Падлюка ж вiн, коли батьку завистує!
А н т и н. Т де се видано, щоб жениться без батька?
О н и с и ф о р. Та ще й вiдняв у свого приятеля невiсту!
Н и ч и п и р. Бач, Iгнате, ти за його заступавсь, а вiн чим тобi оддякував.
К а р п о. Ач, бiдний, як змiнивсь!
А н д р и й. Не оступавсь би за його. А то, бач, грiв гадюку у пазусi — вона й укусила!
П а в л о. А голiнний хлопець був сей Сава, та звiв його лукавий!
А н д р и й. Так що ж, що голiнний! Хiба ми його й не честили за те? Йому усе було, чого вiн стоїв. Що гетьманом не вибрали? А те б знав, бiсiв, що хоча вiн i був молодець — не через батька се. Якого напусту про його напустили! Чим ми його не шанували: i подарунками, i честю.
П а в л о. Ну, а вiн усього того й стоїв.
А н д р и й. Те! Оддякував вiн гарно за се! Не по щирiй любовi служив вiн родинi, а з користi.
Н и ч и п и р. Атож. З чого вiн нажився! Все з нашої ласки. Нехай би вернув усе!
О н и с и ф о р. Та вже се йому не минеться.
К а р п о. Ну його к злидню! Що ви з їм розвозилися! Баба з воза — кобилi легше.
Г р и ц ь к о. От Карпо хоч як, так вигадає.
Расходятся.
И г н а т (остается о дин, стоит несколько минут, как вкопанный, потом с досадою топает ногами и рвет на себе волосы). Побила мене лиха година!
СЦЕНА V
В Немирове у Конецпольского. К о н е ц п о л ь с к и й и С а в а.
К о н е ц п о л ь с к и й. Так, Саво. Нехай кажуть, що ми не шануємо тих, що нам коряться — ти не те скажеш.
С а в а. По вiки вiчнi дяковатиму за вашу ласку.
К о н е ц п о л ь с к и й. Що казав, усе те сповнив: i земля у тебе є, i хутiр, i усяковi статки. І от наказав дом вибудувати, живи та служи нам.
С а в а. Поки сили буде на все раднiш для вас.
К о н е ц п о л ь с к и й. А меж тим я напишу об тобi. Хоча вашi козаки так розгнiвили короля i Посполиту, що їх повернули у хлопи, та ми такi — коли з щирим серцем покоритеся, оп’ять положимо ласку! А я таки настою на тiм, щоб оп’ять гетьмана поставили — i тодi, Саво, узнаєш мою правду! Будеш українським гетьманом!
С а в а. Тодi, пане, перше дiло моє буде вiрною службою оддякувать його мосцi королю i тобi, моєму батьковi i добродiтельовi.
К о н е ц п о л ь с к и й, Тодi iнак буде. Ти чоловiк розумний i дотепний. Пiд тобою швидше вони увіймуться, шизматики сi. Тодi сподіваюсь, унiя вже вiзьеметъ своє.
Сава показывает вид презрения.
А що ти? Чого ти так дивишся! А, я знаю, ще не розвикся з козацьким духом! Ну, побудеш у нас — змінишся! Їдь тепер до своєї вотчини, а у неділю до мене, та я таки й сам у тебе на новосiллi буду.
С а в а. Унiя! (Помолчав немного). До зобачення, пане!
Действие третье
СЦЕНА І
В Немирове, в доме Конецпольского. К о н е ц п о л ь с к и й, Л и с е ц к и й.
Л и с е ц к и й. От диво, пане!
К о н е ц п о л ь с к и й. Що таке?
Л и с е ц к и й. Як би пан думав! Той Ігнат Голий, що здавна зо мною перемовлювався, як би пан думав?! На Саву тепер нарiка!
К о н е ц п о л ь с к и й. Як?
Л и с е ц к и й. Каже, мов сей Сава нароком прийшов, щоб до нас підсусiдиться, та взнавать про наше! А вiн, каже, од козакiв посланий, щоб одвод зробить. Нехай, каже, пан йому не вiрить, бо вiн його iзражати мислить.
