А за себе ні слова! За себе! Як зо мною спала, га?
Ніна (прикрилась рукою). Який цинізм! Радобуж-'ний, що з вами?
Радобужний (як хворий. До Бруса). А скажіть, як вона з вами?.. Ви от скажіть!.. По щирості!
Брус. Радобужний! Не губіть розуму! Я з Ніною ще не жив.
Радобужний. Ні?..
Брус. Чого ви сюди прийшли? Чого вам іще треба? Чого ви хочете од мене, од Ніни?
Радобужний. Чого я хочу?.. (По паузі). Чого я хочу?..
Брус. Ви хворий?
Радобужний. Я всю ніч не спав. Я цілу ніч не опав. Не сподівався, щоб так мене закрутило і било з розгону, щоб так мене било о гострі, неможливо гострі питання... Я, знаєте,— немов подвоївся! Ось почуваю, оце я і поруч мене хтось другий... Теж я, розумієте? Як у дзеркалі і мозок немов димом узявся... Проте я ці питання розв'язав, остаточно... Брусе! Це наші особисті справи, і ми їх розв'яжемо самі, так? Я навіть радий, що Ніна з вами, а не з кимсь другим. І не може бути у нас, у комуністів, ревності, так? Ревність — чуття власницьке, індивідуалістичне, так? Ну от... Коли й ви... і вона... і це серйозно... Хе! Не стану ж я вас на герць звати, так?
Будь ласка! Хай троянди, хай глибоко — це особистий смак. Будь ласка, кажу! Все одно, Брусе, у нас осінь з нею. Пусткою віє і миші шурхотять. Миші...
Брус. Що ви хочете сказати? Що ви пропонуєте?
Радобужний. Осінь! Вона хоче втекти од осені... Будь ласка!.. Я пропоную: розв'язати цю справу тихо й мирно. Я розведусь з Ніною, оформимо розвід у загсі — і все. Живіть і кохайтесь, глибоко, серйозно, з трояндами, без них, як хочете! Під час перевірки про це ні слова і взагалі ні слова, ні ви про мене, ні я про вас. Згоджуєтесь?
Брус думав. Мовчав. Радобужний. Згоджуєтесь?
Брус наблизився до Радобужного. Раптом повернузся, одійшов.
Радобужний. Ну? Брус. Ні.
Радобужний. Ні? Брус. Ви пропонуєте відкуп.
Радобужний. Я пропоную поставити крапку, перегорнути цю нашу з помилками сторінку, щоб кожний почав свою нову, по-новому, без помилок писати. Без помилок!
Б р у с. На це я пристаю... Радобужний. Так?
Брус. Лише з умовою: перегорнути цю нашу з помилками сторінку на перевірці нашої ячейки.
Радобужний. Ви хочете одняти у мене не тільки Ніну, а й партію? Ви?.. Ви хочете одняти у мене все? Ви? Так знайте: до партії мене прибито міцно: десятьма гвіздками-роками. А жінку, можливо, й однімете, але поза партією. Чуєте? Поза партією.
Брус. Ніно! Дощ перестав.
Ніна (утомно). Перестав?
Б р у с. Я одчиняю вам двері.
Ніна. Спасибі, милий! (Пішла за Брусом).
Радобужний (сам). З умовою: перечитати цю сторінку публічно, на перевірці... (Вибухнув гнівом, несамовито). Хто ж ти нарешті, що пропонуєш мені ці умови?..
9
Увійшла Т а н я і знов Радобужний у запалі гніву, не помічаючи Та-ні, кричав і питав:
— Хто ти?
Таня стала.
Одчиняєш тепер голосно двері, а раніш?
Таня (тихо). Чужі двері — от і голосно вийшло. Радобужний. А раніш як, питаю? Нищечком? Таня. Так! Нищечком!..
Радобужний. Півроку нищечком, тихенько? Таня. Більше! Рік скоро...
Радобужний. Півроку нищечком одчиняти двері, нищечком красти любов. Шашелем точити, непомітно руйнувати і нарешті зруйнувати родинне свого ж товари-ша-комуніста життя, так?
Т а н я. А моє життя?
Радобужний. Після цього ще позивати мене на партійний суд? Таня (голосно, з гнівом). А позову! Радобужний. Ти? Т а н я. Я.
Радобужний (очувшись). Це ти, Таню? Ху-х. Мені показалось. Знайшла тата? Таня (тихо). Ні.
