Червоні обличчя, роззявлені роти, впрялеиі очі — суцільні пережитки проклятого капіталізму. Столичний архітектор аж позадкував, як од віспп, щоб не заразишся родимими плямами. Дядько Зиовобрать мужньо кинувся поміж конфронтуючих і спробував вплинути па свідомість:
— Товариші Самусі! Товариші Щусі! Соромтеся! З вас же всі люди сміються! Все прогресивне людство!
Макет упав на підлогу. Па макет попадали Самусі й Щусі. Кублилися вже там. Зновобрать, влучивши момент, махнув рукою архітекторові, той вправно висмикнув з-під купи тіл свій макет, вопи мерщій занесли його до кабінету секретаря сільради, замкнули двері, тільїш тоді Щусі й Самусі схаменулися, довго відсапувалися, прокліиувалпея, після чого старий Самусь спитав старшого Щуся:.
— Кумо, а де ж воно ота штука?
— Л я б тебе спитав, де вона?
— То за віщо ж мп чубилися?
— Л це вже тобі ліпше знати.
Тоді настала колективна пауза, крізь яку стало чутпо гримотіння моторів, бо Допис Самусь приїхав до контори гусеничним трактором і не заглушив мотора, а Давидко так само не вимкнув мотора свого грузовика. Хотіли подіяти па своїх супротивників шумовими ефектами. Глава роду Щусі в якийсь час слухав ті падвір-ні мотори, сплюнув, сказав своєму старшому синові — лісникові Василеві Щусю:
— У тебе ж вовк приручений є, привів би його був сюди, на-
пустив на Самусів, як ото воии на нас свої мотори. Чого з ними
панькатись! _
— Ще ноги повідкусює,— позіхнув лісник.
— Це таке кляте плем'я, що вопи в ниого й повідростають. Лч як ото нашошорилися! А ми свого пе віддамо!
— І мп не віддамо! — загриміли Самусі.
— Ніякий актив тут пе поможе!
— А що нам актив!
— Давай загальні збори! — заревли Щусі.
— І збори! Голосування!— не відсталп й Самусі.
Товариш Зновобрать був падто досвідченим політичним діячем, щоб пе відчути, яка загроза ховається за цією, здавалося б, демократичною пропозицією Щусів і Самусів. Він одразу оголосив сільський актив закритим і замкнувся в своему кабінеті з архітектором, головою колгоспу Зінккою Федорівпою і секретарем парт-оргапізації Грицьком Грицьковичем.
— Що будемо робити? — спитав Зновобрать своїх товаришів.
— Хочуть збори, то й збори, воно й краще,— знизала плечима (а плечі ж які! — тільки па Україні бувають у лапок такі плечі) Зінька Федорівна. (До речі, тут Варфоломій Кнурець пагадав авторові, що розкішні плечі в героїні вже описав Тургенєв у романі "Батьки і діти").
— Тільки на самотьок не можна пускать,— зауважив Грицько Грицькович.
— От і я так думаю.— Зновобрать глянув на архітектора, якому все це, здавалося, було байдуже.— Ви, товаришу, з столиці, у вас воно там пе так, далі від народу, а тут усе впритул, кажеться-говориться.
— Тут треба працювати в контакті з масою,— додав Грицько Грицькович.
• — 3 колективом,— підказала Зінька Федорівна.
— Він ще молодий секретар, не оволодів термінологією,— пробачливо зітхнув Зповобрать.— То що ми придумаємо? Щусі й Самусі весь колгосп розполовинять, і ніколи ми пе дійдемо згоди.
— А коли одного з Самусів па цей час усунути? — запропопу-вав Грицько Грицькович.
— Як — усунути? — обурилася Зінька Федорівна.— Самусі такі працівники, передовики, механізатори...
— Тому я про пих і... Бо Щусі трохи не те... Ну, там лісник ще сяк-так, але ж він пе по нашій лінії, у нього своє міністерство... А от Самусі... Нам обіцяли путівки на курорт... От би Самусеві Денисові, як передовому механізатору...
