—— Конєшно. А ти ж думав как?
— Що ж вона сьогодня? Політіканам сьогодня свіданій нету.
— До тібе в гості. Скучила.
— А ти мовчи! Про кого халяву роззявив? "У гості". Ти вперьод умийся, щоб про нєйо говорить.
2-е вікно. Федька! Дальоко? 3-є вікно. Нє, січас будєть тут.
Публіка теж озирається й дивиться на дорогу. Вартовий. Не розговарювай!
2-е вікно. Ну, брат, тепер уже ти не розговарювай. Ти знаєш, хто січас сюда ідьоть? Думаєш, губернатор? Нєт, брат, баришня наша ідьоть! Слихав? Федька, дальоко?-
3-є вікно. Січас... Можна начинать. Начинай!
З вікон (дружно вибухає спів):
Гей, не дивуйте, добрії люди, Що на Вкраїні повстало, Там за Дашевим під Сорокою Багацько ляхів пропало .
(і т. д.)
По дорозі з'являється Маруся з Леонідом. Вона привітно, весело хитає головою до вікон і прибавляє ходи.
Маруся (озирнувшись до Леоніда). Тільки не треба бути таким хмурим... Даю тобі слово, що не через те, що у мене є щось з Трохимом. Мені тільки... Ах, боже...
З вікон (після співу):
— Драстє, баришня, драстє!
— Баришня, драстє! З тим днем, що сьогодня! Маруся. Драстуйте, драстуйте! Дякую... Я вам табачку
принесла. (Піднімає й показує пакунок). На ваші камери. З вікон:
— Спасіба, баришня!
— Покорнейше благодарим.
— От баришня, так баришня!
2-е вікно. Баришня, подойдіть ближче, нам не видно вас. А то, їй-богу, спать не буду, ежелі не повидю вас. Ближче, ближче... До воріт. Отак. Драстє вам! Как драгоценное здоров'ячко ваше? На свіданіца прийшли? Сьогодня для політики, баришня, нєту — сьогодня для нас, фартових...
Маруся. Я знаю. Мені треба побачить жениха.
2-е в і к н о. А ви позовіть помощника, баришня. Он пустить.
3-є вікно. Не пустить. Не полатається.
2-е вікно. Пустить! Ви тільки попросіть його любезно, так от, щоб я слободи не імєл, как пустить.
3-є в і к н о. Не пустить, сучій нос.
Пані в траурі (підходячи). Вы хотите на свидание? Не пускают. У меня здесь сын. Вы к жениху. Не пускают. Разрешение, говорят... Грубые такие. Приехала, думала, хоть увижу. Вы подумайте, это столько расходов. Пока это разрешение...
2-е вікно. Верно, баришня: зовіть помощника, пустить!
Вартовий. Ну, довольно там! Одойдіть, баришня, не полатається в розговори з арештантами распространяться...
Маруся. Та яж трошечки, землячок... Я раз у раз балакаю з ними... Вони од цього не повтікають.
3-є в і к н о. Он думаєть, що йому тут не прийдьоться сидіть. Попадьош і ти, брат...
Вартовий. Ну, попаду чи нет, а ти як попав, то сиди там... Одойдіть, баришня.
Маруся. Куди ж я одійду? Ех, ви, неласковий!
Вартовий (з ніяковістю). Так нам же приказано, баришня! Якби ето од міня, так хоч до утра розговарюйте сібє...
Маруся. Вам нічого не буде, а я скажу, що ви запрещали, а я не слухалась. Мене за це посадять сюди, а ви будете сторожить мене. Добре? А тепер ідіть собі, погуляйте.
Вартовий. Ех, їй-богу!
2-е вікно. Верно, земляк. Іди, братуха, погуляй і не обижай нашої баришні...
Вартовий. Яй не обижаю, тольки ж как не полатається, так я ж не могу...
3-є вікно. Пойді, пойді, мілий челавєк, погуляй, їй-богу!
Вартовий, чухаючись і озираючись на ворота, одходить.
Маруся (швидко вгору до вікон). Слухайте сюди! 2-е вікно (так же). Слухаєм.
Маруся. Передайте на політічеський корпус в чотирнадцяту камеру першого коридору... Чуєте? 2-е вікно. Чуємо, чуємо...
