Наостанок зоряні прибульці згори помилувалися неймовірними краєвидами, а на згадку про це прекрасне місце зробили видовищні селфі.
Якби не навчання в космічній школі, астропундики точно затрималися б у Заповіднику надовше. Проте вони прибули сюди не на відпочинок під час канікул. Їхня подорож була таємною, тому треба було поспішати.
Політ на гелікоптері промайнув за одну мить. Астропундики легко розшукали свій сріблястий зорехід, який, ніким непомічений, стояв у лісі. Розмістившись усередині міжпланетного космічного корабля, зоряні мандрівники налаштували навігаційні прилади й увімкнули програму "автопілот". Гіпер-швидкісний літальний апарат стрепенувся, ожив — і на борту замиготіли яскраві різнобарвні датчики. Ззовні по колу сріблястого дископодібного зорехода засвітились округлі ілюмінатори, виблискуючи зеленуватими вогниками. Літальний диск безшумно підхопився і вертикально злетів угору, зробив декілька стрімких віражів над непрохідними хащами, потім на декілька секунд завис над верхівками високих дерев, підсвітивши їх яскравим жовто-гарячим прожектором. І раптом, наче розчинившись у небі, щез.
Задоволені астропундики знов опинились у своїй звичній космічній стихії. Вони поверталися додому з морем вражень та нових знань.
— Прекрасна робота, друзі. Нам усе вдалося! Дякую всім! – урочисто привітав астопундиків Літик. І на зореході пролунав їх радісний переможний клич: Гіпер Астра! Супер Flight! Астропундикам — Віват!
Частина 8.
Астропундики на Південному полюсі Землі
Маленькі космічні прибульці постійно навчаються, адже освіта надзвичайно важлива в житті. Навчатися в космосі дуже цікаво, позаяк навчання відбувається у вигляді захопливої космічної гри. Астропундики вивчають, як влаштований Усесвіт, вчать космічні закони і правила, дізнаються все про зірки та сузір'я, комети, метеорити й астероїди, про чорні діри і паралельні світи, а також досліджують деякі планети і знайомляться з їхніми мешканцями.
Астропундики добре засвоїли головні правила космічних подорожей і суворо дотримуються їх:
1. Космос — вільний і відкритий для всіх.
2. Космос нікому не належить, він нічий.
3. Космос відкритий для вивчення і пізнання.
4. Космос — мирний, будь-які війни категорично заборонені.
5. У космосі всі рівні і не мають жодних привілеїв.
6. В космосі обов'язкова взаємоповага і відповідальність.
7. У космосі заборонена діяльність, яка може зашкодити жителям якоїсь планети.
8. Закони вічного Всесвіту — непорушні.
Нещодавно у своєму Космічному навчальному центрі астропундики отримали важливе завдання, від виконання якого залежить їхнє майбутнє. А саме: чи зможуть вони перейти на вищий рівень в освітній грі Всесвіту. Вони повинні знайти ключі від скарбів Загубленої Цивілізації. Для цього їм потрібно вирушити на самісінький Край Землі.
Як згодом з'ясувалося, ніякого Краю Землі насправді нема, так само як нема і Краю Світу. Існує лише безкінечний Всесвіт без центру та без околиць.
Як же виконати завдання Космічного Інструктора і де шукати той Край Землі?
Можливо, так земляни називають якесь особливе місце? Малі астропундики пригадали, як дядечко Олесик згадував якийсь Пуп Землі.
Прокладання маршруту навчальної експедиції вирішили доручити Штучному Інтелектові: хай краще він "ламає собі голову" і шукає недосяжний Край Землі. Всім на подив, Штучний Інтелект від цього каверзного завдання не вийшов з ладу, а чітко накреслив курс для зорехода. Тож допитливі зоряні мандрівники, не гаючи часу, вирушили в путь. Їм дуже кортіло якнайшвидше дістатися того самого загадкового Краю Землі і розшукати магічні ключі від скарбниці Загубленої Цивілізації.
Космічна подорож промайнула в турбо-режимі, тож астропундики незчулися, як їхній зорехід опинився на Землі.
— Куди це ми потрапили? – спантеличено запитав Гравик.
— Справді, де ми? – відгукнувся Літик, зосереджено вдивляючись у панель приладів зорехода.
— Геолокатор вказує, що ми поблизу Південного полюса Землі.
— Я бачу на моніторах якусь крижану пустелю, — здивовано промовив Магник.
А Штучний Інтелект підказав, що їхній зорехід висадився в Антарктиді, на холодному континенті Землі, де на території в сотні кілометрів не стрінеш жодної живої душі.
— Ну, холод нам ніколи не ставав на заваді, — підбадьорив друзів Літик.
— Гайда досліджувати це загадкове, таємниче місце!
Астропундики рішуче вискочили з зорехода в льодяну, промерзлу невідомість.
— Оце так приземлення! Я зовсім нічого не бачу. Друзі, ви де? – щосили гукнув Гравик.
— Ми тут, — десь поряд озвалися Літик і Магник.
— Довкола так темно, що хоч око вийми, — поскаржилися вони.
Але що тут вдієш? Доведеться блукати в пітьмі й шукати дорогу навпомацки. Адже цього разу вони приземлилися в повній темряві полярної ночі, котра, як відомо, триває на полюсі Землі цілих пів року.
Якби на обрії раптом не засяяли і не заграли різнобарвні спалахи Полярного Сяйва, астропундики ще довго блукали б потемки. А так, на радощах, що довкола розвиднілось і простір наповнився прекрасною музикою Полярного Сяйва, астропундики вирушили на пошуки когось живого.