— В посівну? — Зінька Федорівна аж підвелася від обурення й подиву.
— Ну, а коли ситуація...
— Стривай, стривай,— сказав Зновобрать,— а тут щось є... Цього Самуся прибрати хоч на тиждень, то ми, вважай, всі питання... Ану, Грицько Грицьковичу, ти чоловік молодий, спробуй наздогнати Самуся та завернути його сюди.
— З трактором?
— Та хоч би і з трактором...
І знов загрп.мів трактор знадвору, а в кабінеті Зповобрать з'явився механізатор Самусь, власне, пайголовніший з цього могут-пього роду, став, глянув на керівний склад села й колгоспу, вирішив, що йому впявлепо впсоке якесь довір'я, і це Йому сподобалося, він сказав: "Все правильно" — і сів навпроти Зповобрать.
— Значиться, товаришу Самусь,— сказав йому дядько Зповобрать,— ми тут порадилися і відзначаємо, що ти, виконуючи й перевиконуючи, вийшов на перше місце по колгоспу і виходиш па перше місце по району, і ось, є думка послати тебе па курорт.
— Кудп-кудп? — пе зрозумів Самусь.
— На курорт. До Чорного моря.
— Та я там зроду не був! Я ж здоровий, як бик!
— А керівництво хоче, щоб ти був ще здоровіший. І дає тобі безплатну путівку. Па Південний берег Криму, в санаторій... Як зветься санаторій, Грицьку Грицьковичу?
— "Лівадія",— пояснив Грицько Грицькович.— Там колись царський палац був, а тепер курорт для трудящих. Там, кажуть, спальня є, де цариця спала. Цілий день сонце. Вікна так влаштовано, що сонце цілий день кружляє і зазирає в них.
— І ото я там спатиму? — поцікавився Самусь.
— А чом би й ні?
— Все правильно,— спокійно промовив Самусь.— Можу поїхати, я свої зобов'язання вже... А тільки...
— А тільки що? — Зновобрать так і втупився в нього своїми злинялими очима.
— Сам не можу.
— Аби ж ти мав дружину, то...
— Не треба мені вашої дружини... Щуся пошліть...
— Щуся? Та павіщо?
— Все правильно. Для рівноваги. Самусь їде, хай їде і Щусь! Самусь підвівся, показуючи, тцо розмову він закінчив і від свого не відступиться. Зновобрать спробував поторгуватися.
— Ви ж передовики, а в Щусів катма!
— Пошліть лісппка.
— Так віп не колгоспник.
— Домовтеся з міністерством. Все правильно. І Самусь пішов собі.
А керівництво мало вирішувати за нього й за всіх.
— Що ти думаєш, Зіпько Федорівно? — спитав Зновобрать.
— А що мені думати — Щусь не член колгоспу.
— А ти, Грицьку Грицьковичу?
— Треба шукати вихід.
— Де ж ти його знайдеш?
Несміливо поглянули всі на архітектора, ало той був ще надто молодий, щоб знайти вихід з такого заплутаного становища. Врешті наважився Грицько Грицькович.
— Самусь пе відмовився,— сказав віп роздумливо, хоч і но ствердливо.
— Ну? — поворушив бровами Зновобрать.
— Дамо путівку, завтра й поїде.
— Це так, що й-поїде,— ствердила Зінька Федорівна.
— За умови, що мп й Щусеві...
— Цс ясно. Він же заявпв. А це такий...
— То от,— Грицько Грицькович пожвавішав,— ми запрошуємо зараз Щуся-лісника, пропонуємо йому путівку...
— Він же пе член колгоспу, а путівки — для колгоспників...
— Хвилиночку! — підняв руку Грицько Грицькович.— Ми обіцяємо Щусеві, вмовляємо його, щоб він їхав разом з Самусем, виділяємо для нього машину, посилаємо її завтра до лісництва...
— А путівка? Чи ти за день домовишся з усіма інстанціями?—
Зповобрать аж відвсрпувся від Грицька Грицьковича па таку його, легковажність...
