Серед заходів, які провадилися в її рамках, був і творчий вечір, присвячений одному з провідних художників-оформлювачів книг Володимиру Миненку, який так і називався "Творчий портрет: "Володимир Миненко — митець книги". І відбувався він у відділі рідкісних видань та рукописів Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького.
Цей вечір суттєво відрізнявся від багатьох інших заходів — велелюдних, представницьких, за участю книжників з багатьох міст та від багатьох видавництв України. Навпаки, на ньому зібралися здебільшого ті, хто особисто знав художника Володимира Миненка, який ще зовсім недавно і занадто передчасно пішов із життя; хто співпрацював з ним, як із колегою; чиї увічнені у книжках твори він мистецьки, з особливим, вишуканим смаком і талантом оформлював, доповнюючи суто літературні вартості його ще й витворами зображувального мистецтва.
Відкриваючи це поважне зібрання, знаний український поет Анатолій Глущак, колишній багаторічний директор видавництва "Маяк", який творчо співпрацював з Миненком і як видавець, і як поет, досить виразно окреслив два смислові напрями зустрічі. Перший полягає в тому, щоб справді спробувати створити колективний усний портрет цього художника; а другий — повести цілком професійну розмову і про творчу манеру Володимира Миненка, і про традиції книжкової графіки, традиції і стан сучасного книгооформлення. Причому обидва ці напрями виявилися дуже співзвучними самій ідеї проведення в Одесі вже традиційної, восьмої, Всеукраїнської виставки-форуму "Українська книга на Одещині".
А говорити й справді було про що: у творчому доробку Володимира Миненка понад п'ятсот оформлених ним книжок — різних авторів, різних жанрів, найрізноманітнішої тематики і навіть різних епох. Майже всі виступаючі на цьому засіданні — а це й Анатолій Глущак, і директор бібліотеки імені Горького Ольга Ботушанська; голова Одеської обласної організації Національної спілки письменників Геннадій Щипківський, письменник Юрій Овтін та вдова художника Людмила Миненко, а також його колеги художники-графіки та дизайнери: Григорій Палатников, Людмила Карпушкіна, Геннадій Гармидер, Олександр Карпушкін та інші — відзначали поєднання природної інтелігентності і духовності цієї людини з її умінням творчо проникати в сутність кожного видання, рукопис якого клали йому на стіл.
Він володів дивовижною здатністю уважно й терпляче слухати автора і так само уважно й терпляче дослухатися до того, що промовляють зі сторінок майбутньої книги його герої. Так от, десь на межі сприйняття авторського задуму і книжкової, сюжетно-характерної реальності, якраз і народжувалося те зображувально-графічне рішення, яке виявлялося сприйнятним і для автора, і для видавця; і яке незабаром ставало природним і невід'ємним атрибутом нової книжки.
А ще ж слід зважити, що в часи становлення Миненка як книжкового оформлювана і творця багатьох товарних знаків різних фірм і різної продукції, не існувало ні практики комп'ютерного пошуку та варіювання; тоді ми ще не знали ні ксероксів, ні електронних версій рукописів, завдяки яким можна було комп'ютерно "погратися" шрифтами, кольорами, сюжетами, розмірами та композиційними побудовами графіки. На озброєнні Володимира Миненка та його колег-ровесників були тільки суто "дідівські" засоби: ножиці, клей, папір і безмежне, чернече багатотерпіння. Але ж подивіться, як винахідливо та вправно вони послуговувалися цим "знаряддям"!
Організована співробітниками бібліотеки виставка "Володимир Миненко — художник книги" ввібрала в себе далеко не всі видання, позначені талантом цього митця, але й вона давала досить повне і контрастне уявлення і про творчу манеру, і про своєрідне асоціативно-зорове мислення його, і про уміння віднайти саме ті символи, які найбільше і найхарактерніше розкривають суть книжки або товарного знаку. І коли свого часу бібліотека ім. М. Горького вирішила видати кілька книг, які б відтворювали дух минулих епох, то, відшукуючи оформлювана, зупинилися саме на постаті Володимира Миненка. Це саме у співтворчості з ним з'явилися представлені на виставці фоліант "Старо-печатные издания кирилловского шрифта" та мініатюрне видання "Маразли".
Приємне враження справляють й оформлені Миненком книжки Анатолія Глущака "Тиждень", Юрія Овтіна "Одесские истории"; бібліографічне видання "Історія півдня України в книгах", збірка есе Галини Лазаревої "Время. Кино. Книга" та книжка поезій Бориса Нечерди "Удвох із матір'ю"; а ще перед нами дванадцять видань із серії книжок молодих авторів "Дебют" і багато інших творінь.
