Соломія вирішила їхати з Неаполя і з тих місць, та мала ще один контракт із театром "Массі-мо" в Палермо. Але шлях до Палермо перетинав небезпечну зону, насичену газами і найдрібнішими частками попелу. Соломія звернулася до знаменитого неаполітанського адвоката Порціо за допомогою. Той порадив їй не зважати на контракт, а в разі потреби обіцяв захистити її, посилаючись на причини, викликані вищою силою.
Соломія повернулася до Віареджо, де її запросили до суду, їй було запропоновано відповісти за порушення контракту і сплатити відповідні збитки. Адвокат Порціо, опираючись на допомогу мера міста Чезаре Річчіоні, з честю захистив свою клієнтку. Крушельницька, Річчіоні й адвокат Порціо залишились добрими друзями.
Коли в 1909 році Тосканіні запросив Соломію до Неаполя для виконання вокальних творів у вечорі вшанування Джузеппе Мартуччі, Чезаре Річчіоні поїхав разом із нею.
Концерт відбувся з великим успіхом, Соломія одна виконала всю вокальну програму, до якої Тосканіні, безмежно люблячи цього композитора, включив його одинадцяту симфонію фа мажор, "Ноктюрн", "Новелету", "Тарантелу" і "Пісню спогадів-" (на слова Рокко Пальяра).
Можливо, ще тоді Чезаре Річчіоні освідчився, бо того ж року він допомагає Соломії відвезти Нусю до Львова. Родичі мали опікуватися хворою.
У 1910 році так само удвох вони їдуть до Буенос-Айреса, де Соломія співає цілий сезон. її партнером, крім інших, був Тітта Руффо. Небувала популярність надавала їй натхнення і снаги для виконання найскладніших ролей. У тому сезоні вона співає Брунгільду на прем'єрі "Загибель богів", поставлену під керівництвом Леопольда Муньйоне. Брунгільда у виконанні Крушельницької, зовнішньо прекрасна, епічно велична, особливо в останній сцені, справляла незабутнє враження. Створені нею образи героїнь "Валькірії", "Трістана й Ізольди" значно сприяли пробудженню в аргентінській столиці інтересу до опер Ріхарда Вагнера. Незабаром Крушельницьку запрошують на головну роль у місцевій прем'єрі "Луїзи" Шарлантьє, й Соломія дає ще один доказ своєї дивовижної різнобічності, наділяючи образ паризької швачки рисами юної чарівності та ліричної пристрасності.
Вона була щаслива, коли забувала своє горе, а згадуючи — все одно не давала йому володіти собою. В газеті "Ел Діаріо" вона якось прочитала сонет, присвячений їй відомою аргентінською поетесою Вікторією Окампо,— вона називала Крушельницьку улюбленою співачкою. Пізніше, в 1913 році, коли Соломія Крушельницька приїде в Буенос-Айрес востаннє, Вікторія Окампо буде вітати її в новому театрі "Колон". Тут артистка проспіває "Сало-мею" Ріхарда Штрауса. Критик газети "Ля Пренса" також завважить відтінок людяності, якого Соломія надає образові розбещеної героїні, перетворивши її в жертву. "Підступність Саломеї була, завдяки талантові актриси, немовби закутана в тюлеву вуаль, що прекрасно пригашувала оголеність характеристики, без втрати її драматичної сили виразу. Вона виконала танець семи вуалей з елегантною стриманістю, що не виключало, проте, вишуканої чуттєвості".
Тоді ж Соломія отримала запрошення в театр "Метропо-літен-Опера" в Нью-Йорку за рекомендацією свого щирого шанувальника Тосканіні, який диригував там. Але сталося якесь прикре непорозуміння відносно умов контракту, і вона не прийняла запрошення.
Та повернімося в рік 1910, коли аргентінці святкували сторіччя Національного дня (Дня Незалежності). Соломія з'явилася на сцені "Театро ля Опера" з аргентінським прапором, одягнута в біле, оточена всіма акторами, з якими співала національний гімн.
Чезаре Річчіоні був тоді, як уже зазначалось, у Буенос-Айресі, і в червні Соломія вийшла за нього заміж. На скромне весілля прийшли найближчі друзі, серед них Негріта П'яцціні.
Річчіоні був старшим за Соломію на дванадцять років, перша його дружина померла. Чи мав він дітей, невідомо. Разом із ним у Віареджо мешкала його сестра.
У 1911 році Соломія приїздить на Україну на сторіччя з дня народження видатного українського поета Маркіяна Шашкевича. Тоді ж вона виступає з концертами у Львові, Чернівцях, Перемишлі...
Музично-театральний критик Степан Чарнецький про ці концерти говорив, що "про її спів не дасться, властиво, писати. її треба оспівувати".
За винятком двох-трьох італійських творів репертуар Крушельницької складався з українських народних пісень.
Рідні раділи наїздам Соломії й намагалися бути корисними їй. На той час і Емілія, і Марія повиходили заміж, незабаром одружився й Володимир.
Цьогорічний приїзд Соломії не в усьому їй вдався: по дорозі до Львова застудилася.
В купе разом із нею їхав якийсь молодик і всю дорогу пив коньяк, пропонував і Соломії. Вона дякувала і не вступала з ним у розмови, молодик відчиняв вікно, бо йому було гаряче, і оповідав їй весь час одну й ту ж історію про королеву Маргариту.
Розсмішити Соломію йому не вдалося, а відчинене вікно далося взнаки.
Оскільки Соломія ліків не вживала, то попросила Юзю зробити їй обливання. П'ять глечиків холодної води мала вилити Юзя на плечі і шию Соломії. Помітивши рухливість спинних м'язів сестри, Юзя зауважила про те вголос.