— Обіцяти — не означає дати... Хай Самусь думає, що ми дали путівку іі Щусеві, а тим часом...
— Обман? Не донущу! — засовався на стільці Зновобрать.— Ти ж секретар...
— Не обман, а затримка з оформленням. Самуся відправимо, Щусь буде що тут. Голосування дасть результат. То як? Приймається? Кликати лісника?
Лісника покликано, і Грпцько Грицькович приступив до його обробки.
— Ви чули, товаришу Щусь, який великий обсяг робіт належить лісництву в майбутньому селі, тому ми хочемо, щоб ви набралися сил, і для цього посилаємо вас па курорт.
— Набратися сил? — не повірив Щусь.— Та ви що — шуткус-те? Я ж і так здоровий, як воляка!
— Не виражайся так пекультурпо! — присоромив його Зновобрать.— Чи не бачиш, що тут жснщипа, або ж голова колгоспу Зінька Федорівна. Поїдеш у санаторій па Південному березі Криму. Там така краса, що тобі й пе снилося. Басейн з морською водою. Сто метрів пливеш по ньому туди й сто метрів відтіля.
— Та я ж плавать не люблю!
— Там привчать!
Ідеологічна обробка Щуся тривала досить довго, він не належав до таких податливих патур, як Самусь, лінивий і повільний його розум ніяк по міг схопити всю складність пропонованої комбінації. Тільки збагнувши нарешті, що тут ідеться про обдурювання Самусів, Щусь, зітхаючи, згодився, але застеріг, що це вперте й востаннє.
Самусі ж висунули зустрічний план. Про те, що їх обдурюють, вони не подумали, але самі вирішили обдурити сільське керівництво. Денис як иоїхав, так і приїхав. Він справді спакувався, сів до Давидка, свого брата, в кабіну, і вони помчали на станцію, а вранці обидва були знову вдома і через глинище перегукувалися з Щу-сями:
— Го-го, думали, Денис такий дурний, що поїде на ваш курорт, а вам дасть тут розперізуватися! На стапцію — та й пазад! Отак!
— А наш Василь і зовсім не їздив! — сміялися Щусі, раді, що перехитрили Самусів ще більше.
Голосування знов пе дало ніяких наслідків: проти переселеппя мовби ніхто й не заперечував, коли ж доходило до розподілу місць під садиби, якась неземпа сила розполовинювала все трудове населення Карпового Яру, і не було ніякої змоги зрушити справу з місця. Можуть спитати: а де ж були Зновобрать, Зінька Федорівна, Грпцько Грицькович і ще безліч людей довірених, гідних; доблесних, свідомих? Навіть дядько Обеліск не зумів стати над ворогуючими таборами і потихеньку голосував то за тих, то за тих, залежно від ситуації. Зате в своїх словеспих заявах віп послідовно проводив давно обрану лінію, вигукуючи:
— Давно пора ЗПИЩИЇЬ це старе соло як клас і водрузить на його місці обеліск!
— Заллє ж водою,— сміялися карпоярівці.
— А ми — плавучий!
Затята боротьба за нові території, за і(х розподіл, за сфери впливу-призвела до того, що прогресивна справа переселения зайшла, як то кажуть, у глухий кут. Молодий архітектор з нудьги спробував навіть залицятися до сільських дівчат, за що йому перепало найперше від Самусів, тоді від Щусів; на поміч він покликав із.столиці автора цієї розповіді. Але що автор? Він може тільки коментувати, тобто з більшою або меншою правдивістю переповідати Л пояснювати події, активним же чинником виступати не може, а коли й пробує глоді, то для цього йому вічпо по вистачає повноважень, авторитету і просто рішучості.
Зате коли довідався про ускладнення в Карповому Яру товариш Вивершений, то приїхав туди негайно і в один день усунув усі перепони, зняв напруження, полагодіте конфлікти, розв'язав проблеми, помирив, поділив, вирішив, постановив і доповів інстанціям.
Товариш Вивершений почав усе діло з ферм.