Шевченко ходив на спектаклі доволі часто, хоча ні гра акторів, ні репертуар не задовольняли його. Драму Потєхіна він справедливо признає "казна-чим". Сподобалася йому тільки оркестра: вона добре грала Моцартову увертюру з "Дон-Жуана". Другим разом він був в театрі 5 жовтня і каже, що "вперше бачив драму Коцебу "Сын любви". Головну роль грала артистка московського театру Васильєва, грала натурально, благородно, а всі останні попартацьки" 852. За тиждень він знов у театрі і помітив, що "молоденька акторка Піунова грала натурально, граціозно. Легенька, жартівлива роль приставала їй і до лиця, і до віку". Молодість і свіжість Піунової звернули на себе Тарасову увагу, до того ж і цілий спектакль випав добре. Виходячи з театру, він нехотя згадав Петербург і подумав собі: "А які то там тепер спектаклі? Хоч би одним оком подивитися" 853.
852 Записки... — С. 134. [Запис від 13 жовт. 1857 р.].
853 Ibidem. — С. 157.
З того дня Тарас починає частіш ходити до театру, знайомитися особисто з акторами і перебувати в това-/429/ристві їх. Найбільш подобалися йому актори Володимиров, Платонов, Климовський і Піунівна.
Остання була з себе вродлива, шпарка, але вельми мало освічена і зовсім з нерозвиненою головою. Певна річ, що коли б не приїхав був старий чарівник Щепкін, дак поет наш дальше звичайної уваги до Піунівни не пішов би. Але Щепкін хотів якомога більш радощів налити в пошматоване серце поета і побажав справити на нижегородській сцені український жарт "Москаль-чарівник". На ролю Тетяни він узяв Піунівну; вона не вміла по-українськи ні говорити, ні акцентовати. За науку взявся Шевченко; наука далася з таким поспіхом, що ролю Тетяни Піунівна справила чарівливо, і Щепкін сказав Тарасові, що "вона перша артистка, з якою він, раюючи, справляв ролю Чупруна і що знаменита Самойлова, як прирівняти її до скромної Піунівни, дак просто солдатка" 854.
Уласкавлене і нагріте оцими спектаклями серце поета стрепенулося і листочком прилипло до Піунівни. Щоб частіш бачити її, впливати на поширення її освіти й розвитку, Шевченко дістає їй книжок читати; сам читає з нею, знайомить її з освіченою родиною Брилкіна, з Дороховою і з ін. Нові знайомості вельми подобаються Піунівні, але вона з своєї темноти не спроможна була оцінити Тараса яко поета і страдальника за волю людську і не розуміла, що величезну частину тієї привітливості і гостинності, якою наділяли її Дорохова, Бридкіни і ін., треба віддати на рахунок поета.
Перейнятливе серце Тараса щораз більше та глибше тоне в чарах молодості й жвавості Піунівни. Після спектаклю 6 січня йому здається, що Піунівна не то що петербурзькій, але й паризькій публіці сподобається і, "коли замужество не пошкодить їй, з неї вийде самостійна, велика артистка"855. Та де там пошкодить! "Вона, — каже поет собі на думці, — любить читати і далеко сягне в штуці"856.
864 Ibidem.
855 Записки... С. 158. [Запис від 6 січ. 1858 р.].
856 Ibidem. С. [160. Запис від 11 січ. 1858 р.].
Діло очевидне, що Тарас не спостеріг тоді ще, що діється у його на серці, не помітив, що на очі йому, найпаче на очі духові, пала полуда кохання, властива усім закоханим людям. Він не бачив, що його пойняло марево кохання, він забув різницю віку свого — йому йшов тоді 44 рік — і Піунівниного; забув, що голова його лиса і що Піунівна /430/ дивитиметься на ту лисину, яко на лисину, а не яко на сяєво слави поета, на вінець його великого страждання за великі й святі ідеї добра, правди і волі людської!.. Молодість звичайно горнеться до молодості. Молоду дівчину, та ще таку неосвічену, не задовольнить слава поета...
