Зрозумівши, що правильно рукопокладеного православного священика у Франції та сусідніх державах створити неможливо, князь посадив претендентів на корабель до Константинополя з інструкціями, подарунками та наказом провести переговори щодо висвячення ще й Онуфрія, але на єпископа Американського. Порахувавши, у що це йому вже обійшлось, він довго подумки чортихався у кращому дусі радянського професора-войовничого атеїста і вирішив, щоб у храмі на Островах поставили урну для пожертвувань на поїздку Бондаренка за єпископською митрою.
У Парижі князь поступово з'ясував, що імперські дізнавачи напали на їх слід у Речі Посполитій. Та навіть вияснили, що вони у Америці. Але будь-яких подальших дій не було. А потім їх мабуть після зустрічі з князем заборонив сам Петро. З худого кабана хоч вишкварки. Ганятись не будуть, і то добре.
Тишком-нишком князь зник з столиці, продав дві третини маєтків, ті що без хазяїна не приносили доходу та не мали відношення до заселення князівства. Відкопав ще пару скарбів. Потім, не покидаючи помість, купив оптом у работорговця-турка потрібну кількість українців. Ціну той не заломив, наче до посилення набігів кочівників на Украйну не привело. Але щось вдарило князя, все виглядало не так, як при людському ґешефті у Італії. Всеволод раптом закаявся більше купувати захоплених людей, фінансувати кочівників, що із степу розпинають його прабатьківщину. Вирішив, що буде боротись з своєю невойовничістю. Придумає ще канал надходження колоністів.
Далі перевірив і подивувався як добре зберегли своє українство діти колоністів, що були неповнолітніми чотири роки тому і залишені по від'їзду батьків в Америку. Правда за його ж наказом вони порядком були ізольовані від франкофонного середовища та спілкувалися лише з дорослими українцями, що в достатній кількості жили у маєтках.
10
Ретельно перебравши ясир (вуха у князя палахкотіли, як ніколи), відправив кращих за його критеріями людей на зафрахтовані голландські кораблі. Більшість, як вимагав від турка, була незаміжня та нежоната, за умовами угоди. Але й були такі що збрехали, почувши що везуть у Францію. Ці мабуть не скоро оговтаються від розриву сімейних стосунків.
– Нічого, думав герцог, – випишу я їм законну половину з їхнього Поділля, пошлю агентів з грошима, найдуть та викуплять, а свобідним скажуть, пливіть за своєю ненаглядною у Америку, ми допоможемо грошима.
Це формувалась його нова іммігрантська політика (НІП) – брати прямо з українських просторів.
Сам поїхав закупляти свиней (про них вуха протуркали поселяни), ягнята, декілька кобилок та іншу живність. Все скуплене сиділо у його маєтках на карантині. Закупівля кролів була невдалою. Всі попропадали від якоїсь хвороби червоних очей. Закуплене перевів на свій флагман. У трансатлантичному переході Господь милував і цього разу. Хоча тріпало добряче, але всі дійшли до князівства. Свині із задоволенням їли морську траву з Гольфстріму чи з Саргасового моря, яку тралили всі кораблі при пристойному вітру. Якщо вітер був слабенький – йшли без тралів. Інший товар ревів та іржав так, що мабуть у Гренландії з Ісландією чути було. Але їсти солонувату травичку практично відмовлялись. Всі чотири свиноматки опоросились, приплід швидко ріс, із задоволенням поїдаючи морську капусту, чи як її звуть. Були пропозиції зарізати поросятко – може в нього і сало вже просолене. Все це чудово, але на кораблі смерділо так, що капітан старенької каракки клявся спалити її на рейді головного острова, взяти недостаючи кошти кредитом у Бостоні і купити новий корабель.
Це амбре скінчилось тим, що капітани голландських кораблів дружно просемафорили (азбука Морзе, ліхтар із свічкою, довше закриття вогника – тире, коротке – точка), що переселенці просять, аби адміральський корабель постійно був від ескадри у стороні, куди дме вітер.
– Що за маркізетів везу, – промимрив князь іронічно.
Але прийшлось слухатись, бо попавши у запашний шлейф, вітрильники починали демонстративно згортати брамселі.
Нарешті другий заїзд переселенців на траверсі головного острова. Приїхало близько дві тисячі чоловік. Все вийшло побіжно-буденно, але ніколи ні до того, ні після, стільки поселян не прибувало.
Раніше князь заборонив купувати тварин на американському континенті, бо поодинці не услідкуєш, а якась паршива вівця занесе який-небудь ящур та понищить ту худобу, що є. Тому на поселенні з цим приходом океанічного каравану вибухово зросте кількість свійських тварин. Капітани голландських кораблів висадили нових переселенців на другий острів, дітей ранніх колоністів – на головний і пішли у Бостон чекати фрахту на Європу та заодно перепочивати.
Новоприбулим видавав тільки птицю, гуси та качки, якої вже у першопоселенні було доволі. Хай новенькі спочатку себе облаштують. Та й дичина по другому острову бігала куди частіше, ніж по головному. А зима, нехай м'яка, не за горами.
Свині веселими виводками чкурнули до старого поселення, ледь спробувавши травички. Лошата та телички допалися до трави. Герцог наказав швиденько позав'язувати їм морди, бо з голодухи переїдять і прийдеться дорізувати. Загалом на шашлик пішли дві дурні вівці, що зуміли збігти, були найдені запізно, тому наїлися до того, що їх обдуло та прийшлось перерізати їм горло.
