А навпроти імен "Володимир" і "Людмила" стояли лише незрозумілі криві лінії…
Володя і Люда не на жарт перелякалися, побачивши такі знаки біля написаних своїх імен та імен своїх товаришів — покійного Андрія і живих (поки що?!) Сашка й Олексія.
Зрозуміло було, що діяти слід негайно. Сумне завершення життя Андрія і хвороба Сашка не віщували нічого доброго. А враховуючи наполегливість Оксани з роботою в лабораторії, лихі події могли трапитися щохвилини.
І Людмила, і Володимир вирішили піти до Олексія. Слід було щось разом вирішувати, якось запобігти діям Оксани. Сумнівів у її злих намірах не лишалося…
Попри сподівання друзів, Олексій зустрів їх мало не вороже. Оксани в цей день зранку на роботі не було, й Володя з Людмилою сподівалися поговорити з шефом відверто про всі останні події.
Розмова була тяжкою. Олексій доводив, що Оксана винайшла неймовірні за силою впливу на людину засоби оздоровлення й омолодження організму, і тепер перед фірмою, перед усіма ними відкриваються нові обрії.
Проте за час тривалої розмови, під впливом розкритих і проаналізованих фактів, невідпорно розв’язаних здогадок, а також через розумні висновки Володі й емоційну, гарячу промову Людмили, Олексій Трач почав дослухатися до тривожних слів своїх колег.
— Ось що я вам скажу, — несподівано підбив він підсумок розмови. — Я знаю, що Оксана — відьма…
— Лиха людина, — чи то додав, чи уточнив Володя.
— Та ні ж! — несподівано гаряче промовив Трач. — Я кажу в буквальному розумінні. Вона знається з нечистою силою!
— Я не хотіла про це говорити, — зітхнула Людмила. — Але покійний Андрій ходив до однієї баби-ворожки, яку я знаю…
— І що? — насторожився Трач.
— Я була в неї, — продовжила Людмила. — І з’ясувала, що вона сказала Андрієві під час його єдиного візиту…
— Ну, не тягни, — спохмурнів Володя. — Що ж вона казала?
— Ви люди прагматичні: науковець, бізнесмен… — почала Людмила. — Але хочете вірте, хочете — ні… Бабця викрила найближчу людину для Андрія як відьму. А Оксана, після смерті його батьків, залишилася єдиною близькою людиною нашого колеги…
— Смерть його батьків, яких я добре знав, — додав Володя, — теж досить дивна… І раптова. Ніяких невиліковних хвороб у них не було…
— Я з вами погоджуюсь, — Олексій, на великий подив своїх колег, мало не плакав. — Але бувають деякі обставини… Нездоланні обставини… Які примушують нас вчиняти не так, як ми того бажаємо.
— Я не розумію, — Людмила пильно дивилася на Олексія. — Ти що, підпав під її чари?
— Я?! — схаменувся Олексій. — Та її, навісну, я просто вб’ю!
— Припини! — перебив його Володя. — Вбивство — не розв’язання проблеми, і злочин до того ж… Треба йти в міліцію, в прокуратуру, чи куди там у таких випадках ідуть…
— І що?! — мало не закричав Олексій. — Що я там скажу?! Що є одна молода жінка, відьма, яка зживає всіх зі світу?! Хто мені повірить?
— Так, глухий кут… — замислилася Людмила. — Що ж нам робити? Нам слід своїми силами її здолати, нейтралізувати, чи що…
— Але ми повинні діяти швидко, — у розпачі сказав Володимир. — Я боюся за життя Сашка.
