І він навіть не став вмикати ноутбука, якого позичив у Відстьобка.
Кілька разів нервово зиркаючи крізь прорізи у металевих дверях трансформаторної, він пересвідчився, що у нього у родині поки без змін. Явної загрози поки що немає. На це вказувала мамина тінь, що спокійно переміщалася по спальні, у якій лежав його хворий на рак тато. Потім Я-та-Gun дочекався, доки схожий на барило Педіатр викотився з дачі і почимчикував, ховаючись від мжички під чорним парасолем, за ріг вулиці. Звідти пролунав гуркіт вмикання двигуна і заблищали по парканах садиб відсвіти фар, що віддалялися. У мороці, який враз огорнув вулицю, його тренованому зорові відкрилися дві чорні тіні: одна, та сама, що й була у сусідньому з їхнім дворі у альтанці, інша вийшла з авто, яке вже певно давно стояло у глибині вулиці. Хлопець його раніше не помітив. Велика фігура і розбитна манера рухів цього чоловіка нагадувала йому Валєру80 – він займався кулачним боєм і любив ґамбурґери. Але ці двоє йому не страшні. Не треба тільки вмикати мобільного чи ноута з модемом і виходити на зв'язок. А так, який розумаха додумається шукати його у трансформаторі?..
Тому дрімлер Я-та-Gun розслабив щелепи і язик, концентруючи у повіках кров, і втишив серце. Тренованим зусиллям волі він миттю пригасив свідомість і увійшов у дрімоту, у Передвороття, з якого ще можна було повернутися у дійсність. Але він не хотів цього, хоч і йшов у сон вже втретє за цю добу. Насправді ж, навіть двох занурень у Неску впродовж доби вистачає, щоб здорова людина поїхала розумом. Однак він прагнув знати, чому з'явився йому у реальності сон Валуха зі своєю загадковою історією? Що чи хто за цим стоїть? А головне – він шукав виходу із жахливої історії, в яку вляпався здуру.
Я-та-Gun був переконаний, що якщо увійти у нескінченість підсвідомості і розітнути сонн Валуха, то він побачить продовження історії, яка прийшла до нього через мерехтливий сайт. Тому він зробив останній ахк і, не втрачаючи зв'язок із власним "я", пройшов крізь Вороття й опинився у Несці. Його сонн був сліпучо-сніжний, неначе горів зсередини. Ніяких дорнів у вигляді маленьких чорних діток поруч не було, тільки до нескінченості тяглися громаддя сірих, темних, білих, блакитнуватих, жовтавих за тональністю картин світу, пейзажів з закрученими лініями горизонтів, облич знайомих і незнайомих, які вгадувалися хакером у скупченнях гілок дерев, у закрутах трави на вітрі. Вони налазили одне на одне краями, часто перетікали лініями і фарбами одна в одну, що справді нагадувало шари, пласти чи сувої, які складалися із мжі і мева і які, щоб осягнути треба було спочатку розкодувати, утямити кожну картину до кінця і відгорнути осмислений сувій, за яким відразу ж у твоїй свідомості вимальовується картиною чи потаємним мевом інший. І Я-та-Gun, щоб швидше знайти останній сонн Валуха розпружився, віддався інтуїції, заговорив до себе самого незрозумілими словами-образами чужого сонну і почав парити уявою поміж картин. Майже так само, як він це робив, коли вперше зрозумів, що бачить слово на мерехтливому сайті, читає і ледве-но усвідомлює його, як воно зникає, образом закарбовуючись у його уяві:
…Спершу марево твого сну завжди фрагментарне. Складається із сіро-жовтих клаптів, клубів, неначе з пари, чи картин, образів, що щільно прилягають одне до одного, немов пластинки слюди, складаючи одне ціле. Воно щільне, вузесеньке і, водночас, коли його починаєш розуміти, вмить виростає до нескінченності.. Ті клуби, клапті, картини слід відслонювати й розсувати думкою, розкодовуючи кожен знак, символ, дію, немовби знімати шар за шаром пласти з археологічної знахідки. Відкрив одну деталь – за нею відразу вловлюється інша. І в кожному наступному сувої твого сну свій зміст, образ, відчуття. А щоб дістатися замислу, що відображає зміст твоєї душі, треба відкрити усі сувої до кінця. І тільки там побачиться ідея твого існування. Розгадай її, зрозумій постале із ліній і кольорів, створене твоєю і чужою підсвідомістю створіння, вхопись за нього – і ти опануєш чужим сном, чужою душею. Чи не так?.. І ти зможеш украсти, вбити, витерти, змінити усе, що наснилося не тобі! Ти зможеш змінити людину! Навіть, вбити її!.. Хоча ти не такий і тобі такого не треба!
А ще ти зрозумієш, що сон ніколи не закінчується. Бо спиняється тільки на ту мить твого неспання. А коли ти засинаєш, він знову продовжується. І файл наступного сну причіплюється до попереднього якоюсь деталлю, зарубкою у пам'яті, обставиною, образом з попереднього, який наче домальовується по-новому твоєю підсвідомістю, коли ти заснув.
Тому сон – не сон. Це – усе. Це – підсвідомість. І не твоя вона – бо належить усім. Усьому світу, чи всесвіту, який так само спить і снить своєю підсвідомістю. Усе має своє відбиття у неусвідомленому мисленні спання: дерево, квітка, хробак, гора, жива істота, істота потойбічна, планети, зорі, небеса, галактики… Усе, що має форму і мету існування – усе має усвідомлене, під— і над-свідоме….
