Тоді вийняв з-поміж лярусів цю фотографію, засунув ЇЇ між два прямокутники шкла, викинувши якийсь рисунок, і назавжди поставив на своєму робочому столі.
Розтовк у моздирі горстку сушених афин, залив їх теплою подою з медом і взявся годувати Стефанію. А вранці пішов до священика і сказав записати доньку у церковних книгах Анною.
5. Себастян вирішив, що буде правильно покласти фотографію Францові у трунву (він не міг знати, що на світі вже є хтось, кому її потім завжди бракуватиме). Тому вона, мабуть, не збереглася.
Спокуси святого Антонія
1. Маленькій Анні Непрості подарували мініатюрну фігурку святого Антонія. Антоній у повний зріст, у чернечій сутані, її одній руці тримає лілії на довжелезному стеблі, на другій — дитина. Незважаючи на розмір, Антоній виглядав як справжня статуя, коли Анна лягала головою на підлогу, а фіґурку ставила трохи далі, або — знову ж з підлоги — стояв на самому краєчку стола. Особливо вражали його бездоганно передані риси обличчя.
Непрості казали, що Антоній виліплений з розтопленого свинцю, який перед тим був кулею. Фіґурка жила у металічному циліндрі, у яких солдати тримають цидулки зі своїм ім'ям і адресою родини. Анна носила той патрон на задовгому дротяному ланцюжку на шиї. Від постійного тертя міді зі шкіри ніколи не сходили зелені плями. Франциск вважав, що то не шкодить. Коли була особливо гарна погода, Анна виводила Антонія на прогулянку. Нона виймала його з капсули і провітрювала десь у траві. Коли ж закривала назад, то вкладала всередину ще й невеличку квітку фіалку, маргаритку, пелюстки сливки або липовий цвіт, щоб Антонієві було чим дихати.
2. Вона сама дуже гарно пахла. Найбільше Франц любив, коли Анна засинала у нього на столі. Він ще трохи працював, більше дивлячись на сплячу згорнену доньку, а потім вилазив на стіл, клав під голову книжку, обнімав Анну і довго дихав видихнутим нею повітрям. Він гладив її голову, і часом вранці Анна прокидалася з густими тонкими і короткими подряпинами на лиці — якась затверділа шкірка на Францискових пальцях дерла її тіло.
3. Франциск був переконаний, що не може бути кориснішого заняття, ніж споглядання доньки. Щодня він бачив тисячі
бездоганних кадрів, але чомусь не наважувався використовувати камеру. Тому запам'ятовував їх з таким зусиллям, що іноді ловив себе на думці — так далі не можна. Бо часто бувало так, що ввечір він не міг згадати, що ще було у сьогоднішньому дні, крім цих уявних фотографій (але коли Анна підросла, він годинами міг їй розповідати, як вона виглядала у який день дитинства).
4. Анні було шість років, коли вона розповіла татові про те, що пам'ятає, як спала колись у великій скрині, поставленій на довгому возі з вісьмома колесами, під деревом, з якого звисало гніздо з отвором знизу. Віко було відчинене і з гнізда заглядало на неї ґранатове око якоїсь птахи. А потому звідусіль злетілися хмари білих маленьких сов і повсідалися довкола того дерева концентричними колами на землі, копицях сіна, кущах шипшини, криниці й оборозі. А ще — на дроти, натягнуті від стовпа до стовпа.
5. Франциск вирішив, що такі видіння є наслідком морфінізму і закликав Непростих. Ті трохи поговорили з Анною, і нарешті віжлунка сказала, що дівчинці все наснилося. Вона попередила Франца, що мала щораз частіше буде оповідати всілякі чудасії, буде випитувати, чи було з нею колись таке чи інше. Що про деякі речі вона до смерті буде вагатися — що ставалося, а що снилося, бо для неї не буде справжнього і несправжнього — лиш різні вигляди справжнього. Але сни не мають нічого спільного з віщунством. Вони оповідають, як бути може.
6. Франц постановив, що донька хоч щось у світі мусить знати досконало і не вагаючись. Вони почали ходити за Менчіл Квасівський до Кевелова, який стікав у Чорну Тису, і Анна вивчала всі камінці на його березі — як який виглядає і коло якого лежить.
А тим часом Непрості всі разом притяглися горами до Ялівця і пробули в місті з перервами аж до 1951 року, коли спеціальний відділ чекістів, перебраних на вояків УПА, спалив вогнеметами
пожевільню, де висліджених і половлених Непростих замкнули у 1947. їм треба було наблизитися до Анни.
7. За кілька тижнів перед 1900 роком Франц закінчив дуже нажливий анімаційний фільм.
Жити — це розв'язувати і зав'язувати вузли, руками і всім іншим, — вчив його колись непростий-гадєр і дав цілу в'язанку шкірок вужів. Франц мав відв'язати шкіру від шкіри і сплутати своє плетиво. Логіка живе в пальцях, її категорії передбачають лиш те, що вдається пальцям. Як вервицею, обертав він клубком днями і ночами. Нарешті порозв'язував усі, але коли довелося зав'язувати по-своєму, то виявилося, що його пальцям страшенно важко йти не вслід за вже існуючою поверхнею. Натомість Анна наплутала таких вузлів, що гадєр привів Франца на міст, де Непрості оселилися.
8. Колись цей віадук хотіли перекинути від одного до другого виступу хребта, між якими розмістився Ялівець. Спочатку збудувати середину, а тоді довести в обидва боки до верхів. Франциск уявляв собі, що колись такий шлях перетворить всю дорогу від Шешулу до Петроса на вигідний шпацер. Однак цей проект виявився єдиною неможливою ідеєю Ялівця. Три сполучені між собою, але не з'єднані з твердю арки — набагато вищі від колійових мостів у Ворохті і Делятині — нависали над містом по діагоналі, починаючись і обриваючись у чистому небі. Нагорі залишився фраґмент широкої дороги. Там зажили Непрості.
