Загадка

Загадка

Микола Костомаров

Із народної казки

Іван Миколайович Розумний, пан.

Хома, Ярема – слуги і потішники його.

Іван Поклоненко, селянин.

Маруся, дочка його, а потім пані.

Олексій, прикажчик

Селяне.

Панська двірня.

I

У пана в будинку. Пан, Хома, Ярема.

Пан

От, друзяки, як я знудивсь, якби ви знали! Кажіть лиш мені казку.

Ярема

Хочете, я?

Хома

Ні, я.

Ярема

Геть! Чого ти в’язнеш? Пан твою казку так хоче слухать, як собака мову.

Хома

(штовхає Ярему)

Гвалт! Пане, чого він б’ється!

Ярема

Пане, хай він іде відсіля! Йому в хліві з свинями бути, а не тута з панами.

Хома

Яремо, не лайся! А то так учешу, що аж у вуха задзвенить.

Ярема

Хомо, розквашу тобі ніс так, що й батько не пізна.

Пан

Ну вас! Годі! годі, кажи, Хомко, казку. А ти, Яремо, мовчи, а то…

Хома

Добре, пане! Яку ж вам казати? Стривайте, оцієї ви ще не чули… слухайте. Був собі цар, а в царя троє синів: два розумних, а третій дурний…

Пан

Ану тебе з такими казками! Се все на одну стать: цар та три сини, третій дурень, а там вийде, що розумні зостануться дома ханьки мняти, а дурень яку-небудь королівну собі запобіжить. Кажи ти, Яремо, а ти, Хомо, нічичирк; а коли ти в мене хоч слово скажеш, так я тебе тут так і вб’ю! Що се справді! За вашою лайкою ніколи казки не послухаєш! Ярема стане казати – Хома перебиває; Хома почне – за Яремою не кончить. Гляди, Хомо, не дай тобі Боже!.. Ну, кажи, Яремо.

Ярема

Слухайте, пане. Був собі старець, та такий старець убогий, що й сказати не можна. От пішов він добувати хавтурки. Увійшов ув одне село, питається на ніч – ніхто не пускає. Так усе село пройшов – ніде його не приймають ночувати, а зима була. Пройшов уже все село – тільки на ріжку остання хата стоїть. Дума старець: як уже тут не пустять, так тоді ляжу на дорозі та й замерзну. От і став стукати: а чоловік з хати й каже: "Пущу, та тільки щоб ти трошки поспав, а опівночі устав та до самого світу казки казав". А старець каже: "Добре! казатиму". Чоловік і впустив його. Він ліг, трошки поспав, прокинувсь та й дума: "Як же я буду казки казати, коли не одної не вмію?" Та й давай навдиранці! Надійшов до порога, аж щось кричить: "Стою! Пробі рятуйте, стою!" Він за поріг – кричить щось: "Мокну! Пробі рятуйте, мокну!" Він не попав у двері, та у комору, а там дві свічки стоять і два голуби цілуються. Він відтіля та у другу комору, аж і там дві свічки горять і дві гадюки кусаються. Він відтіля, та надвір, та під повітку, а там щось кричить: "Стримлю! Пробі рятуйте, стримлю!" Він на город, аж там два стоги стоять – один більший, другий – менший, а з меншого у більший жито сиплеться. Він з огороду в поле, а там щось кричить: "Стирчу! Пробі рятуйте, стирчу! Хоч зотніть, хоч зірвіть та покиньте!" Він і вернувсь. Увіходить у хату до господаря та й пита його: "Що то, чоловіче, у тебе, що я вийшов до порога, так кричить: "Стою! Пробі рятуйте, стою?" Ну, пане, як думаєте, що се таке? Одгадайте, що воно таке оце усе?

Пан

Ні, не відгадаю. Кажи, так знатиму.

Ярема

От як він спитав про те, що кричить: "Стою, пробі рятуйте, стою!" – а господар і каже: "То невістки йшли спати, та рогачів не поклали".

Хома

Так оті рогачі й кричать!..

