в тонкім акорді леготу й струмка
людині дух з'являється відвіку.
XXIIІ
У молитвах, а не в офірнім крику
шукає божества вдумливий жрець,
не океан — Касталії живець
під життєдайну перейма опіку
надхнення прозябець; пророк, борець
i вождь ідуть в пустелю дику
приправитись на творчий реченець…
XXIV
Отак i той, нових границь творець,
пророк i вождь, обіцяний вітчизні,
об'явиться у дні останні, грізні
не з розпаду атомових тілець,
а з тихих слів, приречених дідизні,
із тиші наших відданих сердець.
Їх зберегли нам Предківські Роки,
щоб будувать на них могли віки!