Зрештою, неважливо, що це, і як це зветься. Важливо – хто ти у цьому незмірному безмежжі сну, якому не менше трильйона трильйонів років, ер, періодів і ґуґола тисячоліть, аніж тому, що не спить. І чи цілісний ти у ньому? Чи можеш ти у ньому рухатися, пересуватися і входити у чужі сни своєю свідомістю? Чи здатен ти контролювати свою підсвідомість і підсвідомість усього світу? Якщо усвідомлюєш себе у задумі свого сну, париш разом із ним і розгледів поруч себе хоч одну картину чужого сновиддя – вже добре. Можеш сподіватися, що повернешся після сну у своє тіло. Назад до себе самого. І глибокий подих твого просинання буде підтвердженням цьому!... А ні – то пропадеш. Залишишся тут навіки. І люди, що знайдуть тебе охололим, бідкатимуться, що рано помер…
"Невже це думки Валуха? Він не схожий на хакера сну! І слова у нього не хакерські! Але вони про Неску! Про мандри нескінченністю підсвідомості" — Я-та-Gun неабияк занервував у своєму сонні. Він занепокоївся, що Інокентій його помітить, і глибоко вдихнув кілька разів, примушуючи серце битися частіше. Оболонка його сонну зробилася майже прозорою і ледве помітною, схожою на павутину на стелі. Він дрімлер, тому міг розчинятися у Несці усім своїм соннищем. Він дрімлер – він чесний із собою! Тому після сну, він повернеться із Завороття! Він не залишиться у безкраїй Несці! Де є безмежжя болю і поля чорного зла і мертвих душ!.. Він хакер, він дрімлер, тому він контролює свій подих у підсвідомості. Голова паморочиться. Крізь артерії гуготить кров. Він чує її і ще більше розганяє по жилах. Ще подих. Ще! І Я-та-Gun зникає. Стає невидимим у сні… Парою, протягом, шелестом, температурою дощу, білим маревом горизонту… І Валух його вже не бачить-ь-ь…ь…
Остання літера в останньому слові була завеликою. І дуже важкою. Хтось поклав її на світлу мжу, яка сочилася і парувала у яскравому клубі сонну Я-та-Gun-а. І він опинився у соннищі Валуха. Воно було те саме, велике і заплутане, що його під час свого останнього перебування у Несці хакер хотів розітнути. Воно було заплутаніше за останню важезну літеру "Ь".
Валух спав і при цьому йому нічого з майбутнього не навіювалося. "Це добре!" — зміркував Я-та-Gun і взявся розкроювати на сувої пам'яті його останній сонн. Інокентій усією своєю підсвідомістю якраз був занурений у минуле. Воно знову і знову проходило крізь нього, здебільшого забуваючись, залишаючи уламки спогадів. Я-та-Gun втишив свою кров, злився із соннищем Валуха і побачив таке:
…Знервований Інокентій стояв у хмарі вихлопів у підземному паркінгові. Його нова синя "бешка" була схожа на гуцульську писанку. Фарба на передку і задку облупилася, вкриваючи синю поверхню коричневими і жовтими плямами. Метал увігнуто. "Якщо моє авто таке побите, то страшно уявити, які ж інші!" — шугали, як блискавки розпачливі думки. Я-та-Gun був поруч. Він бачив, як груди Інокентія увігнулися майже так само, як і бампер на його машині. Як його охопила й збурила хвиля неспокою, відчаю і жаху. І Валух метнувся, побіг угору до виїзду з паркінгу.
Він біг щодуху, долаючи за один крок десятки метрів, і за кілька секунд, за які Я-та-Gun остаточно поринув у його сон, він досяг найвищого поверху хмарочоса на Печерську. Там жив Папан.
"ЯК?!" — ледве не закричав хакер. Він чітко побачив відсутність сну.
І зараз чоловік без соннища (ні-ні. такого не буває. не може бути) плавав у басейні, у своєму пентхаусі. Одна стіна басейну була із товстого прозорого скла і виходила назовні, ніби зависала над вранішнім містом, підсвічена ліхтарями. І оскільки Папан плавав у ньому майже кожного ранку о пів на сьому, то наприкінці листопаду це була найсвітліша пляма посеред Печерських гір. Хіба що гігантський монумент Матері-Батьківщини був дужче освітлений.
— Іване Григоровичу! Пробачте мені! Клянуся – я не хотів! Я ніколи таким п'яним не був! Я й не пив багато! Клянусь! Чесне слово! Тут щось не те! – розпинався розшалілий Валух. Біла сорочка скособочилася йому на ліве плече і пурпурна краватка вилізла вузлом з-під коміра і була схожою на зашморг.
З освітленої золотистої води, що таємниче переливалась у басейні над усім містом, випірнула кошлата сива голова. Папан видихнув фонтаном бризок і піднявся на скляний бережок басейну. Його треновані стрункі ноги, вкриті сиротами і сіруватою шкірою, висіли у водяному лазурному просторі, наче бовталися у похмурих заулках міста, що проглядали крізь скляну стінку басейну. Там внизу потроху біля світлофорів вже скупчувалися машини, сновигали дрібні цятки перехожих.
— А кто говорит, что "тэ"? – сказав, відсапуючись, Папан. Його голос шкварчав зам'якими шиплячими, а подих свистів, як сухий пісок на вітрі. – Ты должен теперь. Много. И я не буду тебе помагать. Устроить такое – дико.
— Та я випив тільки келих шампанського!.. А що було потім – не пам'ятаю. Тільки сон.
— Потому что ты спишь на яву.
— Ні… Так... Ні!
— Так да, или нет?
— Так… Приснився якийсь чорний старий автомобіль. Він наче мав очі повні червоної фарби, а не фари!
— Перестань нести вздор!.. Ты хочешь, чтоб я простил? – і Папан обдивився згорбленого у відчаї Валуха, ще більш посірішав на виду і сказав: — Не-а! Ты "Майбах" дочери Теперрядченка побил.