Внутрішнє відчуття неспокою, браку часу, неможливість сконцентруватися. Реальність стає для мене досяжною лише в тому випадку, коли я обрамляю її в слова, або читаю про чужу реальність і вона стає моєю. Прожитою, відчутною, справжньою. Я прожила стільки життів разом з прекрасними книгами та людьми, які їх написали. І звісно, я б хотіла, щоб хтось зміг доторкнутися до моєї реальності, для цього мені потрібно знайти час.
Мені цікаво з собою. Думки змінюють одна одну, я не встигаю за ними вгнатися. Мені хочеться ними поділитися, але вони наче живуть своє життя, наче вони випадково проходять біля вікон будинку, з яких визирає моя душа, і, не встигнувши їх зафіксувати, прощаюсь з ними, залишаючись з почуттям фрустрації, втрати чогось важливого, що могло б підняти мене над буденністю, в якій змушені ми всі перебувати.
Мені нецікаво з собою, я нудна, все нудне і передбачуване. Реальність, яка навколо, відзначається тим, що я не можу до неї дотягнутися, повністю осягнути. Все наче несправжнє, несмачне. Сотні разів були ситуації, де все було ззовні ідеально, де я знала точно люди повинні проживати інші емоції, не ті, які були в мене всередині. Я не могла насолоджуватись близькістю рідних, не могла відчувати неповторну атмосферу моменту, не могла все це цінувати. Весь час здавалось, що чогось для щастя не вистачає, мої почуття не дотягувати до слова "щастя", до слова "насолода моментом" і я безперервно себе за це картала.
І ось цей конфлікт між моїм діагонально протилежним сприйняттям безперервно ранив мене, лише згодом я дізналась, що це наслідки мого виховання в дисфункційній сімʼї а також мого природнього вродженого нарцисизму і супер силою, до якої я почала прагнути – це справлятися з усіма моїми емоціями: і поганими, і хорошими, витримувати себе всяку, ідентифікувати і називати свої почуття, визнавати свої страхи. Чути власну душу.
Що ти зараз відчуваєш. У цю хвилину?
Якби в мене була можливість писати одразу, коли я бачу ці табуни диких нестримних коней, стрімко прорізаючих мою реальність від одноманітності до чогось більшого, якогось до країв осмисленого світу, де нема нічого випадкового, де нема безглуздості існування, де все для чогось і все про щось, де кожен звук робить з людини ЛЮДИНУ.
Але або я через роботу чи обов'язки не можу вхопитись за букви, а потім букви не хапаються за мене, коли наче все для тебе, сиди і твори.
Ще одним зупиняючись фактором є доречність усіх твоїх світовідчуттів, думок і переживань. Страх, що тебе не зрозуміють, що ти будеш нудним, що всі побачать, який ти насправді: незрозумілий та інакший. Дуже страшно бути інакшим, дуже важко проторювати шлях до чогось нового. В цьому сенсі все прекрасне, що траплялось з тобою завдяки тій прекрасній літературі, яку ти прочитав, починає звужувати простір твоєї власної ідентичності. Хочеться писати, як хтось, про те, що уже хтось писав, так як він чи вона це вже робили, щоб отримати те, що в них уже було. Але так не виходить. Двічі в одну річку не ввійти, або ти вловиш за хвіст дракона власної одкровенності, або тобі доведеться попрощатися з ідеєю, що хтось побачить музей твоєї душі зсередини, який може виявитися для іншого просто сараєм. Або пан, або пропав. Краса в очах того, хто дивиться.
Минула зима була зовсім інша, я була на дні. Цієї я навчилась як барон Мюнхаузен витягати себе з багна за волосся. Мені тільки тридцять девʼять, можливо до вісімдесяти я навчуся танцювати під дощем.
Минулого тижня я поставила ялинку і прикрасила її маленькими червоними кульками, які принесла Мартіна. Зверху прикріпила бант, а для нижніх крилатих гілок познаходились більші кулі. На одній з них написано Ілля. Я довго шукала гірлянду для неї, пройшлась по ближніх магазинах, але там були в основному гірлянди на батарейках, а я хотіла з штекером на електриці. І от в суботу нарешті знайшла те, що шукала. Бінго, це була гірлянда з теплим світлом на 8 метрів, тому я змогла обмотати нею всю ялинку. Ще я купила підставку, дуже круту, аж за 24 євро. Вона має місце для води, а також обтяжувач, щоб деревце гарно трималось.
Цілий рік я вчилась створювати затишок, і зрозуміла, що він є відображенням не інакше як душевного стану. Я вкладала в себе ресурс, щоб бути щасливішою і мені досі ніяково про це говорити, бо яке маю право бути щасливою, коли в світі так багато зла і горя. Мені дуже соромно за це. Соромно, що я часто обираю купити собі новий одяг, замість щедрого донату чи проплачую чергове навчання. Соромно, що я не хочу думати про чужі втрачені життя.
Я мушу спочатку навчитися відповідати за себе.
Цього року я стільки вклала в себе, що мені уже невигідно і соромно продовжувати страждати.
Але іноді буває дуже сумно, тоді я роблю таке:
Ходьба
Коли думки заполоняють голову пасує прогулятися. Вдягти старі та зручні мешти і вийти з дому, спочатку на повні груди ковтнути холодного повітря, подивитися наліво направо і піти, куди більше захочеться душі. Йти потрібно ритмічно, якщо думки і далі навʼязливими мухами літатимуть над головою, то пасує навіть пробігтися. Коли втомитеся, варто сповільнити крок і відраховувати внутрішнім ритмом кожні десять проговорених в голові цифр. Тіло та душа поєднані, коли душі важко нести вантаж, який на неї поклали, можна поділитися з тілом у вигляді фізичного навантаження.
