По тілу розлягалась тепла млость, хотілось солодко спати, але стривожені нерви не давали забуття і знов та знов навертали думку й язик до перебутого.
— Чортів острів! Заклятий таки цей Драйкройцен, правду дід Кляус казав. Нагрішили тут люди стільки, що й досі Двина помщається.
— Еге, чуєш, знов реве?
Притихли, напувають.
За кам'яними мурами башти знов чути хряск і гуркіт на ріці. Двина розірвала затори і суне крижані лавини з свого річища до далекого Балтицького моря.
— Ось де смерть наша коли пішла!— тихо мовив Шамотнявий, прокинувшись. — Дайте води холодної, товариші, щось пече мені.
— Е, тепер нехай іде, мать його бабка родила! Не настрашить, та й тоді не дуже страшила. Пий ось, товаришу, та видужуй швидше!
1928 р.