Трудна й відповідальна…
Я сердечно вдячний поетовіакадеміку/ Максимові: Тадейовичу Рильському заи велику йоло допомогу, мені в цій роботі…
Українській радянській літературі потрібні досконалі переклади творів М. В. Гоголя, і коли мені припала ця честь, то це не значить, що роботу виконано як слід і що до неї не слід ще і ще повернутися, щоб таки справді мати переклад, достойний, незрівнянного оригіналу..
Отак а дитинства і до похилих літ з великим земляком своїм, з Гоголем, у серці.
Хай буде йому довічно земля пухом!
М. В… ГОГОЛЬ
(До століття' 3' дня1 смерті)'
1
У передмові до; "Вечорів на хуторі поблизу Диканьки" пасічник. Рудий Панька говорить:.
"…Як доживу, дасть бог, до нового року та випущу другу книжку, то можна буде полякати дивами, які творилися в старовину в православній стороні нашій. Між ними, може статися, знайдете побрехеньки самого пасічника, що їх він оповідав своїм онукам. Аби тільки' слухали та читали, а в мене, мабуть, ліньки кляті' тільки порпатися, набереться в на десять таких книжок…"
Устами пасічника; Рудого Панька говорив великий російський письменник Микола Васильович Гоголь. І говорив він. — правду:.
У М. В. Гоголя набралося більше ніж десять книжок його чарівних творів, що їх із захопленням: читали, читають, і. читатимуть і. онуки і правнуки, і праправнукиї пасічникові, а потім онуки онуків і праправнуки праправнуків…
І ніколи, доки житимуть люди; не померкне гоголеве слово…
"Аби тільки слухали та читали…"
А для того, щоб уважно за розумінням слухали; таї читали, не треба брати прикладу, а того, школяра..
"..лцр вчився у якогось дяка грамоти, приїхав до батька і зробився таким латиншиком, що забув мавіть свою мову рідну… До слона повертав на ух. Лопата в нього — лопатус, баба — бабус. От, трапилося одного разу, пішли вони разом із батьком на поле. Латинщик побачив граблі та й лигає в батька: "Як це, батьку, по-вашому зветься?" Тай наступив, роззявивши рота, на зубки. Батько ще й не встиг одповісти, як граблище, розмахнувшись, лідскочило і — лясь його по лобі. "Прокляті граблі! — закричав школяр, вхопившись рукою за лоба і відстрибнувши на аршин. — Як же вони, чорт би зіпхнув із мосту їхнього батька, боляче б'ються!" Так он як! Пригадав і назву, голубнику!"
Кожний твір великого майстра слова, геніального тгасі5ментшка з захопленням і з великим інтересом читався ї читається і дітьми, що тільки-но починають водити по книзішальчиком, і людьми дорослими, людьми вченими.
2
4 березня 1952 року минає сто літ з дня смерті Ти. В. Тоголя.
"Давно вже не було на світі письменника, який був би такий важливий для свого народу, як Тоголь для Росії", — писав про Гоголя великий революціонер-демократ М. Г. Чернишевський.
Був Гоголь великим за тих, минулих часів, таким він великим і залишився на віки вічні для всіх народів Радянського Союзу.
Гоголь — наш земляк, українець.
Батьки його, невеликі українські поміщики, Марія Іванівна та Василь Панасович, жили в м. Великих Сорочинцях Миргородського повіту;на Полтавщині. Там і народився Микола Васильович 1 квітня 1809 року.
Дитинство своє прожив у с. Василівці біля Миргорода.
Дев'ятилітнім хлопчиком (1818 р.) його віддали вчитися до повітової школи в Полтаві, де він пробув два роки, азі 821 року перейшов учитися у м. Ніжин на "Чернігівщині, до Ніжинської гімназії вищих наук, яку він і, закінчив 1828 року.
Почав писати, ще бувши учнем у гімназії, де він випустив гімназіальний журнал. В Ніжині він написав вірш
"Непогода", трагедію "Розбійники", повість "Брати Твердиславичі", поему "Росія під татарським ярмом", сатиру "Дещо про Ніжин, або Дурням закон неписаний". Останнього року життя в Ніжині він написав поему "Ганс Кюхельгартен".
