А от у племені каярділд, що живе в Австралії, разом зі зміною часу у реченні міняються й інші частини мови. І якщо це озвучити українською, то у минулому часі виходить: "Я любила тебе-ла…" Ну, а далі вже ти сам…
ДМИТРО замість відповіді показує спітнілі долоні, ще сильніше похитує тулубом, вирячивши очі, при цьому підморгує, показуючи свій інтерес, а потім супиться, вочевидячки, "замолочуючи на самку".
ГРУША: — Дмитре, не дурникуй і кажи, як по-каярділдськи буде рідненько?
ДМИТРО (сопучи): — Ти мені краще скажи, чому кораблі залізні, і плавають?
ГРУША: — Тому що літаки з дюралю, і літають.
ДМИТРО опускає руки, брови йому застигають підняті угору, рот розкривається у здивування, тільки тулуб ще продовжує несамовільно тіпатись і сіпатись. Зненацька щось починає дзвеніти.
ГРУША: — Це в тебе щось дзвенить?
ДМИТРО: — Оце вже повне П-Пр-Д...
ГРУША: — Десь достоту дзвенить!
ДМИТРО: — У мене вже кукурікає.
ГРУША: — О господи! Це ж мій дзигарик з синичкою. (Витягає із "кравчучки" будильник, який співає синичкою.) Я його ставлю на кінець заняття, бо завжди захоплююсь і можу учити півдня.
ДМИТРО: — Важко уявити до чого ми б з тобою дотарарахкались, коли б він не зацвіріньчав.
ГРУША: — Не сумуй — завтра дотарарахкаємось.
ДМИТРО: — Хм! От і вся любов...
ГРУША: — Чому вся? Коли б ти був з австралійського племені їмітхірр, то ти б цю фразу "Я люблю... і таке інше" сказав, знаєш як?
ГРУША раптом підхоплює м'яча і кидає його ДМИТРОВІ. Той ледве ловить і кидає м'яча назад ГРУШІ.
ДМИТРО: — Як?
ГРУША: — Ти б сказав з визначенням просторових координат додатку. А у племені їмітхірр немає лівого чи правого боку, у них світ поділений на п'ятдесят сторін. От де я по-твоєму зараз знаходжусь? (Знову кидає йому м'яча.)
ДМИТРО: — У двадцять першому столітті. (Кидає м'яча ГРУШІ.)
ГРУША: — Ні, не так — у мене за спиною північний схід.
ДМИТРО: — Та хоч Північний полюс.
ГРУША: — Ну, то як би сказало плем'я їмітхірр? (Сміється і кидає знову йому м'яча.)
ДМИТРО: — Воно б сказало, що я дурень, що завис на тьоті з північного сходу. (Кидає м'яча у відповідь і теж сміється.)
ГРУША: — Якщо скажеш мені "Я люблю... і все решта..." мовою їмітхірр, я тобі віршика розповім! (Кидає м'яча і ще більше сміється.)
ДМИТРО: — А можна сказати мовою тхоранеїм? (Кидає м'яча і майже регоче.)
ГРУША: — Можна! (Кидає і теж регоче.)
ДМИТРО: — Я люблю тебе, що затуляє мені північний схід і світ увесь, рідненько! (Кидає і лускає зо сміху.)
ГРУША ловить м'яча, несподівано перестає сміятись і говорить грайливо.
ГРУША: — А тепер віршик, як і обіцяла:
"Я люблю тебе рідненько,
А мала б набити.
Так винує добра ненька
Неслухняні діти."
ГРУША кидає м'яча ДМИТРОВІ і виходить. ДМИТРО, умудрувавши зміст віршика, із силою жбурляє м'яча ГРУШІ навздогін і випадково потрапляє у розчинене вікно. За вікном чути удар м'яча, потім різке бахкання, яке супроводжується яскравим спалахом і дзенькотом розбитого скла. Відразу ж за вікном стає зовсім темно. Знадвору долинає чоловічий сердитий голос: "Кому нечего делать?! Какой дурак фонарь разбил?!" ДМИТРО зачувши ці слова кидається до вимикача на стіні і вимикає люстру. Гасне світло.
Дія третя: Липень
Ява перша
Пройшло більше тижня. Вечір. Біля парадних дверей будинку Широкопер під розбитим почорнілим ліхтарем на лавці сидять ДІАНА і БЕЗМИЛЬСЬКА. За парадними дверима чути зойки маленької дівчинки, які час від часу повторюються. У паузах, коли зойки стихають, дві жінки перемовляються тихо, позираючи навсібіч. А коли з ґанку спускаються чи підіймаються усе ті ж тітка і дядьком з візками, які були вже у першій яві першої дії, ДІАНА і БЕЗМИЛЬСЬКА похапцем нишкнуть.