Радобужний. Мабуть, погано шукала? Таня. Вибігала все місто...
Радобужний. Може, й ти скажеш, що він утік?..
Т а н я. А так! Вони втекли.
Радобужний. Од мене, й ти скажеш?
Т а н я. Од вас, од двох невісток, од нашої закути!
Радобужний (як од електрики). Навіщо ти сказала, ідійотко? Навіщо?.. (По паузі. Тихо). Навіщо, Таню? Танюню, навіщо?..
Таня. Стала боятися, що раптом помру... од тихого щастя, й ніхто й не знатиме, од чого. Ще подумають, що душею наложила. От і сказала.
Радобужний. Ніна теж знає?
Таня. Ні. Бо коли їй сказати, то ще не повірить. А ви ж не посвідчите, так? Навпаки — скажете, що наклеп...
Радобужний. Ось що, Таню! Сьогодні Ніна Костівна пішла од мене... Теж утекла! До Бруса! Вже рік, як вона йому за полюбовницю стала. Каже — півроку, та я знаю, що рік. Ще з моїх іменин почали. Отож і прийшов я до тебе після того вночі...
Т а н я. Сердешненький! З горя!.. А од мене до неї як? Теж з горя?
Радобужний. Таню! За це на мене жде тепер горе. Воно вже почалось, а таке ж, як море. Пий його — не вип'єш. Мабуть, і не перепливеш. Лише стара революційна звичка боротися гонить мене шукати човна...
Т а н я. Ви хочете, щоб я вам за човна стала?
Радобужний. Ні! Я хочу, щоб не одному пливти. Горе у тата — зате у його ціпочок, є на що спертися. У Ніни Костівни Брус тепер опора. У мене ж нікого, Таню. (Поцілував їй руку). Нікого. Всі повтікають! Знаю — лишусь я один, запльований, самотній... бюрократ...
Та н я (покірливо). Я не втечу.
10
Увійшов помацки старий:
— Будьте ласкаві, скажіть, чи туди я потрапив — у будинок дев'яносто сьомий, Пролетарської вулиці?
11
Шайба (з дверей):
— Заходьте, папашо! Сюди!
Старий (зрадів). Де видющому верства, там темному десять,—цілий день прошукав, аж з півночі. Де Пролетарська, питаю? Ідіть, кажуть, прямо, а тоді повернете, ще раз повернете, та й ще раз. Хіба ж то темному видно, де прямо, а де повернути, де тая Пролетарськая?.. А таки добився! Набрів! (Піднесено). Здрастуйте! Та й з дощем вас святим! З вітром! Мабуть, од вас тут і степ недалеко?..
Радобужний. Я вас шукаю, тату. Додому ходімте! Аж хитнувся старий. Простогнав:
— А-а...
Таня піддержала.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
1
Увечері пізно в сквері біля накритого покривалом пам'ятника фотографувавсь Радобужчий, Кухман помагав. Осторонь стояв
О в ч а р.
Фотограф (до Кухмана). Запалюйте магній! Раз, два...
Кухман. Три! (Запалив). Фотограф. Готово!
Радобужний (Кухманові). Одну фотокартку для музею революції. Кухман. Гаразд.
Радобужний. І щоб завтра ж був відбиток в газеті!
Фотограф. А якщо не встигну?
Радобужний. Обов'язково!
О в ч а р. Бо завтра увечері почнеться перевірка.
Р а д о б у ж н и й Чи не від того ви й фотографуватись одмовилися?.. Завтра о другій годині відбудеться відкриття! В газеті буде стаття! Отже, фотокартка не для перевірки!
Фотограф пішов. 2
Поблизу десь заграла музика. Овчар пішов алеєю кругом пам'ятника. Радобужний до Кухмана:
— Не верталася? Кухман. Жду!
Радобужний (по паузі). У партбюро дізнавався — заяви на мене від Бруса нема.
Кухман. Я ж вам казав... Хо-хо! Ви й мені не вірите!..
Радобужний. У комісії?
Кухман. Нема! Брус мовчить! (Побачивши ще віддаля жінку). Жено-о!
3
Підійшла жінка. Кухман показав на Радобужного:
— Андрій Оверкович жде.
Кухманова. Ніна ще в готелі і до Бруса переїде лише після чистки.
Радобужний. Листа віддали? Кухманова. На жаль, відповіді не дала. Радобужний. А гроші?
