Гай-гай, чи не зостануться тут чисті листки?
А це добре, що зайшла вчора до Зіни. Хоч довідалась, що діється у світі. Казала Зіна, що в Місцевкомі письменників скоро буде багато роботи. Дуже багато. Готуються до шевченківського ювілею й мають видавати "Кобзаря" багатьма мовами, то для полегшення перекладачам треба буде робити підтекстівки російською мовою. Зіна вже знає, що їй дадуть великий кус.
— Як багато роботи, то й я може попрошу? — надоумилася Гаїна.
— Піди! Невідмінно піди! Узавтра, не відкладай! Там же знаєш, усякі Шмульзони-Хацкельсони… вже понабиралися! Треба було робити підтексти до творів Франка, то думаєш, хто їх робив? Все позаглиманювали, ще до того, як це стало всім відомо… Але тепер я вже не була така ворона, я вже добре пантрую… Знаєш, до кого ти звернися?…
"Між людьми", себто в Домі літератури почувалася Гаїна загнано, це мабуть тому, що давно тут не була. Їй усе здавалося, що треба йти якось "боком", озиратися раз-у-раз… І звідусюди наштовхувалася вона на зизуваті погляди — чи то може їй так здавалося? Якісь нові обличчя, а знайомі тебе не впізнають... Хотілось відразу вийти, але присилувала себе і зайшла в двері, де написано було "Секція перекладачів"… Там видавила з себе бажання мати підтекстівки. Сказати б, без особливого ентузіязму, бо без ентузіязму вислухано таке її бажання. Вийшла звідти червона, як рак, але з думкою: а що ж? Невже я й до цього не надаюся?
От, якби то! Мабуть, уся нудьга і всі на світі пагуби повідлітали б.
Та проте не всі до неї тут зизом. Ось наштовхнулася при виході на Євгена Цюрупу, він зовсім по-товарись-кому привітався, розпитує, ще навіть і жартує. Питає Гаїну, чи вона вже перебудувалася…
27
Микола зловтішно уявляє собі кислу Маїну міну, коли побачить вона в нього в хаті Надію. А Надійка вже скоро має тут бути, ось тільки влаштує собі відпустку.
От тоді вони удвох і витурять нахабу. Побачить, що нема їй чого тут робити — і сама відчепиться. Це його тішить, вже тепер облегшує той тягар, що ото з певного часу Микола мусить невидно нести. А покищо…
... Наїзд Мадія Прототієвича на Закавказзя, що стоїть у центрі Миколиних візій, був не перший і не останній. З непроглядних давен відомі були дороги і про-смики через кавказькі гори із Північного Причорномор’я та Кубані у країни Передньої і Малої Азії. То ж недарма позалишали там скити свої сліди в назвах міст — Скитополіс, Саккиз. А в тому Саккизі була, нібито, Мадієва столиця. Багато згадок про іскузг, аскгузаїв знаходять тепер історики в анналах асирійських царів, навіть час битви під Ніневією вдалося встановити дуже точно, до години, дякуючи дбайливим асирійським записам. Під час битви сталося затемнення сонця. Астрономи вилічили, що це затемнення відбулося 614-го року до нашої ери.
Але найбільше про свого предка може дізнатися Микола Мадій із... Біблії. Історики раз-у-раз відсилають до пророків Єремії, Єзекіїла. Не завагався й Микола, під здивовані погляди бібліотекарок, виписати собі Біблію і впірнув у сьоме століття до нашої ери, в події, бачені з протилежного боку, ніж бачив їх предок, Мадій Прототієвич. Читає Микола лемент Єремії:
"І надійшло до мене вдруге слово Господнє, глаголю-чи: що бачиш? Я відказав: бачу, кипить казан підду-ваний вітром сюди від півночі. І промовив до мене Господь: від півночі зірветься халепа на всіх осадників сієї землі. Ось бо покличу всі племена царств північних і поприходять вони...