ДІАНА: — Це пора прекратить!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Як?.. Наука тут бєзсильна!
ДІАНА: — Яка наука! Треба визвать слєдоватєля!
БЕЗМИЛЬСЬКА (здивовано): — Слєдоватєля? Тогда я пошла!
ДІАНА: — Не йди! Я його боюся!
З боку парадних дкерей знову долинає вереск маленької дівчинки. БЕЗМИЛЬСЬКА і ДІАНА механічно затуляють вуха і чекають поки вереск не скінчиться. Під'їжджають на скейтах і роликах ALL, КОНЧЄННИЙ і Ф1. Вереск несподівано закінчується. Але БЕЗМИЛЬСЬКА і ДІАНА все ще сидять з затуленими вухами.
КОНЧЄННИЙ: — Диана Никифоровна, откройте уши! Мы вас приветствуем!
Ф1: — А чего Димка из дому уже неделю не выходит?
ALL: — И мобильный его не отвечает!
ДІАНА обережно відводить від вуха руку і, не зачувши вереску, заходжується хлипати, обережно позираючи навкруги.
ДІАНА: — Ой мальчіки! І не спрашувайтє, таке горе!
Ф1: — А что случилось?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — А што нада?
КОНЧЄННИЙ: — Мы интересуемся, почему Димка не выходит. С ним все в порядке?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — А ну мотайте звідси, прохвости прокляті! Не було б вас, не було б і проблєми!
Противний вереск починається знов з іще більшою силою. ДІАНА і БЕЗМИЛЬСЬКА механічно затуляють вуха. БЕЗМИЛЬСЬКА навіть починає мугикати, вочевидячки, для того, щоб заглушити дратівливий зойк. Хлопці ж під те верескотіння крутяться на скейтах і роликах довкола лавки і ліхтаря.
ALL (з набитим жуйками ротом, перекрикуючи вереск і пускаючи пухирі): — У них тут весело!
КОНЧЄННИЙ: — Бред какой-то!
Ф1: — Они крепко присели на уши!
ALL: — Парятся тетки!
КОНЧЄННИЙ: — Каждый торчит как умеет!
Ф1: — Но кричит явно не Димка!
КОНЧЄННИЙ: — Чего ж тогда они ваньку валяют!
Вереск раптово припиняється. І БЕЗМИЛЬСЬКА, не відриваючи рук від вух, говорить погрозливо.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Ваньку валяє дядя Ваня. Він якогось чорта усєм дєтям, шо в дворі, вуха крутить. Уже цілу неділю. А тепер сосєдську Джульєтту Шпоньку мучає. А у неї ж голос який пратівний!.. А ви чого стоїте! Ану паняйте відси! Шоб я вас тут не бачила!
ALL: — Дурдом.
Ф1: — Театр абсурда.
КОНЧЄННИЙ: — Вот что бывает в корумпированном обществе со Шпонькой и двойной моралью.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Катайте відси! Бо шас дядю Ваню закличу!
ДІАНА (приймаючи з вух долоні): — Ой мальчіки! Мнє Дімку жалко! Він же у мєня адін! І той заговоріл, так шо слушать страшно!
Ф1: — Неужели химическими формулами?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Нєт, Дімка феню для вступітєльных в унівєрсітет решив повторить!
ДІАНА: — Хуже, дєточки!
КОНЧЄННИЙ: — Хуже?.. Хуже фени может быть только язык надзирателей.
ДІАНА: — Он говорить з матєр'ю по-укра?єнськи! І не хочеть переходить на чєловєчеський язик! Уже недєлю! Як цяя кошка йому на голову сіла! (Плаче.)
ALL: — Я же вам говорил, что Димка кого-то закадрил!
Ф1: — Молодец! (КОНЧЄННОМУ.) А ты, Зверь, выступал, что у него краник сломан!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Кранік?!.. Хлопчики, ви меня, кажецця, не пойняли!
За парадними дверима знову лунає противний вереск. БЕЗМИЛЬСЬКА кричить у бік будинку.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Дядя Ваня! Іди сюда! Бистріш! Тут тоже є кому вуші крутить!
