Пов'яжу ноги, а на шию глеки з водою. Хлопці, закоркуйте глеки!
Двоє притягли глеки з водою і позатикали їх дерев'яними чопами, а до горла швидко приладнали тонкі мотузки.
Моряк нахилився і рвонув у рудобородого стрілу з рани, потім в другого і в третього.
– Не бійтеся, шакали! Ви подуріли не від отрути, а від пекучого мастила! Це для страху, щоб вам дух забило і голос відняло… Я проти Шейх-уль-Джебала нічого не маю… Якщо ваш імам хоче одержати діамант – ви йому сьогодні ж і понесете. Я проведу вас до схованки і ви самі витягнете перстень з діамантом… Передайте всім вашим да'ї і вашому імаму, благословення Аллаха на нього, що я ніде й ніколи не збираюся змагатись із вашими людьми. Хоча став сильнішим, ніж будь-коли! Я вивчив чародійство й отрути на Аль-Кумрі, в Софалі Людоїдів і в мисливців на Малацці. Щоб ви пересвідчились, зараз я взнаю, хто з вас, шакалів, хотів обдурити імама і привласнити собі перстень, коли я під тортурами викажу його схованку…
Перс-матрос налив у миску води, насипав зілля з однієї бамбукової палички, потім з другої, розколотив пальцем і сам відпив кілька ковтків. Підходив і давав пити кожному по два ковтки. У дервіша клацали зуби об миску. А на Абу Сабаха після першого ковтка напала гикавка, і він усе відригував повітря і ніяк не міг віддихатись. По другому разу моряк випив ковток і напоїв поборканих хашашінів. Останніми пили зілля дервіш і Абу Сабах.
І обох за якийсь час почали ламати корчі, вони задихались від болю, а вражені стрілами, навпаки, почали відходити.
– Дивись, голубе імама! Ганьба на вашу голову: двоє ваших спокусилися зазіхнути на те, чого прагне ваш імам!.. Ти сам потім вирішиш, що з ними вчинити. Але повернімось на попереднє: хто зарізав мою Зухру?! Ви пролили кров – я вимагаю викуп за кров! Ще раз питаю – хто зарізав мою Зухру?.. Значить, тоді ти, голубе імама, заплатиш мені. Бо ти тут і сьогодні – руки імама! Плата така, як у Китаї; хочеш – звалашу тим ножем, що в тебе на спині під лахами схований? А хочеш, око вийму?.. Тим ножем, що до литки прив'язаний?.. Вибирай!..
Моряк почав закасувати рукава сорочки. Четверо його друзів стояли за ним, оголивши довгі бухарські кличі, і пильнували за кожним порухом і поглядом поборканих.
Молодика била лихоманка – тепер не кров капала на підлогу, а рясний піт чурів по його обличчю і крапав на долівку. Він стукотів зубами, як дервіш, і гикав, як тільки-но Абу Сабах!
Моряк знову заходився з водою та зіллям.
І, приставивши до шиї Абу Сабаха й дервіша лезо, змусив випити. Обоє небавом почали куняти, позіхати, а там і набік завалилися й засопіли в міцному сні.
– Ну, ти, наймолодший брат Абу Амара, нарешті вирішив? – тихо й ласкаво спитав моряк у молодого хашашіна.
Той щось белькотів, але слів не можна було розібрати.
– Ага! Бачиш тепер, що я не дурніший за тебе, голубка імама, і за ваших да'ї? Ваші фідаї не бояться смерті і тортур. Та каліка без ока примітний дуже. І для Шейх-уль-Джебала ти без вартості. А без єства для тебе немає сенсу в житті! Тому ти й затрусився, як шакал, а мав себе за пантеру!.. Я відмовляюсь від викупу крові. Але тільки при одній умові –ніхто з вас не пробуватиме мене вбити. Якщо ви мене заб'єте – всі помрете, здохнете, сконаєте від того африканського зілля, що випили. Не будете гнати за мною більше – все гаразд буде. А тепер ще слухайте. Це сміття лишаю тут, щоб воно нам не заважало. Зараз же попливемо на двох човнах до схованки. На берег вийде лише брат Абу Амара, а інші тихо сидітимуть. Ви свідки, що я видаю схованку діаманта. Потім ми сядемо в одного човна, а ви – в іншого. Ви попливете до харчевні Абу Сабаха, ми – назад до мандейця. Вранці, не раніше, прийдете за вашими шакалами. Хто посунеться раніше – тому стріла-голка з отрутою. А тепер ходімо. Минула північна сторожа…
Моряк надяг двом петлі від глеків на шию, а глеки подав у руки. Тоді розв'язав ноги.
