Дванадцять

Анатолій Власюк

Сторінка 7 з 38

Мабуть, це найбільший самообман, до якого може вдатися жінка. Після смерті чоловіка, який постійно був на гачку в правоохоронців і бандитів, вона нарешті відчула себе вільною. Звісно, мусила зважати на двох доньок, які розлучились зі своїми чоловіками, і трьох внучок, але не зізнавалася нікому, що аж тепер стала щасливою.

Марина випила з хлопчиками, як називала всіх відвідувачів ресторану чоловічої статі, по келишку правдивого закарпатського коньяку за рахунок закладу, трохи потеревенила з ними про все і ні про що, а потім попросила вибачення, бо мала ще купу справ. Звісно, нічого важливого в той день у неї не було, але мала дотриматися звичного ритуалу.

41

Зранку Дрогославом поповзла новина про смерть отця Володимира. Обиватель таки дочекався свого святого.

Казали, що священик помер тихо, уві сні. Не витримало його гаряче серце, сповнене любові до людей. Невідомий убивця не добрався до отця Володимира, не випустив своєї кулі йому в серце, але той не витримав принижень й очікування смерті.

По собі він залишив дружину і чотирьох дітей. Цікаво, що три хлопчики були подібні на маму, а донечка – викапаний татусь.

Щоправда, не всі вбачали лише чесноти в отцеві Володимирові. Згадали, що за совєтів, коли він був московським попом, бо інших церков просто не існувало, то співпрацював з КГБ. Конкретних прикладів не наводили, але іншого від нього не очікували, бо думка була одностайною: всі московські попи порушували таємницю сповіді й доповідали КГБ все, що могло зацікавити цю організацію. Звісно, аплодували йому, коли отець Володимир казав про необхідність заборони Української православної церкви Московського патріархату, але й про старі грішки не забували.

Увечері Нишпорці зателефонував Ігорко і сказав, що отця Володимира задушили подушкою.

42

Йому було тридцять шість. Полковник. Начальник Дрогославського відділу Служби безпеки України. Він знав, що коли це все закінчиться, працюватиме на генеральській посаді в центральному управлінні. Його в цьому запевнили. Тій людині він вірив.

Дрогослав багато важив не лише для України. Треба втримати ситуацію. Поки що все йде за планом. Їхнім планом. Звісно, довелося вносити корективи на ходу. Головне, не дати зрозуміти тим, хто хоче встановлювати свої правила, що їх переграють. Непомітно, але так є. Якщо видадуть себе, на іншому об'єкті буде більш жорстока війна.

Коли не знаєш, хто друг, а хто ворог, дієш наосліп. Друг може стати ворогом, а ворог гратиме в позиційну гру і переметнеться до тебе в союзники. Тут головне усвідомити одну важливу річ: доля держави часом вирішується не в Києві, а в провінційних містечках.

Поцілити прямо в серце може не кожний. Але потрібна ще більша майстерність, коли імітуєш почерк того, хто поцілив у серце. Вправний мисливець і віртуозний снайпер – дві великі різниці, як кажуть в Одесі.

Головний персонаж ще не вступив у гру. Він лише розчищає поле для битви. Йому головне заздалегідь не виявити себе, а коли з'явиться, зробити так, щоб увага тих, хто його шукає, була сфокусована на інших.

Корисно все-таки грати в шахи не просто самому з собою, а дивитися на все з двох боків, а ще краще – спостерігати згори. Спочатку будуєш свою стратегію і тактику, а потім думаєш, яку стратегію й тактику міг вибудувати супротивник. А потім абстрагуєшся і бачиш згори не лише весь візерунок гри, а й розумієш стратегію й тактику кожного гравця, тобто свою, але коли два в одному. І що тут головне? Щоб мислення супротивника не стало твоїм власним. Якщо це станеться, ти втратиш себе і програєш гру.

43

Хоч круть – хоч верть, а все одно приходить смерть.

Головний редактор "Дрогославської зорі" усвідомив, що він у списку дев'ятий, а тому мусить вмерти четвертим. Такою була схиблена логіка якогось психа, який розіслав ці листи. І підкотило до горла щось тепле і нудне, коли зрозумів, що після смерті священика він перший у списку на розстріл. Чомусь особисто для нього вже не важили аргументи, які він сам висловив в одній зі своїх статей, що з арештом воїна АТО вбивства у Дрогославі припиняться. Легко розмірковувати про долі інших людей. А коли це стосується тебе особисто – філософія зникає. Чому так, пане редакторе? Адже ви такий же, як і всі ці люди. Чи все-таки особливий?

Він обхопив руками голову, бо здавалося, що в ній поселився хтось інший. Так і чокнутися можна. Після смерті отця Володимира його особистий відлік часу пішов, можливо, вже не на дні, а на години.

Витягнув на світ Божий листа, якого тримав у верхній шухляді робочого столу. Чому він має зректися своєї посади? Що він поганого зробив людям? Намагався жити нормально, щоб усім було добре. І чому саме він потрапив до цього списку дванадцяти?

Голова йшла обертом. Зателефонував Ігорко, давній приятель. Сказав, що зараз буде в редакції. Головний редактор уже знав, чому.

За декілька хвилин він прийшов. Приніс пляшку горілки, відповідну закуску. Зачинились у кабінеті і почали пити. Головний редактор знав, що все одно ніякої роботи вже не буде, а стрес треба зняти.

Скаржився Ігоркові на важке життя. Здалося, що той занадто весело дивився на нього. Чого б це? Ігорко запевнив, що нічого з головним редактором не станеться. Хотілося вірити в це, якби не отой його веселий погляд.

