оло Дангуньки з уповновалсених злітали всі набутки цивілізації, вони ставали схожі на сільську паруботу, яка па людях ще виказує сяку-таку сором'язливість, а вже в темряві, та ще в густих кущах, відпускає повіддя, і там усе тріщить: моральні засади, самі кущі і навіть дівчачі кістки.
І тільки подумати: ці люди були нослапі за державний кошт для того, щоб середні показники в тій чи іншій галузі підняти до показників високих, а тут забули й про державний кошт, і про своє призначення, і про показники. Та й то сказати: нікому ще не вдавалося замінити жінку ні середніми, пі високими показниками. їх не назвеш "сонечком" або "ангелом", не полюбиш, не обіймеш, не пригорнеш і пе поцілуєш. Тільки дух приводить усі явища в живий взаємозв'язок, у Веселоярську ж для всіх, хто прибув туди з тимчасовими місіями, втіленням такого духу здавалася саме Дашупька. Звичайно, коли б прибув туди Багатогаласу, то не спокусився б ніякою Дашупькою. Чоловік зпав своє: "Мені нужпі жжа-ті строки і дальпіше увелнченіє!" Яка там Дашунька! Але, па превеликий жаль, товариша Багатогаласу необачно відправили на пенсію, ще й казали щось про його, мовляв, неосвіченість. Ось тобі освічені, навчені й перевчені!
Простих захватів і примітивних поклонів Дашуньці було не доспть. Вона вимагала ще й покірливості. Для цього влаштовувала щось мовби екзамени на шлюбоздатпість. Екзаменів тих було більше, ніж олімпійських ДИСЦИПЛІН спорту. Водіння всіх сільськогосподарських машпн, уміння поратися коло всіх сільськогосподарських тварин, ходіппя босими по росі, змагання в бігові по стерні (теж босими), змагання на дотепність, иа здогадливість, на вміння виголошувати най коротші промови. Серйозних намірів не було в жодного з уповиоваженпх. Було засліплений, але воно завжди далеке від серйозних намірів. Це Дашунька бачила й без екзаменів на шлюбоздатність. Усі претенденти були старші, набагато старші і навіть часом неприпустимо (удвічі!) старші за неї. Ось тоді, мабуть, прийшло зле рішення: мати чоловіка молодшого за себе! На зло всім засліплеппм, па зло всьому світові! Хай знають! Та це було глибоко затаєно і трималося па майбутнє. Тпм часом Дашупька розробляла нові й пові методи для виховання покірливості в своїх залицяльників, і тут у ній пробудився матсрпп дух, але, сказати б, на вищому рівні свідомості, і Дашупька стала використовувати уповноважених не для себе особисто, а для колгоспу, для загального добра. Усмішка — плати за усмішку. Прогулянка по росі — плати за прогуляпку. Катання на "Жигулях" чи на "Волзі" — плата залежить від розмірів машпни. І все не для себе, а для колгоспу. Власне, той самий обмін товарів, що в тітки Ялосовети, тількп тут справу поставлено так, що чоловік змушений обмінювати речі реальні на примарне, неіснуюче, обіцяне, а відомо ж, що жіпоча обіцянка — цяцяпка!
Найперше Дашунька взялася за свої фермп. Скажімо, хто чув про таку штуковину, як ремонтні СВИНКИ? Ніхто й ніколи, бо позаду в пас віки й віки примітивного господарювання. А у великому господарстві без ремонтних свинок хоч криком крпчи. В колгоспі їх обмаль, бо колгосп пе спеціалізований, а от у евппорадгоспі "Перебудова" є, так Веселоярську ж не дадуть, бо самим потрібно. Районний уповповаяїений тут безсплпй, беремося за обласного. "Як з ремонтними свинками? Чи пе могли б ми обговорити цю проблему завтра вдосвіта у Свинориї? Свипорий? Це мальовничий байрак, де ціле літо цвітуть жасмппп, а роса там — такої в Африці пс знайдете!"
1 вже колгосп "Дніпро" мас потрібну кількість ремонтних свинок.
