Бася плакала, втішала нещасну Рябку, а Сашка вигнала з кабінету. Але сорока почуває себе справжньою господаркою в кабінеті біологи, де, крім неї, ще живуть двоє щиглят, чиж, синиця, миршавий горобець, кілька рибок в акваріумі, пара білих мишей і сонна черепаха. Всю цю живину різними засобами придбала Бася і поселила в школі.
Влетівши в клас, Бася запищала так, що всі враз замовкли, бо знають — коли зоолог почав з високої ноти, спинити його не можна.
— Я вам розкажу таке цікаве! Почну спочатку. Заходжу в біоложку, до мене летить Рябка, дивлюся — вона вся в чорнилі, я забула вчора сховати чорнильницю. Рябка напилася чорнила, вся обмазалася і, здається, забруднила мене. Я перелякалася, думаю, в неї живіт заболить, буде дизентерія...
— Може статись і апендицит! — перекричав її Аркадій.
— Не в'язни, Аркадію!
— Дати їй касторки! — авторитетно заявив Вова.
— Не лізь, Вовка! Ой, все обмазала чорнилом.
"— І тобі щоку обписала?
— Не лізь, Марусько. Обмазала в чорнило навіть стіни, і не знаю, що робити з животом... Входить нова вчителька біології, хороша, молода, гарна, і зразу мені все порадила, і вона все знає, навіть — чим годувати синицю і що треба синицю тримати окремо. Зараз вона прийде до нас, звуть її Валентина Сидорівна. Побачите самі! Тамаро, витри мені чорнило на щоці, бо соромно ходити замазурою, я ж санком.
— Ну, що ж, і перед цією новою вчителькою вставати? — спитав Сашко.
— Вставати! — твердо відповіла Кіра.
— Я перед нею на коліна стану! — крикнув Сашко*
— А я в ноги поклонюся,— підтримав Марко.
— Зараз буду реверанси робити!..— захихикала Маруся.
Знову спалахнула суперечка. Кіра хотіла виголосити промову. Але несподівано ввійшла Ольга Карлівна, керівник класу. Пильно, крізь пенсне оглянула клас. Всі замовкли і встали. Учителька пройшла до стола.
— Знову у вас шум, знову папір валяється на підлозі? Санітарна комісія не цікавиться своїми обов'язками. Райцина Вася, ти не помічаєш, що в класі бруд? Чому в тебе обличчя розмальоване, як у дикуна? Чи, може, бруднота є емблемою санкому вашого класу?
— Це вона цілувалася з сорокою,— посміхнувся Вова.
Учні засміялися.
— Не дуже вдалий поцілунок. Зараз до вас прийде новий викладач біології, Валентина Сидорівна Крайчик. Не лякайте її галасом, бо вас ніяк не привчиш культурно поводитись у класі. Бубир Марко, мої слова стосуються й тебе! Якщо ти ще не наговорився до мого приходу, то почекай перерви, тоді наговоришся вдосталь.
Ольга Карлівна пішла з класу.
8
Тільки зачинилися двері за спиною Ольги Карлівни — клас знову загудів. Бахкають, як постріли, дошки парт. Центром уваги стає Бася. Вона ще раз повторює свою пригоду, розповідає, яка з себе нова вчителька. Звичайно, Валентина Сидорівна страшенно їй подобається. Бася так захоплюється, що слова не встигають вилітати з рота. Вона розчервонілася і напружено тре хусткою свою щоку. Шкіра мало не трісне. Здається, зараз поллється кров.
— Зоолог, дірку протреш! — попереджає Аркадій.
— Ще є пляма? Поможи мені, Тамаро,— прохає Бася.
Відразу знайшлося кілька добровольців витерти Басину щоку, між ними й Сашко запропонував свої послуги. Але Бася злякано відмовилася.
Біля дверей товпиться ціла юрба: заглядають у щілинку і чекають появи Валентини Сидорівни. Вчителька повинна йти через залу, куди виходять двері класу. По черзі учні оглядаються на клас і кидають коротко:
— Немає.
