Зрештою вона добре знала життя і його можливості, щоб мати забагато ілюзій. Усі свідчать про їх нерозлучність. "Крушельницька і Річчіоні були нерозлучною парою і лишилися такими до самої смерті, хоч і не мали дітей". Чого більше в цьому: точності вибору чи цільності її характеру...
Мовчать Соломіїні вуста... і ми вмовкаємо разом із нею.
"Тодішнє Віареджо,— згадує один із тогочасних знайомих Соломії,— райський куточок. Містечко простягнулося уздовж моря широкою смугою охайних і привітних, переважно одноповерхових будиночків, де кожна сім'я мала свій скромний і затишний маленький світ. Смугу перетинали бездоганно рівні лінії вулиць: короткі — поміж морем та гаєм, довгі — поміж рядами осель (тепер серед сучасних осель вони здаються вузькими). Лише де-не-де силуети розкішних готелів порушували точну геометрію садиб. У чистому, широкому просторі панувала від блакитного моря до синіх гір атмосфера радості і краси".
Та не тільки природна краса місцевості надавала Віареджо виключної привабливості. Але й своєрідна атмосфера створювана мешканцями, якийсь дивний аромат чужорід-ності, не схожий на космополітичну задуху Монте-Карло чи Лазурного берега.
Знаменитості заповняли Віареджо, наче хвилі прибою; на пляжі прибували і виїжджали з них, створюючи найди-вовижніші соціальні комбінації; Марконі, двадцять чотири нащадки Барбоне-Парма, серед яких королева Болгарії, майбутня імператриця Зіта, граф Сісто, граф Ксавер, дочка дона Карлоса — претендента на трон Іспанії, донна Франка Флоріо, математик Енрікес, Айседора Дункан, Джіно Рокка, Джоакіно Форцано, Романо Романьєллі, численні дами з Квіріналу...
Соломія одразу ж знайшла своє місце в цьому оточенні. Здавалось, вона народилася і сформувалася для нього або тодішнє Віареджо було створено саме для неї. Висока, вродлива, бездоганно одягнена дама з іще золотавим і густим знаменитим волоссям Валькірії, вона щодня з'являлася на набережній, роблячи свої незмінні ранкові прогулянки, "її зустрічали з ентузіазмом, краще сказати, з гордістю навіть прості і бідні люди — господарки і рибалки, звичні до важкої щоденної праці. Надвечір вона ходила до причалу спостерігати за поверненням рибальських човнів. Червоні, блакитні, жовті паруси майоріли в морському просторі. Якщо з кінця молу повернутися обличчям до берега, погляду відкривалася чудова арка пляжу і зарості піній, над якими височіли, наче купа смарагдів, химерні скелі Апуанських гір". Так описував Віареджо один з італійських сучасників Соломії Крушельницької, якого знала вона ще з дитячих літ. Він залишив спогади про співачку, про ті часи і про мешканців міста. Соломію Крушельницьку він характеризував так: "Пройнята почуттям надзвичайної гідності, вона була вдячною, люб'язною, а в характері її легко вгадувалися риси слов'янської щирості. Вона зразу ж зайняла належне місце у Toppe дель Лаго, і Пуччіні з Елеонорою Дузе були завсідниками Віареджо... Пуччіні об'єднував навколо себе численну групу: Енріко Пеа, віолончеліста Моранді, художника Лоренцо Віані... всіх друзів Соломії та її чоловіка Чезаре Річчіоні. Щоправда, не вона шукала їх товариства, бо відзначалася стриманістю і нелегко зав'язувала нові знайомства, але водночас була сердечною, люб'язною і ставилася до людей з надзвичайною теплотою і розумінням, що в недалекому минулому сприяло правдивому відтворенню нею на сцені життєвих характерів і подій, а тепер спонукало її допомагати іншим в їх прикрощах і невдачах. Чутлива і прониклива за натурою, вона уміла безпомилково вгадувати таємні бажання людей, про які вони не наважувалися говорити.
Одного дня вона поїхала до містечка Лайатіко в провінції Вольтера і зупинилася у відлюдному будинку неподалік лісу. Господині дому — сестри Готті — були фанатичними прихильницями "Валькірії".
Якось, коли Крушельницька пішла на прогулянку в ліс, до них долинув її чарівний голос, що вимовляв, як, мабуть, ніякий інший голос у світі, епічний поклик войовничої амазонки: "Го-йо-го-го!"— квінтесенцію усієї "Тетралогії".
...Природа обдарувала її умінням розкривати з допомогою незвичайної артистичності, сприйнятливості всепро-никливого розуму таємниці характерів найрізноманітніших театральних персонажів, і вони, іноді зовсім не схожі один на одного, з незмінним блиском оживали на оперній сцені.
Та ж сама чутливість і проникливість давала їй змогу добре розуміти почуття бідняків, маленьких, знедолених людей. З ними, справжніми героями життєвих драм, вона, виконавиця вигаданих театральних трагедій, була лагідною і привітною.
— Знаєш,— сказала вона одному безтурботному хлопчиськові,— слід виявляти доброзичливість до слабких та нещасних і завжди допомагати їм. Навіть найменші світу цього потребують ласки і страждають, якщо їх ніхто не кохає.
Соломія досить часто приймала гостей. Ні, маємо на увазі не ті галасливі банкети і численні офіційні прийоми, які вона разом із Чезаре була змушена давати, зважаючи на її становище співачки зі світовим ім'ям. А ті прекрасні елегійні вечори, що вона проводила в товаристві своїх подруг. Слід зауважити, що Соломія мала ще один талант — приваблювати до себе людей, а з жінок робити подруг... При близькому знайомстві все в ній вражало уяву. І спосіб життя: енергійний і романтичний; одежа, припасована, здавалося, не до тіла, а до стану душі. Приймаючи найближчих друзів, вона часом сама готувала їм українські страви.
