Мені розказувати буде? Дзуськи!
Не дамсь я верховодити нікому!..
"Велика дума зріє"... Зрою добре,
Яка то дума зріє! Хоче він,
Побивши Польщу і її панів,
Владарем дужим сісти нам на шию
Аж від Литви і по Дніпро та море...
Нема дурних!..
(П'є).
Пазина
Що ваша шия варт,
Коли народ увесь шукає долі
І панськії кайдани розриває!
Лобода
Народ?.. Ця чернь свавільна і дурна?..
Ніколи ще такого не бувало,
Щоб чернь сама свою творила долю...
Пазина
Як не було, то буде
Лобода
Чи не він,
Твій Наливайко, допоможе їй?
Пазина
А певне, що не ти!
Лобода
(б'є кулаком по столу).
Від мене хоче він?
Пазина
Якого дідька?..
Того, що й від усіх, хто не з панами
Гнобить народ, а чесно б'ється з ними
За щасну долю черні тої...
Лобода
(саркастично сміється).
Знаю,
Голубко, добре я, за що він б'ється,
Твій Северин! За владу б'ється він,
За кралю ту, що видер я у нього
З-під носа... щоб, побравшися із нею,
Зробитися гетьманом на всю губу!..
Але не буде так! —Ти чуєш, бабо?
З твоєю панною візьму шлюб я...
В цю ж мить, хоча для цього довелось би
Її зв'язати!.. Де той піп?.. Давай
Його сюди!..
Козак-вістовець (входить).
Добривечір!..
Гуменицький
Чого
Тобі?.. Чи сталось що?
Козак-вістовець
Під Білу Церкву
З потугою своєю Наливайко
Прибув допіру...
Гуменицький (схопившись).
Що?! Ти бачив сам?
Козак-вістовець
Так, сам я бачив. Там йому назустріч
Сливе уся залога наша вийшла:
Братаються, цілуються, вітають...
Гуменицький (до Лободи).
Казав же я...
Лобода (похмуро).
Куди ж вони простують —
У Білу Церкву? в місто?..
Козак-вістовець
Ні, вони
Великим табором розташувались
В урочищі, що зветься Гострий Камень.
Лобода
Скачи туди, Охріме. і дізнайся
Гуменицький і козак вийшли.
Пазина (радісно).
Із степу вітер знов, і не тобі
Змагатись з ним, гетьмане запорозький!
Лобода
(прибитий несподіванкою).
Мовчи, стара!.. Поклич попа сюди,
А панну приготуй до шлюбу...
Пазина
Що?!
Чи часу іншого тобі на це
Не буде вже?..
Лобода
(оскаженіло стукає кулаком об стіл).
Роби, що я сказав!..
Патякаєш...
Пазина виходить.
Ігнотус (входить по хвилі).
До послуг я, гетьмане.
Лобода
Це ти?.. Гаразд... Звінчаєш зараз нас
Із панною Касильдою.
Ігнотус (здивований)
Вона
Вже згоду подала?
Лобода (схопившись).
Начхать хотів
На вашу згоду я! І ти й вона —
Мої ви бранці: схочу — шлюб візьму
Із нею, схочу — вас обох повісять!...
Чи ти гадав, лукавий єзуїто,
Що для Жолкєвського її плекаю?..
Ігнотус
Оскільки знаю я і чув од неї
Вона Жолкєвського не любить...
Лобода
Так?..
Тим ліпше... Що ж тоді на перешкоді?
Ігнотус
(ледве втримуючи ненависть і злобу).
Боюсь гетьмане, я, що Наливайко
Красою серце підкорив її...
Лобода (хитнувшись).
Що?.. що?!
Ігнотус
А втім — спитай її саму.
Касильда
(входить; за нею Пазина).
Прийшла тобі сказати я, гетьмане,
Що марні заходи твої про шлюб:
Його не буде...
Лобода (тупнувши ногою).
Буде!!
Касильда
Ні, не буде!
Ще не родивсь на світ той піп дурний,
Що нас вінчати мав би із тобою...
Лобода
А з ким же? з ким?.. З гетьманом Наливайком?
Касильда
О, так! Коли б він тільки захотів,
За ним піду хоч в пекло я.
Пазина (вражена, набік).
Що чую?!
О, дякую тобі, Всесильний...
Лобода
(ледве втримуючи себе)
Так?
Це новина!.. Не так давно щось інше
Із уст твоїх я чув, коли в Шершнях
Обом ти гарбуза нам піднесла
Касильда
Дурна була... не знала ще його,
Лиш бачила його блискучу вроду.
