Саме до обіду...
Карташов. Дякую. Я дуже поспішаю.
Хрєнов. Куди?
Б и к о в. О ні, ні!
Карташов. Панове, вельми вдячний.
X р є н о в. Не ображайте главу міста, хоч ви і вчений. Тут до нас перед війною три американці приїздили. Теж, знаєте, вчені. Так будьте певні, довго Америка буде пам'ятати! Іван Петрович як накачали... А тут ще закусочка... Саме на йоршову уху натрапили. Скипає, знаєте, вода, тобто лавровий, розумієте, лист; перець береться, розумієте, га! Іван Петрович? Сказитись, клянусь честю! Тобто, коли вони вже зварені, і ви починаєте їх віджимати в казанок... Ой-ой! Нічого в світі, клянусь, ні в Америці, ні в Європі; куди їм, боже мій! Казка!.. Пробачте, як ваше ім'я, по батькові?
Карташов. Євген Григорович.
Хрєнов. Що ви кажете? Тезко! В мене шурин Євген Григорович.
Б и к о в (запрошуючи сісти). Так от. Прекрасно. Прошу вас, Євгене Григоровичу. Дуже радий, а до садівника Мічуріна завтра. Наперед кажу — одержите силу задоволення.
Карташов. Цікава людина?
Б и к о в. Унікумі
Соколова-Орлова. Тільки не всі вдома. Б и к о в. Не кажіть. Ні-ні. Е-е... Важка людина. ОтецьХристофор. Та-ак.
Б и к о в. Важка і, на жаль, небезпечна. Ну, ні з чим рішуче не згоден. З якого боку не зайди — все йому не так! Ви знаєте, як його в місті обивателі прозвали?
Соколова-Орлова. "Ванька скажений".
Б и ко в (до Карташова). Ха-ха-ха! Розумієте, був у нього сад, а він переніс його на пустир, на пісок. Сміху було — все місто сміялось. Це ж придумати треба! Ну, половина саду, натурально, пропала.
Хрєнов. Ви розкажіть, як він в управу приходив.
Б и к о в. Так. Перед тим як перенести сад, приходить він до мене в управу. Ну, приймаю дуже люб'язно, прошу сідати. Стоїть. "Я прийшов до вас як прохач".— "Що вам потрібно?" — кажу. "Те, що я роблю, не подобається мені, і я вирішив..." Тут отець Христофор зразу йому... Як це ви сказали?
Отець Христофор. Великий розум стародавності— Евріпід — сказав: "Ти будеш змінювати життя і нічому не будеш радий. Те, що перед тобою, не подобається тобі, і ти будеш віддавати перевагу тому, чого немає. Все життя людське скорботне".
Викова. Ах, чудово! Як ви завжди красиво говорите!
Б и к о в. Так. А він тоді: "Я не згоден з цим... Е... Е..." Отець Христофор. З Евріпідом. Б и ко в. "Я хочу змінити світ для радості". Соколова-Орлова. Ну, ви подумайте. От комедіант!
Б и к о в. Дозвольте, кажу. Та ваших витворів не можна в рот взяти. А він зразу в позу. "Це наклеп. Це поки що взагалі не має значення".— "Як,— кажу,— не має?.." — "Це справа смаку. А про смаки не сперечаються. Я відкрив таємницю методу, як робити нове. А як з нового зробити хороше нове — це справа інша. Головне— поступ думки, матеріалізований в природі!" А я повторюю: "Усе місто сміється над поступом вашої думки!" (До Карташова). А він тоді: "Місто буде знищене. Буде нове місто, і воно буде пишатися мною".
Биков, Бикова, отець Христофор, Соколова-Орлова та інші гості
сміються.
Ви чули що-небудь подібне? Мене мало удар не стукнув, їй-богу!
Отець Христофор. Господи, прости! Якась суміш Толстого, Кропоткіна і цього, як його... Биков (до Карташова). Придивіться. Карташов. Та-а-ак...
Отець Христофор. Яка жахлива безодня гордині...
Биков. Да-а.
ОтецьХристофор. Виписав я... Биков. От! Розкажіть...
