Зазвичай пінгвіни перемовляються один з одним своєю мовою, а в колонії їхні голоси зливаються в один гучний галасливий звук. Аж раптом серед звичного пінгвінячого гамору почувся якийсь незвичний шум, а згодом у небі з'явився літак. Здивовані пінгвіни із цікавістю спостерігали за його наближенням. Вони стояли, мов заворожені, задерши голови, й дивилися на літак, не зводячи з нього очей. Деякі з пінгвінів позадирали голови так високо, що навіть втратили рівновагу і попадали на спини, поперевертавшись догори дригом.
Астропундики, побачивши це, хотіли було вже бігти їм на допомогу, бо їм на мить здалося, що незграбні пінгвіни самі не зможуть звестися на лапи. Але, на диво, допомога пінгвінам не знадобилася. Напрочуд спритно пінгвіни самі позводились на лапи і навіть не думали чекати на чиюсь допомогу.
Значить, то був просто жарт, коли дядечко Олесик розповідав їм, як в газетах журналісти написали про те, що серед людей-полярників є така професія "перевертач пінгвінів"! Якби пінгвіни знали людську мову і прочитали таке про себе, вони б, ясна річ, образились. Але більшість людей, на відміну від астропундиків, ніколи не зустрічали живих пінгвінів у своєму житті. Мабуть саме тому вони охоче вірять усіляким нісенітницям, про які пишуть у журналах та в інтернеті.
Як тільки погода покращилась і льодова пустеля засяяла у променях сонця, астропундики влаштували справжню полярну фотосесію. Вони дістали свої астропади з відеокамерами і завзято почали робити селфі з поважними і зовсім не боязкими пінгвінами. Літик знімав відео, як пінгвіни кумедно чимчикували один за одним до узбережжя, аби попірнати в океан за їжею. Одні пінгвіни цілими табунами пірнали у крижану воду, а інші, як ракети, вистрибували з води на узбережжя.
Одного разу астропундики довідалися, що у пінгвінів є справжній полярний атракціон — Пінгвіняча Гойдалка. Вони помітили групу пінгвінів, які безтурботно гойдалися на уламку айсберга в океані. Пінгвіни зібралися на крижаній брилі, щоб погомоніти між собою, погойдатись і насолодитися життям.
Потім астропундики й самі залюбки гойдалися на крижаних глибах, які дрейфували вздовж узбережжя. А величезні айсберги або плаваючі льодяні гори вдалині здавалися їм загадковими крижаними фортецями зі сніговими баштами і мурами.
Інколи траплялося, що пінгвіни дуже емоційно і гучно з'ясовували між собою стосунки. Звісно, в такому чисельному поселенні важко всім ладнати один з одним, особливо якщо у когось вибухова і трохи розбишакувата вдача. Але навіть затяті скандалісти швидко припиняли сварку і все-таки дотримувалися встановленого у великій колонії порядку. Виявилося, що серед пінгвінів є суворі інспектори, які дуже прискіпливо пильнують за ладом і завжди втручаються, якщо хтось порушує їх спокій.
Час від часу пінгвіни-інспектори навідувалися з інспекцією до людей на Полярну дослідницьку станцію, аби перевірити, чи все там у них до ладу. Ці суворі контролери слідкують за ладом усюди, адже Антарктида — це їхній дім.
Навесні в колонії пінгвінів з'явилося на світ поповнення: маленькі пухнасті пігвінята, які дуже швидко росли. Ці сіренькі клубочки стали найголовнішою справою для всієї колонії. Про малечу піклувалися всі пінгвіни, доглядали, гріли, годували. Пташенят збирали і доглядали у дитячому садочку. Там безпечно, тому що малюки-пінгвінята під постійним наглядом старших. Але небезпека існує всюди. І в пінгвінів теж є вороги. Великий товстий тюлень — це гроза усіх пінгвінів. Подоружуючи на крижаних брилах, тюлені, або морські леопарди, інколи наближалися до пінгвінів, чим страшенно лякали їх, адже тюлені полюють на пінгвінів і в воді, й на суші. Вони дуже сміливі та рішучі, тому пінгвінам доводилося остерігатись їх і сторонитись. А ось океанських велетнів-китів, які інколи теж навідувалися до узбережжя, пінгвінам нічого боятися. Зазвичай кити мирно собі спали або спокійно плавали уздовж узбережжя, не звертаючи на пінгвінів жодної уваги.
Деколи астропундики приходили пінгвінам на допомогу. Траплялося, що дорослі пінгвіни не вгледять якесь непосидюче пігвінятко — й воно губилося серед гамірного натовпу. Декілька разів астропундики рятували малечу, яка загубилася. Тільки-но вони помічали якесь засмучене мале пташеня, яке гірко плаче, не знає куди йому йти і що робити, вони негайно поспішали йому на поміч, заспокоювали і швиденько знаходили його маму чи тата. В астропундиків такий закон: завжди допомагати, якщо хтось втрапив у біду.
Одне пінгвінятко, якого звали Пінгві, було дуже непосидюче, так само, як і астропундики. Воно губилося майже кожного дня. Прокинеться зранку, попоїсть і одразу кудись чимчикує. Ну не сидиться йому на одному місці. То пограється з іншими малюками в садочку, то раптом передумає, перехоче гратись і подасться хвостиком за дорослими пігвінами до узбережжя океану, а часом переплутає свою маму з чиєюсь іншою. Словом, весь час малюк Пінгві потрапляв у різні халепи. Астропундики звикли до цього, здалеку впізнавали малого Пінгві й завжди виручали його з біди. Так вони потоваришували і частенько слухали його розповіді про життя малих пінгвінят.