Вереск припиняється і з парадних дверей виходить ДЯДЯ ВАНЯ у застібнутій на один ґудзик куфайці на голе тіло і пірваних кросівках, узутих на босі ноги. У нього червоне розпухле лице, і очі, схожі на дві погаслі електролампочки. Груди і живіт зарослі чорною волосінню. На грудях у ДЯДІ ВАНІ проглядає татуювання у вигляді оголеної молодої дівчини, прив'язаної до стовпа інквізиторського вогнища. У одній руці ДЯДІ ВАНІ — сантехнічний ключ, який у народі зветься "попкою", у другій — щось схоже на репнутого ґумового м'яча. На додачу до усіх гіднот ДЯДЯ ВАНЯ виявиться ще й шепелявцем і посвистувачем.
ДЯДЯ ВАНЯ (позіхаючи): — Кто меня зьвал, дурные и несьтрелянные!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Наведи порядок, Дядя Ваня! Молодьож разгулялась! На женщин салідних бросається!
Ф1: — У! Бабай пришел!
КОНЧЄННИЙ (до Ф1): — Ты говоришь театр, тут целый зоопарк! (Показує руками жест схожий на крутіння вітрячка.)
Ф1 миттю під'їжджає до ДЯДІ ВАНІ і хапає його за один рукав куфайки, з іншого боку до нього підлітає на скейті ALL і хапає за інший рукав. І вони вдох, крутячись по колу, швидко і рвучко починають розкручувати ДЯДЯ ВАНЮ. ДЯДЯ ВАНЯ, вмент орієнтується, викидає з рук "попку" й шабатурку ґумового м'ячика, одним спритним рухом вислизає зі своєї куфайки і регоче, показуючи язика. Хлопці усе ще крутяться по колу, розтягуючи куфайку у різні боки.
ДЯДЯ ВАНЯ: — Сьветофоровна, пафигисьты меня хотели раськрутить, ха-ха! А я давно узе зьа тремя не бегаю. Пака, пацьанидьзэ!
ДЯДЯ ВАНЯ знову позіхнув, повернувся і голий до пояса посунув до парадних дверей.
КОНЧЄННИЙ (БЕЗМИЛЬСЬКІЙ): — Он что — лицо кавказской национальности? Что он такое несет?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Он лицо без национальности! (Кричить услід ДЯДІ ВАНІ.) Он алкаголік!.. А алкоголіки говорять то, шо самі токо і понімають.
КОНЧЄННИЙ: — Поехали, ребята. С Димкой полная ляля, и тут нам делать нечего!
ALL, Ф1 і КОНЧЄНИИЙ викочуюються зі сцени.
ДІАНА (розгублено): — Ірка, а вони откуда знають, шо з Дімкою Ляля?! (Плаче.)
БЕЗМИЛЬСЬКА (Діані): — Видно, то ще одна Ляля, бо вона в їх повна?!
ДІАНА (ошелешено): — Ще одна Ляля?..
ДІАНА стривожено підводиться, відходить подалі від дому, і, підстрибуючи, намагається зазирнути у вікна своєї квартири на одному із верхніх поверхів.
ДІАНА (занепокоєно): — Чи ж у них ето все вже було?.. Ти ж казала, шо одного-двох раз хватить, шоб його мужчиною сдєлать! А я уже на цю курицю чотириста доларів улупила. Скіки ж це в неї вийшло разов!.. А він с рідной матєр'ю по-украє?нському лопотить. За шо, я тєбя спрашуваю, за такі гроші?!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Триста!.. І потом, яка разниця, якою мовою говорить з тобою мужчина.
ДІАНА: — Ну ти ж сама учора у меня іше сто доларов узяла!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Ти меня з ким-то плутаєш.
ДІАНА: — Ірка, брось еті штучкі!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Тобі на рибьонка грошиков жалко?!
ДІАНА: — Я ж думала, шо вона просто ... (замість того, щоб вимовити слово, виразно хитає головою), а вона ... (знову хитає головою) з укра?єнським отклонением! (Плаче.)
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Ти опять глупость кажеш.
ДІАНА (плаче): — Яку іше глупость?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — По-твоєму, якщо укра?інка, то вже і не може бить ... (замість того, щоб вимовити слово, так само виразно хитає головою).
ДІАНА: — На щот цього я більше уверена в укра?інцях ... (знову виразно хитає головою).
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Ти з усіма укра?інцями не ... (іще раз замість слова виразно хитає головою). Тому і не при всіх укра?інцов собі під спідницю.
ДІАНА: — Ти чого мені укра?інцями в очі цвіркаєш! Привела цю лярву чортову! А вона з мого рибьонка каліку дєла! Я ж його з дєтсва учила красівому нтилєгентному чєловєчеському язику!
ДІАНА загрозливо підводиться і суне на БЕЗМИЛЬСЬКУ.