Та я ж не знав, я не тутешній.
С и н и ц и н. Іване Володимировичу, помилка вийшла; то сюртук його підвів. У боротьбі за життя у нас теж з'явилася спадкова ознака: ворожість до сюртуків.
Рябов (зніяковів). На даному етапі.
Мічурін. Не перебивайте. Я дуже спішу подати вам кілька порад, щоб не натворили зразу ж помилок і не покотились по старій інерції косності: якщо пролетарська революція покликала перетворити світ, а це безсумнівно так і є, перше, що треба зробити,— це завести в школах Росії навчання селекції. Негайно! Байдужих щодо садівництва і ворогів саду не приймати ні на яку роботу. Більше того,— заборонити їм женитись.
Член ревкому-дівчина. Це неможливо!
Мічурін. Забороняю! Через двадцять років усі міста й села без садів спалити! Вони непотрібні в нашій державі.
Член ревкому. Пожалійте, Іване Володимировичу! Це ж так половину Росії спалимо.
Мічурін. Друге! Ввести загальний податок на без-деревних громадян, тобто, хто до вісімнадцяти років не виростив трьох дерев — плати за повітря. Прошу!
Всі сміються. Мічурін починає роздавати яблука, виймаючи їх з кишені, як фокусник.
С и н и ц и н (бере яблуко). Спасибі. А я ваш давній знайомий, Іване Володимировичу. Пам'ятаєте американців? Я тоді яблука у вас...
Мічурін (з робленою суворістю, голосно). Кандиль-китайку хто обламав?
С и н и ц и н. Я! Пам'ятаєте, ви ще хотіли мені живіт розпороти, насіння дістати?
Мічурін. Ось куди я попав! Ну-ну!
Терентій. У, звір!..
Голосний сміх.
Мічурін (з робленою суворістю). Звольте видати мені охоронну грамоту! І огородіть мій сад і самих себе від великих неприємностей!
С и н и ц и н. Грамоту Іванові Володимировичу!
Йому передають грамоту.
Ось вона. Вже заготовили. Мічурін. Так?! Он як...
С и н и ц и н. Охоронна грамота ім'ям революції і наказ про утримання і розширення питомника. Професора Карташова виписали вам на допомогу з Наркомзему...
Мічурін. Кого?
С и н и ц и н. Карташова.
Мічурін. Карташова? Ні в якому разі!
С и н и ц и н. Чому? Найприємніший...
Мічурін. ...пристосованець для прикраси президії і комітетів. Таланту ні на гріш.
С и н и ц и н. Нічого. Ми вам за те в помічники Ря-бова дамо. Величезний талант і мріє.
Мічурін. Це котрий?
С и н и ц и н. Ось!
Р я б о в. Рябов Степан Васильович.
Мічурін. Як?
Рябов. Степан... Васильович.
Мічурін. Обійдемось Стьопою.
Синицин. А ось державна субсидія — двісті п'ятдесят тисяч карбованців. (Дає велику пачку грошей, яку йому принесли з сусідньої кімнати).
Мічурін. Скільки?! Ти що, ти... розтратчик... забери назад!
Терентій. Дозвольте, дозвольте... (Бере гроші). Мічурін. Не смій! Віддай назад! Терентій. Нема дурних! Як це — назад? Нема такого закону, народні гроші. Давай! Синицин. Іване Володимировичу!
Мічурін. Віддай! Двісті п'ятдесят тисяч! Що ми будемо робити з ними? Ми ж заплутаємось у звітах і підемо під суд.
Сміх.
Ревкомівець. Тепер держись!
Сміх.
Підходить комісар полку Лісницький.
Лісницький. Ні, Іване Володимировичу, ви не будете більше рахувати карбованців і копійок. Це ми вже самі. І ми виведем ваш сад на історичний шлях... Винесем ваші дерева на простори ланів, на площі! Хай обновиться земля! І люди хай стають перед видатними деревами, як перед знаменитими картинами або скульптурами. Таке може й повинно бути!..