Кухманова. Повернула. (Оддала Радобужному гроші).
Радобужний. Гаразд! Дякую! (Пішов алеєю кругом пам'ятника).
Кухман. Ніна і геть розумніша за нас. Хвалю! Вона жіночим своїм серцем відчула, що Радобужному скоро амба вийде— похитнувся на сферах і взагалі на вичистку пряде. От Нінушка завчасно й пригорнула Бруса.
Кухманова. Ані подобинки! Вона просто закохалася ним.
Кухман. Припустімо! Та хоч яке чисте кохання буває, а все ж таки квітам його потрібна матеріальна тичина. Розумна жінка інстинктом цю тичину чує.
Кухманова. Що ти маєш на думці?
К у х м а н. Я маю на думці, що коли б ти закохалася з усіх твоїх сил Брусом, я б дуже був радий і благословив би вас...
Кухманова. Дурень!
Кухман. Поки ти не закохалась — я дурень. Хо-хо. (Пішли алеєю кругом пам'ятника).
4
Клим і Шайба об руку з жінкою, на грудях квітка. Лускаючи насіння, підійшли до пам'ятника. Стали.
Шайба. Оце він. Бачите?
Векла. І зробили ж... Опудало якесь.
Шайба. Сама ти опудало! Дивись баньками, а не...
Векла. Накрито його чи ні?
Шайба. Авжеж, накрито. Розкумекала тепер? .
Векла. Від дощу, чи що?
Шайба. Ну й дурна ж! Ну, протокольно, дурна! Та хіба пам'ятники бояться дощу?
Векла. Чого сердишся? Ну розкажи дурній!
Шайба. Завтра посходиться народ, промови.скажуть товариші, що так і отак, мовляв, треба розуміти пам'ятника, о. А тоді одкриють...
В е к л а. А я думала, що привезуть його або завтра привселюдно зроблять...
Шайба (до Клима). Чуєте, товаришу село? Ну протокольно, що темно в голові у женщини. Ой, треба, Веклушо, щоб ти частіш на люди виходила, треба просвіщатися, а не сидіти вдома. Бо тоді, скажу, женщина стане як женщина, коли знатиме, де який пам'ятник, клуб, ае-рохем, чи музей стоїть та як його треба розуміти...
Клим (помацав пам'ятника). З каменю якогось чи...
Шайба. Залізобетон! Ми помремо, наші діти повмирають, а він стоятиме, і нікоторої гайки.
Клим. Та невже?
Шайба. Протокольно!
Клим (помацав ще. Захоплений). Ах і матер'ял! От якби хату з такого матер'ялу! Шайба. Збудуємо!
Клим (постукав кулаком). Га? До страшного суду вистоїть?
Шайба. Сто страшних судів перестоїть! К л и м. Це правда... Ах і матер'ял же, сучого сина... Пішли були алеєю.
5
Ніна і Брус навздогін:
— Товариші! Постривайте!
— На хвилинку!
Ніна (догнавши Веклу, Шайбу і Клима). Ми оце у вас були... Не застали... Здрастуйте. (Поцілувалась з Веклою). Про школу дещо маємо сказати. Брусе!
Б р у с. Та радісного ще мало...
Ніна. Проте...
Брус. Діло закрутилося. Сьогодні наша шефська комісія ухвалила запропонувати ячейці та місцевкомові со-купно, загальними силами й коштами, добудувати вашу школу...
Шайба. Чуєте, товаришу село?
Брус. Правда, місцевком поки що на цю пропозицію не пристав, навіть одмовляється, та, я думаю,— переконаємо!
Шайба. Треба переконати, хоч нехай тут усі коми упоперек стануть! Кожна школа — це ж верства по путі до соціалізму, і це протокольно, а село б'є ноги за сімдесят п'ять верстов і сидить на тім же місті, бо без школи — ви тільки подумайте!
Пішли алеєю. Заграла музика.
6
Тією ж алеєю, але з другого боку, наблизились Радобужний і Кухман.
Кухман. Сьогодні шефська комісія під проводом Бруса ухвалила добудувати тую школу загальними силами й коштами ячейки та місцевкому. На цих двох колесах Брус надумав випередити вас на дорозі до соціалізму. Я поки що загальмував заднє колесо, себто — місцевком. Як прикажете чинити далі? Гальмувати чи нехай їде?
Радобужний.