ївга Семенівна не мала себе за зразкову матір і пояснювала це не так своєю вдачею, як обставинами, що супроводили саме народження дочки. Скільки натерпілась! Останні місяці перед родами, коли вже ніяк було приховати вагітність, безвихідно просиділа вдома, картаючи себе
за легковажність, з якою припустилася цієї прикрості. Та й після родів — довго проходу не було їй од надміру цікавих та співчутливих родичів і знайомих. Аж поки через рік, віднявши дитину від груді, ївга Семенівна, за протекцією того ж таки Галагана, не влаштувалася учителькою у приміському селі Вишняках. З дочкою відтепер бувала лише по неділях та під час канікул, не дуже турбуючись за неї в розлуці, бо знала, як баба тремтить над нею (та й дід любить онуку) і як прив'язалася сама Леся до баби. Навіть звала її не інакше, як "мама", а для матері лишалося вже тільки — "Женя". Отак і склались у них, а за десять років і закріпились, взаємини, скоріш подібні до взаємин двох сестр, аніж дочки та матері. І Івгу Семенівну це влаштовувало. Єдина турбота в неї була — матеріально допомагати батькам, щоб не була онука для них тягарем. Досі і з цим було все гаразд: Галаган був досить порядним у цьому відношенні, допомагав грішми. І навіть не зловживаючи своїм "правом на компенсацію". Івгу Семенівну і це влаштовувало цілком. І незалежністю своєю вона користалася повною мірою. Та доки ж це можна?! Ні, це вже востаннє!
Востаннє та, по суті, і вперш. Бо хіба то любов була — і до Леоніда Павловича (за всі роки ні разу навіть у думці не назвала його на ім'я, а тільки ім'я та по батькові), чи до Конашевича, що протягом трьох місяців жив, переховуючись од поліції у спільних знайомих, і який зумів своїм запалом політичного діяча (член ЦК українських есерів) захопити її, залучити в свою організацію, потім, майже в порядку партійної дисципліни, змусив зійтися з ним. Виїхавши із Слав-города, за цілий рік жодного листа не написав, хоч знала через знайомих, що був на волі, аж поки, перед самою війною, не заарештували. Хам! Дарма що шляхетного роду: вів родовід по якійсь боковій лінії від гетьмана Сагайдачного . Ну, а то — не варто й згадувати! З нудьги. Без душі. І вже сама тепер кидала. Поривала інтимні зв'язки одразу й рішуче. З дивним самовладанням. Уже на другий день після розриву поводячись з такою підкресленою байдужістю, що ошелешеного екс-партнера часом аж сумнів брав: а чи не приверзлося йому все оте, що начебто було ж у нього з нею?
І ось несподівано — Грицько Саранчук. Двічі несподівано. Бо вже і в думці не покладала, що серед розпутних, розбещених війною мужчин зустрінеться їй на шляху хоч один, сповнений чоловічої гідності. Котрий не повіявся б за пер-шою-ліпшою гарною молодицею, якщо поманить його надією на легкий успіх; не думала й про себе, що після всього того, що вже було в неї з чоловіками, здатна ще вона на отаке дивно свіже, мовби дівоче захо ілення За ці три дні, що минули, вона вже стільки передумала про це, не десять разів згадуючи всі зустрічі з ним отого дня і отої ночі. З книгарні починаючи. Чи так уже вона й захопилася ним з першої зустрічі? Ні. Хоча призвичаєне око одразу ж помітило його, бо парубок таки дуже пригожий! Та не це привернуло тоді до нього увагу, а оте його трошки наївне, майже побожне ставлення до книги. Так і подумала одразу: "Не інакше, як прехороший голова сільської "Просвіти". Отаких би нам, та чим більш!" Тим-то була майже розчарована, коли він на її невинний жарт прохопивсь дуже прозорим парубоцьким натяком, і з великою приємністю осмикнула його, аж змусила почервоніти. І навіть коли він пішов, не дочекавшись її (хоч і просила почекати кілька хвилин, поки вона звільниться), не відчула особливого жалю. Крутий злам в її почуттях і ставленні до Грицька стався вже під час другої зустрічі з ним увечері на квартирі у Діденка. Чим більш приглядалась до нього,— і за вечерею, і потім, як залишилися наодинці,— тим більше їй подобався парубок. І своїм природним розумом. І своєю самоупевненістю (як позитивною рисою), що походила з великої віри не лише у свої сили, але і в свою здатність тими силами керувати. А до всього — на відміну від того, яким був уранці в книгарні,— цілий вечір був якийсь задумливий і навіть сумний. Що іще більше вабило її до нього, сповнювало бажанням розвіяти той сум. Тим-то була цілий вечір привітна з ним і ласкава. І лише під кінець, коли вже побачила, що самим цим не приверне до себе, удалась до того, останнього способу. Трохи п'яна була після кількох чарок наливки, тому не пам'ятає гаразд всього, що говорила йому тоді, в Доро-шенковій майстерні. Але, напевно, не обійшлось і без дурниць, і, мабуть, на тверезий розум було смішне і наївне в отій її імпровізованій легенді. Одне пам'ятає добре: як усім єством своїм поривалась до нього. І чим більший чинив він опір, тим дужче розпалювалася в ній пристрасть до нього.
