Подорож у Даґестан

Майк Йогансен

Сторінка 6 з 21

Як перед заплю­щеними очима марширували незчисленні неспані ночі, сипалися темні села — і в селах було сіно, був хліб, було молоко — не було тільки сну. Варт було сісти до столу й покласти на руки голову, як прокидалися воші. Вошей було стільки, скільки є на світі секунд — одні були швидкі й яскравіші, другі ситі й сонниві.

Ночі, ночі й ночі. Ночі повні нужі — ні спати, ні бити нужу. Незліченні села, що простяглись аж туди, до заводу. На заводі зараз яйцехвати уже вивозили варстати, псували мартени, заби­рали електромотори. Незліченні, безсонні по вінця, повні нужею й думками села.

Гай Сергійович Шайба розплющив очі. Просто перед ним у соняшниках двигонило якесь неве­лике повісмо[24] людей. Агітпроп і інша кавалерія позлазили з коней і щось гукали до нього, Гая Сергійовича Шайби.

Гай Сергійович Шайба глибоко зідхнув, розстебнув штани й взявся бити воші. Насамперед він вигріб їх кілька жмень і висипав долі. Потім він почав нищити їх поодинці. З лютою ненавистю він душив темні безсонні ночі, силкуючись почути і між пальцями соковите чвакання ворогів. Але нічого не було чути — пролинула блискавична черга вистрілів, і перед ногами коня виприснуло п'ять фонтанів куряви. Гай Сергійович Шайба подивився перед собою в соняшники. Десь із пра­вої руки, ярком, денікінці підвезли кулемета, випустили по ньому чергу, і кулемет застрайкував.

Це вже скидалося на дротовий варстат прокат­ного цеху. З-під дротових пальців мало хто виходив на пенсію цілий — дріт перепалював ноги і перетинав тіло з кулеметною швидкістю. Варт було йому засотатись і запутлятись на одну сьому частину секунди, як уже з цеху виносили майбутнього шарманщика, або ж продавця газет та журналів. Гай Сергійович Шайба колись стояв біля останнього варстата перед мотовилом, де і дріт пролітав сім метрів на секунду. Дріт запутлявся навколо нього, коли він зирнув угору на поперечну станину. Він саме успів схопитися за штанґу й підлетіти вгору, а вогненне койло[25] закрутилося гадюкою долі.

Отже, Гай Сергійович Шайба поважав кулемет. Шрапнель, ударні й рушниці він вважав за те­атральну стрілянину для слабонервних, але куле­мет у компетентних руках — машина ділова. Гай Сергійович Шайба з деякою поспішністю упо­рядкував штани. Бризнула в кур друга черга з кулемета, і він знову застопорив. Бризнула третя черга уже в порожнє місце — понад кущами вів свого коня Гай Сергійович Шайба і кінь шкутильгав на праву передню. Кожен конів крок крапав кров'ю. "Давай сюди кулемета — інтелігенти, не управляються коло свого — мало каші їли", — і Гай Сергійович Шайба за дві хвилини скосив соняшники, кулемета і добровільних ре­ставраторів Російської імперії.

В цей ясний, теплий день денікінців покотили на південь. З хутора Михайлівського прийшли ешельони латишів. Червоне козацтво доскочило вже до самого Харкова. Гай Сергійович Шайба підійшов до соняшників і знайшов одного живого. Немужній, пропитий, прокурений, авторитетний, переля­каний тенорок просив жити. Це був поручник Кронь, виплід естетичних поривань головного інженера. "Візьміть його, — можете позабирати речі, тільки англійський пояс мені, на спомин — але... щоб був живий — він мені ще придасться для вияснення на заводі..." Надвечір стих і теп­лий вітер, над станцією сіявся дощик і Гай Сер­гійович Шайба спав, поклавши руки на стіл, а голову на руки.

Незчисленні пережиті села, темні хати, що їх ніколи більше не побачиш, журавлі над крини­цями, сховані кури співають на горищі. Незчис­ленні ночі крізь села, нужа без кінця і краю — і от станція. Покотом сплять червоні солдати, аґітпроп лежить на столі і вгруз носом у кала­мар — з кожним сопом з каламаря фонтаном при­сне чорнило — воші перебито, розчавлено з трі­ском, як вистріли — і Гай Сергійович Шайба спав, поклавши голову на руки.

***

Ах, згляньтеся, благатимете ви

І поцілуєте бійцям запилені халяви

І кульбаба гойдатиме в траві

Без голови стебло — укошене в отаві.

Ах, згляньтеся. О, жаль! О, жаль! О, жаль!

Все віддамо — лиш подаруйте волю.

— Ю бет ай шел! — погодиться коваль

І розстріляє вас на гольфовому полі.

З машинами ж управимось сами,

Сами зробили — сами пустимо у хід.

Машини радо нас послухають, і ми

Новий обточимо і вишліфуєм світ.

Гай Сергійович Шайба підвів голову зі схрещених рук і глянув перед собою. Величезне море стола, немов парусами, усіяне було паперами. Це були малі торговельні бриги з замовленнями на залізні штаби, поштові фрегати з негайними наказами, корвети з воєнізаційними намірами, театральні баржі, загружені мандрівними трупами, рибальські шкуни з оселедцями й судаками в маринаді для робітничої кооперації — це була неоглядна фльота паперових парусів, що припливла в порт завкомівського стола, над яким високо маячив Гай Сергійович Шайба.