Малюк Пінгві вигадав собі цікаву розвагу. Йому подобалось кататися на крижині вздовж узбережжя океану, а ще він любив перестрибувати з одного крижаного млинця на інший. Якось Пінгві розповів, що любить рахувати. Цьому його навчила мама. Спочатку він рахував крижані млинці, коли перестрибував з одного такого млинця на інший. А тепер він рахує усе, що трапляється йому на очі. Пінгві мріє полічити всіх пігвінів. Але це не так просто, бо їх дуже багато і вони всі схожі між собою, як дві краплі води.
Щодня Пінгві лічить пінгвінів і постійно збивається у своїх підрахунках. У нього аж голова йде обертом від цієї математики: "Один пінгвін, два пінгвіни, три, чотири, п'ять. Ой, здається, я цього пінгвіна вже рахував! Так, треба знову все спочатку: один пінгвін, два пінгвіни, три, чотири, п'ять. Стривайте, а де дівся третій пінгвін? Так, треба терміново вирушати на пошуки третього пінгвіна."
Астропундиків дуже тішило, з яким серйозним виглядом Пінгві розповідав про свої підрахунки. Шкода, що цей кумедний малий не вміє користуватись калькулятором, а то вони неодмінно подарували б йому новенького калькулятора. А ще було б добре навчити малого Пінгві знімати відеоролики для зоряного Тік-Току. Тоді він точно став би зіркою зоряного Тік-Току! Всі астропундики, квантики і галактики підписалися б на його канал і залюбки надсилали б йому свої вподобайки та коментарі. А те, що веселі сюжети мали б мільярди переглядів, це й так зрозуміло.
Зустріч астропундиків із колонією пінгвінів стала однією з неймовірних пригод на дивовижній планеті Земля. Пінгвіни навчили космічних малюків гуртуватись і завжди допомагати один одному.
Астропундикам було сумно розставатися зі своїми новими друзями, але їм потрібно було рушати далі на пошуки скарбів Загубленої Цивілізації. На прощання зоряні мандрівники запевнили Пінгві, що він обов'язково полічить усіх пінгвінів, якщо буде наполегливим та винахідливим. І вирушили далі: назустріч новим пригодам.
Частина 10.
Завдання Космічного навчального центру – пошук скарбів Загубленої Цивілізації
Малі космічні прибульці мусять зустрітися з людьми, які зрідка все ж таки бувають на Південному крижаному континенті. Для цього астропундикам треба потрапити на Полярну дослідницьку станцію, де науковці ведуть свої спостереження.
Знайти станцію полярників їм допомогли пінгвіни-інспектори, які вчергове вирушили навідатися до людей. Тож астропундики просто супроводжували пінгвінів, які привели їх до людей. Полярники були дуже заклопотані своїми науковими справами, а малі зоряні прибульці й не намагалися привернути до себе уваги. Астропундикам не залишалось нічого іншого, як потайки спостерігати за науковцями. Вони вирішили не зводити з полярників очей в надії на те, що дослідники проведуть їх у святая святих: Пуп Землі, де й сховані скарби Втраченої Цивілізації.
Невдовзі вони помітили, що до станції наближається могутній криголам. Величезне океанське судно вперто сунуло крізь крижану товщу прямісінько до узбережжя, де розташована дослідницька станція. Полярники неабияк зраділи, адже криголам з'являється в Антарктиді лише раз на рік, аби доставити на станцію пальне, оснащення, продукти і одежу для науковців.
Астропундикам стало дуже цікаво, що ж привезли на станцію. Тож малі прибульці підкралися якомога ближче й, у зручний момент, непомітно прослизнувши всередину станції, там причаїлися. Чекати їм довелося недовго.
Люди перенесли на станцію важкі ящики з якимось обладнанням, коробки з речами і провізією. Частину багажу одразу завантажили на гусеничний всюдихід, який стояв поруч. Згодом на всюдихід зійшла група полярників у яскравих червоних костюмах, і він рушив з місця. Ніхто з учасників експедиції й не помітив, що на всюдиході, крім них, є ще хтось.
Астропундики сиділи тихо, наче в рот води понабирали. Вони були впевнені, що експедиція полярників рушила саме в тому напрямку, куди їм треба було дістатися.
Цього разу малі прибульці довірилися своїй інтуїції, адже в космосі інтуїція така ж важлива, як розум і знання. Без інтуїції неможливо побачити все, що приховує в собі світ. Інтуїція — це коли раптом народжується рішення якогось неймовірно складного завдання, котре, здавалося, неможливо було вирішити. Коротше кажучи, інтуїція — це як підказка на іспиті, яка виручає у незрозумілих ситуаціях. Й інтуїція ніколи не підводить!
Тож, як ви вже здогадались, астропундики разом із полярною експедицією мчали на всюдиході на Південний полюс: вутой самий заповітний Пуп Землі. Довколишній сніговий пейзаж вражав своєю недоторканою чистотою і величчю. Перехоплювало подих від краси білосніжних снігових просторів і непорушних застиглих льодовиків. Якби у світі проволили конкурс чистоти, то Антарктида точно посіла б перше місце!
Нарешті всюдихід зупинився біля велетеньскої гори з льоду. Полярники разом зі всім своїм спорядженням зійшли на землю і попрямували до підніжжя крижаних гір.
Незабаром один слідом за одним полярники почали зникати з поля зору астропундиків.