А що таке фуражна корова? В державних зведеннях — це корова, яка дає молоко. Що більше вона дає, то краще. Десь після чотирьох тисяч кілограмів на рік — то вже но корова, а знаменита рекордистка. Але для колгоспу корова й зветься фуражною через те, що поїдає фураж, простіше кажучи, корми, і пе тільки концентровані, але й грубі, бо ще ніхто не відучив корову жуватп, ремигатп, ганятп проковтнуті харчі но двох шлунках, одним словом, витворювати молоко. Чн кожна корова, яка з'їдає фураж, є аж такою вдячною, щоб віддавати його у вигляді молока? Гай-гай! Коров'ячий вік, як відомо, набагато коротший за ЛЮДСЬКИЙ, корови швидко старіють, зуби їм стираються, молока меншає, а тут ще від електродоїння — задоювання, мастити, корова доїться вжо не па чотирп, а па три, а то й на одну дійку, але на обліку стоїть, у державних реєстрах значиться, пі на м'ясо, ні на мило ти її не спишеш — от і живи. Ні в районі, ні в області ніхто й слухати пе хоче, щоб списати всіх "одно-дводійковпх корів" і замінити їх нетелями. Це ж півроку, або й рік район і область без цифри! Хто на таке піде?
І от стара, задосиа, нікчемна корова пожирає такі дорогі для колгоспу корми, ніякої віддачі від неї немає, а замінити молодою |телицею теяї пе заміниш, так само, як пе заміниш молодим високоосвіченим спеціалістом малограмотного "кадра", який займає [місце вя*е років з сорок і не поступається ні за які гроші.
Тут уже Дашунька натискувала на уповноваженого тільки столичного, і він згоджувався піти назустріч тільки їй, тільки як виняток і тільки під суворим секретом. "Абп не для вас, Дашунь-|КО Юхимівно, то... Свідомо йду на порушення, можна сказати, па Ідеряіавпий злочип..."
Зате через рік веселоярівська ферма грпміла па всю область і делегації їхали звідусіль для запозичення передового досвіду. А ЯКИЙ досвід? Усі корови дояться, і в кожної молоко тече з усіх дійок.
Перед правлінням добилася перейменування мало пе всіх професій па фермах. Не просто доярка, а майстер механічного доїння. Не ЯКИЙСЬ там недоладний "кормач", а оператор кормопрпго-тування і навіть не сторож, а пічний скотар. Вона ввела конкурс на кращого майстра механічного доїння, тоді вмовила Зіньку Федорівну (Грицько Грицькович гаряче підтримав Дашупьку) щороку відзначати День працівників тваринництва. На той День з'їхалися гості з усього району. На фермівській площі коло деко-т ративної криниці, під молодими дубками, поставлено довгі столи, на столах — повно квітів і всіх дарів колгоспних ферм: м'ясо й сало, смажені поросята, масло й сметана, молоко, кефір, сири в фабричних упаковках. ІПампанськб стояло теж, хоч і не входило в номенклатуру веселоярівської продукції, для жіноцтва це було саме те, що треба, чоловіча ж частина пробувала висловлювати невдоволення: здригалося ні від поглядів, ні від слів, а коли по здригається серце, то про що ж мова!
Залицяльники налетіли на Дашуньку цілими роями, мов ті оси, які ще здаля вчувають мед. Тепер Дашуньці судилося жити-піби за непрозорою стіною: всі дівчину бачили, вона ж — нікого. Враження складалося таке, що й залицяльників своїх не бачить і не розрізняє навіть їхніх імен і прізвищ, має втіху від їхньої кількості, а як звати — гопачевські, копачевські, трамтарарам-ські — хіба неоднаково?
