— Ред.
695 З листа А. О. Ускової.
696 Основа. — 1862. — Кн. VII. — С. 11.
697 Здається, не буде помилки гадати, що Горонович був українець коли не з Полтавщини, дак з Херсонщини. /351/
Одначе відважився нарешті Тарас написати до Іохима "невеличку цидулку", просячи, коли він і тепер працює коло гальванопластики, дак, певне, має у себе форми, що замінили б моделі; так-от би вислав йому одну чи дві зграбніших, та поділився б з ним порадою, як ліпше взятися до скульптури, і, нарешті, вислав би йому фізику Писаревського. Шевченко гадав собі полірувати ті фігурки, вони б стали йому за натурників або натурниць. "Проси його, брате Семене! Я виліпив був з гіпсу невеличкий барельєф і хотів один примірник послати до тебе, та не відаю, чи довезе почта таку хрустку річ; оце раз, а друге те, що соромно посилати в столицю таку нікчемну річ, як мій первісточок-барельєф. А от як дась Біг вивчуся та виліплю другого, дак тоді вже заллю його стеарином та пошлю до тебе. Я чув, що граф Толстой заходжувався пробувати виливати медалі з гутаперчу. Спитай у Іохима, чи не відомо йому, яких добутків досяг граф Толстой? От би добре було! Я б і собі придбав гутаперчу та й заходився виливати свої твори убогі. Я вже мірковав собі спорудити невеличкий гальванопластичний апарат. Так що ж! У великому місті Астрахані, опріч кумису та тарані, нічого не можна достати, навіть горшка неполив’яного, неминуче потрібного в сій справі, а про дріт з міді в Астрахані і не чули. От місто, дак місто". В листі сьому Тарас, своїм звичаєм, пильнує "вдарити лихом об землю" і жартує, додаючи: "Еге! То-то б було тобі, дурний Тарасе, не писати поганих віршів, та не впиватися почасту горілкою, а було учитися чому доброму, корисному, от би тепер як нахідка. А то посивів, дурню! — оголомозів, та й заходжується вчити фізику! Не думаю, — переходить він мимоволі з жартливого до скорботного тону, — щоб з сього що вийшло: бо я з природи вийшов якимсь недокінченим: учився живопису і не довчився; попробовав писати і вийшов з мене солдат, да який ще й солдат! Чисто копія з того салдацького портрета, що намалював Кузьма Трохимович у небіжчика Основ’яненка. А тим часом старіюся та болію. Господь його відає, з чого воно? Мабуть, з нудьги та з неволі. А краю все-таки не бачу моєї скорботної перспективи" 698. Не вважаючи на всі перешкоди, Тарас жваво взявся до скульптурної праці. Інакше не можна було й сподіватися. Зголоднілий і придавлений дух поета повинен був хоч трохи підбадьоритись. Ліплення теж частина штуки прекрасної і, в усякому разі, не те, що муштра та "тихий учебный шаг".
698 Основа. — 1862. — Кн. VII. — С. 12. /352/
Виліпив Шевченко чимало. З листів його до Залєського і Артемовського знаємо його роботу "Тріо" і інші, а Косарєв розповідає, що він бачив чимало статуеток і фігурок, виліплених Тарасом. Найбільш пам’ятав він одну, де був Христос, мордований жидами. Він сидів у терновому вінку, а перед ним присів навколішках жид та, висолопивши язика, дрочить Христа. Позаду стояв другий і бив Христа батогом по спині. Була й інша група — з життя киргизів: в кибитці сидить киргиз, надівши набакир повстяну шапку; він задоволений і грає на домрі (ніби балалайка), а перед кибиткою, повернувшись лицем до киргиза, стоїть його жінка, товче просо і усміхається; біля ніг у неї двоє малих, голих киргизчат, вони собі бавляться. Вправоруч біля кибитки лежить прив’язане теля, а з лівого боку дві кози. Ті групи Тарас подарував Косарєву, але у останнього при переїзді вони побилися на шматочки 699.
Літом р. 1853 приїздив до Новопетровського відомий учений академік Бер. Через камердинера його Петра Шевченко переслав Артемовському свої скульптурні роботи. "Не чепурні вони, — писав художник у листі 6 жовтня 700, — але що ж діяти! Виліпити я як-небудь виліпив, а вилити і досі не вмію; не то, правду сказати, що не вмію, але матеріалу доброго, сиріч алебастру, не маю: нема де взяти. Прийми, що єсть, та й не осуди. На той рік, дасть Бог, пришлю щонебудь краще і то тоді тільки, як дістану алебастру з тієї поганої Астрахані... Іохимові не показуй мого "Тріо", а то, я добре знаю, він мене вилає; поклонися йому і попроси, щоб переслав мені який-небудь маленький барельєфик. А щоб йому не тратитися на почту, то нехай віддасть тобі, а ти оцьому Петрові, а Петро привезе в марті місяці аж в Астрахань. Академік Бер буде у нас знов навесні і привезе мені той подарунок. Бач, через що прошу я якого-небудь барельєфа; ти відаєш, що малювати мені заборонено, а ліпити ні; то я й ліплю тепер, а кругом себе не бачу нічого, опріч степу та моря; хотілося б подивитися на що-небудь хороше. Може б, подивившись, і моя стара, мучена душа стрепенулася б, а хоча б і не стрепенулася б, так на старості тяженько заплакала б, дивлячись на прекрасний твір душі людської. Тепер хоч би на старості постояти коло тієї академії, а перше! Та що те перше і згадувати..."
699 Киевская старина. — 1889. — Кн. НІ. — С. 575.