Не пам'ятав, хто і як доставив його додому. Коли прокинувся, була вже третя година ночі. Дружина лежала поруч і тихо сопіла. Добре їй. У неї немає жодних проблем.

Пішов у туалет, а потім на кухню. Чайник був повний. Спорожнив його з горла майже цілий.

44

Якщо людина не задає вам зайвих питань, то можливі два варіанти відповідей, чому ставляться до вас саме так, а не інакше: або вона абсолютно байдужа до всього, що відбувається у вашому житті й навколо нього, або хоче вивідати дуже важливу таємницю, яка стосується не лише вас, але без вашої допомоги цього не вдасться зробити.

Потрапивши до двоюрідної сестри Нишпорки, Наталка, мабуть, могла би роздумувати над якимось із цих двох варіантів, і в залежності від того, до якого висновку прийде, вибудовувати власну поведінку. Але в її голові вирувала зараз суміш зовсім інших відчуттів.

Здавалося б, вона вже ніколи в своєму житті не оговтається від шоку, викликаного її викраденням. Наталка розуміла, що стала заручницею, але ще не усвідомлювала, чому саме з нею так вчинили. І лише коли повернулася додому і дізналася, що батько пішов здаватись у поліцію, зізнаючись у вбивстві чотирьох дрогославців, зрозуміла, що потрапила у полон найлютіших його ворогів. Але хіба міг бути ворогом той, хто так ніжно торкався її губ і вух?

Двоюрідна сестра Нишпорки лише в загальних рисах знала, що Наталку викрали, аби змусити її батька зізнатись у злочинах, яких він не скоював. Цього їй було досить, щоби ставитися до дівчини, ніби до своєї доньки. І Наталка радше відчула, ніж зрозуміла, що до неї саме так ставляться. Чи потрібно це їй? Було би нечесно відразу зруйнувати ці стосунки і в лоб запитати у двоюрідної сестри Нишпорки, чому вона ставиться так до неї. Вони були на правильному шляху до розуміння одне одного, і будь-який різкий рух з того чи іншого боку міг зруйнувати здобуте такою великою ціною.

45

Настав найвищий час зустрітися з батьком Наталки. У Нишпорки до нього накопичилося чимало запитань. Він розумів, що навіть якщо отримає відповіді, то навряд чи зможе суттєво просунутись у розслідуванні. Але ці запитання необхідно задати, щоби вони не тяжіли над ним, не нависали Дамокловим мечем. Потім з'являться нові запитання, але це вже буде новий період у розслідуванні. Нишпорка також розумів, що коли говоритиме з батьком Наталки, то матиме від сили п'ять хвилин, тому відразу слід відмовитися від другорядного і зосередитися на головному.

Зустріч йому організував начальник Дрогославського відділу поліції. Звісно, він міг обійтись і без його допомоги, але завжди повинні бути запасні варіанти, бо рано чи пізно настане той момент, коли підполковник не захоче підпускати Нишпорку до батька Наталки. Це буде власна його ініціатива чи він відгукнеться на чиєсь прохання згори або збоку.

Зустріч пройшла, здається, нормально, але Нишпорку не покидало відчуття того, ніби щось суттєве все-таки не потрапило до його поля зору. Так буває, коли не звертаєш належної уваги на дріб'язковий, здавалось би, нюанс, але без нього не можеш знайти ключ до розв'язання таємниці.

Звісно, батько Наталки багато що приховав від Нишпорки, і той це відчув. Можна було пояснити це звичайним небажанням розкривати цьому дивакуватому чоловікові потаємне. Здається, батька Наталки не дивувало, звідки Нишпорка так багато знає, але він розумів, що той не знає найголовнішого, і яким би тямущим не був детектив, йому не розв'язати заплутаного кросворду. Є сили, які не дозволять це зробити.

Так, він поскандалив із водієм автобуса. Але невже можна вбити людину лише за те, що вона відмовилася безплатно провезти ще й третього пільговика, бо вже мала двох? Так, Віра була його першою дівчиною і кинула його. Але це було ще в юності, і він давно забув про неї. Невже Нишпорка думає, що через декілька десятиліть він міг їй помститись, згадавши давню образу й знаючи, що тепер вона стала повією? Ні, він не знає людей, які викрали Наталку й змусили його взяти на себе ці чотири вбивства, якщо він не хоче, аби з донькою сталося щось неприємне.

Людина, яка щойно повернулась із зони бойових дій, відповідала занадто спокійно і правильно, ніби невидимі суфлери нашіптували те, що треба говорити. Чи з батьком Наталки заздалегідь попрацювали, залізши до черепної коробки Нишпорки і вишпортавши з його мозку всі запитання? Маячня, звичайно, але, головне, не видати себе здивуванням – і Нишпорці це вдалося.

46

Пані нотаріус ніздрями відчуває небезпеку. Смерть витає у повітрі. Чому всі інші живуть так, ніби нічого не сталося?

Чоловік немилосердно хропе у сусідній кімнаті. Вони вже давно не сплять разом. Пані нотаріус лише інколи допускає його до свого грішного тіла, але лише за умови, що чоловік тверезий. Це буває дуже рідко. Сам сексуальний акт триває дві-три хвилини, не приносить їй жодного задоволення. Але це дозволяє на декілька днів зняти чоловікову агресивність, а потім до їхньої квартири знову повертається пекло.

Навіть якби вона зараз була сама, все одно не заснула би.

1 2 3 4 5 6 7