Життя в цвіту

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Мічурін Іван Володимирович.

Олександра Василівна — дружина Мічуріна.

Терентій — робітник Мічуріна. Калінін Михайло Іванович.

Карташов — професор, представник формальної генетики (вейсманіст).

Хренов — козловський справник. Отець Христофор — благочинний.

Б и к о в — міський голова.

Б и к о в а — його дружина.

Соколова— О р л о в а — родичка Бикових, дружина члена міської управи.

Бурьонкін — листоноша.

Рябов,

Синицин (Павлуша),

Лісницький Федір,

Лісницький — його син,

— учні Мічуріна Пашкевич — академік.

Дружина Пашкевича.

Донька Пашкевича.

К і ч у н о в — професор.

Сивцев — професор, представник формальної генетики.

Наташа Жукова — студентка.

Візник.

Мавра — служниця Бикових.

М а й є р с,

Берд,

Перекладач, Вартовий,

— американці

Червоноармійці, командири, ревкомівці, робітники, селяни, студенти, садівники, піонери та інші.

Дія відбувається в місті Козлові — нині Мічурінську.

ДІЯ І

КАРТИНА ПЕРША

Будинок з верандою в саду. Біля хвіртки зупиняється Лісницький. Він прибув здалеку: кашкет в пилюці, вицвілий піджак. Торбинка, чайник, вузлики, пакунки. Він молодий, життєрадісний, очі

голубі.

Біля грядки працює Т е р е н т і й.

Лісницький. Здорово! Тут живе Мічурін?

Т е р е н т і й. Живе він тут, та десь немає вдома. Губернію пішов оглядати.

Лісницький. Досада! Сім тисяч верст проїхав! Нема, кажеш?

Терентій. Нема! Вже другий місяць блукає.

Лісницький. Чого це він?

Терентій. Неправильна, каже, природа. Все, каже, не так: росте себто все невірно. І ходить та сердиться або замислиться й мовчить. Нелегка доля...

Лісницький. Велика, отже... І ходить, треба га-'дати, неспроста, і сердиться недарма.

Вдалині з'являються двоє подорожніх.

Перший подорожній. Гей! До Мічуріна куди?

Терентій. До Мічуріна? (Побачивши вдалині Мічуріна). Дозвольте. Либонь, іде. Дивіться! Лександро Василівно!

На ґаночку з'являється Олександра Василівна.

Олександра Василівна. Він... Біднесенький! Весь у поросії

Т е р е н т і й. Еге. Одні вуса стирчать. Піти поки що від гріха. (Виходить).

Олександра Василівна (за сцену). Іване, здрастуй!

Всі. Здрастуйте!

З'являється М і ч у р і н, засмаглий, запорошений, стомлений.

М і ч у р і н. Привіт дому. Подорожнім привіт.

Олександра Василівна. Господи, як висох! Ну, чистий Дон-Кіхот з картинки. А засмаг та обносився як! Стомивсь, певне?

М і ч у р і н. Ні.

Олександра Василівна. Ну... як же ні? Тож обійшов, я бачу, половину Росії.

Лісницький. Широка картина!

Перший подорожній. Сувора!

М і ч у р і н. Сумна картина. Все, що давним-давно випадково потрапило під руку землеробові,— злаки,— все вироджується, куди не глянь.. Такі ж убогі сільські сади: аніси, боровники та інші — археологічні рідкості, копійка ціна.

Лісницький. А на півночі скрізь хвоя шумить, пане. На тисячі верст.

М і ч у р і н. Тисячі верст та тисячі літ. (До подорожніх). Звідки будете?

Перший подорожній. Сибірські.

Другий подорожній. З Уралу.

Лісницький. З Далекого Сходу. Ось вам лист від пана Куроша.

М і ч у р і н. Дякую. Сашо, от гість!

Лісницький. Лісницький Федір. Привіз вам насіння — мигдаль, монгольський бобовник...

Мічурін. Бобовник?! Дорогий мій, як я його чекаю!.. (До дружини). Сашо!

Лісницький. ...тайгова груша, китайська яблуня, лимонник, виноград!

Мічурін. Сашо!.. Слухайте, та ви золота людина! От тепер я багач! (До дружини). Тепер ми багачі з тобою!

В глибині сцени, біля воріт, зупиняється візник. В колясці три американці, з них один перекладач.