— Не переймайтеся, — несподівано спокійно і твердо мовив Олексій. — Немає питань, які не можна було б вирішити…
— Що ти задумав? — занепокоєно глянула на шефа Людмила. — Я гадаю, ми всі маємо діяти разом…
— Не турбуйся, — Олексій витер очі хусточкою і уважно подивився у вікно. — Ви будете в курсі всіх подій… Ідіть, працюйте. А я подзвоню моєму шкільному товаришеві, моєму тезкові…
Глава 19
Київ, 2 червня 2008 року
Зволікати далі було неможливо. Олексій, знаючи пунктуальність Оксани і те, що в понеділок її не буде на роботі, призначив їй термінову зустріч, посилаючись на нові, несподівані обставини щодо їхньої роботи. Таємничим голосом він повідомив, зателефонувавши на Оксанин мобільний телефон, що чекати до завтрашнього дня неможливо. Головним же в задумі Олексія були точні розрахунки в часі. Оксана мала чекати на нього у вказаному місці, майже перед кінотеатром "Київ", стоячи над проїжджою частиною вулиці. Тут рівно о шостій вечора Олексій мав її забрати у свою машину і повезти… Куди? Цього він Оксані не сказав, покликаючись на "секретність обставин". Трач радив дівчині їхати на зустріч на метро, аби не запізнитися: адже стояти біля кінотеатру автомобілям було заборонено. Він підібрав би дівчину "на ходу".
Пояснивши зранку деякі необхідні дії своєму водієві, Олексій ще раз перевірив снайперську гвинтівку: глушник, оптичний приціл, набої зі спеціально виготовленими срібними кулями, змащеними до того ж часником… Так усе було написано в чорній книзі… Парадокс, але в тій Оксаниній книзі й був указаний засіб знешкодження навченої відьми, тобто такої, яка не народилася ворогом роду людського, а набула лихих якостей від якоїсь іншої потвори. Чорна книга розкривала й деякі плани самої Оксани.
На берегах сторінок, дівчина, не дуже криючись, помічала засоби зведення зі світу людей, які воліла застосувати до Олексія, його колег.
Ба більше: вона хотіла б так змінити формулу "Амбросу", щоби препарат мав страшні, нехай і віддалені побічні дії на організм людини. Сама ж вона із якоюсь метою пила "еліксир молодості" в неймовірних кількостях і позначала дози випитого в книзі.
Олексій боявся того вирішального дня тільки за одну людину — за себе. Він відчував на собі страшний психологічний вплив Оксани. Часом ладен був робити все, що вона накаже, готовий виконувати всі її примхи. Сьогодні ж, другого червня, він мав пересилити себе, переступити через свої моральні принципи й знешкодити відьму…
Машина Олексія Каневського, яка їхала попереду "мерседеса" Трача, в крайньому правому ряду, якось криво подалася в бік тротуару і "заглухла". Каневський увімкнув аварійну сигналізацію, відкрив капот і почав робити вигляд, що копирсається в акумуляторних дротах. На Великій Васильківській одразу ж утворився затор, в якому зупинилася й машина Трача. Той швидко вийшов з "мерса", глянув довкола, чи не зустрінеться він, бува, раніше запланованого з Оксаною… Її, на щастя, ще не було. Годинник показував за десять шосту. Олексій підхопив згорток і подався на другий поверх кінотеатру, в туалет. Там він зайшов у крайню кабінку, відчинив вікно на вулицю, глянув униз… Оксана поки що не з’явилася. Олексій відчув, як його пройняло гарячою хвилею. А якщо вона не прийде? Чи був він переконливим у розмові?
Долаючи тремтіння рук, Олексій дістав деталі гвинтівки, почав збирати їх в одне страшне ціле… Нарешті все готово… На годиннику вісімнадцята рівно. Оксани немає. Подумки Олексій прокручував різні варіанти дій: перенесення зустрічі, втечу після пострілу, надійність алібі… Раптом він заспокоїв себе простою думкою: якщо Оксана не телефонує йому, то вона десь у дорозі. Якби вона не хотіла прийти, то подзвонила б… А якщо вона не прийде, не подзвонить, зникне? Як діяти?
