Народ попа ніде не любить, а хіба боїться. Котрий же піп увійшов би з народом у побратимство, яко син єдиної сім'ї Української і апостол чистої правди Божої, такий мусить таїтись робом перших християн, а коли ні — нехай готує себе в мученики, свою сім'ю в старці".
Наприкінці 1845 року Костомаров, Білозерський, Гулак обговорюють перші пляни створення таємного товариства. Назване на честь слов'янських просвітників Кирила й Методія, воно переслідувало шляхетну мету — покращення народної долі.. Згодом було створено програмний документ "Книги буття українського народу", Статут та Правила. Викарбувані на печатці слова з Євангелія від Іоанна (гл.УШ, ст.32) "И уразумеете истину и истина освободит вы" вважалися девізою товариства. А ознакою приналежности служив плаский золотий перстінь з написом "Св. Кирилл и Мефодий". Як можна бачити, товариство обставлялося всіма необхідними атрибутами, й найбільша заслуга тут належала Гулакові. В матеріялах слідства можна натрапити на свідчення проти нього на кшталт: "пристрасть до корпорацій", "начитався про різні товариства і лицарські ордени". Пусте, він знав, що чинив: протистояти урядові, який ніким не обирається й нікому не звітує, здатна організована людська громада. Юрба здатна існувати лише біологічно. Різні особистості, вони по-різному бачили вирішення свого заміру. Гулак стояв найближче до Шевченкового "Кайдани порвіте і вражою, злою кров'ю волю окропіте". На зводинах в 111 відділенні 15 травня 1847 року Петров свідчив:
"Гулак у грудні 1846 року виявляв прямо революційні наміри; що передбачаючи з'єднати слов'янські племена і запровадити в них народне правління, він сподівався досягнути це збудженням слов'ян до повстання проти їхньої верховної влади; казав, що при цьому Т— во буде діяти миролюбно стосовно царської фамілії, але, якщо заколот буде вчинено, а монарх не побажає скласти з себе державної влади, необхідність змусить офірувати царською фамілією; що після освіти посполитих повстання неодмінно станеться, якщо не в даний час, то в майбутній генерації; що у Гулака збиралися друзі [їх Петров поіменно перераховує в своєму доносі — В.М.] і притьмом починали мову про здійснення їхнього спільного заміру і що більше від інших в цьому брав участь сам господар [Гулак]".
Це складне створити організацію. Одному здається малоавторитетним Костомаров і геніяльним Білозерський. Відтак він застерігає, щоб на нього не надіялися, як на передні воли. Інший вимагає занедбати політику, вважаючи, що сам собою настане час, коли від слова впадуть мури Єрихонські. Третій несподівано став обстоювати антидемократичні москвофільські позиції, чим віднадив від товариства представника польських студентів. В листі братчика Івана Посяди до вчителя з Полтавщини Боровиковського названо число 15 душ. Маються на увазі, напевно, активніші, помітніші члени. В умовах репресивного режиму діяльність кирило-методіївських братчиків мала таємний і анонімний характер. У наш час це ускладнило визначення приналежносте документів, що збереглися в жандармських архівах з позначками "переклад з польської" або "праця невідомого автора". Тому доводиться брати на віру свідчення донощика, який інформував начальство про особисте зізнання автора, як це було у випадку з рукописом Навроцького про Гайдамаччину та "Переказом історії Грецької республіки" малоросійською мовою Марковича. Або ж покладатись на видруковані пізніше спогади, хоча тут завжди слід пам'ятати про ненормальні умови життя мемуаристів і через десятки років після відбуття покарання. Зараз, здається, авторство Костомарова "Книг буття українського народу" вже не ставиться під сумнів. Виразно християнський дух твору, вільне володіння історичними джерелами, уславлення козацтва, стилізація під церковнослов'янське письмо дають підстави вважати саме так. В особистій справі Костомарова в III відділенні зберігся рукопис українською мовою з численними виправленнями та позначками явно авторського характеру. Варто привести тут місце з його "Автобіографії", де йдеться й про дату створення "Книг": "Близько того часу [наприкінці 1846 року — В.М.] я написав невеликий твір про слов'янську федерацію, прагнувши засвоїти за складом Біблійний тон". Справді, християнізм, панславізм і забарвлений месіянізмом націоналізм —три визначальні ідеологічні засади праці, яка в матеріялах слідства фігурувала ще під назвою "Закон Божий". Літературне авторство "Книг буття" Костомарова не виключає проте ідейного співавторства Білозерського та Гулака. Сама атмосфера їхньої духовної спільносте не могла не сприяти цьому. Варто обмовитись зокрема про ідейні впливи на братчиків. Ще найперший дослідник програмного документу кирило-методіївців шеф жандармів Орлов помітив його подібність до "Книг пілігримства народу Польського" Адама Міцкєвича. Михайло Грушевський в своїй Історії розглядав кирило-методіївців як продовжувачів справи українських автономістів 17-18 сторіч, думку ж про слов'янську федерацію вважав запозиченою у декабристських "Соединенных славян". У своїй "Автобіографії" Костомаров дав докладний опис майбутньої слов'янської федерації, де помітно вплив Конституції США 1787 року. А популяризація ідей західньоєвропейського панславізму на той час зовсім не була прерогативою київських змовників. Василь Щурат ("Основи Шевченкових зв'язків з поляками", ЗНТШ,№ 119-120, 1917 р.) переконливо доводить, що Шевченко написав поему "Єретик" після знайомства в Петербурзі із славістичними писаннями М.Максимовича та його учня. Творче осмислення і застосування кращого з європейської суспільно-політичної думки впадає у вічі, коли знайомишся і з іншими документами кирило-методіївців. Мав рацію жандарм, пишучи, що в "Законі Божому" "приноровлено" все "к Малороссии".