К о н е ц п о л ь с к и й. Як же? Коли вiн сам тебе до Сави проводив!
Л и с е ц к и й. Отож i менi чудно. Нате вам оцей лист від його.
К о н е ц п о л ь с к и й (читает). "Многі дiли дивнi дiються. Іздавну я вам був раднiш, а оце i мене було пiдрадили. Я думав, що сей Сава з щирою правдою до вас, аж тепера взнав, що вiн з козаками в ладу i перемовляється з їми через листи. Хай його високовельможний пан бережеться: вiн iзрадник, вiн вам лихує! Вiрний i найпослiднiй панський слуга i пiднiжок Iгнашка Голий". Лихий же їх розбере!
Л и с е ц к и й. Та я на се, пане, не дуже потураю.
К о н е ц п о л ь с к и й. Тiльки сей Сава недобре щось на мене позира, як я йому про унiю стану казати.
СЦЕНА II
В Терехтемирове. Т о л п а с т а р ш и н и к о з а к о в прохаживается, разговаривая между собою.
М а к с и м. Що, панове, казали, уп’ягь у поход?
Н и ч и п и р. Бодай його возилася з походами! Ходиш, а нiчого не виходиш.
К а р п о. Пановi Ничипоровi усе б пожива була.
Н и ч и п и р. А що ж марно биться! То не козацьке дiло, коли воюєш без поживи.
А н д р и й. Та що, братцi? Щоб сього гетьмана трясця взяла! От уже вiсiм мiсяцiв гетьманує, а що ми зробили? Дальш Терехтемирова носу не ткнем! Преж казав, що нас мало, от уже й цiле вiйсько зiбралося, а все нiчого нема путнього.
А н т и н. Мов нароком усе бариться!
С т е п а н. Та ще й спесивий який став: ото колись я прийшов до його, так він такий, що ну!
Г р и ц ь к о. Щось, панове, та недаром він... Хай мені не зна що, коли у його поганого немає на думцi.
П а в л о. О нi, панове, за се я стою! Оце що вiн рахманний здається — побачимо!
К а р п о. Та вже як хочеш, а я став помiчати: батьковi його лихо, коли менi щось та недобрим воня!
И г н а т. Та й дуже недобрим, пане Карпо! Вам, панове, тiльки так здаеється, а я навiрняка знаю, що нам скоро бiда прилучиться.
Г о л о с а. Яка?
И г н а т. Така, що здорово бiга! Коли ми не випережемо її, так пропадемо: ляхи усiх живцем заберуть.
П а в л о. Вiд кого так?
И г н а т. Вiд одного зрадника, сучого сина! Вiд тої гадюки, що, казали, я у пазусi грiв. Вiд Чаленка. А що, панове, ви ще не знаєте, де вiн?
А н т и н. А чорт його зна, пішов кудись блукати!
Г р и ц ь к о. От уже пiвроку i чутка об йому пропала!
И г н а т. Так знайте ж, панове. Вiн живе бiля Немирова та й панує. Зазнавсь з ляхами, купив маєтку, вибудував хоромину, звiвсь з Конецпольським та на нас на усiх тепер лихо замишля.
П а в л о. Не минує вiн наших шаблюк, коли се правда.
Г р и ц ь к о. Я вже заздалегiдь об сiм прочував.
П а в л о. Прочував, та й гадки не взяв.
Г р и ц ь к о. Ні. Се вже я такий, що вiд мене нiякий чорт не сховається. Провiдаю, як не вихиляйся!
И г н а т. Ти чи провiдаєш, чи нi, а я вже i провiдав, i узнав. Нате вам, панове, оцей лист: коли хочете допевнитись, що се не брехня — прочитайте лишень!
Г р и ц ь к о. Я не вчений, так хоч i не глядiти. Чому можна, я й так повiрю; а чому не можна, так хоч ти цiлий оберемок паперу принеси, так, далебi, не повiрю.
