Минко.
Вони — наша надія і наше майбутнє! Вони збудують комунізм!
"Не називаючи прізвищ" — п'єса кусюча. Ви послухайте, як реагують місцеві Діани та Поеми на комедію: лаються, плюються і, обурені, залишають театр:
— Нема в нашому суспільстві таких Діан! Нема таких Поем! Автор зводить наклеп на радянських жінок!
Ага! Значить, допекло!
А сидить собі поруч вас солідна людина, очевидно, керівний товариш, і з сумом говорить:
— Та що там говорити?! І я вроді такий, як Карпо Карпович! Ну, не зовсім, а ви знаєте, деякі риси і в мене є! Автор у точку поцілив!
* * *
Поставив п'єсу режисер В. Оглоблін. У В. Оглобліна багато дотепних режисерських вигадок, особливо в сценах з хлопцями Жанеком і Сашком, дівчатробітниць, чудесна сцена із шматком хліба і т. д. і т. ін. Хороший, справжній комедійний темп вистави. В особі В. Оглобліна маємо досвідченого талановитого режисера, багатого на хороші режисерські вигадки.
Дуже приємне оформлення художника Шабліовського. Київський краєвид викликає захоплення всього залу.
Акторське виконання.
Ну, хіба може А. М. Бучма не блискуче грати Карпа Сидоровича? Кожний рух, кожна інтонація, проходка по сцені — перед вами справжній муляр, що і одеський театр будував, і харківський банк, а тепер йому за сімдесят, а він по три норми дає і сина свого, заступника міністра, бореть. І фізично, і морально зборює. Коли Бучма любить онуку Галю, чи Максима Кочубея, чи Сашка, чи ївгу — він любить їх посправжньому, а коли ненавидить Діану та Поему чи засуджує сина Карпа, — то теж і засуджує, і ненавидить не поакторському, а полюдському, посправжньому. Хай живе Бучма! Хай радує!
І П. Нятко, і Д. Мілютенко, і М. Кропивницька, і В. Бжеська — всі вони хороші, добре грають… Так би й нам хотілося!
А молодь, так та таки здорово порадувала в цій виставі!
Ми зовсім не хочемо протиставляти молодь франківському старшому акторському поколінню.
Ми тільки хочемо підкреслити, що, на нашу радість, молоді франківці ростуть, "виграються" і душі, й серця наші радують!
Ну, як же можна не милуватися з М. Досенка (Жанек), — як у цій ролі розквітло його комедійне обдаровання! А з С. Олексієнка (Сашко)?! Хлопці, ну, хлопці, й квит!
На бакшу їх тільки пускати не дуже слід: усі кавуни покрадуть!
Чудесна Галя — О. Кусенко! Скільки в неї теплоти, ніжності до діда, до матері, до подруг, до нареченого! І скільки чарівності!
Дуже хороше грає Галю і т. Яблонська!
Хто з них краща?
Одна з них краща, а друга ще краща!
Хто саме? Дозвольте мені сказати перефразованими словами Л. М. Толстого: ляжу в труну, підніму віко, скажу, захлопну віко і вмру.
Прекрасний Л. Жуковський — Максим Кочубей. Отаким і повинен бути радянський інженер: щоб не держався за столицю, щоб перебудовував наші Захлюпанки — на Ясні Зорі, щоб учив дурноверхих Поем і любив наших чудесних Галь.
Жора Поцілуйко — Гашинський. Таку підлоту в "блискавках" треба вміти зробити. Гашинський уміє. І знаєте чому? Він ненавидить Жору! І правильно робить!
Обидві Белли (В. Півторадні, В. Івашова) дуже противні. Значить, хорошо і правильно обидві артистки їх грають.
Дівчатка: Пріся — особливо (О. Смоляр), Н. Швацька, Т. Калениченко — приємні, життєрадісні, веселі.
А їхній бригадир П. Пасєка — їм до лиця.
Хороший В. Цимбаліст — Нетудихата.
Не можна не згадати теплим словом гри домробітниці Полі — М. Шульга. Як же вона, бідолашна, бігає на грубі оклики своїх "панів" — Діан, Поем і т. д. З неї, кінець кінцем, вийде рекордсменспринтер.
А молодець Поля — правильно кваліфікувала своїх Діан* із Поемами: "П'явки в крепжоржетах"!
* * *
Хороша вистава. Кусюча вистава. Корисна вистава.
…От що. Я на місці художника В. Шабліовського дачу побудував би ближче до "Кукушки". Тоді глядачі, замість "Кукушки", ходили б у театр Франка, сиділи б і співали разом із акторами:
Постой…
Выпьем, ейбогу, еще…
…Бездельник, кто с нами не пьет.
За кого вип'єм?
За театр ім. Франка, за п'єсу, за автора, за режисера, за художника, за акторів, за театральних робітників!
Та й за глядачів разом!
…Налей, налей бокали!