Лихоманковий потік думок Олексія обірвала поява Оксани в умовленому місці. Олексій підняв гвинтівку, прицілився… І тут Оксана озирнулася направо, наліво… Побачила автомобіль Трача і не вагаючись зробила крок до нього. Олексій вистрілив. Ледь чутний звук на тлі міського шуму…
Трач побачив, що поцілив у власне авто. Він, не вагаючись, вистрілив ще раз, і Оксана, сіпнувшись, упала біля задніх коліс "мерседеса". Олексій тільки й устиг побачити, як кров бризнула в дівчини з голови. Він вистрілив утретє, аби довершити страшну справу, але знову поцілив у власну машину.
Трач зрозумів, що слід тікати. Він, мов у сні, розібрав і заховав зброю, геть забувши про настанови одного кримінального "авторитета", який і розказав йому, як діяти під час замаху. Олексій швидко спустився сходами і вийшов на вулицю.
Машина Каневського вже рушила, і "корок" на дорозі потроху почав зникати. "Мерседес" Олексія теж трохи проїхав уперед. Трач наздогнав його, побачивши водночас, на свій подив, лише величезну криваву пляму на асфальті.
Тіла Оксани не було! Олексій, не знаючи, що й подумати, прожогом сів у машину і наказав переляканому шоферові якнайшвидше ушиватися з цього місця.
Уже в авто, коли вони виїхали на вільний від заторів бульвар Лесі Українки, Олексій, перебравши можливі версії зникнення Оксани, вирішив, що вона, тяжкопоранена, зуміла піти з місця події. То було дуже кепсько: Олексій не знав, де тепер Оксана, наскільки тяжко вона поранена і як діятиме проти нього. Від таких думок він укрився холодним потом. Обличчя перекосилося, і він, на превеликий подив і жах водія автівки, почав гірко плакати. Трохи згодом, уже під’їжджаючи додому, Олексій сміявся, мов навіжений. І шофер з полегшенням провів шефа, з яким незрозуміло що коїлося, до дверей помешкання.
* * *
Оксана, побачивши автомобіль Трача, зробила рішучий крок до сріблястого "мерса" з тонованим склом вікон. Зараз вона все скаже цьому крутію і нахабі Олексію, який не здатний навіть точно виконувати її накази. Вбивати його було ще рано, він мав знадобитися для справи зведення зі світу величезної кількості людей. Формулу "Амброса" змінено, скоро оновлений "еліксир", що ставав відтак небезпечним зіллям, мав надійти у продаж. І тоді… Тоді енергія померлих додасть Оксані ще більше сили і влади над людьми. А поки що вона пила незмінений препарат у величезній кількості. Їй треба було перевірити деякі аспекти його дії на незвичайному організмі, організмі відьми.
Оксана простягнула руку, аби відчинити задні дверцята "мерседеса" і… В цю мить вона відчула страшний біль, удар в голову. Непритомну дівчину кинуло на асфальт. Кров розтікалася довкола неї, але за кілька секунд вона розплющила очі, отямилася і, витираючи кров з обличчя, пішла між машин, які стояли в заторі, на протилежний бік вулиці. На неї дивилися приголомшені водії й перехожі. А Оксана, дійшовши до входу в пасаж на Великій Васильківській, раптом схаменулася. Чому вона пішла сюди? Адже треба було затримати Олексія, його авто! Цей замах, безумовно — справа його рук.
Дівчина озирнулася, але сріблястого мерседеса вже не було видно. "Корок" на дорозі зник і машини поволі, але рухалися.
Між тим Оксана, не побачивши автівки Олексія, поволі йшла до Шевченківського парку, аби посидіти там, подумати, як діяти далі. Вона була впевнена, що вдома на неї чекає засідка — з озброєними людьми, священиком, свяченою водою…
У парку вона вмилася водою з фонтана, викликавши здивовані й насторожені погляди досить численної публіки, яка прогулювалася вечірнім садом.