Тим-то з такою втіхою святкувала вона над ним в оту ніч свою перемогу, лежачи поруч з ним на постелі — безсила від утоми навіть пучкою ворухнути, а не те щоб зняти в себе з грудей його важку уві сні, пропахлу махоркою р^|§У— Але вже ранок показав, що то була піррова перемога. Встав похмурий і роздратований. Хоч не говорив чому, сама догадувалась: думав про свою наречену. І хоч як упадала коло нього, не схотів і снідати навіть. Одягнувсь і пішов мерщій. Подавши, як старчисі копійку, випрошений на прощання поцілунок. І диво дивне: жодного слова докору ні тоді не сказала йому, та й потім — і в думці не мала. І ні зла, ні образи. Навіть ніякого здивування не відчувала в собі. Бо розуміла, що саме так тільки й міг він повестися з нею. Сама винувата! Не врахувала одного: його селянської психології, його тверезого глузду, який і не дав йому цілковито віддатись чарам отої легенди. А без цього все, дійсно, мало — і вона сама — досить-таки пошлий вигляд. І в першу чергу та обставина, що занадто швидко, як на його тверезу думку, все сталося: уранці вперше зустрілись, а вночі вже як воскова була — ліпи з мене, що хоч! "Легкодоступна!" — думає, очевидячки. Ну що ж, діло це поправиме!
З отаким наміром і у Вітрову Балку вона їхала: виправити свою помилку в стосунках з Грицьком, переконати його своєю поведінкою в тім, як прикро помилився він, маючи її за жінку розпутну, не здатну на велике почуття. Вона не заплющувала очі на труднощі в зв'язку з Грицьковою нареченою. Але ця перепона не зупиняла її, а ще більше наснажувала рішучістю докласти всіх зусиль, не нехтуючи ніякими способами у боротьбі за свого Гриця. Говорила вона сама собі, мовби відповідаючи на оте грубе Грицькове запитання, отоді вранці: "Житняка захотілося?" — "Еге ж, Грицю, милий мій, ти потрібен мені,— і за оці три дні я ще більш переконалася в цьому,— потрібен мені, як хліб насущний!"
Але поспішати тепер, маючи вже гіркий досвід із ним, вона, певна річ, не буде. Хоч не буде і марнувати часу. Особливо в оцій, що склалася зараз, ситуації. За три дні, що домує, ні разу ще не був у своєї нареченої. До того ще й хворої. Як же це розуміти? Ця думка весь час не давала їй спокою. Але віддатися їй цілковито не мала змоги, аж поки не залишилась оце тепер на самоті. Проте, перш як почати довбати оцю кам'яну брилу, вирішила ще раз перевірити все, чи немає помилки, пригадати слово в слово всю оту коротку розмову з Марійкою Саранчук на своєму першому уроці, коли знайомилася зі своїми новими учнями.
Вона і інших учнів, коли той чи та на її виклик підводились за партою й казали: "Я!" — питала про дещо. Але нікого не розпитувала отак довго, як Марійку. Бо чи ж можна було пропустити отаку щасливу нагоду! Спершу спитала про склад сім'ї. Потім запитала, а чому ж старший брат — парубок — не на війні? "Та він тільки позавчора вернувсь. Контужений був, кажуть татко, та тільки не признається".— "А які ж ознаки?" — "Сумний дуже. А до війни веселий був. За три дні нікуди й з двору не вийшов".— "То, може, він хворий, та через те?" — "Не хворий. З хати виходить. Учора навіть дерево тесав, що татко з лісу навозили. Потесав трохи та й кинув. Бо контужений. Не можна йому дуже робити".
Хоч якою великою спокусою було для ївги Семенівни пояснити теперішню поведінку Грицька охолодженням його почуття до нареченої після славгородської події, вона була досить розумна, щоб на цьому не спинитися. Припускала, звичайно, і таку можливість. І це вельми тішило її. Але чим більш вона думала над цим, тим імовірнішою стала здаватись їй зовсім інша причина: виняткова Грицькова сумлінність (щоправда, трохи запізніла) у відношенні до дівчини. А це вже було гірш. У такій ситуації домагатись побачення з Гриць-ком для порозуміння було рисковано. Бо міг сприйняти це як настирливість. Отже, треба покластись на волю випадку. Але хіба це рятунок, коли самий приїзд у Вітрову Балку може здатись йому настирливістю, не властивою порядній жінці? ївга Семенівна просто розгубилась. І хоч як не хотілось їй цілковито довірятись Павлові,— питати поради в нього і просити допомоги,— бо не поважала його і мала за безпринципну людину, а змушена була. Нетерпляче ждала нагоди, коли вже залишаться наодинці.
Та ось після вечері зібрались іти до Гмирі. Валізку та портплед Степанида однесла ще завидна, а їм іти рано не було чого — хай обігріється краще кімната, а тим часом і господар та господиня повернуться з церкви од вечерні.
— Слухайте, ївго,— як тільки зійшли з ґанку на рипучий сніг, сказав Павло.— Щось ви не дуже мені подобаєтесь сьогодні. Нервуєте отак цілий день. В чім справа? Невже все через мого юродивого родителя?
— А хоч би й так. Дуже мені приємно було слухати!
— Самі винуваті. Треба дослухувати своїх співрозмовників, а не строїти справді істерику. Чого ви схопилися з-за стола за обідом? Та він і на думці нічого такого не мав.— Павло переказав їй свою розмову з батьком тоді, як вона вийшла до відпочивальні.— А загалом кажучи, тип — вживаю це слово як літературознавчий термін — дуже неприємний.
— Це так про батька?
— Істина мені дорожча. Єдиний рятунок для вас — не брати всерйоз його дивацтва. І взагалі менше звертати уваги. А то нервів не вистачить.
— Я вже й сама думала. Тим більше, що нерви мені ще на інше потрібні будуть.
— Дуже до речі згадали,— без зайвих слів зрозумів її Павло.— От одтюбучив, так одтюбучив!
Вони від Степаниди знали вже вітробалчанську сьогоднішню сенсацію — про сутичку в Дудчиному дворі, де головну роль відігравав Грицько Саранчук.