Нащо вам стільки?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — А щоб ви менше тут стояли. Завтра ж у школу!..
ГРУША: — Я можу й постояти, бо вже вакації почалися.
БАБИ, зачувши слово "вакації", пирскають зі сміху.
1-а БАБА: — Акації?..
2-а БАБА: — Ото втулила!..
3-а БАБА: — Зацвіла в саду акація, началася…!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — …Епіляція!.. Тихше ви! Ґелґочете, як гуси, коли я торгуюсь! (До ГРУШІ.) Розділіть сємдесят сєм на тридцять кеге і буде даже більше двох з половиною гривньов… Ну, харашо, а за восємдесят уступите?
ГРУША: — Усю гуртом і за вісімдесят…
1-а БАБА: — Бери гроші і щитай, поки вони хороші.
ГРУША: — Я вже й не знаю, хто кого дурить, ви мене чи я вас…
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Ого, то у вас таки добрий язик!
3-а БАБА (сміється): — Продавай гептом і дуй до своїх акацій.
ГРУША: — Я згодна. Давайте сімдесят сім. І ось вам моя картопля.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Ти диви, яка принципіальная!
ГРУША ставить мішок з картоплею перед БЕЗМИЛЬСЬКОЮ. БЕЗМИЛЬСЬКА відраховує гривні. ГРУША йде геть.
2-а БАБА: — Везе тобі Телісхоровна на чесних людей.
1-а БАБА (сміється): — А хто того учительського мішка важив? Мо', вона ахверістка!
3-а БАБА (сміється): — Та й картопля, як козячий дріб!
БЕЗМИЛЬСЬКА їх не слухає, позирає услід за ГРУШЕЮ, при цьому швидко витягає з кишені піджака кантора і простягає його 3-й БАБІ.
БЕЗМИЛЬСЬКА (похапцем): — Держи й не виступай. У цього кантора пружина на двісті грам тугіша. Дядя Ваня по блату зробив... Навар з картоплі пополам!.. (БЕЗМИЛЬСЬКА слідом за ГРУШЕЮ піднімається сходами нагору.)
3-а БАБА: — А ти куди? Ми ж собирались картоплю замочить!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — У мене до вчительки вопрос возник… по знаках припинання…
БЕЗМИЛЬСЬКА, щось собі бурмочучи під носа і зосереджено дивлячись під ноги, швидко піднімається угору, сходами підземного переходу, і на самому вершку зненацька зходиться ніс до носа з ГРУШЕЮ.
БЕЗМИЛЬСЬКА (лякається): — Ой!
ГРУША (так само скрикує від несподіванки): — Це ви!?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Да!.. І я за вами!
ГРУША (нітиться): — А я до вас! Хвалити бога, ви передумали!.. Вибачте, що я у такий нахабний спекулятивний спосіб продала вам усю мою картоплю! Ось ваші гроші і... !
БЕЗМИЛЬСЬКА (не дає договорити): — Гроші? Шо-то не пойму. Ваша картошечка вже тю-тю, улєтєла! І я біжу за вами, шоб мішка ж оддать. Спасібо! (І БЕЗМИЛЬСЬКА жестом ілюзіоніста витягає з пазухи великого капронового мішка, цілком подібного на мішок Груші.)
ГРУША: — А гроші вам непотрібні... я б картоплю узяла назад...?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Господі, лапочка! Ви ішо непорчена-неморочена?.. Ай-я-яй, удівітєльно! А я думала, шо ви тіки зверху красіва!.. А про гроші забудьте — ми в расчоті!.. Болєє того, у мене до вас придложеніє єсть.
ГРУША: — Даруйте, я не комерсантка.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Придложеніє научнеє.
ГРУША (жартома): — Як з одного мішка картоплі зробити два.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Сложніш — як з одного молодого лоботряса зробити студєнта унівєрсітєта.
ГРУША: — Але ж я шкільна вчителька.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Правільно! А мой плємяннік вже другий год вступає і нікак укра?інську літєратуру не взубрить. Помогітє за дєньги..!
ГРУША: — Вам краще звернутись до викладача з вузу.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — В прошлом году обращались. Гроші злупив, обіщав, шо вступить автоматом... Но автомат, видно, заїло. А в цьом году плємянніку, як не вступить, автомат бесплатно дадуть.
ГРУША (після короткої задуми): — Скільки платите за академічну годину?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Шо?.. Ви шо, тоже за час бєрьотє?
ГРУША: — За сорок п'ять хвилин... Процес навчання ж потрібно чимось вимірювати...