Перекладач. Хеллоу! Ге-е! Тут живе містер Мічурін!

Лісницький. Тут. Візник. Ось стоїть! Диковина! Перекладач. Хеллоу!

М і ч у р і н. Зараз! (До подорожніх). Заждіть трошки. (Підходить до американців).

Олександра Василівна іде в дім.

Перекладач. Джентльмени, ми приїхали. (До Мічуріна). Пліз . Візьміть.

Мічурін бере чемодан. Американці ідуть слідом за ним до веранди. Лісницький і подорожні залишаються біля хвіртки.

М а й є р с. Яке все незвичайнеї

Б е р д. Я нічого не бачу тут незвичайного, окрім пилюги й вибоїв. Чорт мене поніс у цю диру. М а й є р с. Ви невдоволені?

Б е р д. Я не бачу тут найменших ознак діла. ФуІ Ай-ай! Фу! Мені здається, ми не туди потрапили.

Майєрс (до перекладача). Скажіть, хай доповість.

Перекладач (до Мічуріна). Пліз. Можна бачити містера Мічуріна?

Мічурін. Можна. Я Мічурін.

Перекладач. Ви Мічурін?! Містер Майєрс, ось містер Мічурін!

Б е р д. Но!.. Містер Джін Мічурін?!

Майєрс. О, пардон! Ради бога.

Б е р д (кидається до Мічуріна, вириваючи один чемодан, до перекладача). Чорт вас побери! Беріть чемодани! Я вас прожену к чорту. Дайте чемодани!

Перекладач. Дайте чемодани! Містер Мічурін, ради бога!

Б е р д. Тисяча чортів! Містер Мічурін! Це оригінально! Ах!

Перекладач. Містер Берд каже, що це дуже оригінально. Він сам теж любить носити чемодани... (До Берда). Я кажу, що ви теж любите носити чемодани.

Мічурін. Це дуже похвально.

Перекладач. Містер Берд з цього почав кар'єру.

Мічурін. Так... Ну що ж. Похвально.

Майєрс. Здрастуйте. Професор Майєрс. Франк Майєрс, зі Сполучених Штатів.

М і ч у р і н. Дуже радий.

Перекладач. Зі Сполучених Штатів Америки! Юнайтед Стейтс. Директор інституту землеробства. М а й є р с. Містер Берд. Мій друг. Б е р д. Берд. Уоллес Берд.

Перекладач. Містер Уоллес Берд, найбагатша людина Америки.

М а й є р с. Я спеціально приїхав...

Перекладач. Містер Майєрс спеціально приїхав до вас на кращому пароплаві Америки де-люкс.

М і ч у р і н. Це дуже люб'язно. Я дуже радий.

На веранді з'являється Олександра Василівна.

М і ч у р і н. Прошу. Моя дружина, Олександра Василівна, мій друг і помічник. Берд. Берд.

Майєрс. Майєрс. Це дуже чудовий день, місіс Мічу-ріна.

Олександра Василівна. Прошу, тобто дякую.

Перекладач. Містер Майєрс каже, що він в захопленні взагалі.

Берд. Містер Мічурін... Пробачте... (До перекладача). Спитайте, одначе, чи він той Мічурін.

Перекладач. Містер Мічурін, містер Берд цікавиться — чи не живе тут поблизу інший містер Мічурін.

Мічурін. Не знаю. Не чув.

Перекладач. Містер Берд цікавиться: цей дворик і є той сад, про який ми читали в Америці? У вас є інший, більший сад?

Мічурін. Більший? Чому більший? Ви приїхали дивитися мій сад? Ось він. Прошу вас.

Мічурін і американці ідуть в глибину саду. Олександра Василівна іде в дім. Входять Терентій і Бурьонкін. До них наближається візник.

Терентій. Вигадка, і більш нічого...

Бурьонкін. Вся пошта гуде...

Візник. Кажуть, власноручно сам цар...

Терентій. Цар?.. Брехня... Не може бути, щоб цар та знав, що є місто Козлов. Немає таких царів.

Бурьонкін. Не про місто знає, а про Івана Володимировича.

Терентій. Мели!

Візник (до Бурьонкіна). З міністрами говорив... Дайте йому, каже, золота, срібла, скільки забажає. Хай, каже, купається в молоці, тільки не пускайте, каже, за кордон. Он як!

Терентій. За кордон такого сквернослова, був би я цар, і я б не пустив.