У "голубка" імама спочатку забрав обидва ножі і витяг ще й третього з рукава сорочки. Після того розв'язав пута, зняв петлю з шиї та стягнув тонку рибальську сітку…
Місяць піднісся над нічною Басрою високо вгору, але тиша не панувала над містом. 3 портових харчевень линули співи, музика, лайка та крики. Якийсь тесля-дивак серед ночі дзвенів сокирою, кришачи окоренок на палубі стрункої баріджі. Хропли та іржали коні, призначені на вивіз до Індії. За М'ясним базаром, наче скажені, кричали півні, намагаючись випередити один одного.
Деревні склади були на тому ж місці, що й багато років тому.
І мовчазний будинок-палац Айші так само схиляв своє вухо-еркєр над каналом, немов прислуховувався до всього: шемрання павітру, кроків людей та плюскоту весел.
Зате колишня Рустемова садиба звелася з-за височенного тину ще однією будовою – триповерховою вежею-будинком. Майже як мандейців дім, тільки вищий і дуже дорогий. 3 другого поверху нової будівлі линули веселі співи, схлипування бубону та гугнявий свист зурни 17.
У дворі, за високим, тепер з цегли, муром, палали багаття. Щось там смажили й варили. Чулися голоси багатьох людей, повискували собаки.
Моряк проговорив з-під запинала до "голубка" імама:
– Це добре! Он бачиш, скільки човнів припнуто? А скільки куфаджі чекають?
Вони проминули веселу садибу, розвернулись за три квартали й підпливли тихо і спокійно до чорного ходу в садибі Айші.
Моряк і молодий хашашін видерлися на хідник. Один з людей моряка засвітив ліхтар і видерся за ними.
Чоловік з ліхтарем нахилився до хвіртки, хашашін і моряк присіли навпочіпки:
– Дивись! – попередив моряк і почав кличем розколупувати бруд, що понабивався між болонками індійського дерева.– Ось сучок! Бачиш? Тягни до себе!
Хашашін тремтячими пальцями почав виколупувати сучок з лунки. Та щось справа не йшла. Тоді моряк відтрутив його, підколупнув сучок вістрям клича, і сучок вилетів з дірки.
– У тебе довгі пальці! Витягай перстень!
Та в хашашіна сіпались руки. Моряк легким порухом втопив вказівного пальця у деревину і за мить підняв руку: Від світла ліхтаря діамант вдарив блакитними стрілами променів.
— Руку! – наказав моряк і, вхопивши хашашіна, щосили проштовхнув його великий палець у перстень.
— Га?! — в нестямі вигукнув "голубок". –Це він?!!
— Він! Бери свої ножі й біжи до своїх. Тільки в харчевню. Та швидко!
Молодик схопив у кожен кулак по різаку і за кілька стрибків був біля своїх.
Він поперерізав мотузки від глечиків і пута на ногах своїх старших помічників. Вони не говорили ні слова. Похапали кожен по веслу і почали загрібати до великого каналу.
Моряки наче не поспішали відпливати.
Тільки-но човен з хашашінами подолав майже весь квартал, як з-за звороту від Рустемового дворища вискочило два човни зі стражниками.
Чаділи яскраві нафтові смолоскипи. Грізний окрик з першого човна:
– Стояти! Іменем халіфа!
Та перс-моряк кинувся до хвіртки, вставив ключ у замок і почав його відмикати.
Його приятелі, пригнувшись, кинулися до човна. І в перса-моряка і в його друзів полетіли співучі стріли.