Коли повільне військо, мекаючи і бекаючи, після ночівель вступило у слободу, то було здорове і вже не голодне.
11
1698. Що і як було за відсутністю князя?
Майже тисяча здорових людей, у яких кожна сім'я має вогнепальну зброю, швидко вичистила від бігаючого м'яса околиці поселення. Це були практично одні зайці. Хтось із командного складу кораблів, ще коли перевозили першопоселенців, авторитетно заявив, що це якась суто африканська порода. Вирішили, що якийсь екстравагантний капітан, везучи рабів з узбережжя Гвінейської затоки, випустив декількох зайців на острові. Інтродуковані вони були мабуть відносно недавно, бо, незважаючи на плодючість і відсутність природних ворогів, в результаті — достатню чисельність, ще не встигли пошкодити екосистему. Коли переїли їх, стало вигідніше ловити рибу в річечках та ручаях. Настав недовгий прісноводний рибний період. Різко збільшилась кількість риболовецьких човнів, почали шліфуватись первинні флотські навички.
Хтось із чоловіків приніс смачні рижики з великою, помаранчеве— червоною шапинкою та маслюки з шапинкою жовто помаранчевого кольору і з жовтуватою ніжкою. Після бурного обговорення всією вулицею їх їстівності, п'ять чоловіків спожили ті приготовленими, в дуже обережній кількості. Після декількох експериментів ці гриби були визнали абсолютно їстівними. Інші вулиці розбиралися з інакшими видами грибів, які вони наче збирали у дитинстві. Нарешті герцогиня зібрала у неділю домохазяйок на Торговій площі на цілий конгрес з приводу їстівності грибів. Обговорення проблеми, під акомпанемент вереску груднічків, яких матері побоялися лишати на "безрукого батька", було настільки інформативним і багатостороннім, що на весь грибний сезон гриби стали бажані на столі поселян. Але той закінчився швидше ніж хотілося.
Мисливці полювали вже на другому острові, але без значного результату. Тобто острови вже не балували дичиною, закінчився і грибний сезон. Тепер рибалки, що майже відкрито по річці почали виходили у море, почали крутитись і біля найдальших островів. Поки не збирали достатньо врожаю, та не наростили гурти тварин, рибальство стало однією з базових галузей господарства.
Назрівала перша політична криза. Надмірна ізоляція була загрозою для шлунків колоністів. Тоді велика княгиня, керуючись принципом "Не утримувати того, що утримувати непосильно", офіційно дозволила океанічну рибалку. Невдовзі біля одного з дальніх островів помітили тубільців, наче молодих хлопців, що рибалили. На відверто погрозливу жестикуляцію цих пацанів, якими ті відганяти браконьєрів, не відреагували. Улов був добрий, коли наповнили баркас, то й пішли.
Рибалки бачили у цьому сміховинну пригоду, герцогиня — загрозливий інцидент з невідомими наслідками. Негайно заборонила їм навіть показуватись біля того острова. Ті здивувались, але за давньою звичкою підкорились. Проте дехто вирішив, що у морі герцогині не видно, то й знати не буде, і відрибалив десь на заборонених водах. Тому за неділю на річці побачили каное. Величеньке. Але з нього вийшов дуже старий індіанець і двоє молоденьких хлопчаків. Касик ніс здоровенну рибину, пробиту острогою, два хлопці – великі бавовняні ляльки, карикатурне схожі на наших рибалок, проткнуті списом та стрілою.
– Війна, – сказала герцогиня півголосом кумі Ліді , – війна за рибальські угіддя. Стала соляним стовпом, не знаючи, як діяти. Раптом Ліда, одним рухом знявши з себе плаття (а по причині тропічної температури під ним нічого не було) та рвонула вперед. Хто його знає, якими представляли колоністів індіанці без одягу, але це збило з пантелику ультимативно налаштовану делегацію і вони позастигали на місці не згірш герцогині. А ковалівна благально протягнула руки і показала – покласти ультимативні речі трішки позаду індіанців, на дошки причалу. Ті якось механічно послухались.
Тим часом жіночки, вхопили Лідин сарафан, стряхнули та накинули на неї. І чоловіки, що були на площі, і герцогиня ні як не могли вийти з заціпеніння. Молоді індіанці не були ні здивовані, ні засоромлені. У їх поселенні явно так ходили. Але старий касик дуже добре знав білих, то він завагався. Сили були більш ні ж нерівні, він міг виставити не більш двох десятків воїнів. І вели себе нові поселяни, м'яко кажучи, не зверхньо.
Явився селищний отаман, провели стрімке розслідування. За наказом отамана трьох винних рибалок відшмагали на очах прибулих. Так, для демонстрації і порядку. Хлопчаки-араваки здається, їх розпізнали. Добрі розвідники будуть. Після екзекуції вождь подарував покараним ляльок, з яких була висмикнута зброя та рибину. Саму зброю поклали у каное. Єлизавета довго втовкмачувала касику, що біля його острова ніхто ловити рибу не буде. У човни араваків швидко навантажили подарунків, особливо вони порадувались металевим виробам, які приніс з кузні мобілізований Лідою її чоловік. Той глянув на купку хлопців, з якої хтось пирснув при його появі, повів плечами молотобійця і сказав:
— Я людина проста, за позір моєї жінки навіть французького деньє не візьму, але довгі язики не просто пообрізаю, а вирву з горлянки, — після чого почав показувати індіанцям свій реманент, та як ним користуватися.