Спорт
Рік тому я купила один курс по фейс фітнесу, крім вправ для обличчя там була двадцятихвилинка розминка для спини. Як людина від спорту далека, це було те, що мені потрібно, але після кожного тренування почала відмічати, як змінюється мій внутрішній стан. Звісно, чим більше приділяти увагу спорту, тим краще, у мене поки з дітьми виходить приділити 20 хвилин на день, але навіть цей мізер суттєво впливає на моє самопочуття та настрій.
Шмотки
Я люблю одяг, люблю гарно виглядати, люблю підшукувати собі речі, формувати свій стиль, свої образи. Мабуть, часто мені було трохи соромно зізнаватися, щоб не дай Боже не подумали, що я шмоточниця. Але я така і є і я визнаю, що це приносить мені задоволення
Чати, дзвінки та прогулянки з подругами
Раніше мені здавалось тупим довго говорити ні про що. Мені так здавалось, що це "ні про що", насправді ж обговорювати з зацікавленістю косметику, почуття, події, плани з подругами – це бути в моменті, а все, що тримає тебе в тут і зараз цінне і корисне. Я люблю жінок, люблю давати і брати в них підтримку, захоплюватися ними, вчитися в них.
Ритуали
Вони часто різні і можуть мінятися в залежності від пори року, настрою, якихось зовнішніх чи внутрішніх факторів
Стакан теплої води з лимоном. Як же приємно прокидатися зранку і знати, що мене чекає цей ритуал. Мені дуже імпонує думати, що так я дбаю про свій організм. Подобається сідати на диван і повільно смакувати теплу кисленьку воду, спостерігаючи щось красиве.
Піжама
В кінці дня з особливою насолодою міняю свій повсякденний одяг на піжаму. В мене їх дві: лляна та шовкова. Обидві я купила в Зарі, лляну навіть без знижки, але мені так сподобався її цікавий дизайн, що я віддала за неї цілих 80 євро. А друга в розпродажі дісталась мені дешево і мене надихає, що це натуральний шовк. Я дуже люблю натуральні матеріали, пишаюся і насолоджуюся ними, мені так приємно відчувати цю легкість рухів та відчуття дому, бо лише вдома люди носять такий одяг.
Джапа-медитація
Я повторюю імена Бога Крішни. Я не вайшнав, і не читаю стільки кругів, скільки роблять це віддані, але в якийсь момент я вирішила це робити і мені подобається дотримуватися свого рішення, це додає в моє життя певну стабільність, усвідомлення того, що я зробила певний вибір і слідую йому. А також дарує мені певну причетність до того, що є чимось більшим за мене.
Кіно
Досить важко відволіктися на достойну кіношку, коли знаходишся в піцерії емоцій, але трошки присмиривши цих диких коней і випустивши пар, корисно поринути в світ інших людей. Особливо терапевтичну підбірку фільмів я залишу для тут:
"Мій король"
"Хатина"
"Не хвилюйся серденько"
"Життя спочатку"
"Гіркий місяць"
"Історія про нас"
Планування
Іноді буває корисно посидіти з блокнотом та ручкою, зосереджено записуючи свої плани, мрії та бажання.
Жінка повинна вміти зберегти сімʼю
На годиннику 23.44. Я вдягла красиву довгу сукню і нафарбувала губи. Виглядаю просто чудово, ввімкнула камеру на таймер десять секунд і роблю фото на фоні ялинки з келихом шампанського. На моїх устах зваблива закликаюча і легка посмішка. В 23.53 я загружу це фото в сторіз, а в 01.29, вклавши дітей в ліжка, я буду змивати всю свою туш для вій і помаду своїми сльозами. Мені так хотілось комусь розказати, але було соромно, я перебирала в голові подружок, психотерапевтку, дівчат з групи ДДА і розуміла, що мені треба виговоритись, бо інакше емоції засядуть в тілі і рано чи пізно це вилізе мені якоюсь хворобою, але було тупо соромно – вкотре повторювати одну і ту саму історію. У 02.15 я беру в руки свій телефон і починаю кокетувати з Аріелем, гарячим аргентинцем з інстаграму, намагаючись хоч трошки зменшити градус почуття покинутості, яке зʼїдає мене з середини. Розмова йде якось вʼяло, хоча я відчуваю з його боку інтерес до мене, але, мабуть в новорічну ніч він ще з кимось, хто забирає його увагу. Можливо навіть в нього є дівчина і йому потрібно вийти в туалет, щоб зробити для мене красиве селфі. Арі за весь час нашого знайомства в тривалістю один рік жодного разу не надсилав мені дік піки, наше спілкування взагалі було досить дружним, якщо взагалі є дружба між чоловіком та жінкою. Ну звісно нема, тож ми просто чекали зручного моменту і ось він настав.
Але навіть це миле спілкування не заглушає мій біль покинутості, якого я так настирливо добивалась останні два місяці, починаючи з того моменту, коли мій колишній чоловік останній двадцятий раз сказав, що мене не любить і не хоче зі мною бути.
Наші стосунки схожі на гру в котики мишенята.
Тридцятого грудня він приходив до нас, приніс різної смачної їжі і купив дітям салют.