Ліхтар упав на хідник, і вогонь розлився по дерев'яних колодах.
Хашашіни ще бачили, як стріла потрапила в спину матроса-перса, й він завалився навзнак, відкинувши руку із затиснутим здоровенним ключем.
Стражники вже вискочили на вулицю і бігли до пораненого:
– Обережно! Це чаклун! – волав їхній раїс.
І зразу ж моряк підвівся і в обох його кулаках заблищали довгі леза.
Та передній страж вдарив його булавою в голову. Темна кров залила обличчя, моряк захитався, зробив кілька хитких кроків. 3 голови в нього злетіла шапка з тюрбаном. І всі побачили, що це дервіш-каландар, а зовсім не перс-моряк!
Смертельно поранений вхопився руками за лице, спробував бігти, але зрушився з хідника у воду.
Тим часом нафта з ліхтаря підповзла до дерев'яного паркана Айші.
Кілька стражників кинулись гасити вогонь, інші пострибали в човн. Більший човен погнав за втікачами.
Другий крутнувся на місці, і люди з нього жердинами намагалися намацати тіло у воді.
Це було останнє, що могли бачити хашашіни, бо ще кілька гребків веслами – і вони вискочили в провулок великого каналу. Так само зник з їхніх очей човен з чотирма друзями загиблого перса-каландаря.
Четверо гребли щосили, аж пінилась вода за човном.
А стріли сипалися на них одна за одною. Кілька вже вп'ялося в демено.
Якийсь час хашашіни ще чули крики, лайку. Та скоро інші звуки наповнили простір навколо них – іржали коні в конюшні шиїтського хана. І піяли другі півні басрійської ночі початку місяця азара.
І з далекого Дар-ель-Кихабу надтріснутий високий голос співачки щемливо виводив:
– О Фатімо, Фатімо, Фатімо! Ти ясная зоре моя!
Наступного ранку раїс порту приймав звіти своїх нічних соглядатаїв.
Першим у потаємну келію моряцького хану приплентався русявобородий казкар. Славився метким словом і великою вправністю у підлабузництві. Та раїсу доповів просто:
— Мій господине! Був у бека. Гілянці, туркмени та кумани повпивались. Перси пообжирались. Крамоли не було. Після півночі якісь невідомі хотіли підпалити бекову сусідку – стару Айшу. Та стражники погнались за злочинцями. Одного підстрілили. І він потонув. Чи наздогнали стражники інших, не знаю. Я прибув, коли на місці підпалу стояли тільки слуги та раби бека. Сам бачив обгоріле дерево і уламки стріл…
— Ти не приніс їх мені?
– Мій господине, я граматик. Я запам'ятовую і підбираю загублені слова…
– Добре! Іди!
Оповідач, прикриваючи рота рукою, щоб не дихати винним духом прослизнув у потаємні двері. Другим приліз сухоногий каліка:
— О мій найясніший повелителю! Мій батько…
— Встань і не виспівуй! Ти не муедзин!.. Що чув, що бачив?!
– Що до заходу сонця Абу Сабах полишив свою харчевню і поплив кудись. Після полуночі, може, перед другими півнями, до його харчевні підплив човен. В човні лежав він. Чи мертвий, чи смертельно поранений– не знаю. Ніч, сам розумієш. Той, хто привіз, був у плащі і обличчя геть загорнуте платом. Він зайшов до оселі, а Абу Сабаха накрив якогось дергою. Хтось у домі заголосив, та швидко крик урвався. Потім з дому вийшло двоє з пакунками, сіли в човна і відпливли в бік Зеленого базару…
— Іди. Пильнуй весь день за домівкою Абу Сабаха.
— Я весь на очах і на вухах, мій батьку! – Стрункий каліка зігнувся, ні, склався навпіл і, прихопивши милиці, вправно виповз із келії.
Третьою прийшла повія з Дар-ель-Кихабу.
— Мій господине! Сьогодні вночі стражники вбили каландаря Ахмеда Кривого, коли застукали його біля садиби Айші.