— Це моя таємниця,— засміялася Соломія,— я збільшую об'єм легенів за рахунок спинних м'язів...
Вона зустрічалася зі Стефаником і після його одруження та свого заміжжя. Занадто багато було у них спільного, щоб про все забути.
Зустрічі з рідними їй людьми допомагали Соломії переносити тягар життя на чужині. Але з 1911 року співачка постійно поселяється з чоловіком у Віареджо і залишається, як їй здається, в Італії назавжди.
Позаду був важкий і славний шлях боротьби і перемог, майже 60 оперних партій, всесвітня слава, яка не полишала її і тепер.
Треба додати, що крім згаданих прем'єр, Соломія Крушельницька співала ще у прем'єрах опери "Цецилія" Т. Монтефйоре та в опері В. Гнеккі "Кассандра".
Соломію запрошували для участі в прем'єрах майже до 1915 року, та вона почала уникати таких запрошень, бо відчувала, що не може віддавати себе "найважчому мистецтву", як того вимагали від неї її артистичне кредо і глибока совість. На її думку, оперне мистецтво вироджувалося, а старий репертуар уже перестав її хвилювати.
Протягом своєї майже чотирьохсотлітньої історії опера як мистецтво зазнала чимало злетів і падінь. Пророцтва про її неминучу загибель так ніколи й не справдились, але в кінці XIX і на початку XX століття на неї звалився ряд нищівних ударів. Криза оперної культури, яка особливо гострого характеру набрала в перші десятиріччя нового століття, була зумовлена в першу чергу соціальними і суспільними потрясіннями.
Головною темою буржуазного мистецтва раннього періоду було ствердження безмежних можливостей людського пізнання. Це стало засадою існування гуманістичних ідеалів, специфічною формою ствердження капіталістичних суспільних відносин, як "духовної квінтесенції епохи" (К. Маркс).
Але з кінця XIX століття капіталізм закінчує свій рух по висхідній, і на поверхню виступає його катастрофічно руйнівний для суспільного розвитку характер. Гострішають соціальні протиріччя; класові битви і революції, в яких активною суспільно-політичною силою виступає пролетаріат, потрясають Європу.
Для буржуазного суспільства настав час, за влучним висловом Пауля Тілліха, "зруйнованих символів". Соломія відчула це дуже точно, по збідненості оперного репертуару. Повернувшись до Італії, вона виконує в римському театрі "Констанца" головну жіночу роль у локальній прем'єрі опери Манчінеллі "Паоло і Франческа", й робота не принесла їй творчого задоволення. Повторення ж одного і того самого репертуару виснажливо діяло на неї, вона втрачала відчуття руху.
Але для прощання з оперною сценою доля подарувала їй ще одну прем'єру. В спогадах про Соломію Крушельницьку Гвідо Маротті пише: "Пізньої осені 1914 року я одержав листа від Вітторіо Гуї, в якому він за дорученням Ільдебранто Піцетті просив мене звернутися до Крушельницької (нас з'єднувала дружба з того часу, коли у вересні 1908 року я познайомився з нею в її першому будинку у Віареджо, на бульварі Манін, № 6) й умовити її виконати роль Федри на прем'єрі опери Піцетті, що мала відбутися наступної весни в "Ла Скала" під керуванням диригента Джіно Марінуцці. Вона відповіла листом, де між іншим писала: "Я маю лише бажання дізнатися, про що йдеться, і дати собі раду, адже я хотіла б якнайкраще допомогти в цій важкій справі Піцетті, від музики якого я завжди в захопленні. Ви знаєте, що я була першою виконавицею його творів; коли я виступаю з концертами, то завжди включаю до програми або виконую на біс його "Пастухів". Торік він був присутній на концерті у римському "Гранд-отелі" і може пригадати, як мені довелося тричі повторити цю чудову ліричну пісню за настійним і хвилюючим проханням Елеонори Дузе. Отже, попросіть Піцетті прислати мені партитуру "Федри", через тиждень я зможу дати відповідь". Вона відповіла позитивно і в лютому 1915 року з великим успіхом співала прем'єру "Федри" в міланському "Ла Скала". Це не буде її останній виступ на оперній сцені, але остання прем'єра... Вона ще буде співати до 1920 року: "Євгенія Онєгіна" та "Демона" в Монте-Карло, "Мадам Баттерфляй" у Лісабоні, "Лоенгріна" і "Лорелею" у Неаполі. Решту часу вона присвятить вивченню пісенного репертуару найрізноманітнішого походження. її репертуар у цій новій для неї галузі, якій вона віддалася з тонким розумінням, охоплював твори всіх віків і народів — класичні італійські, німецькі пісні, російські і французькі, українські народні пісні, якими вона закінчувала будь-який свій концерт протягом усієї своєї концертної діяльності. Становлення такої програми тривало до 1923 року.
Крушельницька оселилася в триповерховій віллі на березі Тірренського моря. Вранішнє сонце з'являлося над віллою "Саломея", освітлювало перш за все маленький садочок у внутрішньому дворі, саме туди виходили вікна Соломіїної спальні, потім перекочувалося через дах й заливало фронтон із широким балконом. Звідси Соломія часто дивилася на море. Воно було завжди в русі, не знало спокою. Все змінювалося навколо неї: люди, міста; зазнало змін її серце... лише море було постійно прекрасним.
Чи була вона задоволена своїм подружнім життям? Чи не розчарувалася? Душа Соломії, що завжди закрита для стороннього погляду, тепер наче відгороджується суцільним муром.