Діти Мардука

Віктор Савченко

Сторінка 69 з 91

Я взяв аркуш паперу й почав виписувати з Валтасового щоденника літери (ті, які вже записав, не брав). Скоро виявилося, що всі халдейські слова в календарі темного, складалися з двадцяти двох літер.

Потім мені спало на думку, що коли існує електронний перекладач з халдейської мови, то мусить існувати й абетка, яку можна переводити в електронну форму. Отже, якщо відсканувати халдейські слова зі щоденника, а електронні фотки слів ввести в програму, яка переводить малюнки літер в електронну форму, то можна отримати комп’ютерну версію тексту, а її вже неважко буде перекласти з допомогою електронного перекладача — адже він існує.

Перед тим, як скористатися сканером чи фотокамерою, а потім перекладачем, я набрав у пошуковикові Інтернету слова "халдейський алфавіт" і вмить отримав сайт, де наводилися двадцять дві літери халдейської азбуки. Слова, писані в календарі темного, складалися з літер, які ні чим не відрізнялися від тих, що на сайті, ніби їх писала та ж сама рука. Отже, мені залишалося сфотографувати тексти і ввести знімки в комп’ютер з програмою "файнрідер", яка халдейські слова й літери переведе в електронну форму. Дві години у мене пішло на те, щоб розшукати в Інтернеті й інсталювати на Костин комп’ютер "файнрідер".

Серед халдейських текстів я вибрав ті, які з’явилися у щорічнику темного одразу після мого приїзду в Одесу. Програма легко розпізнала їхні знімки і тепер це були знаки-літери, які можна було легко видалити, змінити їхній розмір, перемістити. Проте переклад можна було зробити тільки на англійську мову. А вже з англійської, іншим перекладачем, — на українську.

Уже під вечір я покликав до себе в каюту Костю і став читати з монітора:

"В ім’я Мардука!

Напиши й перекажи Валтасарові.

В головне місто сатрапії прибув Маг. Його конвоює син Мардука. Ще один син Мардука завтра вийде з печери. Хай Валтасар забезпечить йому зустріч, а також існування серед земних, доки він не стане на чолі Мага".

Я кинув погляд на Костю, і оскільки він мовчав, то продовжив:

"В ім’я Мардука!

Напиши й перекажи Валтасарові.

Маг легко вгадує дітей Мардука. Очолити його у звичайний спосіб не вдасться. Спершу йому слід відбити памороки якоюсь цикутою".

Озвався Лікар:

— Отже, наміру вбити тебе у них не було.

— Був, — заперечив я, — кіт же здох.

— Треба знати Валтаса. Він, підсунувши справжню отруту, хотів мене підставити. — Раптом поцікавився: — А хто такий Валтасар?

— Це, халдейське ім’я, — відказав я. — Був у Вавилоні правитель з таким іменем. До речі, пророк Даниїл також мав ім’я — Валтасар.

— Он як, а кому тоді надиктовано тексти — Володці чи Валтасові? — поцікавився Костя і припустив: — Мабуть, Володці, аби він переказав Валтасарові, тобто Валтасові.

— Ні. Володька і Валтас це — одна душа з двома іменами, — сказав я. — А є ще одна сутність — квартирант у тілі Володьки. Вона — та сутність і очолює Володьку-Валтаса. До речі, у Вавилоні в листі зверталися не до адресата, а до писаря, оскільки письменних людей було мало, і послання адресатові писали й читали писарі. І, отже, зверталися вони один до одного. Але слухай далі:

"В ім’я Мардука!

Напиши й перекажи Валтасарові.

Син Мардука, якого ми направили до землян, тепер — у небезпеці. Якщо його не визволити, Маг відправить його у край без вороття. Сьогодні з печери вийде донька Мардука. Хай Валтасар дасть їй прихисток поміж земних. Вона вже знає, в чиїх руках перебуває син Мардука, і як його визволити".

— Ах ти ж!.. — Костя вилаявся. — А я й досі плекав надію, що вона — наша, земна, і що я їй справді припав до серця. Байдуже, що руда, як лисиця.

— Руда — туристка-полтавчанка, плоть якої вона захопила. І з чого ти взяв, що тебе не могла покохати халдейка, котра жила в земному світі десь дві з половиною тисячі років тому?

— Бач, як згадаю, що це мертвяк…

— Одначе ви з нею гарували як два чорні воли, — нагадав я слова Лікаря. — Можеш уявити собі, скільки людей лягають у ліжко з мертвяками. І скількох дітей у світ вони приводять — також живих мерців.

— Слухай, пішов ти! — сказав Костя.

Тим часом я продовжував читати:

"В ім’я Мардука!

Напиши й перекажи Валтасарові.

Донька Мардука не змогла запобігти лихові. Маг відправив сина Мардука у край без вороття. Вже ім’я його — у книзі мертвих, вже богиня Ерешкігальдала дозвіл його душі увійти у володіння Іркалли[7] — краю, звідки немає вороття".

— В ім’я Мардука, в ім’я Мардука… А хто такий Мардук? — поцікавився Лікар.

— Центральне божество Нового Вавилону. Це — коротко. А повніше — зерно, з якого виросла й розвинулася конфесійно-політична система; вона проіснувала тисячу сто два роки. У Новому Вавилоні, потім у Мідоперсії — там на Мардука вже казали Бел-Мардук, за тим — у грецькому царстві, де він мав назви Бел-Зевс або Зевс, і нарешті у Римській імперії, де вавилонський бог став Юпітером. Це один з наймогутніших світових егрегорів, на зміну якому прийшло християнство. Але він живий, просто перебуває в іншому, сказати б, віртуальному вимірі. І тільки очікує сприятливої нагоди, яка складеться для нього в земному світі. Така ситуація почала формуватися у вісімнадцятому-двадцятому століттях і він скористався з неї повною мірою. Буде ще один такий період, але до цього залишилося майже дев’ять століть. Сплеск того майбутнього апокаліпсису буде вже не таким тривалим і цього разу останнім. Після нього ідея Мардука-Бела-Зевса-Юпітера вже назавжди зітреться з пам’яті вселенського комп’ютера.