Лобода
Коли ж це розуму набралась ти
Й від кого? Ти не бачила ж його
Відтоді?
Касильда
О, красу такую досить
Єдиний раз узріти, щоб навіки
Дівочим серцем їй заприсягти.
Лобода (до Ігнотуса).
Ти чуєш, попе?
Ігнотус
Чую.
Лобода (злобно-іронічно).
І що ж на це?
Ігнотус
(складає руки, як до молитви, й здіймає очі горі).
Його свята на теє воля...
Лобода (оскаженіло).
Що?!
Моя тут воля — чуєш? — не його!..
Тому негайно приготуйсь до шлюбу,-
А теревені правити мені
Уже насточортіло з вами!.. Чув?
Касильда (погірдливо).
Ще не родився той, хто силоміць
Мене до шлюбу...
Лобода
(хапається за шаблю, несамовито).
Що?! То краще вмри!
Кидається до Касильди. Пазина з криком стає йому на дорозі.
Пазина
Сказився ти?! Очуняйсь, навіжений!
Проспися перше...
Лобода (грізно).
Бабо, одійди!!
Вхідними дверима входять Наливайко, Мамай і Орішевський.
Мамай
(угледівши сцену, регоче).
Ось гляньте: він з бабами тут воює!
А ми гадали — без роботи десь
Марнує час гетьман наш запорозький...
Касильда
(горнеться злякано до Пазини).
Це він... це Наливайко!..
Лобода
(відразу остовпів од несподіванки; отямившись, кидається на Мамая з шаблею).
Смієш ти,
Козацький ледарю!
Мамай
(регочучи, обороняється бандурою).
Тю-тю на тебе!
Ти не сказився часом, Грицьку?..
Наливайко(стає між ними).
Стій!
Не битися з тобою ми прийшли
Мій брате...
Лобода
(отямившись, ховає шаблю в піхви й
відходить до столу).
Дідько брат тобі, не я!..
Наливайко
Пройшла на тебе злість у наших душах,
І ми, як і колись, до тебе, Грицьку,
Приходимо з любов'ю, як до брата
Й товариша в боях...
Лобода понуро мовчить, одвернувшись.
Забули ми
Про те, що ти вчинив тоді, коли
На терезах із панською була
Козацька наша доля, наша правда.
Але... вона і досі там, мій брате,
І ти лише, з'єднавшися і з нами,
В козацький бік нагнеш ті терези.
Тому й прийшли тебе прохати ми,
Щоб разом з нами став до бою ти
З кварцяним військом: не сьогодні-завтра
Жолкєвський з ним прибуде...
Касильда (до ксьондза).
Що?! Жолкєвський?..
Ігнотус робить їй знак мовчати.
Лобода
(раптом повертається).
Лукавий лисе!.. й хочеш ти, щоб я
Поняв тобі у тому віри легко,
Що ти прийшов сюди заради правди
Козацької?
(Показує на Касильду).
А чи не це вона,
Принадна "правда" та, що привела
Тебе сюди з потугою твоєю?..
(Регоче. Між наливайківцями рух обурення).
Мамай
Голодній курці хліб на думці!
Орішевський
Ну-у!..
Наливайко
Не розумію я, мій друже любий...
Невже гадаєш ти, що на якусь
Панянку красну проміняю я
Своїх нетяг щасливу долю?
Лобода (злорадо до Касильди).
Чула?
Касильда (до Пазиш).
Мій Боженьку! для нього я — якась.
Наливайко
(ввесь захоплений своєю думкою).
Не нині — завтра буде тут Жолкєвський
З кварцяним і магнатським військом.
Всі ми палаємо одним бажанням бою
Останнього із ним. Його побивши,
Обернемо внівець Річ Посполиту,
Її магнатство та ксьондзів, і станем
Навіки вольними у себе всі,
Щоб долі власної панами бути
Й свою козацьку правду утвердити
Аж до Дніпра й до моря од Литви...
Але... без тебе й Війська Низового
Програєм справу ми, тому й прийшли
Ми знов чолом тобі, гетьмане, бити,
Щоб разом нам на ворога ударить,
Його побити й тим козацьку правду
В степах безкраїх наших утвердить...
Лобода
А Наливайка одного над всіми
Обрати за державця... Чи брешу,
Ти скажеш?.. Знаю я твої думки...
Наливайко
Ах... це тебе лякає, брате мій?..