Візник. Так. А той — губернаторові.

Терентій. Це ж котрий?

Візник. Не знаю. А той, отже, вже справникові нашому, шкурі. Ось він, хижий.

Бурьонкін виходить. Швидко входять Биков і Хренов.

X р є н о в. Що передавали? Хто? Кому? Стій!.. Візник. Награждєніє. X р є н о в. Яке? Хто сказав?

Візник. А чиновника губернського з вокзалу хто віз? Я!

X р є н о в. Ну...

В і з н и к. А опісля — мериканців.

Хрєнов Биков

Яких? Де вони?..

Візник. Котрі мериканці — га? X р є н о в. Авжеж! Ну!

Візник. Тутечки. А губернський у гостиниці.

Хрєнов (до Бакова). Все знають!..

Візник. Ну, як же не знати, коли сам казав. У вас, каже, знаменитий садівник. Нагорода йому від царя дуже спішна. Це той уже, губернський...

Биков. Сказитись!

X р є н о в. А американці де?

Візник. В саду. Он чемодани. А самого повели в кущі умовляти.

Биков. Провалитись!

Хрєнов. Голубчики, що ж це робиться! Пошта гуде, гостиниця шушукає. Лише я нічого не знаю! Биков. Самі винуваті.

Хрєнов. Я винуватий? А хто казав: поспішиш — людей насмішиш? Хто затримав мене? Ви! Треба було зразу цього губернаторського хлопчака в коляску — і сюди. А не варення варити.

Биков. Я винен? Дякую вам. Це ж пряма ваша

справа.

X р є н о в. Моя, звичайно. Ой голова болить, рятуйте!..

На веранду квапливо виходить Олександра Василівна.

Олександра Василівна. Панове... що з вами? Здрастуйте.

Хренов. Нам потрібен пан Мічурін. Б и к о в. Доброго ранку.

Олександра Василівна. Прошу зайти. Він буде дуже радий.

Т е р е н т і й. Зрадіє... тьфу... от брехні... Хренов. Пробачте, де він?

Олександра Василівна. В саду. До нього приїхали начебто здалека. Б и к о в. Яка неприємність!

Олександра Василівна. Не лякайте. Що-небудь сталось?

Б и к о в. Ваш чоловік одержує нагороду.

Олександра Василівна. Слава богу! Він такий щасливий! Я так цього хотіла, так хотіла! Хвилиночку... (Іде в дім).

Б и к о в. Ах, добре! І головне — було б із-за чого.

Хренов. Все неймовірно в цьому світі!

Б и к о в (оглядаючись). Я розумію — нагороду Фі-ліпову, отцю Христофору, французові Дюльно. В них-бо сади! А це?..

Хренов. Дарма!.. В гостиницю швидше!

Терентій. З похмілля одурів собачник.

Биков і Хренов виходять. Входять Мічурін і американці. На веранді з'являється Олександра Василівна.

М а й є р с (надзвичайно схвильований). Те, що я бачив,— геніально. Ви, містер Мічурін, дивовижна людина. Я ніколи вас не забуду.

Перекладач. Те, що Майєрс бачив,— геніальне. Ви дуже здивували містера Майєрса. Містер Майєрс каже, що йому буде приємно згадувати про вас взагалі, навіть коли він помре.

Мічурін. Ну, що ви! Дякую. Не треба.

Майєрс. Я щасливий бути вашим сучасником.

Б е р д. Так. От це бізнес!

Перекладач. Містер Майєрс і містер Берд ка-

жуть, що вони були б щасливі стати вашими компаньйонами.

Мічурін. Не розумію. Як? Ага. Так-так. Майєрс. Я кажу, варто було приїхати з Америки, щоб потиснути вам руку.

Перекладач. Вам руку. Олександра Василівна. Правда? Майєрс. Так. Це правда.

Олександра Василівна. Ви сказали, що ви щасливі...

Перекладач. Так, містер Майєрс сказав, що це має щось таке... І що він надзвичайно щасливий бути вашим сучасником взагалі.

Олександра Василівна. Я заплачу.

Мічурін. Сашо, заспокойся. Це так кажуть. Це люб'язність.

Олександра Василівна. Але це так гарно. Як радісно, коли люди привітні!

Майєрс. Перекладіть. Це грандіозно по силі і глибині задуму. Я вперше тут відчув, що може створити людина.