Ярема

По шкоді й лях мудрий. Ну, пане. "Що ж то, – каже, – що я вийшов у сіни, а там щось кричить: "Мокну, пробі рятуйте, мокну!" – "То, – каже, – невістки пили та коновку у воді покинули". – "Ну, а те, що я не попав у двері, та у комору, а там дві свічки горять і два голуби цілуються?" – "То, – каже, – один мій син із жінкою у любові живе". – "Ну, а те, що я попав у другу комору, а там теж дві свічки горять і дві гадюки кусаються?" – "То, – каже, – другий мій син з своєю жінкою несогласно живуть". – "Ну, а те, – каже, – що я побіг під повітку, а там щось кричить: "Стримлю, пробі рятуйте, стримлю!" – "Та то сокирою хлопці щось робили та й покинули сокиру, устромивши у дрівотню". – "Ну, то ж Що таке, – каже, – що я побіг на город, а там стоять два стоги – один більший, другий менший, і з меншого у більший жито сиплеться?" – "То, – каже, – мої сини возили з копицького та украли, так се з їх та у хазяїв стіг пересипається". – "А те що, – каже, – як я вийшов у поле, так щось кричить: "Стою, пробі рятуйте, стою! Хоч зотніть, хоч зірвіть та покиньте!" – "То, – каже, – зостались колосся на ниві, так вони перестояли своє врем’я, так того й кричать… Ну, тепер сідай та снідай". – Сказав казку.

Пан

Мудро зложено, біс його батькові.

Хома

Стривайте, пане, я вам загадаю, так так!

Ярема

Куди тобі, кваша!

Пан

Цитьте, йолопи! Я вам загадку загадаю, що вам і не снилась.

Хома і Ярема лащаться коло пана.

"Що є на світі над усе ситніш, швидчіш і миліш?"

Ярема

Хто його зна! Ситніш – либонь, ваша милість?

Пан

Дурню!

Хома

Свиня – та, що ік Різдву на сало годують.

Ярема

А швидчіш над усе заєць.

Пан

Шалопаї!

Хома

Ні, пане, швидчіш над усе кішка.

Ярема

Е, пане, знаю: швидчіш над усе блискавка.

Пан

Не втяли, хлопці.

Хома

А що, пане, мені дасте, коли відгадаю?

Пан

А що б ти хотів, щоб я тобі дав?

Хома

Жупан ваш, пане, що комір червоний та цвяхований золотом. Уже б як вийшов на вулицю, ото б дівчата задивлялись!

Пан

Ну, добре – дам.

Ярема

Хоч лизни гарячої сковороди язиком, так не одгадаєш. Звісно, панська загадка: куди нам, простим!

Пан

(погладжує пузо).

Знаєте що, хлопці?

Хома та Ярема коло його лащаться.

От що, хлопці. Тепер неділя, люде всі в селі, ідіть і зберіть усе село – і мужиків, і жінок, і дівчат, – і скажіть їм оцю загадку, і скажіть, що, мов, "пан звелів об’явити усім, що хто сю загадку відгадає, то з теї сім’ї пан за себе буде дівку сватати". От як!

Ярема

А що ж, пане: ніхто не відгада!

Хома

Та таки ніхто.

Пан

Як думаєте, хлопці, ніхто не відгада?

Хома

Ніхто, ніхто. Се вже хоч як, так ніхто не відгадає.

Пан

Ну, йдіть, хлопці; тепер неділя, так люди всі дома; йдіть… Ну так як же, хлопці, – іменно ніхто не відгада?

Ярема

Далебі, ніхто.

Хома

Де її відгадати! Ніхто не відгадає.

Пан

Ну йдіть та так і кажіть, що де відгадають, так обіщав пан з тієї сім’ї дівчину за себе сватати. Ідіть, а я тим часом вип’ю чарку горілки та чого-небудь попоїм. Ох захляв!

Ярема

Та таки попоїжте, пане. З півдня крихта в роті не була, а до вечора ще далеко.

II

У пана ж таки в будинку. Прибігають Ярема з Хомою, один другого попереджують.

Хома

Пане, загадку відгадали!

Ярема

Мовчи, товстопуза пляшко! А то бебехи повідбиваю.

Хома

Замокла сопілко, мовчи! А то я тобі такого третячка на зубах виграю, що аж за вухами залящить!

Пан

Цитьте, навіженні! Кажи ти, Яремо, що там таке?

Ярема

Прийшов до вас чоловік, пане.

Хома

Бреше. То Іван Поклоненко.

Пан

Чого ж йому треба?

Хома

(швидко)

Що дочка його, Мар’єю її звати, так ту загадку, що загадували, так прийшов її батько…

Ярема

Ач яка пелька! Узяв би та й запхав.

Пан

Покличте того чоловіка, що прийшов, – вас і до півдня не розбереш.

Увіходить Іван Поклоненко.

Іван

Здравія жолаю, Іван Миколайович! З добрим здоров’ям вашу милость поздоровляю.

(Кланяється).

Пан.

Здоров був. Ти Поклоненком прозиваєшся?

Іван

Тошно-с так-с, судир!