… Виставте стяга д’Енонові, втікайте без упину, бо я приведу з півночі лихо велике і страшну пагубу. Ось виходить лев із леговища свого, губитель народів: він рушає з місця свого, щоб зробити землю пусткою; міста твої будуть збурені й обезлюджені. Оце ж попідперізуйте веретище, плачте й голосіть, бо ніщо не відверне від нас ярости Господньої. І станеться того часу, говорить Господь, що зомліє серце в царя і в князів, і вжахнуться священики і стуманіють пророки...
... Ой, утробо моя, утробо! Смуток в глибині серця мого, тривожиться в мені серце моє; не вмовчу ніяк; ти бо чуєш, душе моя, трубний гук, бойовий галас…
Нещастя за нещастям: усю країну пустошать; несподівано завойовано хати мої, в одну хвилину — намети мої. Ой, чи довго я ще буду бачити стяги, зачувати гук труби?
... Подивлюсь на землю — і ось вона порожня й пуста. На небо — а нема в ньому світла. Гляну на гори, а вони дрижать, та й усі горби хитаються. Озираюся — і ось, ні людини, бо й всі птахи небесні порозліталися. Дивлюсь, та бо й Кармель — пустиня і всі міста порозвалювані…
... Від галасу комонників порозбігаються всі городи, ховатимуться в нетрях і вилазитимуть на скелі, всі міста спустошіють і не буде в них ні одного осадника...
…. Ой, напущу ж я на вас, дім Ізраїля, народ здалеку, говорить Господь, народ потужний, народ давнезний, народ, що мови його ти не знаєш, і що говорить він, ти не зрозумієш.
Сагайдак у нього, як гріб розтворений, а всі вони — самі невмираки. І повиїдають вони твої врожаї і зерно твоє; з’їдять синів твоїх і дочок твоїх; вівці твої і товар твій; виноградину твою і смокви твої; утверджені городи твої, що на них уповаєш, вони мечем звоюють…! Втікайте, Беньяминії, з Єрусалиму й затрубіте трубою в Текої; дайте знак вогнем у Беткаремі, бо з півночі грозить біда й страшна погибіль… Се йде нарід із північної землі, й великий люд підіймається з найдальшого кутка землі. Несуть луки і списа. Жорстокі вони, не змилосердяться, ревуть, як море, йдуть комонником збройно, як один чоловік, воювати тебе, дочко Сионова…"
Га? — протирає очі нащадок Мадія, — оце такий був мій предок?
А ось ще й про Вавилон:
"Слово, що вирік Господь через Єремію про Вавилон і про землю Халдейську.
Звістіть і розголосіть між народами, й поставте стяга; виявляйте, не замовчуйте! Говоріть: Вавилон звойовано, Вил осоромлений, Меродах покрушений, осоромлено й другі образи його, порозбивано ідоли його!
З півночі бо двине народ проти нього, а сей оберне його землю в пустиню, і ніхто там не буде жити, ні людина, ні скотина — все рушить і повтікає... Ось бо я підійму й приведу проти Вавилону велику громаду народу з північних земель, і розложаться проти його та й звоюють його: стріли у них, як у вправного воїна, не вертаються марно."
Справді, стріли! Ці скитські стріли, знайдені у великій кількості в Закавказзі, Палестині й Месопотамії, заповняють тепер стенди музеїв. А в могилах скитських царів знаходять здобутки тих походів, що так яскраво змалював Єремія, — дорогоцінні скарби з Закавказзя, Асирії, Урарту, Ірану… Та що ж, сам єгипетський фараон Псамметих Перший мусів відкуплятися від цієї грізної сили "народу з півночі" великими дарами. Щоб не було Єгиптові так, як...
"… Біжить гінець зустріч другому гінцеві, післанець другому післанцеві, щоб сповістити цареві вавилонському, що город його від кінця до кінця опановано. І броди його позахоплювано, й трощу по багнах повипалювано, й військові люди в перестраху. І зробиться Вавилон купою розвалищ, кублами шакалів, страховищем і сміховищем без осадників."
Так воно й сталося.