Мічурін. Мої слова. Звідки ви? Хто вас навчив такому розумінню?
Лісницький. Три людини: Ленін, ви і мій батько, Лісницький, ваш учень з Алтаю. Пам'ятаєте? його там звуть алтайський Мічурін.
Мічурін. Заждіть, не хвилюйте мене. Для першої зустрічі це занадто. В останні роки мені стало, зізнаюсь, здаватися, що я зовсім один...
Лісницький. Що ви! Вже є сибірський Мічурін, український... У кожного народу є вже Мічурін!
Ревкомівці. Щасливець ти, Стьопо. Поздоровляємо.
Рябов. Спасибі.
Мічурін (підходить до Рябова). Зажди приймати поздоровлення. Зрадів. Ще, може, жалітися почнеш та кляузи писати.
С и н и ц и н. Ну, що ви? Звідки у вас така недовіра до людей? Не треба...
Мічурін. Постарів, пробачте. Характер став ні к чорту.
Рябов. Нічого...
Мічурін. Ах, боже мій!.. Через хвилювання забув сказати головне. Слухайте: якщо вже вийшло так, що ви стали вчителями життя, то пам'ятайте: що б не трапилося далі, як би високо не піднесла вас нова доля — любіть землю. Не тікайте від землі. Вона ревнива: помститься за зраду. Будьте щасливі, панове... тобто, товариші, пробачте...
КАРТИНА СЬОМА
Кінець серпня. У приміщенні колишньої монастирської трапезної — виставка досягнень Мічуріна. Це центральна генетична лабораторія. Стелажі з фруктами. Великий овальний стіл з різними сортами яблук, груш. Лозунг: "Не ждіть милостей від природи. Взяти їх у неї — наше завдання". Багато світла і квітів. Гості: вчені, садівники, агрономи, робітники з дітьми. Святково одягнений організатор виставки Рябов.
Рябов. Товариші! Довгі століття прославляла історія страшні поля битв, де вмирали люди. Але мовчала вона про зорані поля, на яких ми працюємо. Прославляла тиранів, царів-убивць...
Терентій. Ну, вже! Осідлав царів.
Рябов. ...царів та їх нащадків. (До Терентія). Зараз... (До гостей). Так. Прославляла імена тиранів, нічого не знаючи про походження пшениці, плодів, про героїв і художників землі!..
Терентій (помітив наближення Мічуріна; до Рябова). Облиш царів,— кажу: йде. Чуєш?
Рябов. Вісімсот кращих видів зібрав тут Іван Володимирович за довгі роки праці!.. Сто п'ятдесят нових сортів створив він до початку великої пролетарської революції і приніс їх народові. Від імені міського комітету Російської Комуністичної партії більшовиків і виконкому Ради робітничих і селянських депутатів, відкриваючи цю першу...
З'являється Мічурін в супроводі Кічунова і Сивцева. На Мічуріні сюртук і шляпа.
Мічурін (до Кічунова). І я дякую вам: все пам'ятаю — і ваші турботи про мене, і незабутню зустріч двадцятого століття. (До Рябова). Досить, досить, досить...
Рябов. ...виставку плодів його праці, організовану...
Мічурін. Я дуже щасливий, панове...
Рябов подає знак.
Пробачте. Як?.. Так-так... Товариші, сьогодні у нас визначний день. Відкриваючи в колишньому храмі центральну генетичну лабораторію, мж.. Прошу сідати...
К і ч у н о в. Розкішна президія. Єдина в своєму роді... На всю, можливо, Росію. Кожен оратор перед тим, як сказати що-небудь розумне і практичне (поглянув у бік Карташова), повинен покуштувати плодів, які перед ним лежать.
Мічурін. Ви вгадали. На цьому столі природа пропонує нам на розгляд... Взагалі, це дивний і, смію запевнити присутніх, настільки прекрасний стіл, що я навіть схвильований. Це плоди мої. Наказую!.. Тобто шанобливо запрошую всіх присутніх з'їсти по пів-яблука номер один і при цьому дивитись на мене...
