Тьма невігластва покрила колективну Свідомість всієї Європи, котра, як Мати, чекала приходу Святого, або Пророка Світла, який виведе її дітей із цієї тьми".
Як ви гадаєте, на якого інтелектуального та освітнього рів-ня читача зорієнтовані подібні висновки, якими буквально нашпигована ця книжечка? Сам автор переконує нас у вступ-них зауваженнях, що творіння його розраховане на "учнівсь-ку і студентську молодь та вчителів і викладачів літератури й філософії". Даруйте, але в мене склалося враження, що твір цей якраз і розрахований на людей, свідомість яких… "по-крила" ота "тьма невігластва".
Ще якось можна було б зрозуміти Василя Хитрука, якби він у таких спосіб охарактеризував європейське Середньовіч-чя, з його інквізиторськими вогнищами, з релігійним, соціа-льним та політичним єзуїтством. Але що дає йому право стверджувати, що в XVIII столітті "тьма невігластва покрила колективну свідомість всієї Європи"?! Що сталося такого в цьому столітті з "колективною свідомістю Європи", що вона раптом опинилася в "тьмі невігластва"?!
Як читач я вимагаю хоч якихось пояснень, тлумачень, ар-гументів. Адже треба геть не знати цивілізаційної історії Єв-ропи, щоб не пригадати, що саме XVIII століття, особливо його друга половина, на яку й приходиться активна творчість Сковороди, — це була епоха ренесансу, епоха відродження – наук, освіти, культури, мистецтва, філософії релігії та філо-софії людського буття...
Василь Хитрук мав би знати, що саме в той час, коли Сковорода дивував наших предків вершинними у своїй фі-лософічності творами з "Саду божественных песен" на зра-зок:
Голова всяка свой имеет смысл;
Сердцу всякому своя любовь,
И не однака всем живущим мысль:
Тот овец любит, а тот козлов… ("Песнь 9-я");
Або значно глибокодумнішими:
Лежишь во гробе, празднуешь субботу (?!)
По трудах тяжких, по кровавом поту.
Князь никоих дел в тебе не имеет,
Князь всего мира, что всеми владеет,
О неслыханны се следы! (?!)
О новый роде победы! (?!)
О сыне Давыдов! ( завважу, що друга, вона ж й остання, строфа цього твору — такого ж філософсько-творчого ґатунку, "Песнь 15-я").
Або геть вершинне:
Всякому городу нрав и права;
Всяка имеет свой ум голова;
Всякому сердцу своя есть любов,
Всякому горлу свой есть вкус каков… ("Песнь 10-я". До речі, як сатиричний, саме сатиричний, а не філософський, твір цей — річ непогана).
…Так ось, у цей час, тобто у XVIII столітті, коли, як пере-конує нас Василь Хитрук, "колективну свідомість Європи покрила тьма невігластва"; ота "колективна свідомість" кон-тиненту, мабуть, винятково на ґрунті свого "невігластва", дає світовому цивілізаційному процесові французького філософа, просвітителя, енциклопедиста Дені Дідро — з його фундамен-тальними на той час працями "Думки до пояснення приро-ди", "Філософські основи матерії та руху" та "Елементи фі-зіології"; а також із його теорією "вроджених ідей";
визначного філософа і математика Жана Даламбера — з йо-го трактатами "Сон Даламбера" та "Елементи філософії";
шведського теософа, вченого-натураліста, математика й астронома Еммануїла Сведенборга, який збагатив скарбницю людських знань працями "Небесні таємниці" та "Про небо, пекло і світ духів";
філософа-просвітителя, члена Паризької академії наук Жа-на Кондорсе – з його працею "Ескіз історичної картини про-гресу людського розуму".
Саме в цей час філософ І. Кант явився світові зі сміливою, революційною гіпотезою щодо утворення планет з пилової туманності, яка оточувала Сонце; філософ від соціології Шарль Монтеск'є закладав основи національної соціоніки та психології народів. Учений-енциклопедист Михайло Ломо-носов виступив з працею "О слоях земли", в якій глибинно утверджував основи матеріалістичної філософії, та викликав полеміку своєю теорією-здогадом щодо еволюційного розви-тку тваринного і рослинного світу.
Якраз тоді філософ і лікар П'єр Кабаніс творив розділи своєї фундаментальної праці "Відношення між фізичною та моральною природою людини"; Франсуа Вольтер друкував праці, які й досі залишаються зразками філософської публі-цистики — "Філософські листи", "Трактат з метафізики", "Основи філософії Ньютона" та "Досвід загальної історії". А його ровесниками були геніальний письменник Йоганн Гете; письменник, математик, астроном, почесний член Петербур-зької академії наук Георг Ліхтенберг; письменник публіцист і видавець Йоганн Бергк…
До речі, саме того століття світ отримав славетного, у Мі-лані збудованого, оперного театра Ла Скала. А ще, про всяк випадок, нагадаю пану Хитруку, що саме XVIII століття всі-єю інтелектуальною елітою світу — і то цілком справедливо — визнане, та відповідними документами ЮНЕСКО зафіксова-не, у найвищому цивілізаційному ранзі європейської "Епохи Просвітительства"
Тільки з поваги до читачів я не стану й далі перелічувати ще десятки знаних у світі філософії, точних наук, мореплавс-тва та мистецтва імен із отого, за Хитруком, "покритого тьмою невігластва", XVIII століття.
