Аббонементъ съ дозволенія начальства. На кіевскомь театр*
Сего 1823 года октября 26-го дня, то есть въ пятницу актери польскія подъ дирекцією г. Ленкавскаго будуть им*ть честь представить.
ВОЛШЕБНУЮ ОПЕРУ
Во многихъ явленіяхь на малороссійскомь нар*чіи въ 2-хъ д*йствіяхь подъ назвашемъ:
ВОЛШЕБНЫЙ ЗАМОКЪ или УКРАИНКА
Прежде оной представлена будетъ Увеселительная Комедія въ 1-мъ д*йствіи подъ назвашемъ:
Капризы молодой жены.
Далі іде переклад всієї афіші на польську мову.
Це п'єси, на яких зазначено, що вони мають виконуватись на "малороссийском наречии", але серед тих афіш ми бачимо й такі, на яких не написано, якою мовою гратимуть. Вважаючи на зміст п'єси, можна думати, що ті п'єси були писані українською або польсько-українською мовою. Візьмемо, наприклад, п'єсу, яку виставлено у тим-таки сезоні. Подаємо всю афішу:
За исключешемъ абонаменту. Сего 1823 года генваря 22 дня въ воскресеніе актеры польскіе подъ дирекцією г-на Ленкавскаго будуть им*ть честь представить въ первой разъ на зд*шнемъ театр* драму въ 3-хъ д*йств1яхъ подъ назвашемъ
661
ЕЛЕНА
или
РАЗБОЙНИКИ на УКРАИН*
Искусственная декорація, а особенно въ посл'Ьднемъ д'кйствіи, необходимая къ сей пізс'Ь, зд'Ьлана будетъ собственными издержками содержателя труппы изобр'Ьтенія г-жи Шкоти.
Через що на цій афіші не зазначено, якою мовою писано п'єсу, — не знаємо, мабуть, просто з недогляду, бо власне тільки на деяких афішах писано про мову; тимча-сом, ми знаємо, що деякі п'єси виставлено з примусу і по-російськи. Але a priori можна бути певним, що мова в цій п'єсі була змішана. Коли "starosta posiadacz znacznych wlosci" і його wychowanica Helena мусили балакати по-польськи, то вже Гонта, Залізняк, Данилко, Гурко, Степан, Кирило та "wielu Haydamakow" не потрапили б балакати панською мовою, а позаяк ми маємо приклади таких п'єс, де вже на самих афішах зазначено, що гратимуть їх польсько-українською мовою, то можемо і цю драму "Елена, или Разбойники на Украине" прилічити до подібних п'єс.
Таким робом, у тій невеличкій групці афіш сезону 1823 р. ми маємо дві афіші щиро українських п'єс та одну п'єсу мішану, польсько-українську.
Чи п'єси фато тоді не щодня, чи порозгублювано ті афіші, але за ввесь 1823 рік, і зиму, й весну, й літо, й осінь, ми маємо небагато афіш.
Далі йде знов кілька афіш з 1827 року; між них знаходимо теж афішу української п'єси. Подаємо знов усю афішу цілком.
Сь дозволенія начальства Сь исключеніемь абонимента На бенефисъ Анастасіи Шитл'кръ Сего 1827 года іюля 22-го дня то есть въ пятницу труппою польскихъ актеровъ подъ дирекцією г-на Лен-кавскаго представлено будетъ въ подобіе Русалокъ большая, веселая, волшебная опера на малороссийскомъ и польскомъ наргЬч1яхъ въ 3 дгкйств1яхъ подъ назвашемъ.