Тим часом я перейшов ще до одного — останнього з перекладених текстів, що їх писав Володька-Валтас після мого приїзду в Одесу. До того там були цілі сторінки, списані халдейськими літерами, які я ще не спромігся перекласти. Я читав:

"В ім’я Мардука!

Напиши й перекажи Валтасарові.

Мага треба за будь-що зловити, замкнути і тримати доти, доки ми не надішлемо нового сина Мардука, який його очолить. Зробити це мусять земні — на них його чари не поширюються. Подбайте про зілля, яке знепритомнить Мага. Вбивати не можна. Богиня Ерешкігаль не запишейого до книги мертвих, а Іркалла не впустить до краю, звідки немає вороття. У них — у Магових — усе по-іншому".

Це був останній запис у щорічнику Гладкого; далі власник його був паралізований і, отже, не міг коритися "голосу", що чув син Мардука в його тілі, і який ділив з ним одну плоть.

І тут мені спало на думку, що після смерті Володьки-Валтаса у "головному місті сатрапії" вже не стало того, з ким підтримували б зв’язок мардуківці. У час каліцтва Гладуна його відвідували діти Мардука з різних місць України, а також за-за кордону, і це свідчило про ключову роль цієї істоти. Напевне, десь така сутність існує, але вона не втаємничена у плани тих, хто напосів поставити сторч боввана в земному світі. Така ж ситуація склалася і в моєму місті. Отже, на якийсь час я можу полегшено зітхнути. Чи на довго?

РОЗДІЛ 13

"В ім’я Мардука!

Напиши. Валтасарові не переказуй.

У більшості сатрапій Тираса вже не залишилося наших. Хто за віком пішов у край без вороття, кого викрили, і вони тепер — поміж в’язнів. Про це відомо Магові. Він вирахував роки, коли ми приходимо у земний світ у великій кількості, а коли нас з’являється обмаль. Все залежить не від нас, а від розташування зірок. Зараз триває період, коли природним шляхом ми не втілюємося, за невеликим винятком. Через це змушені направляти туди сутності дітей Мардука з надзвичайними здібностями, котрі шукають собі носія, якого вони очолять. Але їх з такими якостями одиниці. Отже, готувати ґ для нашої ідеї стало украй важко. Тим паче, що у земний світ повертається багато душ тих, кого ми колись винищили. Їм хоч і не відомо про своє минуле життя, але не вся пам’ять блокується під час входження їх у земний світ — багато з того, що вони пережили у минулому втіленні, проявляється на рівні інстинктів і рефлексів. Вони аурою вловлюють чужого. А нам поки нічого не залишається, як берегти мережу наших, якою б дірявою вона не ставала, і очікувати сприяння зірок. Це триватиме багато поколінь. Але що таке кілька сотень років у порівнянні з великим святом, коли над землею повстане, уже в котре, КОЛОС, і жертовник довкола нього наповниться кров’ю земною".

Я взяв ноутбук, який недавно придбав, і подався з ним до медпункту. А там Костя в халаті прослуховував з допомогою стетоскопа грудну клітку сухорлявого чоловіка. Оливкового кольору шкіра, борідка клином виказували в ньому жителя півдня. Костя щось казав незрозумілою мовою, а тоді звернувся до Рити, яка сиділа за боковим столом і продиктував назви ліків. Медсестра все записала і, підвівшись, підійшла до скляної шафи й дістала звідти якісь пігулки.

Коли пацієнт вийшов, Лікар сказав:

— Ангіна. З усього, випив щось холодне. З Барселони турист.

Тим часом Рита сховала в шухляду столу записи і, скинувши халат, вийшла.

Я поцікавився, чи не озвався до неї її чоловік, який колись не вернувся з плавання. Костя сказав:

— Теж не позаздриш: і не вдова, і чоловіка немає. Вона, мабуть, уже давно вийшла б заміж, а де гарантія, що одного разу не з’явиться Макар. Десять років минуло, а вона чекає. Хороший хлопець був, а, може, є. З гуцулів чи з бойків родом. Колись пацаном приїхав вступати до мореходки. Після закінчення плавав. Ну, середня мореходка. Де вони познайомилися з Ритою, не знаю. А тільки жили душа в душу. Промишляли контрабандою, велося їм непогано. Вже думали дитинку собі завести, та раптом сталося оте… Чоловік він видний, десь метр дев’яносто зросту, чорнявий, трохи на грека схожий, ну, ніс з невеликою горбинкою, очі великі чорні. Характер м’який, добрий. Одним словом, шкода Рити, шкода й Макара.

Лікар замовк і, оскільки тривалий час не озивався, я розкрив ноутбук і ввійшов у систему.

— На ось, проглянь, — мовив я.

Він пробіг очима текст, подивився на мене, а потім став уважно читати. Кілька разів підводив очі, але знову заглиблювався в текст. Нарешті озвався:

— Ну, що таке сатрапія, я вже знаю. А що таке Тирас?

— Біблійна назва нашого племені. Якийсь із нащадків Яфета — одного з трьох синів Ноя.

— А що це за роки, які ти вирахував?

— У тебе ж є книжка. Там графіки, а на них — століття і критичні роки. Це коли в земний світ дисантуються діти Мардука; вони народжуються як справжні земляни.

66 67 68 69 70 71 72