700 Основа. — 1862. — Кн. VII. — С. 14. /353/
Того ж таки літа доля післала Тарасові ще одну втіху. З Бером приїздив молодий московський учений Головачов і привіз лист і книжки від Бодянського. "Я з ним пробув, — писав Тарас 15 листопада до Бодянського 701, — кільки годин: найпрекрасніших годин, яких я давно вже не зазнаю. О Боже мій! чого-чого ми з ним не переговорили! Він роз. повів мені про все, що є нового в письменстві, на сцені і взагалі в штуці. Про тебе Головачов говорив з захватом. О 9 годині вечора ми мусили розлучитися. (Скоро проб’ють зорю, мені, опріч казарми, ніде не можна бути)..."
Як знати з листів Шевченка до Залєського, так того ж таки часу була у нашого художника думка взятися ще за фотографію, але не знаємо, через що з того нічого не вийшло. Гадаю, що через недостачу грошей і матеріалів до фотографії. Фотографія тоді була ділом новим і працювати коло неї голоруч не можна було. Та фотографію теж могли вважати малюванням і заборонити. Працювати коло ліплення було і дешевше, і зручніше задля Шевченка.
X
Ми вже відаємо, що в Новопетровському був голий степ, ані одної деревини. Не кажучи вже про те, що така одноманітність невеселої природи хоч на кого нажене сум; але важно й те, що під спеку нікуди й з хати вийти, щоб де в холодку подихати свіжим повітрям. Вважаючи оцю ваду вельми шкідливою і для фізичного, і задля психічного здоров’я людей, Усков, щоб запобігти лиху, приміркував розвести сад. Думкою своєю він поділився з Шевченком. Українська душа, що звикла поринати в море зелені, загарливо обізвалася на думку Ускова. Тарас вибрав під сад місце, верстов за дві біля форту, зробив план саду, розмітив, де які дерева садити, і восени р. 1853 закипіла робота біля саду. Жовніри працювали охоче після остогидливого муштрування: копали ями під дерева, прорізували і трамбували доріжки; дерева повиписували що з Астрахані, що з Гур’єва, а здебільш попривозили, за порадою Шевченка, великі вже дерева з урочища Ханга-Баба; більш за все з Ханга-Баби попривозили шовковиці 702.
701 Русская старина. — 1883. — Кн. IX. — С. 643.
702 Мерва.
На тому місці, що вибрали під сад, росла вже одна-єдина верба, поса— /354/джена Шевченком. Переходячи через Гур’єв, коли ото в жовтні р. 1850 його провадили до Новопетровського, Тарас підняв на улиці вербову ломаку. Вона служила йому палицею в дорозі. Прибувши до Новопетровського, він заткнув ту ломаку в землю на солдатському огороді, і з неї виросла добра деревина. В саду збудували задля родини коменданта літній домок, а біля його альтанку; нарешті Усков казав біля альтанки спорудити землянку на аршин в землю, а на два аршини поверх землі 703. Оця землянка стала Тарасові в великій пригоді 704.
Ще як був живий Маєвський, але вже за місяць, чи що, до своєї смерті він дозволяв Шевченкові писати мовою російською і малювати, але не інакше як у його в кабінеті, так щоб ніхто не бачив і ніхто про те не відав. Тоді ото і розпочав Шевченко писати свої оповідання мовою російською. Першим оповіданням його було оповідання "Княгиня". Таких фактів, щоб з них виразно було знати, коли саме Тарас писав "Княгиню", — досі нема. В оповістці "Основи" (1862, кн. 3) "Княгиню" датовано р. 1853; і в листі до Залєського 21 квітня Тарас пише: "Ще посилаю до тебе Варнака і Княгиню. Полагодь їх і відішли в Петербург до Осипова, а коли там є у тебе добрий і надійний чоловік, дак пішли до його, щоб спожив, як відомо"705.
На сьому місці я не спинятимуся спеціально коло хронології Шевченкових оповідань, писаних мовою російською, намічу лишень свою гадку про те, чому я вважаю, що "Княгиня" була першим оповіданням, написаним Шевченком на засланні мовою російською. Я спостерігаю, що поет хотів до своїх оповідань російською мовою позаводити окремі епізоди з свого життя, так, щоб з них склалося суцільне автобіографічне оповідання, і перший такий епізод бачимо в "Княгині".
703 Русск[ая] стар[ина] 1891 Кн. V С 434 і лист Ускової [(Ф. 77. — № 127. — Арк. 73, зв.)].
704 Форт Новопетровський велено скасувати р. 1857 і повернути те місто з назвою Александровське на повітове місто Мангишлацького повіту. Сад став міським і зоветься садом Шевченка, а землянка та — домком Шевченка.
705 Киев[ская] стар[ина]. — 1883. — [Кн. III. — С. 618].
Але що можна було Маєвському, яко людині одинокій, те вельми трудно, майже неможливо було Ускову, яко чоловіку семейному; йому треба було озиратися і на прислугу, і на гостей. Як його було устерегтись, аби не пішла гутірка, що Шевченко пише і малює у коменданта? Тим паче треба /355/ було стерегтись, що були офіцери, які ворогували вже й за те, що у коменданта попліч з ними сідає обідати "політичний злочинець", простий жовнір.
Тямлячи повну незручність і небезпечність, щоб Шевченко писав і малював, себто зрушав царську волю з дозволу коменданта і у його в кватері, Усков перш за все вдався до Оренбурга, просячи дозволу Шевченкові тільки писати, і писати тільки мовою російською, під доглядом і цензурою офіцерів. Дозвіл прийшов вельми не скоро, не раніш весни р. 1854 706.
Отже, доки прийшов той дозвіл, Усков дозволив Шевченкові писати і малювати в землянці. Землянку ту вважали яко окремий кабінет Ускова і нікому туди без його дозволу не вільно було ходити.