662
УКРАИНКА
КОРОЛЕВА ВОЛШЕБСТВА
Д*Ьйствующія лица:
Г. Шитл'Ьръ
Рыцарь Гремиславъ, пом^щикь на Украина
Людомила, его племянница въ разныхъ видахъ какъ-то: Молодого козака Малой цыганки Хорошей пастушки Краковяка
г-жа Шитлеръ
г-нъ Маге г-нъ Воевудскій г-нъ Липскій г-нъ Бетлеевскій г-жа Зубавичова г-нъ Зубовичъ г-нъ Нивинскій г-нъ Стрельцовъ г-нъ С1евичъ г-жа Сіевичова д-ца Райдовская
N. N.
Девушки украинской Генія розового Королевы Волшебства Любомірь князь
Рыцари
Завиша старой рыцарь дворецкій Виславъ Буромиръ
д*Ьвки дворскіе
Христина — ключница Плихта погребщикъ Шерепетка конюшій князя Гуляка | козаки дворскіе Данило Параска Гапка
Пустынникъ, гкнь, Д^дица Замка
Рыцари, Мары, Т^ни.
Д*Ьйствіе въ замку Людомилы
Почтеннейшая публика! Сей спектакль и себя им^ю честь вручить вашему великодушію.
На другім боці цієї афіші написано власною рукою Ленкавського "Сія піеса находиться въ цензурномъ одоб-ренномъ Регистр* подъ № 80. Ленкавскій".
Деякі з дієвих осіб, Любомир та Завіша, ніби й зустрічаються в попередніх "Украинках", але, придивляючись до дієвих осіб, бачимо вже в цій п'єсі багато нових, так що вона, мабуть, була більш-менш самостійним твором.
На цьому й кінчається невеличкий скарб київського університетського архіву. Але цей невеличкий скарб дуже цінний нам; ми маємо фактичні дані, що у першій чверті XIX століття вже виставляно українські п'єси нової форми. Безперечно, по губернських архівах великих міст маються, мабуть, такі ж афіші мандруючих комедіантів, і коли б хто завдався працею повишукувати всі українські афіші та звести їх докупи, ми мали б певний зразок українського репертуару першої чверті XIX століття. Щасливий випадок дав нам в руки одну з таких афішок з міста Немирова Подольської губ. Відомий історик О. 1. Ле-вицький, працюючи над своєю працею "Из жизни учебных заведений юго-западного края в 1840 годах", знайшов між іншими шпаргалами 4 афішки мандруючих комедіантів, які давали свої вистави у Немирові. На трьох з них не зазначено, якою мовою мають грати, а на четвертій зазначено, що "представление оперы волшебной на малороссийском и польском диалекте", через те ми й подамо всю афішу цілком.
Афиша № 4.
Съ дозволенія начальства. Сего 1840 г. генваря 20 дня, въ воскресеніе, драматическіе актери, подъ дьірекціею îo-сифа Лютомскаго будуть им*Ьть честь дать представленіе оперы волшебной на малороссшскомъ и польскомъ діалекти, въ 3-хъ д^йствіяхь, съ хорами, метермофозами (sic) и русскою пляскою, подъ названіемь:
НОВАЯ УКРАИНКА или
ВОЛШЕБСТВО ВЪ ЗАМК-fe ТЫМОРЪ. Лица:
Графъ Любомиръ, владетель им'Ьній г. Сокульскій (sic)
Завиша, управитель замка г. Фелиньскій
г-жа Лютомска
д-ца Лютомска г. Новодворской г. Чеховичъ г. Ольпинскій г-жа Сокульска
Гелена (sic) жена его Людьмила, любовница графа въ видахъ: Параски Татарки Краковяка Волшебницы Царицы ночи, Богини Кипрійской, Княжны Смоленской Русской девушки Ротыславъ, дворецкой Гуляка, козакъ Любоміра Яковъ, марграбя замка Параска, служанка Гелены Т*кнь д^да Любомира Селяне.
Д*Ьйствіе на Украина.
Ц*кны м*Ьстамъ: Ложа первая 3 р. другія 2 р. сер. Фотель 5 злотыхъ. Кресло 3 злот. 10 грош. Партеръ 2 зл. Начало въ 7 часовъ вечера.