Візьми ж, візьми її, ту владу, ти
Хоробрий, славний, мудрий лицар ти:
Під проводом твоїм я буду битись
Звичайним козаком. Гетьманські я
Свої клейноди без жалю до ніг
Тобі складаю, й сам тебе благаю
Уклінно я: не кидай нас, гетьмане...
(Припадає на одно коліно й простягає до нього руки).
Касильда (зневажливо).
О!.. Фе, яка ганьба...
Мамай
Оце дак так!
Оце вже дожилися!.. Пропадай
Усе!.. Кому я складатиму тепер
Свої пісні?.. І кобзу геть до дідька!..
(Зриває з плеча кобзу й хоче вдарити нею об поміст).
Орішевський
(хапає його за руку).
Спокою, брате мій, спокою!.. Тихо!..
Лобода
(повертається до них).
Стривай, старий,— твоя ще кобза здасться.
Підходить до Наливайка й підводить його.
Даруй мені, мій брате, що вчинив
З тобою я не по-лицарськи в Барі:
Цей чорт ув образі ксьондза святого
Лукавими речами звів мене
На манівці...
(Показує на Ігнотуса).
Тепер я бачу інше:
Лицарській щирості твоїй, мій брате,
Поняв я віри й разом із тобою
З потугою своєю усією
До бою стану, хоч і зараз...
Мамай
(знову перекидає кобзу через плече).
Так!
Спасибі, Грицю!
Лобода (до Наливайка).
Ось рука і слово
Лицарське!
(Обнімаються й цілуються).
Наливайко
Дякую тобі, мій брате!
Нової віри влив в мою ти душу:
В єднанні силу ми знайдем велику
І діла славного тепер напевне
Вже доконаємо... Попа ж цього
Іще тоді хотів я на гілляку...
Лобода
О, це від нього не втече! І я,
Як ти колись, скажу:
(до Ігнотуса).
Як тільки бій
Скінчиться — з панною звінчаєш нас,
А потім я тебе звелю повісить!..
(До гостей).
А вас, панове, прошу я ласкаво
Одвідати весілля...
(Вклоняється).
Мамай
Знов весілля?!
Тобі десь дуже, Грицьку, засвербіло:
Гляди, щоб не пошивсь у дурні! Глянь —
Якою дихає бідою он
Та молода твоя...
Лобода (сміється).
О, це байдуже!
Мисливець у куниці не питає,
Чи з лука дасть вона себе застрелить.
Касильда стоїть, уся схвильована, поблідла; хоче щось сказати, але Ігнотус робить їй знак мовчати. Увагу присутніх звернено на Гуменицького.
Гуменицький
(входить і, помітивши, що нічого страшного не сталося
між гетьманами, задоволено вітається до гостей).
До згоди, бачу, ви прийшли, брати,
І серцем радуюсь своїм, тим паче,
Що буря насуває... Час не жде...
Лобода
А що хіба? Дістав якісь ти вісті?
Гуменицький
Вернулися допіру наші чати:
Із табору Жолкєвського ляшків
П'ятьох з собою привезли, піймавши
Їх кінних миль за кілька десь од міста.
За звичаєм, язик їм розв'язали:
Надвечір завтра сам гетьман коронний
Прибуде в гості.
Лобода
Ов?! Чого так борзо?
Гумєницький
Велика сила, кажуть, в нього.
Наливайко
Так,
Це правда.
Лобода
Що ж, нехай! На те і сила,
Щоб з нею битися Як так, то й так!
А поки що гостей я дорогих
До столу прошу випити на згоду
Та покріпитися з дороги.
Мамай
Добре!
Розумне слово...
Лобода (сміється).
Вина тут, меди
Такі, яких не має і коронний...
Мамай
Та не дражни хоч, а звели подати!..
(Сідає за стіл).
Лобода
Пазино! панно! це вже ваша справа...
Пазина виходить. Касильда кидає на всіх погірдливий погляд і виходить дверима до інших покоїв.
Мамай (услід їй).
Ого!.. А не казав тобі я, Грицьку,
Що молода твоя бідою диха!
Орішевський (сідає).
Нічого, не привчилася іще
Гетьманшою в господі врядувати.
Лобода
(до Наливайка, що стоїть осторонь, тихо розмовляючи з Гуменицьким).
А ти?..
Наливайко сідає.
Сідай, Охріме!
Гуменицький сідає.
А з тобою,
Пречесний отче, я й не знаю вже,
Чинити що.