— Цікаво: чому тут так порожньо і зовсім не видно ні людей, ані тварин? – здивовано запитав Гравик.
— Справді, в цьому прекрасному місці ми не зустріли жодного землянина.
— І мені дуже подобається цей білосніжний крижаний континент, — захоплено промовив Магник.
— Шкода, що люди не споглядають таку красу щодня на своїй власній планеті.
— Просто тут дуже холодно, а людям не до вподоби такі важкодоступні й віддалені місця.
— Але нам неодмінно треба зустрітися з людьми. В завданні говорилося про те, що саме люди приведуть нас у те таємне, мало кому відоме, місце.
Астропундики порадились і вирішили продовжити пошуки людей у безлюдній холодній пустелі під назвою Антарктида.
Самим маленьким прибульцям не звикати до низьких температур, позаяк у космосі низькі температури — це нормально, так само як і різкі її коливання. Астропундики зовсім цього не бояться, вони звичні до естремальних перепадів температури в сотні градусів і вони однаково добре почуваються як при мінус 270 градусів за Цельсієм, так і при плюс 50°С, в залежності від того де вони перебувають: у тіні чи раптом переміщаються в місце, освітлене промінням якоїсь яскравої гарячої зірки, такої як Сонце.
Взагалі астропундикам дуже подобається Земля. Земна атмосфера і комфортні умови життя на цій планеті — для них наче курорт. Тому й холодний прехолодний Південний полюс Землі їх зовсім не злякав, а видався чудовим місцем для подорожі, в якому можна насолодитися неймовірно красивим видовищем; Полярним Сяйвом. Тож космічні малюки ще деякий час безтурботно й весело ковзалися, стрибали, качались і перекидалися на безкрайніх крижаних просторах під чарівну музику і танцюючі спалахи Полярного Сяйва.
Частина 9.
Зустріч астропундиків з пінгвінами
Раптом погода різко погіршилась і стала нельотною. Навкруги засвистів холодний пронизливий вітер, який зірвав астропундиків з місця, підхопив і поніс стрімко вперед. Малюки зіщулились, і з усієї сили намагалися триматися купи, щоб не загубити одне одного в коловороті сліпої стихії. Безпорадним зоряним хлопчакам здалося, що вони мчать прямісінько в безодню. Це ж треба було "завіятися" на Землю з далекого сузір'я, щоб тепер ураганний вітер зі страшним свистом ніс їх невідомо куди! В головах промайнули думки, що їхнє життя висить на волосині, і вже ніщо не врятує їх. Але сталося диво: троє друзяк втрималися разом і, ледь живі від страху, але неушкоджені, гепнулися на крижану брилу. Оговтавшись від переляку, зоряні прибульці підвелися на ноги.
— Уффф. Здається, всі цілі й живі.
— Так, на щастя, небезпека минула.
— Ну що, безстрашні мандрівники, вам не перехотілося продовжувати мандри?
— Прикуси язика, ми ж не якісь там боягузи. Експедиція триває!
Друзяки вирішили з'ясувати, куди ураганом занесло їх. Краєвид довкола був незмінний: ті ж самі безкрайні білі простори. Проте вдалині астропундики розгледіли щось велике темне й округле. Наблизившись до невідомого об'єкта, вони зрозуміли: це щось величезне і живе, воно повільно рухається. Коли відстань до живого об'єкта стала досяжною, астропундики розгледіли, що темна куля ворушиться і складається з незліченної кількості якихось створінь. Ці дивні істоти стояли, тісно притулившись одне до одного, і помаленьку рухались по колу. Як їм потім пояснив дядечко Олесик, котрий дуже обізнаний у багатьох питаннях, це була звичайна колонія з тисяч пінгвінів. Пінгвіни — це такі дивні великі птахи, які чомусь зовсім не вміють літати. На вигляд вони схожі на ділових чоловічків, одягнутих у строгі чорні фраки та білі сорочки. Вони здаються абсолютно однаковими, адже схожі між собою, мовби дві краплі води.
Спостерігаючи за пінгвінами, астропундики зрозуміли, чому пінгвіни живуть такими великими колоніями. Коли мороз сягає мінус сорок градусів за Цельсієм, а вітер дме зі швидкістю 40 метрів за секунду, і холод прокрадається в усі шпарини, пінгвіни збираються у щільне коло і так гріються. Всередині кільця значно тепліше, ніж зовні, тому пінгвіни час від часу міняються місцями. Так вони виживають у лютий мороз і під час буревію.
Згодом вітер ущух, на небі нарешті з'явилося сонечко — і картина довкола стала змінюватись на очах. Пінгвіни заворушились, пожвавішали і один за одним кудись почимчикували, кумедно похитуючи головами з боку в бік. Група молодих пінгвінів вирішила пограти у футбол, а інша команда взялася наввипередки ковзати на животах із крижаних гірок, які здіймались довкола. Кумедні пінгвіни потішно розправляли в боки маленькі чорні крильця, а потім раптом плюхалися на сніг животами і швидко ковзали вниз. Наковзавшись і награвшись досхочу, пінгвіни дружно й весело подріботіли до узбережжя океану, щоб там поплавати і попірнати за їжею. Плавання — це обов'язкове й улюблене заняття цих дивних птахів.
Завдяки своєму теплому та густому пір'ю вони чудово і дуже швидко плавають у холодній океанічній воді й навіть не намокають. Ось хто справді вміє вийти сухим із води!
Невдовзі астропундики стали свідками одного куменого випадку.