А ось і ще одне пророцтво, Єзекіїлове. Цей гремить на якогось Ґоґа із землі Маґоґ. Кого ж це він має на увазі?
"І надійшло до мене слово Господнє таке:
Сину чоловічий! Поверни твій вид проти Ґоґа в Ма-ґоґ-землі, проти князя Рошського, Мешехського й Ту-бальского, й пророкуй проти нього.
Так говорить Господь Бог:
І скажи: ось я на тебе, Ґодже, князю Рошський і Тубальський!
І притягну тебе, вложивши зумбела в рот тобі, й виведу тебе вкупі з військом твоїм, із кіньми і їздцями, всіх у повній зброї, велике множество в панцерах і шоломах, і з щитами, всіх узброєних мечами... Гомера й усю ватагу його від північних границь, і багато інших народів із тобою. Уворужуйся і ладься, — та й усі ватаги твої, що згромадились до тебе, — й будь їм воєводою…
… І здіймешся, мов хуртовина, налетиш бурною хмарою, окриєш землю, та й усі твої військові ватаги, та й многі народи з тобою.
… І скажеш собі: рушу я проти землі, що без мурів, нападу на безжурних людей, що живуть безпечно… — щоб пограбувати, набрати здобичі, наложити руку на відновлені розвалища та на той люд, що поміж невір позбирався, та розжився хліборобами й крамарями й розвів осади посеред землі.
... скажуть тобі: чи се ж прийшов єси, щоб... нагарбати золота й срібла, зайняти скотину й надбане добро, зажерти якнайбільше здобичі?"
Гремить пророк далі так:
... "Ти ж, сину чоловічий, вискажи пророцтво проти Ґоґа і промов: ось я на тебе, Ґодже, князю Рошський, Мешехський і Тубальський!
І притягну тебе, й поведу тебе, й виведу тебе од границь північних, та й приведу тебе на гори Ізрайлеві.
І виб’ю лука з лівої руки твоєї, і повикидаю стріли з правої руки твоєї. Упадеш ти на горах Ізрайлевих, та й усі ватаги твої з усіма народами, що з тобою; і віддам тебе на пожир усякому хижому птаству й звірству дикому.
І пошлю огонь на Маґоґа й на безжурних поморян, і взнають, що я — Господь… Тоді виходитимуть осадники городів ізраїльських, і будуть палити зброю, щити й панцері, луки й стріли, булави й списи; на сім років матимуть чим палити. Не будуть носити дров із поля, ні рубати по гаях, а палитимуть саму тільки зброю. Ограблювати своїх грабіжників та обдирати своїх обди-рачів, так говорить Господь Бог.
...Ти ж, сину чоловічий, скажи всякому птаству під-небесному й хижому звірю: сходьтесь і прибувайте, звідусюди прибувайте на мою жертву, що вам наготую, на великий пир по горах Ізрайлевих, іжте м’ясиво, й пийте кров.
М’ясиво силачів будете їсти, і кров із князів пити… і їстимете товщ до наситу, і питимете кров до хмелю із тієї жертви моєї, що вам позаколюю. І нагодуєтесь за тим столом моїм їздцями й кіньми, силачами й усякими завойовниками, говорить Господь Бог".
Хто ж це такий той Ґоґ із землі Маґоґ? Чому так прикипів Микола очима до цих сторінок? Бо стародавні автори кажуть, що Ґоґ-Маґоґ чи земля Маґоґ — це скити. Йосиф Флавій у історії жидів, писаній дві тисячі років тому, каже це саме. "Маґоґ же поселив названих по ньому маґоґів, прозваних скитами…" "Ґаґи — володарі саків" — читаємо в літописі Асурбаніпала… І як же допекли вони там у Азії, що пророк із такою насолодою одним махом вибив лук і стріли із рук могутньої конфедерації народів, назбираних навколо Ґоґа, та віддав на пожертя диким звірам! І які ж то полчища були грізні, із драконами, що женуться попереду війська, ревучи й свищучи!
Тільки самі оті дракони, лише своїм виглядом, наганяли жах.