Пан

Чого ти прийшов?

Іван

До вашої милості, по вашому господському приказанію…

Пан

Коли я тебе звав?

Іван

Не положіть панського гніву (кланяється в ноги). Я б і не теє… не посмів би був, – так боявся, щоб гірше вашої милості не прогнівити. Не положіть гніву.

(Ще кланяється).

Пан

Прощаю, прощаю!

(З слізьми на очах).

Ти гарний чоловік. Я от як люблю, як мені хто у ноги кланяється!

Іван

Ми суть раби ваші зовемося, не сміємо вслухатись вашого приказу, довжні те сповнять, що ваша милость велить.

Пан

Так, так. Се я люблю. На тобі четвертак, Іване.

Іван.

За що зволите жалувать? Ми не заслужили.

Пан.

Озьми, братець, за твоє щиреє серце, що ти мене шануєш.

Іван

Як же ми сміємо вашої милості не, шанувати! Ви нам єсть пан, ми через вас ситі й одіті. Подозвольте поцілувати вашу ручку.

Пан

(з радістю)

На!

(Протягує руку, Іван цілує).

Іван

Не положіть гніву, будьте ласкаві. По вашому приказанію я прийшов до вашої милості по тій часті, що вашій милості вгодно було нам, простим людям, премудру загадку загадати, і звеліти, коли хто одгадає, то щоб до вас явитись. Так у мене є дочка, так вона послала мене до вашої милості, буцім вона ту загадку відгадала.

Пан

Коли се було, що я загадку загадував?

Іван

У неділю, пане.

Пан

Я щось забув, який сьогодні день?

Іван

Вівторок, пане.

Пан

(дума)

А, згадав! Що на світі є ситніш, швидчіш і миліш? Так, так!.. Хлопці казали усім людям, і ніхто не відгадав.

Хома

Ніхто.

Ярема

(мота на його головою).

Осика!

Пан

Що ж я тоді сказав, що я дам тому, хто відгадає? Га? Як пак я тоді сказав? Сто рублів грошей дам, чи як?

Іван

(кланяється)

Ізволили запомнить, судир: ваша милость обіщались з тієї сім’ї дочку брати, де загадку відгадають.

Пан

Так, так! Тепер згадав. Ну що ж? Відгадав? Кажи: що на світі над усе ситніш, швидчіш і миліш?

Іван

Ситніш над усе земля, швидчіш – око, а миліш – сон. Не положіть гніву, пане.

Пан

Як? Відгадав?

Хома

Так і є: стало буть, швидчіш над усе земля, ситніш – сон, а миліш – очі. Так воно й є!

Ярема

Тюлю! Ситніш над усе очі, швидчіш – сон, а миліш – земля. От як ти, квач!

Пан

Ну що ж мені тепер робити? Тебе за себе заміж брати?

Іван

(кланяється)

Воля ваша, пане.

Пан

Та се овсі не знать що! Се халепа!

Іван

Не положіть панського гніву: се одгадала дочка моя.

Пан

Дочка? Так у тебе дочка є? Як її звати?

Іван.

Мар’я, пане.

Пан

Так се мені її заміж брати? А що ж вона, хороша?

Іван

Не так-то, поганенька.

Пан

Погана? Оце так! От наробив я діла!

Іван

Не положіть панського гніву. Я б не осмілився, та ваше приказаніє.

Пан

Ну, ну, ти добрий чоловік. (Думає). Ну що ж тепер робити?

Іван

Воля вашої милості.

Пан

(ходить по кімнаті)

Жениться! Ах, біс його батькові! Що ж тут діяти? Нічого! Ах, кати його батька!.. Ну, іди собі! Пошлю старостів!

Іван

Ми суть вірнії і примірнії раби ваші!

Пан

Ну, ну, ти хороший чоловік. Хома, або ти, Яремо, дайте йому чарку горілки!

Хома і Ярема побігли.

Хома

Стій!

Ярема

Не втни!

Хома

(штовхає Ярему)

Уб’ю!

Ярема

(штовхає Хому)

Уб’ю!

Пан

Як ви смієте при мені биться? (Б’є Ярему) За що ти його б’єш? За що ти його б’єш?

Ярема.

Ой, ой!

Хома

(навколішках)

Помилосердуйте, пане.

Пан.

Іди горілки неси.

Хома пішов.

А ти в мене (б’є Ярему) отакечки, отакечки!

Ярема

(плаче)

Він мене попереду зачепив.

Пан

Не бреши, не бреши! От тобі ще! От тобі ще! (Проганя Ярему.