Ці прекрасні вечори, як правило, закінчувалися піснями. Співала, звичайно, Соломія, і частіше в таких випадках свої, рідні українські пісні. Друзі розуміли її тугу і неспокій.
Один із таких вечорів описала Сібілла Алерамо: "Соломія Крушельницька співала. Було це в її невеликому будинку на березі моря в місті Віареджо. Вечоріло. В кімнаті нас було дві чи три жінки.
Крушельницька була в білому... Обличчя спокійне і задумливе. У кожному її слові й русі відчувалася глибока внутрішня гармонія. Але коли сідала за фортепіано й починала наспівувати під власний акомпанемент, то здавалося, що з неї спадала маска. Вона вся спалахувала, робилася якоюсь незвичайною — живою музикою. Особливо запам'яталися напружений погляд і уста, що нагадували трохи Дузе. Обличчя було схвильоване і чисте. Здавалося, що вона поринає в море звуків і випливає звідти вся просякнута музикою. Таке враження у мене було тоді особливо сильне, коли вона співала українські пісні, пісні свого рідного краю. Ці пісні були короткі, але Крушельницька співала їх радісним поривом, уся переповнена щастям, мовби розкидала квіти у проміннях ранкового сонця, і вже не мало значення, що ми не розуміли слів. З виразу обличчя, з усмішки артистки можна було прочитати, що то слова якогось сп'яніння, здорового і сильного. І зв'язувалися слова тих пісень простим і гордим ритмом".
Дім, який влаштувала Соломія, вельми годився для таких елегійних вечорів. У партері розмістилися вітальня, кабінет і бібліотека, кухня і гардероб, величиною з кімнату, де зберігалися театральні костюми Соломії. їдальня мала вихід у маленький, типовий для італійців родинний садочок. Там було багато квітів, стояв мармуровий столик, за яким улітку вечеряли.
На другому поверсі — велика кімната з фортепіано і нотною бібліотекою. На стінах картини і портрети Соломії Крушельницької пензля флорентійського художника Ман-фредіні і віареджійського — Лоренцо Віані. Дуже багато фотографій співачки в ролях, а також фотографії Пуччіні, Тосканіні, Масканьї, поета Кардуччі, Дузе, Алерамо... уславлених співаків — із дарчими написами співачці. На фотографії Чекардо Рокатальяні, якого Соломія в ті далекі часи вважала одним із найпорядніших людей, напис: "Донні Соломії Крушельницькій — співучій душі, серед пустелі цього світу".
Цікавий лист містився в рамці під склом, написаний в "Кафе дель Казіно" двома різними почерками на знак примирення Пуччіні і Масканьї після їхньої суперечки. Один рядок написаний Пуччіні, наступний — Масканьї:
"Дорогий Річчіоні, ми на тебе чекали".
"І зовсім надаремно".
"Зараз їдемо в Toppe дель Лаго"...
На третьому поверсі — спальні і лазничка.
Розпорядок дня в домі був чіткий, як згадує про те племінниця Крушельницької, Одарка Карлівна Бандрівська, яка побувала на гостині в тітки у двадцятих роках.
"У тітки Соломії часто паморочилася голова, і тому вона мусила точно дотримуватися приписаного лікарем режиму. Кожного ранку перед сніданком вона ходила — або вздовж морського побережжя піщаним пляжем кілька кілометрів туди й назад, або в недалекий ліс зелених піній.
Рівно о дев'ятій ранку всі сідали снідати. Сніданок складався з білої кави... та білого пшеничного хліба з маслом або з медом.
О тринадцятій годині ми обідали. Обід італійців подібний до нашого, тільки замість борщу або супу на перше було різотто, макарони або кукурудзяна каша. На друге — м'ясо або риба, багато ярини і обов'язково салат з оливою, а на третє — солодке і фрукти. До обіду подавали також червоне кисле вино свого виробу.
Вечеряли ми звичайно о 18-й годині. На вечерю подавали суп, щось із м'яса або морської риби, фрукти і плавлений сир. Всі страви їли, як це роблять італійці, з білим пшеничним хлібом...
Потім виходили на вулицю. Господарі зустрічали знайомих, усаджували їх у фотелі прямо під хатою, і починалася розмова про новини дня.
Ми ходили по місту, вступали до магазинів, робили дрібні закупівлі на наступний день і, звичайно ж, заходили на мол, де причалюють кораблі і рибальські човни. У Віареджо жило тоді багато рибалок, які рано на човнах з вітрилами виходили в море, а увечері поверталися з уловом. І тітка любила спостерігати барвисту армаду парусів, що майоріли в морі".
У ті роки Соломія часто гостювала в затишній віллі Пуччіні на березі чудового озера. Маестро був затятим мисливцем. З полювання він часом заходив до родини Річчіоні і говорив:
— А зараз, мої милі, моя незрівнянна Соломіє, ми поїдемо до мене і мій син почастує нас спагетті.
Пуччіні обов'язково проголошував тост за Соломію, який починав так:
— Я дуже радий, що зараз із нами героїня моїх опер велика Соломія, велика серед великих.
Але найбільше щастя приносили їй вечори, на які приїздила Елеонора Дузе. Актриса переживала тоді важкі часи духовної кризи, спричиненої єдиною її любов'ю до італійського письменника декадентського реакційного напряму Д'Аннунціо.