Щоправда, навіть у XVIII столітті католицька церква все ще час від часу відправляла на вогнища жінок, яких визнава-ла відьмами, та іновірців, який визнавала єретиками. Проте відомо, що перше вогнище інквізиції католики запалили ще в середині ХIII століття (перша писемна згадка – вогнище 1245 року в Тулузі, остання – вогнище 1826 року в Німеччині, на якому спалили іудея), ну, а пік цього, Ватиканом освяченого, людиноненависництва припадав на XV-XVII століття. Отож, впливати на густоту "тьми невігластва", насланої Хитруком на XVIII століття, ці діяння католицьких церковників теж не могли. Та й вплив ніде не друкованих на той час віршів чи повчальних байок Сковороди на перебіг інквізиції у XVIII столітті теж був приблизно таким же, як свербіж п'ятки гер-цога Вюртембергського на коливання орбіти Місяця.
2
Я розумію, що для нашого "оракула" Василя Хитрука всі ці аргументи — не доказ. Тому що, відразу за вже цитованим мною пасажем "Тьма невігластва покрила колективну Свідо-мість всієї Європи…", йде не менш убивчий пасаж, який до-водить, що "невігласна" Європа не лише "чекала приходу Святого, або Пророка Світла, який виведе її дітей із цієї тьми", але й таки дочекалася його!
Як ви гадаєте, хто став "Святим або Пророком Світла", який вивів перелічених вище, та безліч інших, "дітей Європи із тьми невігластва"? Правильно, вгадали!
"Подібним світлим променем у царстві тьми, — переконує нас автор книжки Василь Хитрук, — вивищується постать Григорія Савича Сковороди, українця за родоводом…".
Га, як вам таке епохальне відкриття? Отож бо, знай на-ших! Хоча, ну, хто б із нас, в Україні сутніх, міг би в цьому аж так "непатріотично засумніватися"?!
Щоб остаточно переконати свого читача, що вкрита тьмою невігластва Європа справді чекала українського філософа, Хитрук підсилює це твердження вражаючим, як на його дум-ку, аргументом. Він пише:
"У добу перших перемог Робесп'єрів "великої французь-кої революції" було перевернуто бінокля всіх людських і су-спільних цінностей. Філософія доби переставила примат Бо-жого над людським – головного Принципу вселюдської ево-люції – на його цілковиту протилежність: "Немає бога, тіль-ки я". Людське маленьке "я" поставлено над Божественною мудрістю, якою тримається лад у Всесвіті, мир і лад людсь-ких суспільств".
Навіть страшно уявити собі, що, за Хитруком, чекало б потьмарену невіглаством Європу, але, на її щастя, в цей час уже… Знову ж таки вгадали!..
"У простій козацько-селянській свиті, з патерицею-змією в руці – древнім символом пра-отцівського брагманства-характерництва, Віщий Боян XVIII століття (тобто Сковоро-да. – Б.С.) із сопілкою і торбиною зі свіжими рукописами, ішов своїм апостольським шляхом…"
Ось такий ось, переконливий, на думку Хитрука, аргумент. Але от у чім річ. "Робесп'єрів", які вели, спочатку політичну, а згодом і розстрільно-гільйотинну, боротьбу за владу в 1789-1791 роках, і які буквально затопили Францію кров'ю, можна звинувачувати в чому завгодно; їм можна закидати будь-які революційні нелюдства та катаклізми, окрім… філософсько-релігійних!
Яким би чином Робесп'єр та його спільники повелися да-лі – невідомо. Зате достеменно відомо, що за тих кілька міся-ців, які влада у країні реально (саме реально!) належала їм, ніякого перевороту у релігійно-філософському світогляді французів, а тим паче Європи, здійснити вони не встигли! Тобто ця заява автора – такий собі патріотизований публіци-стичний блеф.
Скажу більше: якби Хитрук був уважнішим до своїх пись-мових заяв, то відкрив, що вся та незначна кількість оригіна-льних (саме оригінальних, а не перекладів та переспівів!) творів, які складають творчий доробок мандрівного "старця-філософа" Сковороди, була написана ним і датована в руко-писах 1769-1774 роками, тобто задовго до французької рево-люції, яка, отже, не мала, і не могла мати, на нього як літера-тора-філософа жодного впливу! Ну, а в листопаді 1794 року знемічнілий, бездомний 72-річний пілігрим уже помер, так і не побачивши за життя жодного свого твору надрукованим.
Мало того, я нагадаю Хитруку, що зібрання творів Ско-вороди явилося світові лише в 1894 році, тобто аж у кінці XIX століття, і за століття по смерті літератора. Щоправда, невеличкий діалог "Наркісс. Разглагол о том: узнай себе" був видрукований окремою брошурою в Петербурзі дещо раніше, 1798 року, під назвою "Библиотека духовная, содержащая в себе дружеские беседы о познании самого себя"; але незна-чним тиражем, а головне — без зазначення того, що автором є Сковорода!
Відтак, зрозуміло, що аж ніякого впливу на "потьмарену невіглаством колективну Свідомість всієї Європи (XVIII сто-ліття), котра, — за Хитруком, — "як Мати, чекала приходу Свя-того, або Пророка Світла, який виведе її дітей із цієї тьми", — твори та філософські вислови Сковороди справити не могли. Тобто це, знову ж таки, маємо публіцистичний блеф автора, тому що насправді "нещасній потьмареній" Європі так і до-велося доживати віка без "любомудрих оракулів" нашого "Пророка Світла".
* * *
До речі, щодо "оракулів"… І в прикінцевій частині роз-ділу "Творчий життєпис Г. С. Сковороди", і в анотації мо-виться: "До цієї книги ввійшло понад 300 найприкметніших, як на нашу думку, пророчих оракулів Істини… Кожен із 15 розділів книги має окрему назву.