Але ж до 11 січня поет не тямив ще, що на серці у його встають хвилі кохання. 11 січня виїздив з Ниж[нього] Новгорода Тарасів приятель Кашкін 857. Провівши його і вернувшись до господи, Тарас "почув себе зовсім сиротою". "Тяжка самітність моя, — каже він, — була недовгою. Я згадав, що я — один з людей щасливих на сьому світі. Щепкін, виїздячи, казав мені полюбити його любу Тетяну — Піунівну... Я достотно виконав його прохання", — ніби жартує Тарас і увечері йде до Піунівни... Тут вони читали літературні твори. Тарас признається, що від того читання його перейняв захват і він вернувся до господи зовсім щасливим. "А чом би нам не побратися, — міркує собі поет, — доки ж мені бурлакувати? Час вже знайти теплий і затишний захисток у другому серці. Замолоду Енгельгардове крепацтво не дало побратися з чорноокою Дунею Гашковською 858. Другим разом з кирилівською попівною розлучили батьки її. А чей же тепер ніхто і ніщо не перешкодить..."
Коли б округи Тарасових очей не стояв такий густий, хоч і рожевий, туман, він би помітив, що на дорозі йому до шлюбу стоїть і різниця віку, і брак у його достатків економічних; а останнє задля Піунових мало найпершу вагу, та, нарешті, помітив би, що до Піунівни лицявся тоді молодий провізор Фус, всіма сторонами задля Піунових більш бажаний, ніж лисий і убогий Шевченко!
Але ж нічого сього Тарас не бачив і 12 січня, взявши твори Пушкіна і Гоголя, пішов він до Піунівни; читав з нею "Каменного гостя" і "нагрівав свою душу" 859. Другого дня те ж саме.
"А от у мене, — каже Піунівна, — небавом кінець театрального року: треба пікловатися про оновлення умови. А не хочеться, страх як не хочеться зіставатися тут, та не тямлю, куди б його податися. Є охота до Казані, але ж там є якась Прокоф’єва, страшенна інтриганка" 860.
857 Кишкін. — Ред.
858 Гусиковською. — Ред.
859 Записки... — С. 160. [Запис від 12 січ. 1858 р.].
860 Записки... — С. 161. [Запис від 14 січ. 1858 р.].
Ментом в голові Шевченка прокидається щаслива думка і на неокраїному крилі несе його в рідну Україну, в Хар— /431/ків. "Ба! — каже він собі по думці. — У Харкові у Щербини є трупа. От би туди Катрусю, а з нею і я! Чого й ліпше! Треба взятися до сієї справи".
І не гаючись він пише листи до Щербини і до Щепкіна, просячи у останнього рекомендації задля Піунівни.
Тим часом Піунівна виступає вдруге в ролі Тетяни і "грає чарівливо, так, як і вперше", і знов додала тепла серцю поета. 21 січня був бенефіс Піунівни, "театер повнісенький, бенефіціантка — чарівниця". Приходить закоханому Тарасові думка надруковати рецензію про сей бенефіс. Він пише і друкує в 5 числі "Нижегородских губернских ведомостей".
Думкою про своє одруження він ділиться з Кулішем і з Костомаровим. З Піунівною він ще про те ні слова не говорив; але з поводжіння її був певен, що вона піде за його. "Думаю одружитися, — пише він до Куліша 861. — Обісіло бурлаковати, цур йому".
Холодну відповідь дістав Тарас від Куліша 862. "Засмутив ти мене, брате, сказавши, що хочеш одружитися, — писав Куліш. — Не гарну ти пору вибрав: не вибивсь ти з своєї нужди, не вийшов на простий шлях, треба б тобі з цим ділом підождати. Інакше б ти його навпослі розміркував. А в мене була така думка, щоб тебе за границю спровадити, щоб ти ширше по світу поглядів. Ся думка була у мене і р. 1847, коли ти не забув. А тепер якась Маруся, чи Одарка, чи Ганна стане тобі на дорозі. А не багато тобі й треба, щоб дійти свого розуму, — вчинитись великим поетом по всі вічні роки".