— Може, вона не прийде сьогодні...
— Прийде, обов'язково прийде,— впевнено втішає Бася.
До дверей продирається і визирає, хвилюючись, Марко. Він же повинен перший крикнути всьому класові, коли з'явиться вчителька. Навіть Тамара Незабудь стоїть у гурті біля дверей і намагається ще більше витягти свою худорляву шию через голови товаришів. Там уже змагаються в спритності Аркадій і Марко. Учні стають навшпиньки, виглядають із-за їхніх спин і дуже жалкують, що природа дала їм надто короткі шиї. Приміром, жирафі не довелося б витрачати стільки енергії. Тільки Яша Баркін удає, що йому байдуже. Спокійно малює щось у зошиті, але, нарешті, й він не витримав:
— Довго немає.
— Не лізь, Рожко! — крикнув Марко і хотів відштовхнути Марусю.
— Ану, не штовхай! — енергійно відповіла Маруся.
Цілком можливо, що біля дверей виникли б ускладнення і Марко зайняв би вигідніше місце для бойового спостереження, але в цей момент відчинилися двері і в клас увійшла нова вчителька. Вона підійшла з коридора, який веде східцями на третій поверх.
Ніби вихором відкинуло від дверей галасливу юрбу. Вчителька, не звернувши уваги на переполох, спокійно пішла до стола і коротко сказала:
"— Сідайте...
Від несподіванки встали всі до одного. А посідавши, Сашко, Марко, Маруся та їхні товариші згадали про свою умову і глянули один на одного. Тільки Сашко не дуже розгубився і пошепки, але на весь клас засичав Маркові:
— Не бійся, Марко!
Валентина Сидорівна здивовано глянула на Сашка, який сидів із спокійним, байдужим виглядом. Кіра й Руфа пересміхнулися. Руфа сказала Вові:
— Сам він перший боягуз!
В класі застигла насторожена тиша. На задній парті зосереджено сопів Віктор, роздивляючись Валентину Сидорівну. Школярі з цікавістю розглядали нову вчительку. Дівчата звернули увагу на приємний одяг — сіре плаття з бордовим комірцем. Подобалось і світле волосся, коротко, майже по-хлоп'ячому, підстрижене. Обличчя спокійне, привабливе і близьке, як у сестри. Маленька родимка з лівого боку біля носа чомусь робила це обличчя ще ріднішим.
Бася-зоолог дивилась на Валентину Сидорівну так ніжно, що, здавалось, могла б зараз підійти до неї, поцілувати і все, все розповісти цій вчительці з задумливими сірими очима. Правда, Бася майже все вже й розповіла за ті кілька хвилин, коли бачила її в біологічному кабінеті.
"Де я бачив її?" — питав себе Вова. Ніяк не міг згадати. Напевне, зустрічав десь Валентину Сидорівну, але тоді не звернув особливої уваги. Здається, вона йшла з Антоном, його старшим братом, але вулиці ніяк не пригадує. Може, не з Антоном?
Валентина Сидорівна відчула, що на неї пильно дивляться тридцять п'ять пар очей, уважно стежать за кожним її рухом. Вона вперше прийшла викладати після закінчення природничого факультету. Запросив її на тимчасову роботу колишній секретар комсомольської організації інституту — Пилип Данилович Кужіль...
Треба починати урок. Все приготувала, обдумала... Ніби зважила наперед кожне слово. Хотілося, щоб учні відразу зрозуміли її. Хотілося встановити такі стосунки з учнями, таку близькість, коли діти вірять, довіряють, знають, що вчитель є одноразово і їх старший товариш. Тоді і знання передати буде легко.
Ще сьогодні вранці Валентина Сидорівна згадала учителів трудової школи, яку вона закінчила не так давно. Кращі вчителі, яких вона любила, яких вона зараз згадує з повагою і ніжністю, були разом і учителями-вихователями, і товаришами учнів.
