І, водночас, завдяки такому друкові, твір болгарського письменника стає набутком усього україномовного світу.
Впевнений, що художньо-документальні твори Івана Ненова не лише увійдуть до вітчизняної історії помітним явищем літературного становлення бессарабських болгар на тлі розвитку всеболгарської культури, але й — що дуже важливо — стануть повчальним підґрунтям міжнаціональної злагоди в нашому Причорноморському краї.
СЛОВО ПРО ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ...
ЧИТАЧА
З промови на читацькому зібранні в Одеській
обласній науковій бібліотеці ім. Грушевського
Свого часу ми вважалися малопишучою нацією книгоманів, а тепер усе впевненіше стаємо малочитаючою нацією графоманів. На 50-мільйонну Україну було щось із 700—800 професійних літераторів; та одне, одеське, видавництво — на пять областей. Художньо-читацький загал складався з не такого вже й значного прошарку інтелігенції, але це була та читацька еліта, яка не просто споживала чтиво, а й активно творила літературних кумирів: Євгена Євтушенка й Івана Драча, Миколу Вінграновського і Василя Викова, Ліну Костенко і Белу Ахмадуліну...
На жаль, ми забуваємо, що найбільше, на що здатен літератор, — це сотворити по-справжньому художній текст, а вже визнати цей текст талановитим і перетворити його на популярний твір, а літератоpa — на модного, визнаного, талановитого письменника; співця епохи і кумира покоління — це, пардон, прерогатива Читача!
Згадаймо сакраментальне: "Короля грає його оточення!" І, що тонкітпим стає дезорієнтований та здріб'язковілий по кримінальномильних телеі книгосеріалах прошарок української читацької еліти, то оголенігпими постають з-поміж своїх текстів наші знецінені вселенським книжним потопом (і так і не короновані читачем) — літературні королі. Тому слід відроджувати читацькі гуртки, літературні салони та студії, клуби шанувальників літератури чи творчості окремих літераторів при бібліотеках, будинках культури та книжкових магазинах. Не про чисельність тут уже має йтися, а про відданість містецькому слову, відданість певному авторові, певному літературному напрямкові чи жанрові.
Що колись ми мали одне видавництво на пять областей — це ну... дуже погано! Але чи стали ми щасливішими від того, що, попри три десятки теперішніх одеських видавництв, маємо ліцензовані державою, зі знаками ISBN, видавництва на базі кожної районної типографії?! Які не тримають у своїх штатах ні професійних консультантів та рецензентів, ні редакторів та коректорів, ні поліграфістів-оформлювачів художньої книжки. Щойно в якомусь виді мистецтва зламано професійні канони, як воно негайно піддається навалі сірості, непрофесіоналізму і бездарності. Сучасна українська література — класичний тому приклад. У вас є гроші? Мерщій до районної типографії (чи до більшості міських видавництв) і видавайте — нечитаним, нередагованим і некорегованим — повне зібрання власного божевілля!
Я вже говорив про те, що мені довелося вислухати безліч скарг учителів, бібліотекарів і службовців райдержадміністрацій на те, як, ніким не читані і не рекомендовані до друку, графомани вриваються до службових кабінетів, вимагаючи грошей на видання своїх "геніяльних" писань, а потім так само вриваються до місцевих шкіл з якоюсь жалюгідною подобою книжечок, вимагаючи, щоб їх творчість вивчали на уроках "літератури рідного краю" та влаштовували їм презентації і творчі ювілеї по бібліотеках, нарівні з "усілякими там" всесвітньовідомими.
І, що б ви думали: вивчають і влаштовують! Задля цього графомансько-провінційного цунамі я змушений був навіть запровадити спеціальний літературознавчий термін — "літературне самогоноваріння"! Уявляєте, якого читача ми виховуємо на цій провінційній "гичці-гикавці"?!
Тож, заклинаю: плекаймо й леліймо на наших літературних українських чорноземах Його Величність Читача! А щодо талантів... Талант, щоб ви знали, — це таке дике поганське зілля, що, відчувши вдячного читача, воно й на камені посеред пустелі проросте. Якщо тільки пустеля ця не... читацька!
м. Одеса.
Одеса, квітень 2008 року
"МЕМОРАНДУМ ТРЕТЬОГО
ТИСЯЧОЛІТТЯ", АБО ЩЕ РАЗ
ПРО "ТЕОРІЮ ВСЕСВІТНЬОЇ ЗМОВИ"
(Вступне слово)
Погодьмося, джентльмени: у який ще спосіб здатен відвести душу справжній цінитель переказів, міфів і незбагненних таємниць, як не в тих-таки "задушевних" розмовах про інопланетних прибульців, містичні вірування, таємні товариства, всесвітній масонський уряд, сфальсифіковану історію людства і всього іншого, що неминуче підживлює фантазію таких високодостойних шанувальників "теорії всесвітньої змови", як оце ми з вами?
Та навіть серед "зачитаних" нами зібрань популярних оповідок, час від часу зринають міфи, які не лише здатні заполонювати уяву всієї освіченої частини нашої цивілізації, але й підступно змінювати саме уявлення про шляхи, мету і таємні пружини її розвитку. А це завжди інтригує, тим паче, що рятівна природна "колиска людства" все більше нагадує таку собі планетарну колимагу, яка невідомо чому і звідки зірвалася, але абсолютно точно відомо, куди, в які такі "тартарари", котиться.