"Устав Слов'янського Товариства св.Кирила і Методія" поділяється на 2 частини. В першій викладено положення товариства, друга є власне уставом, "головними правилами, що служать керівництвом для моральної поведінки його членів". Авторство Устава слід поділити поміж трьома засновниками братства: Костомаровим, Гулаком і Білозерським. В пояснювальній записці до Устава, зробленій Білозерським, сказано про основні засади створюваного товариства. Як і в інших документах братчиків, приписуваних Костомарову: "Відозві до українців", "Відозві до росіян та поляків", тут провадиться думка про потребу мирної пропаганди ідей, ширення просвіти, одне слово, не революційного, а еволюційного розвитку. Розпочинає свою записку Білозерський так: "Поскільки сполуки нашого товариства грунтуються на християнській любові та свободі, треба прагнути, щоб і саме досягнення рівности та гідности прав людських здійснювалося в дусі злагоди, миролюбности. Тому головною метою слід поставити собі розповсюдження освіти й ідей Христових". Що ж, обраний ними шлях був непомильний. Ще ніхто не програв, роблячи добро. Невипадково, що ці люди назвали і свій гурток братством. Їхню дружбу освітлювала євангельська девіза, життя сповнювала любов. Ось що пише Білозерський до Гулака з Полтави 1846 року: "Ви, я гадаю, так багато працюєте задля загального добра, Ваші передбачення такі прозірливі й шляхетні, що я багато чим ладен поступитися, аби хоч уві сні відчути благодійне враження від Вашої розмови".
Який вік існування нелегальної організації? Відповідь завжди одна-кова—недовгий. Не залишає слідів той, хто нічого не робить. Не ловлять тих, кого нема за віщо ловити. А ці українські громадяни активно спілкувалися, створювали агітаційні матеріяли, залучали нових членів. 19-річний Ю.Андрузький обмірковував свій проект досягнення можливого ступеня рівности та свободи (переважно у слов'янських землях), стверджуючи: "Нинішній порив до реформи був би даремний. Перешкодою тому є 1) розмежування народу на верстви, чужі одне одному й нерідко ворожі; 2) сваволя монарха; 3) неправильна освіта". В своїх патріотичних дописах-проханнях, оплакуючи долю України, І.Посяда запевняв: "Але хто скаже, що не було б і тих, котрі ладні завжди допомогти тобі? Є й такі, які ладні покласти за тебе саме життя своє". На початку шістдесятих років у розмові з Ол.Кониським Д.Пильчиков згадував, що в січні 1847 року в братстві нараховувалося близько 100 членів. Київ, Полтава, Петербург. Варшава, Париж — географія пересувань братчиків досить широка та й розповсюджувалися їхні ідеї не безуспішно. Білозерському пощастило знайти в Полтаві кількох "благородномысля-щих людей". Куліш, кличучи Гулака працювати до північної столиці, розписує в листі переваги тамтешнього життя: "багато, багато ви тут
дізнаєтесь, про що писати не належиться". Хтось із новітніх дослідників закинув Гулакові необережність у прийомі до товариства провокатора. Закид не зовсім слушний. Заходів безпеки з боку дерптського вихованця було дотримано. В попередній розмові він, випробовуючи Петрова, вихваляв переваги монархії і засуджував конституційні порядки. Де було знати романтичному республіканцеві, що його візаві давно підслуховував крамольні балачки у кімнаті сусіди і зараз важить на споконвіку принадних ЗО срібняків. З березня 1847 року попечителю Київської учбової округи Тряскіну ним було вручено ретельно складений донос, що закінчувався чітким факсиміле "Писал студент Алексей Петров".
Повідомлення про існування таємного товариства, "заснованого із зловмисною політичною метою", викликало справжню бурю в верхах. Маючи сталий клопіт з заворушеннями поляків, в Петербурзі блискавично збагнули небезпеку появи українського питання. Негайно після одержання допису Київського генерал-губернатора Бібікова великий князь Олександер Миколайович, до якого входив із донесенням шеф жандармів Орлов, розпорядився про проведення арештів та трусів. Жандарми мали здійснити все так, "щоб ніхто не міг знати про це. особливо стосовно приводу, з якого робляться труси". Роля Гулака в товаристві за описами Петрова справляла враження. В його помешканні збираються змовники, які прагнуть державного перевороту, і число їхнє невідомо велике. Гулак розповідав, що з метою пропаганди своїх ідей члени товариства ходять у народ, посідають викладацькі місця в гімназіях, щоб виховувати в потрібному собі дусі молодь.