"Далебіг дуже добре зробив би ти, мій єдиний друже, коли б оженився, — відповідав Тарасові Костомарів, — хоч би на старості-літах, після такої глибокої, гіркої коновки лиха трохи відпочити душею, щоб тобі Бог заплатив за всі ті муки, які переніс ти. А що про мене пишеш, так теж правда; та що ж робити, коли у оцьому Саратові нема ні одної жіночої душі, щоб мені подобалася. Московки лукаві та нещирі, рідко трапляється що-небудь добре" 863.
861 Основа. — 1862. — Кн. V. — [С. 12]. [Лист від 26 січ. 1858 р.].
862 Чалий, с. [117 — 118. Лист П. О. Куліша від 1 лют. 1858 р.].
863 Ibidem. — С. 116. [Лист від М. і. Костомарова (23 січ. 1858 р.)]
Яка глибока, величезна різниця в порадах Куліша і Костомарова! Виходила вона з різниці душі, серця і з цілої натури їх. У одного говорив тільки холодний розум, у другого говорило щире серце в гармонії з незамерзлим моз— /432/ком. Один радить запечатати серце, причавити природні потреби його і вволити спершу потреби тієї нужди, що й так вже більш 10 літ висисала з поетового серця найліпший елемент: прирожденну усім людям потребу обопільного почуття і з ним тихого спокою, а Костомарів вважає за першу річ вволити нужду живого серця у живого ще чоловіка.
IX
Прийшла масниця — національний "карнавал" у великоросів, однаково властивий і інтелігенції, і простому народові. Головну частину масниці становить їжа "блинов" (млинців) та катання на конях. Катання річ добра, справді заласна, та ще коли сприяє тому погода, санна путь, ясна, тиха година і невеличкий мороз. Коні мчаться по білосрібному шляху, аж парують вони, здіймаючи срібне куряво. Мороз рум’янить тобі твар: надає жвавості, чуєш бадьорість тіла і веселість в серці.
Шевченко спорудив катання задля Піунових. Поїхали в якесь село Бор. Тут чаювали; Шевченко всю дорогу був веселий, жартував. Стара Піуниха добре тямила, що Тарас кохає її Катрю, й імкнула собі, що під такий веселий час він може зняти бесіду про кохання, почне свататися, а віддавати доню за вбогого поета вона не хотіла. Та й Піунівна не горнулася до його чистим серцем дівочим; вона тільки женихалася, жартовала, а щоб побратися, не було у неї на думці. Не був він їй під мислі. Вона не доросла до розуміння великого щастя стати дружиною великого поета-мученика і його "старі плечі" підперти своїми молодими плечима. Отож на катанню, мабуть, за порадою нені, вона й стала співати великоруські народні пісні весільні, про те, як "миленький" не радить братися, доки не буде повен "сундук" (скриня) добра, коробок холста" (полотно).
А Тарас слухає тієї пісні, та й думає собі: "У московського чоловіка жидівська основа: без віна він навіть і покохати не може". А про те й на думку поетові не впадає, що Катруся співає ту пісню не тільки задля його, але й до його! В неділю на масниці йде він формально сватати Піунівну.
Катруся саме збиралася йти на репетицію. Помітивши, що Тарас якийсь згуртований і серйозний, дівчина імкнула собі, що саме у його на думці, і хваталася швидше вийти з хати. /433/
— Тривай, дівчино, не йди, — спинив її Шевченко.
— Пустіть, не спиняйте мене: мені треба на репетицію швидше, — змагається Піунівна.
— Постривай-бо, серденько, — благає Тарас.
Катря спинилася, сіла.
В хаті сидів Катрин батько.