БЕЗМИЛЬСЬКА: — А давайте, шоб процес тягнувся до успєшного коньця. Беріть сто доларов.
ГРУША: — Та ви що! Це забагато... Я ж не професор.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — П'ятдесят січас, а п'ятдесят потом, як у вас з ним получиться. (Говорить і відразу простягає ГРУШІ зелену банкноту.)
ГРУША: — Себто, як вступить?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Як набереться од вас, як сказать... Його, кстаті, Дімою зовуть... І єсть іше одна сложность...
ГРУША: — Яка?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Він дуже істощьон... Дуже нєрвний став од усього того, шо...
ГРУША: — ...Що?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Шо в нього було багато учителів. Нєкоторі, особєно, женщіни вели себе із ним не педагогичеськи. А він же парень броский. Чуть шо, сам бросається!..
ГРУША: — Ви хочете сказати — він у вас нервово хворий!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Та ну шо ви! Нормальний парень! При всєх, як сказать, дєлах!
ГРУША: — Ви мене лякаєте більш ніж на сто доларів?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Я? Боже збав! Я вас уговариваю!.. Женщіна ви салідна, спокойна. Як, мо', на вас криконе — ви його по головці погладьте! От він і успокоється. Він хоч упертий, а ласку любить.
ГРУША: — Ласку люблять усі.
Гасне світло.
Ява третя.
Вечір. У вітальні Широкопер спалахує світло. На дивані ДІАНА. Їй знову погано. У неї на голові мокрий кухня?ний рушник. Вона уривчасто дихає, складає губи у трубочку і трусить щоками. Хитаючись, підводиться і відчиняє вікно. БЕЗМИЛЬСЬКА вбігає з чаркою кон'яку і шматочками цитрини на блюдечкові. Дає ДІАНІ пригубити. Та п'є, цокаючи зубами по склу чарки, і навіть не закушує.
ДІАНА: — Як кажеш її звати? Госпаді, мені вже душно!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Груша Ляля... Ім'я городське... А хвамілія — народна. І це ше нічого. Помниш, як ти мучилась од своєї хвамілії Закусивоша, поки не поміняла на красіве прізвище Широкопера?
ДІАНА: — Да, дуже... Душно!.. Фу, аж спина липне... А вона із справкой? (Несподіваний протяг відчиняє двері до спальні, де спить ДМИТРО, і ДІАНА кидається їх зачиняти.)
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Не тіки зі справкой, вона ше й з діпломом преподаватєля. І Дімці ім'я Груша понаравиться. Канєшно, можна називати її по імені-отчеству — Лілія Степановна. Но це буде без етого... без приколу. Ми так з нею рішили... І буде вона в розовеньком вєчернім платті. Импазантово. Й, между прочім, плаття напрокат. Так шо жени іше тридцять доларов!
ДІАНА: — А чого це ви все рішаєте без мене? (Відпускає двері, які знову відчиняються. Різкий протяг хляпає відчиненою віконною шибою.) Ой! (Біжить причиняти вікно.)
БЕЗМИЛЬСЬКА: — А шо тут рішать, якшо через неділю вступні екзамени. Іди буди його і гроші давай!
ДІАНА: — Хай ще поспить. Може твоя Груша, поки він спить, якраз і прийде і я хоч задам їй пару вопросов, чи ж вона дівствітєльно перед тим як... (зовсім стишує голос) пасть... була учителькою...
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Дуся, людя?м нада вірить! Ми ж з тобою договорились, шоб не спугнуть дитини, казать Дімці, шо вона учителька по укра?інському язику!.. А там, як сядуть рядочком і потруться одне об... Ну, карочє, Груша зна за шо рибьонка ухопить, шоб слина пошла... Хотя на це уйде врем'я, а Груші ох як свербить копійку заробить. Бо ж мати її алкоголічка. Батько з тюрми не вилазить. Дєвочка в самої з замєдлєним развітієм.. Чоловік кинув... А вона маладєц, дньом в школі, вечором на роботі і, вообше... (так само говорить тихцем) ...на ету не похожа... Пока не вмаже, канєшно... Но я її попросила не пить, не краситись і не матюкаться...!
ДІАНА хоче щось сказати, але тільки хапає повітря ротом і трусить щоками.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — ...І не плюваться на пол...
ДІАНА: — Плюваться?..
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Запросто. Це в неї нєрвне... А як не п'є, то ізвіняється...