Ще було півтемно, але вже набилося людей. Майстер другої домни зарізав шихту — в коксі процент попільности — в збірному цеху монтер Іллін пустив англійський стругальний варстат — спеціяльна комісія з спеціялістів дурно два місяці проїдалася коло того варстата — дайте мені довідку, що працював слюсарем другого розряду, — як живеш, Шайбо, приходь сьогодні, буде що й до чого —котись, Гришко, не заважай, а то ви­кину під три чорти за вікно — о третій годині повертається культбриґада з села, щоб була трибуна — оркестра — щоб сповістили по цехах — мітинґ, — там же щоб доповідач про папу римського — як не буде трибуни за чверть на третю... словом, щоб, баста — летучу нараду про культкерівництво в електричному цеху — сідайте, браття, нате вам десять хвилин — вигрібай факти — хто говорить — голова робкоопу? — Шайба, — коли ти будеш годувати робочих шрапнелем і возити хліб на м'ясних підводах, я тобі розкажу в деталях, куди ти завтра поїдеш і яким поїздом — збиральниця Кроніха Олена прохає заплатити за надурочне — виплатити, — твого чоловіка й сина я розстріляв тут на землі — але ти, бабо, робітниця і працюєш чесно.

О! В механічному, в револьверному верстаті знайшли шабер[26] між шестернями — братця, обміркуйте культкерівництво в електричному без мене — та, козацтво, зараз повернуся — на кого думаєте? — ні, це не він — стривай, кого позавчора викинули по розкуркуленню — це той Іуда хотів змолоти револьверний — він сам себе змолов у кашу — нехай хоч зараз вішається — хто перший побачив шабер? — поклич його сюди — стій, це що, як ти ріжеш, чи тобі повилазило — таблиця в тебе є? — про справу з шабером сьогодні вночі о пів до дванадцятої нарада — щоб був директор і грома­дяни інженери — здоров, Іллін, вітаю тебе з стругальним, ти художник, но про тебе ніхто не зна­тиме — ніхто не влаштує виставки того, що ти повершив — і тебе не виберуть на академіка — ти помреш| у своїй хаті — але ми тебе не забудемо — компресор скінчили збирати? — браття, нам пишуть, ні­хто в Союзі не робить таких компресорів — і хоч би який цуцик гавкнув у газеті — дощик? — але мітинґ одкриваю — товариші, наша культбриґада повернулася з села — повстаньте гнані і голодній пролетарі усіх країн — їздили робочі, культробітники, оркестра, пролетарський поет і так далі — в'їздили в хутори, виїздили з колгоспів — дядьки накидали три підводи ікон — возили бабів автом у зразкові колгоспи — виявили, як живуть люди, чи сплять по сорок душ під однією ковдрою — товаришу, дядько, ваше слово — тільки не роз­возьте плужанської лірики — кажіть просто і прямо, що бачили — виявляйте, чи були заскоки — по­встаньте гнані і голодні — тепер, товариші, я скажу. Ви пам'ятаєте, як ми робили на бельгійців. Як горіли свічки. Як пропадав газ. Як коксувальним вугіллям топили паровики. Як виганяли на вулицю з вовчим білетом за те, що читав Маркса. Як видавали двадцять п'ять рублів за одрізану дротом руку.

Товариші! Ми збудували новий електричний цех. Ми топимо штибом[27], товариші. Із шлаку ми робимо цеглу. Ми збудували нову повітродувку. й вона йде у нас на газу, товариші.

Но, товариші, не електричний цех ми збудували. Не повітродувку ми поставили. Не нову домну ми пускаємо післязавтра, а старе бельгій­ське барахло розвалюємо. Ми збудували нових людей. Ми поставили нову історію. Ми пускаємо в хід нове життя, товариші. Кому нецікаво, вийди геть. Товариші, ви підняли ваші чорні руки. Не опускайте їх, у ваших чорних руках ніжна доля всіх людей світу. Ви отці нового світу — не упу­стіть дитя — воно в ваших чорних руках. Това­риші, я закриваю мітинг, — ні, ще про римську папу — вилазь з доповіддю, хто там — товариші, — папа римський є головний римсько-католицький зверхпіп, но цікавиться православними церквами і недавнього часу — саме чогось тоді, коли в нас пущено всі шківи, коли ми повертаємо життя, холи ми двигонули вперед — повстаньте гнані і голодні — хто за? — учасникам культбриґади зібратися о дванадцятій годині ночі в клюбі для звіту — не спали шість діб — не поспиш ще й сьогодні — на завтра звільняю на день від роботи — одіспиш за все — диктую, стукай відповідь силікаттрестові — де мій чоловік, поїхав у колгосп, і досі немає, де ви діли мого чоловіка, що я до­віку сама спатиму? — все одно не вийду, подай сюди мого чоловіка.

Гай Сергійович Шайба вийшов з-за столу і пі­дійшов до баби. — Листа послали, но людина не янгол і не може весь вік спати з однією бабою — ящо не вернеться, то з міліцією його тягти не будемо. Гай Сергійович Шайба бабу поцілував дружньо, повернув за плечі і вона вже була за две­рима — що тобі жінко? — навіщо ти сюди притягла пацана? — чи ти повернешся колись додому, чоловіче, третій день спиш на столі в завкомі — зав­тра в обід може прийду, наготуй мені цинковий таз помитись — одпливай додому, нема коли — до силікаттресту — у відповідь на вашого листа сповіщаємо — що тобі, пацан, пояса? — на тобі пояс, грайся, но тільки тікай додому — пацан узяв — о! це був добрий англійський пояс.

— Товариші, — сказав незабаром по цьому Гай Сергійович Шайба.

1 2 3 4 5 6 7