1850 — 2/14 СЕРПНЯ Р. 1857).
Молися, сину! За Вкраїну
Його замучено колись!
І плаче серце, оживає
І в тебе, Боже, і в святих
Та праведних твоїх питає:
Що він зробив їм?.. і за що
Його святого мордували,
Во узи ковали?
Воскресни, мамо! і вернися!
В світлицю-хату, опочий;
Бо ти аж надто вже втомилась,
Гріхи синовні несучи.
Т. Шевченко
I
Форт Новопетровський 620, де наш поет карався з 17/29 жовтня р. 1850 до 2/14 серпня р. 1857, був про його тією тюрмою, що вкінець добила здоров’я і задушила його. Тим-то не буде зайвим хоч короткими словами розповісти історію оцієї страшної живої могили.
620 Нині — Форт Шевченко. — Ред.
В Азії на східній стороні Каспійського озера-моря суходіл вип’явся, в озеро двома півостровами: Бузачі, біля затоки Кайдик, а трохи на південь — Мангишлак. З давніх-давен оці півострови, як і взагалі східний берег Каспія, займав скотарський народ киргизи, переходячи з своїми отарами з одного місця на друге широкої, не заселеної хліборобами пустелі. Посовуючи свої межі на схід за річку Урал, Росія стала сусідити з перехожими киргизами. Вважаючи себе носителькою культури і цивілізації з заходу на схід, Росія (звісно — уряд її) спостерегла, що їй судилося сподобити і прикаспійських скотарів своєї культури і цивілізації. А киргизам, яко людям вольним, не призвичаєним до культури народів осілих, хліборобських, зовсім не до вподоби було нове сусідство: якийсь час вони змагалися, /320/ інколи і відбивалися від російської культури, але сила взяла гору і мусили вони стати підданками Росії. Звісно, підбивання киргизів і посування російської межі сталося не з одного разу: воно йшло собі повагом, бо киргизи, цураючись тієї культури і цивілізації, часто ворохобили вже після того, як їх підбито під Росію.
Щоб утихомирити киргизів і викоренити у них ворохобливі заходи, уряд російський, з ініціативи оренбурзької адміністрації, почав будувати на східному березі Каспія форти, себто невеличкі фортеці. Отож і на березі Кайдацької затоки велено було поставити такий форт, найменовавши його Новоалександровським. Осадчі й будівничі, вибираючи під форт місце, не зауважили, наскільки місцевість Мертвого Култука відповідає умовам людського здоров’я. Тим часом вибрана місцевість показала себе такою лиходійною задля здоров’я залоги, що треба було її кидати й шукати де-небудь поблизу іншої. Обібрали Мангишлак, і року 1846 перенесли туди форт, давши йому нове наймення — Новопетровське 621.
Нова місцевість хоча й була трохи ліпше про здоров’я людей, зате була трохи чи не більш ще нудною і сумною. З одного боку було море, а трьома сторонами облягав безкраїй степ-пустеля. Форт збудували на скелі, верстов зо дві від моря. Навкруги ні дерева, ні куща. З ранньої осені до пізньої весни скиглить — гірш голодного сіроманця — східний холодний вітер. "Не приведи, Господи, як там тяжко та скорботно було жити! Нічого не достати, ні купити не можна було. Не було навіть доброї води на питво; мусили люде пити солоновату воду" 622, — розповів Косарєв, що більш 10 років жив в Новопетровському.
От туди-то, до оцієї "живої могили", Обручов і заслав Шевченка. Привезено його до Новопетровського форту, як знаємо вже з попереднього нарису, 17 жовтня р. 1850 623.
621 Мейер, Кирг[изская] степь. — Оренб[ургские] вед[омости]. — С. 51 — 67.
622 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. III. — С. 570. — і Русск[ая] стар[ина]. — 1891. — Кн. V. — С. 432 — 435.
623 Русск[ая] стар[ина]. — С. 436.
В форті було дві роти (чоловіка сотень зо дві) залоги, чоловіка з 20 офіцерів, лікар, піп; усієї "інтелігенції", беручи не тільки військову, але й цивільних урядників і крамарів, було чоловіка 40 — 50. Крамарі і рибалки жили в слобідці біля форту, а людність військова в будівлях форту. Будівлі форту були: невеличка мурована церква, дім задля /321/ коменданта, гауптвахта, шпиталь та казарми задля офіцерів і жовнірів. Усі будівлі покрашені в жовтий колір. Оце і все. Під горою, ближче до берега, було кілька вірменських крамничок, та ще, звісно, шинок 624.
На форті було десять гармат, звісно — небагацько, але досить про голоручних "ворохобників" киргизів. Одначе останні й не гадали ворохобити. Спокійно пасли отари, через що і залога спокійно перебувала собі: влітку вона муштрувалася та збиралася часом на берег подивитися, як припливе пароход з Астрахані або почтовий човен з Гур’єва. Не багацько, значить, було розваги; а зимою ще менш, бо цілого півроку навігації не було, і з кінця осені до весни крига відрізувала новопетровську людність від цілого світу. Але ж чоловік без розваги не може жити, треба було і новопетровській людності якоїсь розваги: такою розвагою задля більшості і офіцерів, і жовнірів була горілка і гра в карти.
Будемо ще бачити подробиці новопетровської розваги, а тепер спізнаємось де з ким з видатніших людей тієї громади, серед якої опинився Шевченко.