Насамперед треба познайомитись з учнями, поговорити з ними, перевірити, чи не забули вони те, що знали. Сьогоднішній неповний урок і збиралася присвятити цьому Валентина Сидорівна. Розкрила журнал і порушила тишу спокійним голосом:
— Ви вже знаєте, що я викладатиму у вас біологію. Давайте познайомимось. Мене звуть Валентина Сидорівна. Сьогодні ми поговоримо лише про те, що ви за цей час пройшли, що знаєте, і почнемо працювати далі. Спочатку я перевірю по журналу, кого немає, і з кожним із вас познайомлюся. Я викликатиму, а ви вставайте, щоб я знала, хто це...
Почала викликати учнів. Так вона познайомилася з кількома школярами на перші літери.
— Бубир Марко!
Школярі, мов по команді, повернули голови до Марка, а Сашко насмішкувато пробубонів:
— Злякався?.. Боягуз нещасний!
— Язиком молотити хоробрий,— процідила Маруся.
Марко спочатку зробив рвучкий рух, потім зразу осів. Перегнувся до парти і сховався за Басину спину, прищулився, як звірятко. Сторожко визирав, вигнувши шию. Рожева фарба потроху злиняла на щоках. Пальці задубіли — так міцно тримався Марко за парту, ніби хтось хотів його відірвати.
— Бубир Марко? — повторила Валентина Сидорівна.
— Є! — струснувши пухнасту голову, повернулася назад Бася.— Ось він.
— Чого ж ти соромишся? Встань, я на тебе подивлюся,— посміхнулася вчителька.
— Він заявив, що вставати не буде,— викрила секрет Бася.
— Хіба у нього ноги болять? Марко, в тебе болять ноги?
Клас засміявся, а Марко знову почервонів. Вуха палали, мов два полум'яні язики, очі втупив у парту і боявся глянути на вчительку, на товаришів.
— Устань, поклонися, Марко! — раптом крикнув Сашко.
Цього було досить, щоб Марко підхопився, немов на пружині. Вискочив у прохід між партами, саме проти стола, і почав низько кланятись, майже до землі. Поклонився кілька разів і сів. За ним схопився Сашко, став навколішки і одвісив поклони.
— Може, так треба робити? — похмуро крикнув Сашко, стоячи навколішки.
— А може, так? — з цими словами Маруся теж зірвалаея з місця.
В класі зчинився галас. Кіра крикнула Марусі:
— Сядь!.. Ти хуліганиш разом з Сашком! Я на учкомі поставлю. З Марка і з тебе галстуки піонерські знімемо.
— Зриваєте нам урок! — стукнув по парті Віктор.
Бася крізь сльози повторювала, повернувшись до Марка:
— Як тобі не соромно!.. Як тобі не соромно!..— більше нічого не могла сказати, хоча завжди у неї вистачало більше слів, ніж у цілої ланки піонерів. Всіх могла заговорити Бася, а тут сльози здушили їй груди,— сльози образи, сорому перед новою вчителькою.
Марко слухав мовчки, потім серед галасу, раптом озлившись, штовхнув Басю в спину. Аркадій підбіг до Марка. Ніколи не бачив Марко такого жорстокого виразу на спокійному обличчі Аркадія. Гнів стиснув Аркадієві щелепи, і він ледве проказав, наступаючи на Марка:
— Хуліганиш! Штовхнув Басю!
Ззаду Аркадія міцно схопив Сашко. Аркадій крутнувся на місці.
— Аркадію, не треба, зараз урок.— Раптом вирссла Руфа між Аркадієм і Сашком.
Немов шалений вітер налетів на клас, немов почався землетрус. Одна група учнів стояла проти другої. Сашко стиснув руку Аркадієві, той з огидою рвонув її, Сашко поточився. Все це сталось так швидко, що Валентина Сидорівна не встигла отямитись і збагнути, в чому справа. Вперше трапилось їй мати справу з такими войовничими дітьми. Валентина Сидорівна зблідла. Вона добре зрозуміла, що треба негайно ліквідувати сварку.