Франц дуже довго ліз на міст висячою драбиною, яка ще більше гойдалася через те, що гадєр поліз наперед. Нагорі здавалося, що міст завузький, що досить схитнутися і полетиш вниз: на маленькі дахи, короткі вулички, вузькі канали, піну дерев. Але навколо лежала така краса, як в чийомусь іншому житті. Все було вибіленим, інших кольорів не існувало навіть на далекому сонці.
Засніжені Непрості курили файки і дивилися на Фархауль в Марамароських Альпах за долиною Білої Тиси. Розмова була простою — як Анна стане жінкою, то най буде непростою. А наразі вони завжди будуть близько.
9. Тож фільм, який закінчив Франц, нагадував намисто з вузликів.
Виглядало те так. Цілим полем екрана безладно метушилося безліч окремих дрібних значків. Усе це були ті елементарні символи, які Францові вдалося познаходити у орнаментах писанок з усіх кутів Карпат. Через іншість розміру, конфігурації, кольору і швидкості тьма знаків нагадувала неправдоподібну мішанину різних комах. Впізнавалися драбини, клинчики, півклинчики, триклинчики, сорок клинців, жовтоклинчики, зубці, кантівка, кратка, безконечна, півбезконечна, кучер, перерва, крижик, дряшпанка, кривулька, зірнички, звізди, сонце гріє, півсонця, місяці, півмісяці, штерна, місяць світить, місячні вулички, веселка, фасулька, ружі, півружі, жолудь, цвітулька, чорнобривка, колосівка, смерічки, соснівка, огірочки, гвоздики, барвінок, косиці, вівсик, зозулені черевички, бечкова, сливова, барабулька, гільї, перекотиполе, коники, баранчики, коровки, собаки, козлики, олені, півники, качки, зозулі, журавлі, білокрильці, пструги, воронячі лапки, баранячі роги, заячі вушка, волове око, метелики, бджоли, слимаки, павуки, головкате, мотовило, граблі, щіточки, гребінчики, топірці, рискалики, човники, боклажки, решітка, скрині, попружечки, ретізки, бесаги, ключі, пацьорочки, берівочки, кожушки, порошниці, парасолі, образки, хусточки, шнурки, миски, хатка, віконця, стовпи, жолобець, церківки, монастирі, дзвінички, каплички, кручені рукави, писані рукави, косий пасочок, ільчата, дзьобенкова, хрестата, зубкатенька, плетінка, чиновата, княгинька, ключкова, кривульки, крапочки, стріпата, крилата, очката, павукова, чичкова, глукова, лумерова, буклажок, тайна, черешньова, малинова, вазонок, пагонець, парасочки, вітрячок, бендюги, гачки, медівнички.
Помалу рух знаків набирав певної впорядкованості — як один дуже сильний вітер перетискає багато легеньких. Символи крутилися якось так, ніби повна ванна води витікає через
невеликий отвір. Звідти вже виходив ланцюжок значків, зав'язаний де-не-де вузлами. Ланцюжок скручувався у спіраль і крутився, як центрифуґа. З хаосу до нього зліталися вільні
символи й укладали поруч ланцюг з такою ж послідовністю знаків, щораз більше допасовуючись до обертання першого. Тепер обидві спіралі вгвинчувалися у порожнечу разом, сходилися все
щільніше і перетворювалися у світове дерево. Наставав спокій. На дереві розпускалися квіти, пелюстки в'яли, із зав'язей росли плоди, надувалися, тріскали, і тисячі тих самих знаків повільно
і рівно опускалися на землю, накладаючись у горб, втрачаючи форму.
10. З прем'єрою зачекали до Великодня 1900 року. Нею відкривали сінематограф "Yuniperus", збудований за ескізом Анни, зачитавши попередньо архипастирське послання молодого станіславського єпископа Андрея Шептицького до любих братів гуцулів.
11. 3 того часу Непрості дійсно завжди були поряд. То лише так здається, що Чорногора — пустка. Насправді в Карпатах місця навіть замало. Тому люди, які живуть далеко одне від одного, постійно зустрічаються. Що вже казати про маленьке містечко на перетині хребтів.
За кілька довбушевих золотих Непрості викупили кусник Ринку і збудували маленький будиночок. Хатку обклали дивацько розмальованими кахлями, і вона стала цілком подібною на піч. На всіх вікнах понаписували одне слово — нотар. Але на підніконнях стояли цілі ряди різновеликих і різнофоремних фляшок, так що можна було припустити, що "НОТАР" — назва ще одного бару. Лукач зробив якось так, що за тиждень весь дах заріс плющем і над дверима звисала зелена завіса. Всередині було порожньо — напроти маленького столика (з одною шуфлядою) на дуже високих ногах стояв зручний фотель, оббитий парусиною.
На фотелі сидів сам нотар, курив одну за одною грубі сиґарети, штавлені у срібне кільце, припаяне до олов'яного стержня, який опускався зі стелі. Кожна сиґарета була не довшою, ніж півсередньої жіночої долоні. Нотар займався тим, що скручував наступну сиґаретку, курячи попередню.
Ще в юності він вирішив якось керувати власною смертю, а не цілком покладатися на невідомість. Тому захотів встановити якщо не термін, то хоча б причину смерті. Зупинився на ракові легенів і почав не обмежувати себе у курінні, щоби бути приреченим на таку смерть.
12.