Головою Новопетровського форту був комендант полковник Маєвський, чоловік старий вже, добряга, одинокий 625. Він, каже д. Чалий, "вельми любив Шевченка, приймав його у себе не яко солдата, а яко розумного розмовника і часто кликав його до себе". Хоча б се було і певним фактом, дак такі відносини Маєвського не вельми пільжили Шевченкове . життя в новопетровських казармах, найпаче на перших порах, коли, як каже і Косарєв, "не легке, вельми не легке" 626 було життя Шевченка, а Зарянко додає, що навіть і в р. 1853 Шевченкові жилося вельми тяжко, і ближче начальство поводилося щодо його вельми строго 627.
Хоча б небіжник Маєвський і як хотів пільжити Шевченкові, так же всі обставини склалися так, що Маєвський з своєю пільгою мусив озиратися навкруги і не вельми ширити свою прихильність до безталанного поета.
624 Киев[ская] ст[арина]. — 1889. — Кн. II — С. 299; Кн. III. — С. 571
625 Так каже про його д. Чалий (Киев[ская] ст[арина]. — 1889. — Кн. II. — С. 299); але Іван Мировицький-Єфимовський казав мені, що в Оренбурзі він чув від писаря, що служив за Маєвського в Новопетровському, що Маєвський був удовець, у його були діти, і Шевченко учив їх. Наскільки се певна звістка, не скажу.
626 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. III. — С. 571.
627 Ibidem. — Кн. II. — С. 298.
Закидаючи Шевченка в Новопетровську "широку могилу-тюрму", генерал Обручов строго наказав, щоб командир /322/ тієї роти, до якої піде Шевченко, якомога пильніш доглядав за Шевченком; щоб опріч догляду самого ротного командира за поводженням "рядового" Шевченка, найбільший догляд за ним чинити добронадійному унтер-офіцерові і єфрейторові: вони повинні строго стежити за всіма вчинками Шевченка і скоро спостережуть за ним що-будь "предосудительное" або непокірливість його, так зараз би повідомили про те ротного командира, а сей повинен зараз же повідомить Обручова, надписуючи на пакеті свого доносу "секретно и в собственные руки" і уважаючи, що він — ротний ко.мандир — строго відповідатиме за найменше пільження Шевченкові 628.
Таким чином, Маєвський бачив, що й він опинився під доглядом того ротного командира, до роти якого записали Шевченка. Не можна було Маєвському не розуміти, що в своїх відносинах до Шевченка треба триматися грунту формального, легального, а коли, де на яку годину і звернути з сього грунту, дак вельми обережно, бо інакше зараз же можна сподіватися — полетить донос і на його, тим паче що ротою, до якої пішов Шевченко, командував чоловік, як зараз побачимо, небезпечний. Нарешті, в наказі Обручова стояло таке еластичне слово "предосудительный", що його можна було, в відносинах до Шевченка, розтягувати на всі боки, як хто бажав. Напр[иклад], легко можна було охрестити "предосудительным" вчинком Шевченка і те, коли він заходив до коменданта не яко жовнір. Одно слово — становище Маєвського до Шевченка було оточене такими обставинами, що з найменшою пільгою до Шевченка мусив комендант бути вельми обережним.
628 Киев[ская] ст[арина]. — Кн. II. — С. 148. Истор[ическин] вест[ник]. — 1886. — Кн. І. — С. 166.
II
Головним чином побит Шевченка залежав від ротного командира і помічників його. Скоро прибув Шевченко до Новопетровського форту, його, звісно, закинули в казарми, де перебували і всі жовніри, і записали його до четвертої роти і для догляду за ним приставили "дядьку" — простого жовніра, що повинен був раз у раз доглядати за ним і навчати муштри 629.
629 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. III. — С. 572. /323/
Четвертою ротою командував штабс-капітан Потапов, помічником у його був поручник Обрядін. В руках і під доглядом головним чином оцих офіцерів перебував Шевченко більш двох років. Щоб докладніш зрозуміти нам, як важко було поетові каратися за той час, треба нам ширше і ближче спізнатися з Потаповим і Обрядіним.
Потапов був чоловік темний, неосвічений, безсердечний, часто і без потреби грубіянин, строгий і лютий. Фухтелі було у його найзвичайний спосіб карати жовнірів за дрібне зрушення дисципліни. Лютість його дійшла до того, що начальство перегодом одібрало у його роту. Офіцери його не любили, а солдати просто ненавиділи. Таким показує нам Потапова й А. О. Ускова 630, і вдова його товариша Воронцова 631, і його товариш капітан Косарєв, що й сам був людина недалека, фронтовик і строго вимагав ретельної служби 632.
Помічника Потапова — поручника Обрядіна схаратеризував нам Шевченко в своїх Записках, розповівши на стор. 50 — 52 з учинків сього офіцера факти не тільки гидкі, навіть жахливі. Певна річ, читач мій не ремствоватиме на мене, коли я цілком візьму з Тарасових записок оповідання про Обрядіна. З того оповідання знати буде ще й те, чи справедливо Шевченко більшість офіцерів новопетровської залоги називає "забрудненою ковбанею безмежних паскудств" 633.
"Починаючи з поручника Обрядіна, — пише Шевченко в своєму журналі в липні р. 1857, — ми з Куліхом 634 перебрали цілу роту (ту, до якої належав і сам Тарас) і дійшли до "рядового" Скобелєва. Оцей Скобелєв, хоч у його і московське прізвище, був моїм земляком, родом він з Херсонщини. Затямив я його найбільш за його українські пісні. Своїм м’яким молодим тенором співав він просто і прекрасно.
630 Лист А. О. Ускової.
631 В[олжско]-К[амский] край. — 1897. — № 313.
632 Кобзарь. — Т. III. Записки...