Отець Христофор. Так... з-за кордону чудесні яблука, виростив, покликав його і кажу: "Ось,— кажу,— вчіться". А він подивився: "Ха-ха-ха! Це ж вони у мене вкрали. Видають за свої та ще й обдурюють вас..."
X р є н о в. ...дурня.
Отець Христофор. Ні, цього він не казав. X р є н о в. Казав. Ви ж самі розповідали. Е-е!.. Биков. Семене Семеновичу, годі. Все-таки духовна особа. (До Карташова). Ну, що ви скажете?..
Карташов. Смішно, звичайно. Але скажу я вам, панове,— є в нього і дещо таке...
Б и к о в. Хороше? Є.
ОтецьХристофор. Є, говорите!
Карташов. Безумовно. Я дещо писав. Цілий ряд дослідів по селекції і гібридизації заслуговують на серйозну увагу. Але, панове, його теоретичні претензії і та безцеремонність, з якою він поводиться з найвеличніши-ми законами природи...
Отець Христофор. Ах ти, боже мій!
Карташов. ...це щось неможливе.
Соколова-Орлова. Ось бачите, я завжди казала.
Карташов. При всьому цьому — ніякої теоретичної бази. Гола емпірика.
Б и к о в. Пропаде людина!.. А може, панове, зобов'язати його передати все оте під городи для військового шпиталю?
Карташов. Ні, навіщо!
Хренов. Боже борони! Галас зчиниться.
Биков. Таж треба якось допомогти йому виправитись!
Хренов. Ви мене пробачте, панове, але я довго спостерігав за ним і сам дещо розумію, закінчив класи...
Биков. Ви знов про травичку...
Хренов. Не в травичці справа. Ви б подивились на його листування.
Отець Христофор. Ну?..
Хренов. З усім світом. Іноді читаєш, голова йде обертом. Наука, та ще яка наука! Жах! І всі йому пишуть російською мовою. (До Карташова). Не вірте йому. То він вдає такого... як ви сказали?
Карташов. Емпірика.
Хренов. Так. Я вже мав з ним одного разу теоретичну розмову. Панове, обережно. Коли б не довелося шапки перед ним скидати. Нещодавно снився мені сон: наче ми всі стоїмо на колінах, а батюшка навіть у землю вгруз по пояс, як святий Іоанн-столпник, а він іде, в руці квітуча гілка, і гілкою нас по мордах! По мордах!
Пронизливий дзвінок у передпокою.
Бикова. Ой! Хто там? Мавра. Це той... баламут.
Б и к о в а. Хто? Мавра. Зараз.
Входить Мічурін в пальті і шляпі. В руці палка.
Мічурін. Мені потрібен священнослужитель. Він тут.
Всі, крім Викова і отця Христофора, виходять до іншої кімнати.
Биков. Е-е... Ви, може... присіли б... Що ви сказали? Мічурін. Священик мені потрібен і більш ніхто в цьому домі.
Биков. Отче Христофоре!.. До вас... (Ретирується).
Мічурін (наближається до отця Христофора, який стоїть не рухаючись). Олександра Василівна померла. Перед смертю веліла простити вас. Але в мене нема прощення. Я надто малий для цього. І що простити?!
Отець Христофор. Мужайтесь...
Мічурін. Ідіть відспівувати.
Карташов (увійшовши). Дозвольте? Дозвольте висловити вам глибоке співчуття. Карташов Євген Григорович, пам'ятаєте? Доктор сільськогосподарських наук.
Мічурін. Іван Мічурін, фельдшер наук...
Карташов. Пробачте... я до вас...
Мічурін. Так пізно? Яких перешкод ви зазнали по дорозі? Які сили перетинали вам шлях? Розумова бідність, гордість?
Карташов. Ні-ні, що ви. Ви, може, образились на мою статтю?
Мічурін. Ні.
Карташов. Я дуже радий.
Мічурін. Убога стаття. Та й що мені до вашої статті! Коли роки минули, виснажені сили. Сам тягну лямку... Сам! Душать дерева одне одного на жалюгідному клапті. Опускаються руки. Що принесли ви мені з столиці? Пожовклі спогади про зустріч двадцятого століття. І мислі поблідлі. Як жаль мені... О гнів, прийди на допомогу! (Виходить).