Р. S. У другому складі Карпа-Сидоровича грає І. Маркевич, Карпа Карповича — Г. Тесля, Діану — Ф. Барвінська, Ївгу — Чайка. Хороше грають!
ПРО АНАТОЛІЯ КОСМАТЕНКА
Цього літа, року, значить, нашого 1953го, бригада радянських письменників подорожувала по західних областях України.
Письменники побували в Ровні, у Львові, Дрогобичі, Бориславі, Станіславі, у Чернівцях.
Заїздили письменники в райони, знайомилися з життям трудящого люду: робітників, колгоспників, інтелігенції.
Виступали, знайомили трудящих з розвитком радянської літератури, читали свої твори і т. д. і т. ін.
Наші доповідачі, знайомлячи аудиторію з письменниками, що були в складі бригади, говорили приблизно так (за точність доповідей я не ручусь, а зовсім навпаки!):
— Перед вами виступлять:
Дуже відомий і дуже популярний письменник… Відомий і популярний… Популярний і відомий…
Письменник, що понаписував і ще й понаписує.І т. д.
І вже аж наприкінці говорилося:
— І молодий, дуже ще молодий (це голосно!), талановитий (це трішки тихше!) байкар Анатолій Косматенко! Ще він і не член Спілки радянських письменників, та вже на те закандзюбилося, ще вроді він і не письменник, а проте байкар. Взагалі, мовляв, послухайте, а там видно буде.
Анатолій Косматенко виходив на трибуну.
В залі тихішало.
Всі, видать, цікавилися:
— Що ж воно за такий за дуже молодий?
Ну, дівчатка, ті по своїй лінії: дивляться, таки справді молодий, і не лисий, а чубатий, і знову ж таки блондин, і на зріст поставний, одне слово, — прикидали самі собі дівчата, — .безперечно, талановитий.
Старіші й солідніші глядачі думали: "Дивись, молодий, і не член, а байкар, і талановитий байкар! Поослухаемо!" І всі уважно слухали.
Анатолій Косматенко читав "Кіт і Киця".. Коли він доходив до того місця, де
…молоденька Киця
Як глянула — і закохалася умить,—
дівчатка схилялися голівками одна до одної і якось таємниче посміхалися.
А як доходило до того:
Та згодом Кіт не став держатись хати Поїсть, поп'Єг накрутить вус і.' йде гуляти,
очі у декотрих дівчат сумнішали, у деяких сердитішали, і дехто з них стискав кулачки.
Не на Анатолія Косматенка, а на Кота.
Батьки й матері уважно слухали і думали, мабуть: а чи не накручує вуса часом їхній' зятьок, що оце привела його до їхньої хати укохана донечка Людочка? Ох, треба придивитися! Щось він дуже вже тещу почав поважати!
Киця з Котом" розяучилисяг. Кіт дітей покинув.
Анатолій Косматенко кінчив байку з притиском:
"Чого, ж, — питаю, — не. вжилися?"
І завели:
"Характерами, бачте, не зійшлися!"
Було коли!
Він ішов з трибуни, а в залі лунали рясні оплески.
Потім Анатолій Косматенко читав "В'юна", підлизу й підлабузника, що проліз на посаду наглядача за дном у ставку, замість дзеркального коропа. В'юн, розуміється, і забруднив, і замутив дно. Мораль:
Таких. В'юнів, таку слизьку породу Одразу слід виводиш на чисту воду,—
дуже слухачам була до вподоби, і летіли на подяку байкареві знову гучні оплески.
Читав Анатолій Косматенко "Лисичку й Вовка", як побралися Лисичка з Вовком та поїхали автомашиною у весільну подорож, як зіпсувався в дорозі мотор і довелося Вовкові самому тягти машину. Вовк, тягнув, тягнув, доки
Зітхнув,
Упав і витяг ноги.
А Лисичка тим часом, в машині сидівши, М'ясця поїла, в дзеркальце гляділа
(Не постаріла?), А там схилилася — й рожеві бачить сни.
Жінки й дівчата, слухаючи байку, хмурнішали: "Що ж це, мовляв, байкар, такий молодий і такий симпатичний, і проти нас? Що ж ми всі — Лисички?"
Анатолій Косматенко — байкар справедливий. Він знає, що не всі жінки Лисички.
Хай не кивають тут Вовки: Мовляв, такі вони, Лисиці! Бо як уважно придивиться, Буває, тягне Вовк, буває й навпаки.
Під ці слова жінки, бачимо, штовхають своїх чоловіків і кивають головами: "Ага!"
І такими вже оплесками нагороджують байкаря, що ажажаж!
Читав іще Анатолій Косматенко… Та багато він щоразу читав, бо того вимагали слухачі.
Молодий, ще дуже, дуже молодий, не член, а байкар Анатолій Косматенко повоював аудиторію.
А ми, старики, раділи!
Не вірите?
Щоб я з оцього місця не встав — раділи!
* * *
Зібрав Анатолій Косматенко двадцять сім своїх байок, а видало їх видавництво "Молодь" з чудесними малюнками Віктора Григор'єва.
