Я вчився, вчився, прикладаючи всі сили! Але за рік я мало зрушив з місця! Я думав, що мене погано вчив перший книжник. Перейшов до другого. Але знову було те ж саме. Вдруге в житті мене охопив відчай. Я зрозумів – пройдуть роки, поки я навчуся нашому письму. А мені ж треба добувати засоби до життя!.. Удруге в своєму житті я пішов до шинку випити.
В шинку-харчевні я зіткнувся лице в лице з піратом-баркі 12 Рашидом ібн Хасаном. Цього лицаря з Аллеманії 13 звали Рихард, а його батька Гансом. Коли він потрапив у полон до славних витязів Салах-ад-Діна і перейшов незабаром у нову віру, то в такий спосіб перемінив собі ім'я. Але й при новій вірі він лишався таким же кровожерним вовком, як і тоді, коли полював за нашими одновірцями. Тільки тепер він став полювати на поганські кораблі. Команду собі підібрав пекельну – всі як один головорізи і грабіжники. Однак раджа і портовий раїс цього не хотіли помічати, бо він щедріше за всіх робив їм дарунки. Баркі-перевертень підсів до мене і, замовивши собі й мені найкращого маскатського вина, сказав, що знає, чого в мене поганий настрій. Бо я міняю вчителів, але не можу навчитись писати й читати. Ми добряче випили, і білобородий лиходій почав обіцяти, що за тиждень навчить мене письму.
А чиє письмо – значення не має. Бо, мовляв, ти ж не збираєшся Коран переписувати, а тобі чи комусь із твоїх треба ретельного дороговказу за лоцією списати. Подумав-подумав я і після третьої, а може, й четвертої чаші вина згодився… Не минуло й тижня, як я міг написати геть усі латинські літери. Коли за кілька днів я оволодів складами та почав писати слова, я зрозумів – можу писати свою книгу мандрів, про всі заморські дива, які бачив на власні очі.
Так і зробив. Потаємно, при найбільшій обережності я почав писати чужими літерами наші слова.
О шейх! Я не пізнав радощів сімейного життя, мені не довелося пережити радощів потаємного кохання. Та карбуючи наші слова чужими літерами, о шейх, я відчував неймовірне щастя! На своїй довгій скрині я розкладав усе причандалля для письма та малювання. Тільки занурював калам у чорнило –починався банкет моєї душі. Я наче злітав на крилах чудесного птаха над усіма брудними буднями і кривавою мішаниною людських чвар! І писав правду про ті чудеса, що тільки сам бачив! Після описання кожного дива я найтоншими рисами робив малюнок. І тут записував, якого місяця там був, де на небі стояли які зірки, які вітри і куди віяли. Тільки ці записи я вже робив своїми умовними значками, щоб ніхто їх не зрозумів.
Моя радісна праця тривала більше ніж півроку. Вже й китайські купці відпливли додому, вже випали й страшні мусонні зливи. Я скінчив опис останнього дива і тепер розфарбовував малюнки. Не дивись, о му'алліме, на мене з таким жахом і осудом! Я питав багатьох богословів про малюнки і про гріх від них. І всі вони посилались на хадиси та інших богословів. Але жоден не прочитав заборони з самого Корану! І потім, у багатьох купців, нахуд та руббанів я бачив книги з астрономії та астрології, медицини та механіки. Більшість книг мала хороші малюнки. А їхні господарі, на відміну від мене, були араби зі славними куньями та чудесною освітою! Аллах милостивий і милосердний знає, що я не єретик, а хочу знати правду і розповісти людям правду. І володію лише тими засобами, які по своїй убогості та місцю під сонцем сам придбав!
Баркі Ібн Хасан за час мого списування кілька разів виходив у море і ніби повертався з порожніми руками. Так казали в гавані. Тільки я не вірив. Раптом він запросив мене в один із ханів і за чашею вина сказав мені таке. Ось його слова:
Ти весь час писав тільки свою лоцію. Так? Виходить – я тобі допоміг своєю наукою?
Так, руббане! Молю за тебе Аллаха милостивого і милосердного! Дякую тобі красно за велику допомогу!
Будь ласка! – щиро посміхнувся Ібн Хасан.– Завжди радий тобі зробити корисне. Але в мене виникла через несприятливі обставини потреба у невеликій допомозі від тебе…
А що то за невелика поміч?..
Мені треба, щоб ти провів мій корабель у Південну Софалу. В ті місця, від яких недалеко до їхньої країни золота – Мошони.
О руббане! Дійсно невелика послуга в порівнянні з тією, яку ти мені зробив! Тільки шлях туди далекий і дуже небезпечний, і торгівля там непевна. Тому я спочатку попливу хоча б у Малакку – спродам свої товари, куплю там китайських товарів, а тоді з радістю поведу твій корабель просто в Софалу. Як кажуть, я весь на вухах і на очах!
Він довго і мовчки пронизливо дивився на мене своїми урочливими блакитними баньками. Та я не боявся ні його, ні його вірних псів! У мене завжди з собою була малайська трубка із стрілою і аж два добрих ножі в одязі!
І тоді вирішив миттю, як при грі в карти, викласти несподівану карту для свого супротивника:
– Маленьку послугу з Софалою до людоїдів я тобі влаштую задарма. Але за подорож, яку я не відбуду в Малакку, ти даси мені із тих, що взяв на минулому тижні, три паки китайського шовку і паку порцеляни. Та не це головне, Ібн Хасане! По-перше, не думай мене забити чи отруїти – книга списана твоїм письмом, але всі дороговкази – де, як і куди повертати –списані значками, що я сам вигадав!.. А тортурами мене не змусиш і слова вимовити!