Вже будучи невиліковно хворим, буквально в останні дні свого життя, Володимир Миненко створив оригінал-макет та оформлення чудової книжки Галини Лазаревої "Владимир Высоцкий" з серії "Імена Одеської кіностудії", презентація якої теж відбувалася в рамках виставки-форуму. Склалося так, що мені випало бути і рецензентом рукопису (оригінал-макету) цієї книжки, а згодом, коли вона побачила світ, то й самого видання (стаття "На висоті таланту", газета "Одеські вісті" від 14 грудня 2006 року). Тож, на моє переконання, Володимир Миненко виявився цілком на висоті тих вимог, які ставилися до книжки про талановитого актора Володимира Висоцького. Творення цього оригінал-макета, який увібрав у себе сотні фотографій, кінопроб і кадрів із кінофільмів; оригінали всіляких офіційних паперів, малюнків та фрагментів рукописних сценаріїв, воістину стало одним із вершинних творінь неповторного митця книги, яким був і навіки залишиться Володимир Миненко. Ось чому всі присутні на вечорі його пам'яті схвально поставилися до пропозиції Анатолія Глущака створити буклет, який би бібліографічно відтворював творчі набутки художника, а відтак став своєрідним наочним посібником для молодого покоління книжкових графіків[51].
ПРОБЛЕМИ МОЛОДІ — В ЖИТТІ
І ТВОРЧОСТІ
Так уже повелося, що доля молодого мищя, як правило, органічно поєднується з життям місцевої комсомольської організації, усієї Спілки. І це природно. Семінари початківців, всесоюзні, республіканські наради, окремі публікації і цілі номери молодіжних видань з творами юних — всі ці заходи комсомолу і творчих спілок проводяться для того, щоб допомогти початківцеві виявити свої творчі можливості, познайомитися з митцями свого покоління, почути оцінку досвідчених майстрів, визначити шляхи творчих пошуків.
Водночас герої більшості наших творів — це ровесники, люди комсомольського віку. Проблеми, які їм доводиться вирішувати — це наші проблеми, з якими так чи інакше пов'язана і діяльність комсомолу. Отож зв'язки молодих письменників з комсомолом, справді, річ цілком природна і очевидна. Не наголошую вже на тому, що багато молодих митців стали комсомольськими активістами.
Приблизно так склався, власне, і мій життєвий шлях. Певний час я був комсомольським працівником, нині — журналіст обласної молодіжної газети. Свого часу брав участь у республіканському семінарі та нараді початківців, а згодом пощастило побувати і на Всесоюзній нараді молодих письменників у Москві.
Мої твори були відзначені обласною комсомольською премією імені Е. Багрицького та премією на конкурсі, оголошеному ЦК ЛКСМУ і видавництвом "Молодь" на кращий твір про сучасника. Звичайно, якими б словами не намагались ми розповісти про зв'язок своєї комсомольської біографії і біографії творчої, все одно слова ці здаватимуться нам надто гучними і зуживаними. Мабуть, саме тут з усією очевидністю постає давня істина, що все, що хоче сказати письменник, він повинен сказати своїм твором. Тим паче, що продовження біографії письменника досить часто визначає тематику, проблеми й конфлікти художнього твору та до певної міри зумовлює і професії його героїв. Мені як журналістові часто доводилося бувати на ударній республіканській будові — Татарбунарській зрошувальній системі. А на великій будові, як ніде інде, добре простежується і процес становлення багатонаціонального трудового колективу з усіма проблемами, і формування людських характерів.
Враження, набуті під час поїздок на будову, багато в чому допомогли мені потім у роботі над твором "Літо житніх дощів", події якого якраз і розгортаються на ударній комсомольській будові.
А нещодавно я завершив роботу над романом "Через міст над бистриною", головний герой якого — молодий інженер-конструктор, людина складного характеру, перед якою на початку її трудового шляху постає чимало не лише суто творчих, а й моральних проблем. Це мій перший великий твір. Я прагнув розкрити в ньому теж велику і значну, в моєму розумінні, тему — моральне становлення людинитворця. Усе це проблеми, що близькі мені, і певні аспекти яких неминуче розроблятиму у своїй подальшій творчості. Зокрема, в новому романі "Морава", рукопис якого оце маю намір подати до видавництва. Головний герой твору — студент медінституту, що народився і зріс на острівці, який загубився у нетрях велетенського гирла Дунаю. Він прагнув відсторонитися від усього, що тут відбувається, зректися відлюдкуватого острівного буття, але... чи вдається йому це?..
Далеко не все, що порушується у цих творах, розкривається через діяльність, наприклад, комітетів комсомолу, але проблеми, що постають перед героями, то, знову ж таки, питання, з якими комсомольським організаціям доводиться мати справу у процесі виховної роботи з молоддю. А хіба не такої співзвучності вимагає від нас повсякденне життя та завдання, що однаково постають і перед трудовою молоддю, і перед великим загоном молодих митців[52].
МІЖ НЕБОМ І МОРЕМ
Мокряк Геннадий. Над волнами Черного моря.
Художественно-документальный роман.
Одесса: Печатный дом, 2006
В опублікованій передмові до цієї книги полковника у відставці, журналіста і літератора Василя Лупола є цікаві рядки, якими автор визначає не так професійні можливості Г. Мокряка як літератора, як його професійне знання того істерико-військового матеріалу, яким він послуговувався, створюючи свою книгу: "Перевернув последнюю рукописную страницу объемного художественно-документального романа "Над волнам Черного моря", невольно подумал: как хорошо, когда автор пишет о том, что ему знакомо по роду воинской профессии.