ДІАНА: — Но, невже вчителька української мови може так опуститься?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Вона увечері опускається, а утром — вскакує... І мова тут не при чом. Ти попугая по-укра?інськи научи, і він так на мові заговорить, шо ніхто не повірить, шо попугай! Но при етом, як був попугаєм, так попугаєм, дурак, і остане?ться. Так і вона... Як була... (знову притишує) етой, так нею і остала?сь... Імею ввиду, вчителькою в душе... І, между прочім, я тобі скажу, шо лучший секс з монашкой ілі з патріоткой!
ДІАНА: — Госпаді! Де ти того навчилась?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Гроші давай, бо за прокат плаття платила я!
ДІАНА: — На!.. (Витягає долари з-за пазухи.) На сина...
У цю мить у передпокої лунає дзвоник. БЕЗМИЛЬСЬКА хапає долари і біжить відчиняти. Від прочинених вхідних дверей знову виникає протяг і хляпає віконною шибою. Діана нервово метушиться, кидається зачиняти вікно, а тоді сідає на диван, здирає з голови мокрого рушника і, не знаючи, куди його подіти, підкладає під себе. Заходить ГРУША у рожевому платті і з візком-"кравчучкою" на колесиках.
ГРУША (трохи ніяково): — Я перепрошую, ви Діана Нечипорівна Ше-ри... Шерикопера?
ДІАНА (не підводячись): — Да-да, канєшно... Нікіфоровна я...
ГРУША: — А я Лілія Степанівна...
ДІАНА (заціпеніло): — А де?..
ГРУША: — Іріада Телісфорівна?.. Пішла по м'ячика, смішна. Вона каже, що у вас м'яча може не бути... А свого я забула вдома... Знаєте, люблю погратися з малим... перед тим, як почати... Хоча, вибачте, це пояснити важко... Та й я ж іще не запізнала вашого хлопчака... А він, вибачте, де?
ДІАНА: — Де?.. А там. (Показує рукою на спальню.)
ГРУША: — Там. Даруйте, я, либонь, зарано...
ДІАНА (різко уриває): — Ні-ні-ні!..
ГРУША: — Можливо, у вас є якісь побажання... Бо мені Іріада Телісфорівна казала, що ваш син стурбований...
ДІАНА (різко уриває): — Да-да-да! (Убік, крізь зуби.) От сволоч, Ірка!
ГРУША: — То я прийшла йому допомогти набратись...
ДІАНА (перелякано): — Чого?
ГРУША: — Для початку — впевненості у собі. Я переконана, що він потенційно сильний...
ДІАНА: — Ой!
ГРУША: — Ви не бійтесь, консультації у мене безкоштовні, і я багатопрофільна, так би мовити, напутниця... Самі розумієте, дефак за плечима не носити... Так що...
ДІАНА (знову уриває): — Де... фак?
ГРУША (сміється): — У наш час важко порозумітись!.. Я скінчила заочно факультет дефектології, і можу одночасно давати сеанси...
ДІАНА (говорить швидко, пошепки і косячись на двері спальні): — Ми о сєансах уже дагаварілісь... Мнє Безмильська все об'ясніла... І ваша цена мєня устраіваєт... Только прі рєбьонке ні слова... Да-да?!
ГРУША: — Як собі волите... Втім обіймище моїх умінь не закінчується лишень на кінці язика... І я готова вкласти у вашу дитину все, що знаю і люблю сама...
ДІАНА: — Як ви красиво говорите!.. Аж не віриться, що ви!.. Простітє!..
ГРУША: — Щось не доберу про що ви...
ДІАНА: — Да ви все прекрасно понімаєте! (По-змовницьки підморгує, сміється і раптом міняє тему.) Тіки ж дивіться, шоб же ж Діма оставсь здоровий!
ГРУША: — Пробачте, але я вас, прецінь, не розумію...
Заходить БЕЗМИЛЬСЬКА з великим яскраво розфарбованим надимальним м'ячем.
БЕЗМИЛЬСЬКА (з притиском до Діани): — А шо тут розуміть? Діана Никіфоровна боїться, шо ви будете дуже строга, да, Діана Нікіфоровна?
ДІАНА (силувано): — І ето тоже.
ГРУША: — Я всяких зносила і вашого уконтентую.
ДІАНА: — Це в яком смислі?!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Діано, вона і не такі спящі слова знає! Іди лучче й буди молодця.
На останній фразі Безмильської з дверей спальні виходить, непоміченим, ДМИТРО.
ДМИТРО (позіхаючи): — А я думал, мне все э-это сниться…
ДІАНА: — Синачка, це не родствєніца і не знакома, це — вчителька укра?інської мови і літератури.