Я вийняв з футляра три голки – одною проколов щоку, другою зап'ястя, а третю загнав під ніготь. Рашид Ібн Хасан вирячився на мене, і його чоло зросив дрібний, мов макове зерня, рясний піт.
– І останнє, попереджаю тебе: не пхайся за мною в Країну Людоїдів. Я важу не лише головою – якщо щось не так – мене можуть і засмажити! А все через пожадливість одних падлюк, що їм було мало золота, так вони ще й попхали в рабство їхніх хлопців…
– Бачу, ти справді випустив на волю царя зінджів… Я стільки в Адені та Аль-Ходейді, та в Маскаті і Сірафі наслухався про того негідника, що випустив царя зінджів на волю. А це, виявляється,– ти, і ось уже півроку живемо поруч…
Ми вдарили по руках і поклялись Аллахом та ім'ям нашого пророка, хай буде благословен весь його святий рід та його ім'я, що шануватимемо справи один одного.
Подорож до Канбали була легка і безтурботна. За весь час переходу я змайстрував до човна-каріба невелику щоглу та приладнав до неї бамбукову рею з вітрильцем.
А от галас і вогні на баріджі мені не подобались. Я боявся і боюсь вогню на кораблі. А дикий галас заважав мені зосередитись і підготуватися до зустрічі з зінджами.
Я вів корабель, і тому зробив зауваження про дим від вогнища вдень та відкритий вогонь уночі. А його дуже далеко видно.
Ібн Хасан засміявся.
– Чого ти боїшся! Я не знаю судна з кращим ходом, ніж моє! Якщо багато кораблів за нами поженуться – ми втечемо. Якщо два-три – ми їх подолаємо. Нехай хлопці будуть в силі, нехай танцюють і співають!
І корабель чадів димами від жаровень удень і вночі, і велетенський барабан гуркотів так, що здавалось – перелякає навіть китів-кашалотів та всіх акул!
Від Канбали, не кидаючи кітвиці біля її берегів, а тільки пізнавши її вночі по величезній кількості вогнів, ми повернули і обережно пішли на південь уздовж берега. Досягши широти вершини славного острова Аль-Кумру, я попрохав Ібн Хасана спинитися недалеко від берега, щоб добре підготувати і перевірити все начиння і поповнити запаси води. І, головне, підготувати матросів до випробувань.
Скликав усю команду до одного, як лише ми закріпились кітвицями на дні. І пояснив їм усім – від нахуди Ібн Хасана та руббана-парса до дидбана-мулата і зінджа-нурця – все, що сам знав і пережив у цих водах, і те, що взнав від бувалих людей.
Правовірні і язичники! – сказав їм. Воістину свідчу: діла Аллаха величні й незбагнені! Ось, наприклад, острів Аль-Кумр. Він зовсім недалеко від Африки. Та добутися до нього легше від Суматри чи Яви, долаючи тисячі фарсахів зеленого моря-океану, аніж через непевну протоку з її бурхливими течіями та протитечіями!..
Вітри й місяць у своїй чверті були точнісінько такі, як під час ганебної подорожі тих шакалів.1 І я ризикнув провести корабель шляхом ближчим до Аль-Кумру, ніж до Африки. А там, долаючи бурхливі підступні води протоки, просто повернути на захід.
– Друзі мої мореплавці! Ми підпливли до місця, до невидимої брами в країну Софалу – країну золота і канібалів. Тут диявольська частина світу, і Аллах відступає в цих краях від нас. І дає нам змогу довести своє моряцьке вміння і мужність! Закликаю всіх вас сотворити салят-аль-хаджа, щоб виповнились усі наші надії!!!
І ще вночі, за всіма правилами вирахувавши киблу Мекки благословенної, представ на молитві і був усім правовірним на кораблі імамом 14!
Після того ми почали свій шлях до бажаних золотих берегів. Тут відкрилося, що Ібн Хасан таки обдурив мене. Тільки ми зрушили з місця, на обрії з'явились і виросли чотири вітрильники – чотири стрункі і хижі баріджі! Ось чому на його кораблі день ї ніч гуркотів велетенський барабан та в жаровнях спалювали димне дерево, а не вугіль!
Та я вирахував, коли настане моя черга зробити хід у нашій з ним грі…
Лиш досягли половини широти Аль-Кумру, я наказав міняти напрям. І всі руббани, підставивши праві борти барідж вітру, поміняли реї на лівий бік.
Тут течія перла із шаленою силою на північ, а вітер щосили стугонів від північного сходу. Хвилі були височенні, нерівні, котилися рваними рядами. І раптом між хвилями утворювалися жахливі ями. О му'алліме! Коли баріджа починала летіти по схилу хвилі в таку яму, стискався шлунок від жаху, мертвіло серце і холод пронизував мозок!
Через трьохгодинку цього шаленого шляху одна із барідж на наших очах почала летіти вниз по схилу велетенської хвилі. Що було далі, ми не бачили, бо ми теж покотилися униз. А коли течія і вітер винесли нас на спокійнішу воду, за нами пливли лише три баріджі!.
Нарешті я впізнав потрібну мені дорогу на воді – трохи світліша смуга і менші хвилі там зривались.
Ібн Хасане! Давай мій товар і спускай на воду каріб!
Ну що ж, прощавай!..
І не встигли на баріджах отямитись дидбани, як вітер помчав мій каріб по вершинах хвиль. Я ж закріпив рею нерухомо і заходився ще догрібати веслами.
Баріджі не могли мене наздогнати, бо вони глибоко сиділи у воді, і хоч їхні вітрила тягли на південний захід, течія затримувала швидкий біг. Коли сховався від них за обрій, я зразу ж змінив свій шлях.