Вперше Гриша зіткнувся з дівчиною восепп. Удосвіта їхав мотоциклом до трактора. Тримався по ледь пробитій у свіжій ріллі стежці, доїздив уясе до Свипорпя, глибокого байраку, сповитого густим туманом, жадібно вхлинав пронизливу передранкову вільгість. Чим пахнуть осінні ріллі і холодні травп в степових балках? Ніхто вам цього не скаже, бо не зуміє, а пустих слів тут люди не вживають. Помиляється той, хто вважає, що українці споконвіку були байдуяхі до форми вислову. Інакше як же вони могли б народити митрополита Іларіона, Івана Вишенського, Григорія Сковороду, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Остапа Вишшо?
Сказано вже, що Гриша їхав до трактора, на якому його напарник цілу ніч орав на зяб; обабіч вузенької стежечки лежали свіжі масні ріллі, попереду в передсвітку, повитий туманом, уже вгадувався Свинорий з холодними травами й густими деревами в золотому листі; думалося в таку хвилину і в такому місці коли й не про велико і вічне, то все ж про щось високе, бо будь-який рух відповідно підіймає людський дух, а швидка їзда на мотоциклі й поготів. І тут Левенець ударпв по гальмах. Мотоцикл аж дибки* став од несподіваніш, мотор клекотів далі, але вже марно, бо Гриша влмкнув муфту. їхати пе було кудп. В ріллю не звернеш, заднього ходу мотоцикл, на жаль, не має, а попереду, на вузенькій стежечці, щойно вискочивши з Свипорпя, стояв величезппй дикий кабанюра, втупившись у Гришу маленькими уважнимп очпцямп. Таке Гриші траплялося вперше в жптті. Знав, що в Свпнорнї повно диких кабанів, бачив удень слідп їхньої "діяльності" на дні байраку — цілі ходи сполучень, здпблена багнюка, рови, рівчаки, барлоги. Але свині десь ховалися в гущавинах, на очі не попадалися, бачили їх хіба що досвідчені мисливці та, може, дід Утюжок, у якого щороку кабани виламували всю кукурудзу, яку дід стеріг, але, мабуть, вічно спав, бо згодом клявся та божився, що кабани перебігали по ньому ("тіло й досі болпть, паче кам'яними котками погарманували") туди й назад, а запрпмітптн їх не могла ніяка сила.
Кабан був поінформований краще за Гришу. Він знав, що повз Свинорий, поки ще стоять незорані стерні, їздить на "Волзі" голова колгоспу Зінька Федорівна, а на "Москвичі"— агроном Лисичка; знав також про то, на якому комбайні працює влітку Самусь, а на якому оцей Гриша Левенець, знався кабан і па марках тракторів, але ще жодного разу кабанові не доводилося отак впритул зустрічатися з мотоциклом. Бачити — бачив. Мелькне, промайне, прогримить — і нема. Але щоб отак — перед самим писком!
Кабан стояв і вивчав невідому машпну. Ненависть — цей пережиток глибокої давнини — відступилася в ньому перед потягом до знання, до інформації, цього пайбільшого надбання двадцятого століття. Пам'ятав також кабан і про те, що віп пе просто парно-копитнпй ссавець родппи свиней — sus scrofa, дика свипя, вепр, а представник своєї породи, якому випало щастя жити в епоху НТР. Коли m тобі випало щастя, то будь гідний його!
А Гриша ніяк пе міг оговтатися. Переляку в нього ще пе було. Для переляку людппі потрібен час. Здивування? Але ж і здивуватися Гриша не встпг. Його стан молша було порівняти хіба що з водою, яка намірилася вилитися з пляшки і несподівано для себе виявила, що отвір заткнуто. Порівнювати молодого високосвідо-|мого механізатора з водою, з цією непевною субстанцією, яка па-Івіть неспроможна мати власну форму і тільки й знає, що пристосовуватися до чужпх обрисів, наповнювати об'єми, вливатися й виливатися! Коли порівнюємо чоловіка з камепем, то маємо на увазі твердість, з орлом — високий лет, із сталлю — незламність, а з водою? Яка тут психологія і яка філософія? Щоправда, нас може виправдати те, що тепер пішла мода порівнювати людей з синхрофазотронами, з елементами періодичної системи Менделєєва, з крокуючими екскаваторами, з копвейєрами. О