Гоголь, учившись у Ніжині, дуже цікавився народною творчістю, часто бував на околицях міста на народних святах, гулянках, там записував народні обряди, пісні, приказки, звичаї,— ці записи склали "Книгу всякої всячини", з якої він потім брав матеріали для своїх творів: "Вечори на хуторі поблизу Диканьки", "Миргород", "Мертві душі" — і драматичних творів: "Ревізор", "Одруження" і т. д.
Життя в дитинстві в мальовничому українському селі, вивчення юнакомучнем народного життя, спостережливість, природний талант — це все спричинилося до того, що Гоголь дав незрівнянні своєю чарівною красою й правдивістю картини української природи, людських характерів, правдивої історії народу…
Хто не знає незрівнянних, чарівних гоголівських описів Дніпра, української ночі, українського степу і т. д. і т. ін.?
За це так шанує і так любить народ свого великого народного письменника Миколу Васильовича Гоголя!
М. В. Гоголь — письменникгуморист.
Дуже багато смішних речей написав він, але він сміявся не для того, щоб тільки сміятися.
Сміхом своїм письменник боровся із тим злом, із тією несправедливістю, що панувала на світі в його часи.
Він сказав:
"Насмішки боїться. навіть той, що вже нічого не боїться на світі".
П'ЯВКИ В КРЕПЖОРЖЕТАХ
(На виставі комедії "Не називаючи прізвищ" В. Минка)
Хоч комедія В. П. Минка і зветься "Не називаючи прізвищ", та дозвольте вже нам називати прізвища, бо прізвища ті ми і любимо, і поважаємо.
"П'явки в крепжоржетах…"
Що ж воно за такі за п'явки, що з болота у крепжоржети позалазили?
Справді, вони таки п'явки і таки в крепжоржетах, але вони з болота не повилазили: вони водночас і в крепжоржетах, і в болоті. У міщанському болоті.
У селі Захлюпанці, недалечко від Дніпра, від тої місцевості, де радянський народ тепер величні будови будує, жила та була собі чудесна людина, муляр Карпо Сидорович Бучма.
У Карпа Сидоровича Бучми є син Карпо Карпович Мілютенко і дочка ївга Карпівна Бжеська.
Карпо Карпович, колишній комісар Червоної Армії, демобілізувавшись, одружився із славгородською вертихвісткою Домахою.
Народилися в них діти: Поема Кропивницька і Ванько Досенко.
А як Карпо Карпович Мілютенко згодом зробився заступником міністра, то воднораз він уже зробився не Карпом, а Піком Мілютенком, Домаха — Діаною Михайлівною Нятко, Поема — так і лишилася Поемою, а Ванько Досенко — із Ванька перевернувся на Жанека.
У ївги Карпівни Бжеської є дочка Галя Кусенко і синок Сашко Олексієнко.
Поема, Жанек, Галя і Сашко — онуки старого муляра Карпа Сидоровича Бучми.
Поема вже — лікар, Жанек — вчиться в десятирічці, Галя закінчила десятилітку, а Сашко теж учиться.
Оточення в цього посімейства таке: Белла — подруга Поеми — В. Півторадні, молодий інженер Максим Кочубей — Жуковський, представник міністерства Жора Поцілуйко — Гашинський, агроном Нетудихата — В. Цимбаліст, бригадир мулярів Колосов — Пасєка і цілий вінок чудесних дівчат, робітниць на будівішцтві: тут і О. Смоляр (Пріся), і Н. Новацька (Поля), тут і веселі хлопціробітники, і студентська молодь.
А вивершує всі ці дійові особи домашня робітниця у Карпа Карповича — Поля Шульга, дуже прудка дівчина, проте з характером.
От автор В. Минко взяв оцих усіх людей, та й увів їх у гостру, справжню сатиричну комедію, і поставив їх у таке становище, що аж деяким самим соромно.