Леонід, що задумливо, хмуро ходив окремо, як тільки зачув таємну розмову Марусі з вікнами, швидко підходить до неї й щось шепоче, докірливо хитаючи головою й показуючи очима на публіку.
Маруся (винувато хитає головою. Потім до вікон). Я потім скажу... Добре? Я зараз покличу помощника. Часовой! Земляк! Подзвоніть помощника.
Вартовий. Всьо рамно, баришня, не пустять, тут уже он вони просилися... Я позвонить можу, тольки щоб на меня помощник не сердився. (Звонить).
Маруся. Не бійтеся, я скажу, що я попрохала вас.
Підходять Пані в траурі з дочкою і дві панночки.
Одна з панночок. Вы всё-таки думаєте добиваться свидания?
Маруся. Конечно. Я ничем не рискую. Друга панночка. Не дадут, нужно разрешение. Мы бельё хотели передать, и то не хотят. В пятницу. Маруся. Я знаю.
2-е вікно. Нашій баришні без разрішенія дадуть. Не внивайте, баришня!
Маруся (з ласкавою посмішкою). Спасибі, я не вни-ваю.
Виходить Помічник. Зобачивши його, Пані в траурі зараз же поспішно виступає наперед і хоче щось сказати.
Помічник (обурено). Вы опять? Но это же невыносимо, наконец! Двадцать третий раз я вам говорю, что не могу. Не могу, понимаете вы это или нет?! Человеческим языком говорю вам. Это же...
Пані в траурі. Позвольте, я вам ничего еще не сказала.
Помічник. Но я вижу, что скажете!
Маруся. Простите, господин Зелинский, это я вас просила. На одну минутку...
Помічник (озирнувшись до неї, зараз прояснюється). Ах, это вы... Я к вашим услугам! Чем могу служить?
Маруся. Видите ли... Я, право, не знаю. У моего жениха... Вы его знаете?
Помічник. О, помилуйте, еще бы!
Маруся. У него опасно заболела мать...
Помічник. Ах, скажите... Как печально!
Маруся. Да... Но положение ее ухудшается еще тем, что сын ничего не знает об этом. Сознание этого отнимает у нее последние силы. Положение просто ужасное!..
Помічник. Да, да, я вас понимаю. Но чем я могу...
Маруся. Видите ли, я хотела вас просить, нельзя ли мне хоть на две минуты свидания с ним?
Помічник (безпомічно розводячи руками). К великому моему огорчению, не могу, никак не могу... Вот эта дама и девицы просили уже... С удовольствием сделал бы это для вас, но, право, не могу. В пятницу...
Маруся. Ах, в пятницу уже поздно будет... Она хочет, чтоб ему было известно, что у нее в четверг консилиум будет... (З щирою розпукою). Но что ж'е я, господи, должна делать теперь?! Ведь вы поймите, что я никак не могу так возвратиться. Я обязана передать ему! Во что бы то ни стало! Господи! Что же мне делать?
Помічник. Хм. Да, это... А знаете, что мы сделаем? Давайте, я сам передам ему это! Так и быть уж...
Маруся (радісно). Правда? О, как я вам благодарна!
Помічник. О, что там!
Маруся (поспішно). Так вы, пожалуйста, передайте ему так: мама опасно больна, консилиум будет в четверг. Пусть приготовится ко всему. В день консилиума я еще раз приду... Если меня не будет, значит, консилиум отложен на другой день... Вы не забудете? От души благодарю вас!
П о м і ч н и к. О, за то, что у вас появилась улыбка, я готов, кажется... Впрочем...
Маруся. Но вы не забудете? Нет?
Помічник. О, помилуйте! Слова, которые выходят из прекрасных уст, никогда не могут быть забыты. Консилиум будет в четверг. Пусть приготовится ко всему. Мы в этот день будем иметь удовольствие видеть вас у наших мрачных стен, хе-хе-хе! Если же не будет, то... увы! Верно все?
Маруся. Верно. Спасибо!
Помічник. Не стоит. Так я сейчас приду вам сказать...
Пані в траурі. Господин смотритель!
Помічник (сухо). Я же вас просил не называть меня так. Я не смо-три-тель! (Привітно посміхнувшись до Марусі). Сию минуту!