І в Київі й в Немирові все це фали трупи "польських комедіантів", і це має велику вагу: не можна запідозрити їх, щоб вони виставляли українські п'єси з якогось патріотизму або з примусу, як бувало з російськими п'єсами, — це було з'явисько цілком комерчеського характеру, одповідь на запит. Очевидячки, був великий гурт публики спеціально на українські п'єси, і придивляючись до дат, взагалі до днів, коли виставляно українські п'єси, ми бачимо, що українські п'єси грають роль козирів у трупи: то їх виставлено наприкінці, коли вже цікавість публики до гри трупи підпадає, ось як було в Немирові, то їх виставляно на бенефіси артиста і артистки (арт. Ри-кановського, артистки Шітлєр), а артисти, як відомо, вибирають собі на бенефіси сами бойові п'єси.
Ці невеликі відомості про діяльність українського театру — деякі афішки, що випадком тільки не знищив час, — дають нам велику перспективу: вони розсовують надалеко горизонт, і ми бачимо, що той довгий період, який вважався досі темною порожнявою в історії українського театру, — не був нею. Під темною запоною ворушилось приголомшене життя і неодмінним кроком посувалось наперед. Всі ці п'єси, од яких лишилися нам тільки назвиська, безперечно, були невисокої літературної вартости, але вони пробивали шляхи, вони складали ґрунт, на якім нарешті й виріс високохудожний твір, що не втратив своєї краси і до наших днів — "Наталка Полтавка" Котляревського. Сливе всі критики, пишучи про "Наталку Полтавку", зазначають завжди, що вона тримається й досі на українській сцені, завдяки убожести репертуару. Річ не в тім: швидко викінчиться 100-літній ювілей "Наталки", а вона ще житиме та й житиме на українській сцені через те, що вона має силу високоталановитого твору. Всі дієві особи п'єси, особливо Возний, Виборний, Микола — живі українські типи, вони так од-повідають рідній дійсносте і разом з тим мають безсмертні риси загальнолюдських типів. Акція п'єси надзвичайно жива, інтрига одразу захоплює глядача, і цікавість п'єси не підупадає аж до самого кінця. До того ж в п'єсі виявлено велику повагу до рідного народу, з'явисько на той час видатне; це не жарт, не "кумедія" — це малюнок душевної боротьби людської, в якій гору над паном бере простий селянин Петро, не через що інше, як через шляхетність своєї душі. Коротко кажучи, п'єсу скомпановано на той час надзвичайно талановито, тим-то одразу набула вона собі таку славу не тільки серед українців, а й серед росіян. Починаючи з 20-х років XIX століття українські драматичні вистави починають відбуватись по всій Україні. У 1832 році до польської трупи Ленкавського прибув артист Рикановський "бесподобно изображавший малорусские типы", а з 1840 року він привозить вже з собою до Київа свою власну "русско-малорусскую" трупу. Ввесь цей час виставляно в Київі то ті, то інші українські п'єси. В Полтаві виставляє українські п'єси на власнім театрі князь Рєпнін; грають в нього не тільки фахові артисти, а й такі аматори, як сам Котляревський. Квітка, харківський поміщик, автор багатьох українських п'єс, клопочеться про засновання театру в Харкові, — очевидячки, українські п'єси мали грати в тому театрові першорядну роль. У спольщеному Немирові одбуваються українські спектаклі. "Наталка Полтавка" викликає справжній захват: "Успех пьесы был безпримерный. Слышен был в рядах женщин громкий плач после нескольких песен; в конце пьесы раздались крики восторга. В том же году после годичного акта повторился этот же спектакль, и многие должны были уйти и уехать, не находя в большом зале места ни для одного глаза. На масляной в следующем году опять повторилась "Наталка", и были предлагавшие 10 р. с. за вход и не могли быть за многолюдством пущены в залу"
У Чернігові аматори теж виставляють "Наталку Полтавку". Товариство сповістило про це обивателів чернігівських афішами на українській мові: "в понеділок 12-го февраля на тутешнім театрі, на підмогу убогим студентам нашої губернії, товариством, кохаючим рідну мову, пред-ставлятиметця "Наталка Полтавка" оперетта И. П. Котляревського у трьох поділах" і т. далі. Спектаклі поставлено було підряд два рази: "публика пришла в восторг, вызовам и просьбам повторить не было конца" * По всіх малих та великих містах, навіть у Петербурзі, виставляють українські спектаклі, і скрізь викликають вони нечуваний захват.