Пауза. Всі їдять.
Ну, як?
К і ч у н о в. Іване Володимировичу! Це дивне яблуко! Це... ви нас перетворюєте просто на дітей. По-моєму, в світі немає подібного плода!
Гомін схвалення.
Мічурін. Згоден. І саме тому дозвольте детальніше зупинитися на ньому. Я вважаю, кожна свідома людина повинна про це знати, кожен робітник, селянин і кожен вчений. Ось його батьки. (Показує жовтий маленький "бельфлер" і "китайку"). Ось мати, ось батько, ось нащадок. (Показує велике яблуко).
П і о н е р. А чому батьки маленькі, а яблуко велике?
Мічурін. Зараз. Мати — з півдня. Прибувши до нас в континентальний клімат, зразу, звичайно, зачахла на морозі і ледве плодоносила — плоди ріденькі, дрібні. В тисяча дев'ятсотому році я переношу на її квіти пилок китайської яблуні. Достигле насіння висіваю тієї ж осені. Виявляється: всі сіянці ухиляються в бік матері. Лише один визначається повним розвитком всіх частин зовнішнього габітуса. Беру, пересаджую ще два рази і на сьомому році одержую плід — великий гібрид прекрасного смаку. А чому? Тому що в гібридах передаються спадкові нахили не тільки матері й батька, як це стверджують деякі горе-теоретики. В гібридах складаються комбінації цілої групи дідів, прадідів, прабабок, а іноді ще дальших родичів по двох лініях! І пробуджуються вони до життя при гібридизації, як при вибуху, проспавши цілі століття в прихованому стані. Майте на увазі: всі гібриди, одержані від схрещення видів або різновидностей, далеких між собою за місцями батьківщини, мають найбільшу силу пристосування до умов нової місцевості.
Карташов (до Сивцева). Ач, куди загнув.
Мічурін. Але це тільки початок біографії. В новому сорті з'явились і нові недоліки — рано стали достигати. До кінця серпня губиться соковитість, з'являється мучнистість, гнилизна. Тоді я вводжу в дію ментора, тобто прищеплюю йому на нижні гілки, ближче до стовбура, пасинки іншого, старого сорту. А через кілька років — ще шість пасинків інших зимових сортів. Як змінювались сорти з року в рік, як вони твердішали, важчали, набирались аромату, як стали достигати все пізніше і пізніше — це дивна картина! (Плаче від творчого захоплення). І дерево з комбінацією властивостей трьох найближчих сіменників стало міцним, ні зимових морозів, ні весняних — нічого не боїться.
Оплески.
Припиніть. Я не артист. До речі, біографія не закінчена. (Голосно, з нотою особливої, урочистої, наступаючої сили). Через п'ятнадцять років я прищеплюю його в крону дорослої антонівки півторафунтової! В результаті — дуже висока врожайність, плоди збільшуються до крайнього розміру! Присмак антонівки є? Піонер. Нема!
М і ч у р і н. Ах ти! Все перепробував! Немає присмаку антонівки!.. Це значить — новий сорт виробив уже в собі повну стійкість і не підпадає вегетативному впливу підщеп.
К і ч у н о в. Це класично, Іване Володимировичу! Це велично! Яка точність думки!
Мічурін (до Кічунова). Це, Василю Васильовичу, взаємність довгої любові і згоди. Я штучно і тактично підставив природі відповідні умови для створення нового сорту. Ось за цю увагу, за відданість і вірність прекрасна дама і пішла мені назустріч. Роман продовжувався двадцять п'ять років.
Карташов. Це дуже захоплюючий роман, Іване Володимировичу! Тільки я боюсь...
Мічурін. Ну, ви завжди чого-небудь боїтесь.
Карташов. Та ні, дозвольте. Я хотів зауважити, що це надзвичайно цікаво, хоч у нас існує кілька аргументів, якими б ми хотіли довести протилежну точку зору. Ви дозволите?
Мічурін. Так.
Карташов. Дозвольте бути зовсім відвертим. Мічурін.