Сміється, аж розлягається, з них глядач, а вони метушаться по сцені, накидаються один на одного, говорять одне одному здебільше не дуже приємні речі, а в глядача таке враження, що отот стане заступник міністра біля рампи та й закричить:
— Люди добрі! Я більше не буду! Бачите, до чого дійти можна, коли Домаха Діаною робиться, а Ванько Жанеком, а Поема не хоче їхати на село лікарювати, перебирає наречених, бо вони не в Києві працюють, оточують тебе жевжики на кшталт Жори Поцілуйка, тоді вже і ти не Карпо, а Пік, рідна сестра називає тебе товстошкурим, а рідний батько, старий чесний працівник, каже про тебе, що ти не боржом забув, а сором забув! Простіть, люди добрі! Хай я буду не заступником міністра, а директором цегельні, і не в Києві, а в Полтаві, та я ж син муляра, сам колишній муляр і комісар Червоної Армії! Невже пропав? Дайте завісу! Я виправлюсь!
…Глядач сміється…
* * *
В. Минко, ще раз кажемо, написав гостру, дотепну комедію.
Прекрасний текст пісень написали до п'єси поети Андрій Малишко та Терень Масенко, а композитор Платон Майборода прикрасив комедію чудесною, як і завжди, музикою.
Уже кияни наспівують на вулицях Малишко-Майбородової пісні про "Білі каштани":
Київські ночі,
Зустрічі в саду,
В серці,
Куди не піду.
Ми зустрічались
Там, де дуби,
В київськім небі
Два голуби
Ну, як не позаздрити нашій теперішній молоді? Як ми колись парубкували (теж у Києві), таких пісень не було…
І сади були, і зустрічі в садах були. Ну, зустрінемося (а воно якраз тоді солдатувалося) та раптом: "Соловей, соловей, пташечка, канареюшка жалобно пойоть!"
Ну, "голубка" зразу ж у кущі!
А тепер:
Білії ночі,
Синь дніпрова,
Юнь комсомольська,
Вічно жива!
Це вам не "канареюшка жалобно пойоть", а два голуби… Зразу вам і відповідь:
Кружать, здіймають
Крилонька свої,
Наче ми з парі,
В сім'ї…
От вам і загсі Хороша пісня!
* * *
…П'єса В. Минка "Не називаючи прізвищ" — життєва п'єса. Типи всі в ній такі, що ви їх бачили і вчора, бачите, на жаль, їх і сьогодні.
Чимало в нас іще таких "сановників", як Карпо Карпович, що не люблять, як їх, не дай бог, на дачі тстось телефоном потурбує, що їх "нема вдома", що вони крізь пальці дивляться на різні викаблучування їхніх "домашніх міністрів" Діан, тими Діанами вихованих пустоцвіток Поем, що мріють жити тільки в Києві, що плюють на те, що на їхню освіту держава витрачає великі кошти, — вони, мавши вищу медичну освіту, будуть працювати секретарками, діловодами, аби тільки в Києві! Скільки щоліта ми маємо мороки з такими Беллами та Поемами, які оббивають пороги в міністерствах, в редакціях і просто у впливових осіб, щоб залишитися в Києві, в Харкові, в Одесі. Щоб тільки не на село! І, нема де правди діти, скільки разів самому доводилося бути "Піком" — ходити прохати за котрусь із таких Поем! Більше ні за кого не прохатиму! (Самокритика!)
Карпи Карповичі та Діани виховують нам отаких Поем та Белл, і тільки здорове робітниче оточення, піонерія, комсомол рятують їхніх Жанеків (Ваньків) від Поеминої долі, невважаючи на "вату", на градусники, на манні каші, на шоколад їхніх мамів Діан.
Та, на наше щастя, в нашому радянському суспільстві більше Карпів Сидоровичів, ївг Карпівних, Максимів Кочубеїв, Галь, Прісь, Колосових, Нетудихат, Сашків, чудесної нашої молоді, яких з такою любов'ю вивів у своїй комедії В.