Останнім часом людство, і зокрема науковці та державники нашої планети, поводиться досить нерозважливо. Наша цивілізація не зуміла зосередити свої науково-дослідницькі зусилля на жодному з явищ, які хвилюють людство і дослідження яких могло б суттєво вплинути на його самоусвідомлення. Так, людство не зуміло зосередити свій науковий потенціал ні на вивченні такого явища, як "літаючі тарілки", ні на існуванні та походженні гуманоїдів; на ганьбу, ми так і не змогли з'ясувати, чи існує в реальності "снігова людина" і що вона становить собою.
Кидаючи мільярди доларів на польоти наших космічних апаратів до віддалених планет і шукаючи там проявів інопланетного життя, ми так і не спромоглися дослідити Антарктиду, хоча вже давно існують версії щодо того, що надра її таять не лише корисні копалини, але, можливо, і якісь людські поселення.
Зважмо, що міжнародна спільнота нічого не зробила для того, щоб, об'єднавши свої фінансові, технічні та інтелектуальні зусилля, дослідити ті місця, які вказують на існування людського життя у глибинних печерах. Ми уяви не маємо про те, що таке насправді Бермудський трикутник; так і не дослідили озеро Лох-Нес з його Нессі.
Ми й досі гадаємо: чи якийсь інопланетний корабель справді зазнавав аварії в пустелі штату Нью-Мексіко; та чи існували гуманоїди-пілоти з загиблих "літаючих тарілок", яких американські медики нібито досліджували. А хто пояснить нам, що то за монстр на ймення "чупакабра", який нібито випиває кров тварин уже не тільки по американських, як раніше, але й по європейських, і зокрема по українських, фермах та приватних господарствах.
Упродовж багатьох років ми залишаємося свідками того, що військові чини, силові структури та можновладці різних країн засекречують інформацію про дані явища, дискредитують дослідників, які серйозно займаються вивченням цих явищ, та очевидців подій; зумисне розповсюджують дезінформацію. Те ж саме стосується і підробок під давнину, фальсифікації пам'яток старовини, умисного приховування їх від громадськості...
Вважаю, що настав час, якщо вже не сесією ООН, то хоча б рішенням ради ЮНЕСКО, ухвалити обов'язковий для всіх держав, націй, народів і громадян Планети Земля "Меморандум Третього Тисячоліття", проектно поклавши в його основу, ну, хоча б такий текст:
І. Всі історичні, культурні та релігійні; археологічні, космогонічні, паранормальні, окультні та інші пам'ятки і документи; предмети, апарати, а також описи й інші документальні свідчення очевидців, незалежно від того, в якій країні вони виявлені і в чиїй юридичній та інтелектуальній власності реально перебувають, — визнаються надбанням усієї Людської Цивілізації в її минулому, сьогоденності та прийдешності, і підлягають відповідній охороні.
II. Всі реальні фізичні та юридичні володарі цих Надбань Цивілізації зобов'язані зберігати їх, вивчати самим і надавати для вивчення вченим інших країн, міжнародним комісіям та науковим експедиціям; а також надавати світовій громадськості всю більш-менш достовірнішу інформацію щодо властивостей цього Надбання, історії його появи та планів щодо вивчення і використання.
III. Будь-яку фальсифікацію цих Надбань Цивілізації, замовчування їх існування; небажання надавати їх в оригіналі чи цілковито достовірних копіях для ознайомлення і вивчення науковими, урядовими та міжнародними комісіями; їх знищення, дезінформація громадськості щодо обставин їх появи та властивостей — вважати Злочином Проти Людства.
IV. При появі якоїсь сенсаційної знахідки, відкриття; контактів з позаземними, чи досі не знаними земними, цивілізаціями, або цивілізаціями з паралельних світів, — інформувати про це Людство, на підставі досліджень спеціальної науково-урядової комісії, повинен сам Глава держави, приймаючи на себе всю юридичну та моральну відповідальність за правдивість даної інформації.
* * *
Ясна річ, це лише проект. Який, після обговорення на Верховній Раді, можна було б запропонувати міжнародній спільності вже хоча б у такому вигляді, а можна, як це полюбляють робити наші всенародно обрані, "говорильно забалакати" сотнями поправок і доповнень. Бо ж відомо, що, за яку б святу справу наші парламентські улюбленці не взялися, вони не заспокояться, поки не доведуть її до цілковитого абсурду..
Одне незаперечно: про ці проблеми час говорити. А де саме говорити про них, як не в збірнику "міфів і містифікацій"?
...До речі, звертаючись до полеміки щодо автентичності "Велесової книги", "Слова о полку Ігоревім", "Манускрипту Войнича", "Костянтинового дару" та інших "сумнівних" історичних пам'яток... Я вважаю, що час створити всесвітній "Музей-Інфобанк підробок і сумнівних текстів", інших пам'яток старовини і сучасності, а також тих текстів (та їх копій), які ще не розшифровані (з доданням усіх, уже добутих відомостей про них), де вони підлягали б старанному зберіганню та всебічному дослідженню. І, в такий спосіб, відкрити доступ до них.
...А тепер, повертаючись до міфів і містифікацій, якими культурне надбання людства буквально заполонені.