Карташов теж. Пауза.
Отець Христофор. Господи! Нащо ти оселив мене поруч нього? Нащо спокушаєш раба твого? Пощо душа моя в гріху і немощі смятіння? Пощо я заздрю нагому цареві рослин навіть у скорботі й тузі його?!
Завіса
ДІЯ III
КАРТИНА ШОСТА
Приміщення ревкому в місті Козлові. Багато людей, переважно молодих. Серед них — легко поранені молоді командири і комісари, робітники, селяни з сусідніх сіл. Всі звернені до вікон і балкона. На балконі оратори. За вікнами, очевидно, площа, а на ній — народ і військо. Чути музику, пісню і слова промови оратора. Слова Рябова, який диктує друкарці. Музика і слова М і ч у р і н а, який тільки-но увійшов,— звучать
одночасно.
Синицин (на балконі). ...В ім'я сього найвеличні-шого історичного завдання трудящі виконають титанічну роботу. В них приспані великі сили революції, як сказав товариш Ленін...
Музика, вигуки "ура".
Хай живе велика пролетарська революція! Хай живе Ленін!
Рябов (диктує друкарці). "...За наявними документальними даними, він єдиний в Росії по виведенню нових сортів плодових рослин... Визнати питомник недоторканним..."
Вартовий (прочинивши двері, пояснює командирові). Кажу — перепустку. А він, цей неорганізований дідок, суне в двері, розумієш.
Командир. Припиніть шум!
Вартовий. "Уже засідаєте, — каже. — Не встигли,— каже — в місто увійти, а вже засідають!" Во який...
В дверях з-за спини вартового з'являється Мічурін, він у лакових черевиках, сюртуку, з шляпою в руках і з паличкою.
Мічурін. Здрастуйте, глибокоповажні і вельмишановні товариші!
Ревкомівці. Здрастуйте.
Синицин (на балконі). Хай живе союз робітників і селян! Хай живе світова революція!
Вигуки "ура".
Мічурін. Мені приємно і радісно сповістити вам про те, як великий учений Дарвін довів і роз'яснив, що в боротьбі за життя з'явились різні ознаки у нащадків спільних родичів. Довго боролась наука...
Ревкомівець. Ви ближче до діла, товаришу.
Рябов (проходячи). Що треба громадянинові?
Мічурін. Тобто як, що треба? По-перше, я прийшов привітати перемогу революції. По-друге... як, що треба? Я вимагаю сказати мені точно: будете ви охороняти мій питомник чи ні?
Ревкомівці
] Котрий у Донській слободі? Поранений командир (весельчак). А дивлячись для кого охороняти!
Сміх.
Рябов (з'являючись знову біля дверей). В сюртучок прибрався...
Сміх.
Бурьонкін. А-а! Негарно, негарно, товариші. Причому тут сюртучок?!
Синицин (з'явившись у дверях балкона, схвильований внаслідок виголошення промови). Здрастуйте, Іване Володимировичу! (Поривчастий рух до Мічуріна). Товариші, який гість!
Мічурін. Ні, дозвольте...
Р я б о в (до сусіда). Хто це?
Мічурін. Хвилиночку... ніякий не гість. Я пережив тут трьох царів і фізично зігнувся в старій епосі. Сорок три роки провів я на грядці в шуканні нових плодів для Росії.
Конвоїри вводять Хрєнов а, Бикова і одягненого в цивільне отця Христофора.
Бурьонкін. Сто п'ятдесят нових сортів.
Отець Христофор. Істинна правда. Свідчу!
Мічурін. Попівських свідчень не потребую!
Хренов (до отця Христофора). І гілкою нас по мордах, по мордах!
М і ч у р і н. Я почав сад на пустирі в прямому і переносному смислі. Дурість царів таврувала мене непотре-бою. Чиновники кричали мені: "Не сміти!" Казенні вчені називали плоди мої незаконнонародженими! Попи ричали: "Не блюзнірствуй!" ...Як—що треба?! Всенародна користь— ось що треба. Для того й сюртук одяг. (До Рябова). А не для тебе, дурня!
С и н и ц и н. Пробачте!
Мічурін. Я вінчався в цьому сюртуку!
Р я б о в.