Пані в траурі. Господин! (Помічник хутко входить у ворота). Но это же возмутительно! Другим так сейчас же всё можно, а я должна целый день стоять. Идём, Зина! Я буду жаловаться губернатору! (Обурено одходить і зникає з дочкою по дорозі. За нею помалу йдуть дві панночки).
З вікон:
— Розсердилась баринька: бач, ворам всяким дають, а їй не дали.
— За 500 верст приїхала, а два дні в номері пожить боїться... Сволоч!
Маруся (підходячи до Леоніда, з захватом). Леоніде! Як чудово! Як чудово! Я просто не ждала... Сам пішов.
Леонід хмурий.
— Леоніде! Ну, не треба ж буть таким...
Леонід (рішуче). Скажи: ти мені скажеш, чого ти так вразилась тим, що Трохим бачив, як я цілував тебе? Останній раз тебе питаю, Марусю.
Маруся. Господи, Леоніде! Тут же зовсім не місце й не час.для таких розмов. Я потім... Зараз не можу.
Л е о н і д. Ні, я хочу зараз... Я теж не можу... Я мушу все знать... А на місце мені плювать... Я перед усім світом, на вулиціуПеред оцими заявлю, що люблю тебе. Бо люблю. Але, люблячи, хочу, щоб не тільки твої очі й губи були мої. Я хочу, щоб душа, розумієш ти, душа твоя була вся моєю, без секретів, тайн, Трохимів і т. п.
Маруся (сумно). Ти ревнуєш...
Леонід. Ні, я не ревную, а люблю. Ревнують самці-звірі, вроді Трохима твого, а я хочу, щоб мій наближай товариш відносивсь до мене як до товариша. А раз ти любиш Трохима, то, розуміється, мої претензії...
Маруся. Господи! Ну що мені робить? Ну не можу я тобі сказать нічого! Я слово дала... Але я люблю тебе, тільки тебе.
Леонід. Але ж тобі неприємно було, що Трохим бачив?..
Маруся. Мені й зараз це неприємно. Страшенно неприємно! Я навіть боюсь... Ти бачив, яке в нього страшне лице було, бліде, перекошене?.. Ах, якби тут швидше... Я страшенно боюсь, що... Тільки ти не думай нічого. Я молю тебе... Ну, повір же ти мені...
2-е вікно. Баришня!.. Баришня!
Маруся (озирається). Що?
2-е вікно. Єжелі помощник буде ругаться, що ми співаєм, так ви за нас заступіться, а ми вам любимую вашу заспіваєм. Харашо?
Маруся. Добре, заступлюсь. (Одвертається). Вони страшенно милі... Ну, Леоніде, не треба буть таким...
Леонід. Ні, Марусю... ти любиш Трохима, його здоров'я, красу. Да, да, тільки ти сама цього не помічаєш...
Маруся. Леоніде! Ну, неправда ж це! Неправда, неправда!
З вікон тихо співають:
Ревуть, стогнуть гори-хвилі В синесенькім морі, Плачуть, тужать козаченьки В турецькій неволі... 6
Леонід. Неправда? Ти це щиро говориш? Маруся. Ну, чим я можу доказать тобі? Чим? Леонід. Чим? (Пауза). Будь моєю жінкою. Тепер же, сьогодні...
Маруся (сумно). Ти хочеш цього? Добре. Тільки не тепер... Потім. Після побігу... Леонід. Чого після побігу?
Маруся. Так. Я хочу, щоб ми чистими пішли туди... Леонід. Це правда?
Маруся. О боже! Ти навіть цьому не віриш!.. Леонід. Я вірю. Прости мене...
Мовчання. Обоє задумані. З вікон співають:
Гей, ви, хлопці-запорожці, Сини вольной волі, Чом не йдете визволяти Нас з тяжкой неволі...
Маруся (задумливо). Як вони гарно співають... Страшенно люблю цю пісню. Уявляється Турція, полонені козаки, море... Запорожці були справжні герої...
Леонід (тихо). Марусю!
Маруся. Що, Леоніде?
Леонід. Я прийду цю ніч до тебе. Я не можу... Я хочу мать певність зараз. Мене мучить... Я не можу...
З хвіртки виходить Помічник.
Помічник (зачувши спів, задирає голову і кричить).