Я ніякий не спеціаліст розглядати роботи художників, зокрема малюнки Віктора Григор'єва, але коли я дивлюсь на його малюнки, чи то ілюстрації, чи то розв'язання окремих тем, приміром, у "Перці", я не можу відірвати очей — вони дуже смішні, і мені весело… Ну, подивіться хоча б ілюстрацію до байки "В'юн", як на дні в ставку лежить догори ногами непритомна черепаха і її карасі водою одливають.
Ну, як тут не засміятися і не порадуватися за художника?!
Так от, видало, значить, байки Анатолія Косматенка видавництво "Молодь". І добре зробило, що видало.
Байки Косматенка грамотні, актуальні, написані доброю мовою.
Я мав приємну нагоду "перевірити" байки, їхній вплив і відгуки на них численних аудиторій, а це, між іншим, найкрапшй брус! Косматенкові байки сприймаються дуже прихильно і дуже тепло.
Я не маю наміру розбирати кожну байку окремо, — хай самі читачі і розбирають.
Я прочитав байки з приємністю і ще не раз читатиму.
Анатолій Косматенко, може, ще й не Крилов, але його прізвище теж на "ки" починається!
Так держать, Толю! А то й ще кріпше! На "кріпше" дані єсть!
P. S. Я ще ж формально не розібрав жодної байки. Ну, гаразд: розберемо. Візьмімо байку "Ліки". В цій байці рим — десять. Строф — дві. Знаків оклику — три. Знаків запитання — один. Літер "Зи" — дві, літер — "ки"… Ану його! Рахуйте самі…
І ВЕСЕЛО, І ДОТЕПНО[5]
Тарапунька та Штепсель вознеслися під хмари…. Ми гадаємо, що чудесним артистам Ю. Тимошенкові та Ю. Березіну не тісно і на землі, не сумно їм на землі живеться. Та чому їм, справді, і під хмарами не побувати?
Хай під хмарами лунає тарапуньчастоштепсельний чи штепселевотарапуньчастий веселий сміх!
Може, таки справді артистамсатирикам з підхмарної висоти видніше, що на землі коїться?
Хоч треба сказати, що Ю. Тимошенко та Ю. Березін і на землі прекрасно бачать. Очі в них добре видющі, язик у них гострий, і слово їхнє дошкульне.
А що таке побачили артисти, видряпавшись на телевізійну вежу?
Побачили вони чимало такого, на що слід було звернути увагу, проти чого треба було спрямувати сатиричне жало.
Будують наші архітектори такі квартири, куди аж ніяким родом не втаскаєш рояль? Будують!
Бігають наші студенти медики з аудиторії в аудиторію, бо ніяк не можуть добудувати їм у нас медінститут? Бігають!
Утворюється у нас на чудесних дніпровських берегах стовпотворіння вавілонське при переїзді на київський пляж чи з пляжу додому? Та й "а самому лляжі у нас утворюється такий гармидер, така буча, що людина не зверху загорає, а шкварчить усередині від того гармидеру?
Утворюється!
А що робиться у нас у так звані "великі футбольні дні"?
Робиться те, що правдиво показали у своєму кінофейлетоні Тимошенко й Березін: в такі дні багатьох і відповідальних, і яевідповідальних працівників можна знайти тільки на стадіоні.
Ми, мабуть, не помилимося, коли скажемо, що Тарапунька із Штепселем побачили зза хмар і ще багато дечого цікавого, та… Ну, одне слово, почин дорожчий за гроші!
Важливо не тільки те, що вони побачили, а й те, як вони його побачили і як вони його показали нам.
А показали вони його нам весело!
Весело, гостро, дотепно і поновому, так, як іще до них ніхто у кіно не показував.
Одна мудра людина сказала приблизно так: "Люблю всіляке мистецтво, крім нудного!"
Мистецтво Тарапуньки й Штепселя — не сумне, воно викликає вибух веселого сміху, через те ми його й любимо.
Але їхній сміх — не безпредметний, не сміх для сміху, він і розважає, і користь приносить.
І, напевно, після їхнього сміху ми швидше будуватимемо наші інститути, щоб студентство наше не захекувалося, бігаючи по аудиторіях; наші архітектори проектуватимуть такі квартири, що не треба буде перепилювати роялів, щоб вони в ті квартири не зачіпаючись улазили; наші відповідальні і невідповідальні працівники підписуватимуть довідки не на стадіонах, а в установах, додержуючи прийомних годин—
І невже ж таки не зачепить нікого із наших відповідальних за становище столичного футболу ота похороннофутбоявна процесія після програшу футбольного матчу? Коли наших майстрів футбольного м'яча не дуже підбадьорює бравурний футбольний марш, то, може, їх розгойдає похоронний марш Шопена, і вони краще битимуть по воротах?
Ми з радістю вітаємо талановитих артистів і кіномистецтво а народженням' нового жанру — кїнофейлетону.