П а в л о. Давай! (Читает). "Кгди би нам iз тобою побачитися, так щоб ти од вражеских помислов слабоден був, то я упевнив би тя, щоб ти не лякався, бо тебе не ошукають, але вельможним войска запорозького гетьманом постав— лять!"
Г р и ц ь к о. Бачите. I що ж оце вiн затiва?
А н т и н. Еге, перся, бач, у гетьмани, так не дали; так вiн от куди вдаривсь.
М о с и й (раздвигая старшин, скоро). Ану, стривайте! Ще? Що дальш буде?
К а р п о. Тю! дивiться лишень! От iще i вiн нехай прочита! Дайте йому. Вiн там розбере лисого дiда.
М о с и й. А що, не розберу, думаєш?
К а р п о, А дай йому, пане Павло, нехай вiн похарамарка.
П а в л о (дает ему письмо под нос). Ну на, дивись!
М о с и й (разбирает). Аза, ні! помиливсь трошки: здається земля, а воно, бач, живіте. Чортова ляхова писать не вмiє. Як погано!
К а р п о. А що, розiбрав?
М о с и й. Чорт його розбере! Погано написано.
К а р п о. Нi, нi, почав, так кiнчай!
М о с и й. А, ну тебе! (Отходит).
К а р п о. Ач, вирвавсь, як Пилип з конопель! Та нi: не при тобi, мабуть, написано.
М о с и й (покачивая головою), Еге!
П а в л о. Ну, слухайте дальш: "А як твоє жоланье єсть послужити крулєвству i щоб ти не боявся ворогiв, бо єсли вони увiдають, мусут тебе у залiза утрончити або забити, то ти спiшно утiкай до нас, а у нас пристальний приют тобi налiзен буде, i од жадного неприятеля небезпеченство, але шана як потреба". От що робиться, панове, а ми сього й не знаєм!
С т е п а н. Ну, спасибi тобi, Ігнате, що ти зумiв iзвiдати, а то ми б усi пропали.
П а в л о. Ну, як же ти, Ігнате, сей лист добув?
И г к а т. Бачите, вiн то ще iздавна замишляв, як би нас загубити, а собi щастя вiд ворогiв залучити. iще з тої пори, як ляхи забили нашого покiйного Остряницю, то хоч вiн i такий i сякий, i воював гаразд,— а все у його на думцi погане було. А Конецпольський то й шукав такого, щоб йому про нас звiстя давав. Чого шукав, то i налiз! Обiзвався коростявий до шолудивого! iзвiв їх дiдько! От Конецпольський i присила йому листи та подарунки, а вiн його за те звiщав, що у нас робиться. Пiсля того Конецпольськкй i пише до його: зрадь, каже, Саво, своїх, а ми тобi за се... А Сава то й дума-гада: нехай виберуть гетьманом, тодi усiх ляхам вiддам! От i я, дурний, за його заступавсь. Чорт його знав: спасибi, що ви мене не послухали! Ото вже як вибрали батька, а не його, так вiн i майнув. А Конецпольський того не знав, що Чаленко вже уїхав до його, та й прислав посланця, а я того посланця й пiймав i оцей лист одняв, та ще й кажу йому: "Я Савi приятель: я йому оддам". Затим, панове, вiдпустив я посланця, що менi хотiлось узнать, що дальш iз сього буде. Ото i вам нiчого не казав, та до Сави присусiдився i йому давай писати, що я на його нiчого i щоб вiн менi звiстя дав, як вiн собi має i що робить. От вiн менi i присила лист. Нате його вам, оцей лист. Прочитайте.
П а в ло (читает). "Та вжє менi не жити з козаками: дякую за те, що ти мене не забуваєш — є з ким iз своїх розмовляти, — але менi Конецпольський обiщує гетьманство. Тодi я тебе не забуду". Та ще й пiдписався: "Був колись козак, а тепер лях". Що скажете, панове?
Г р а ц ь к о. Ач що? бачите!
С т е к а к. Смертi предать його! Такого злодiя земля терпiти не мусить.
П а в л о. Як то ти його вкусиш! Смертi предать!..
И г н а т. От диковина! Тiльки на мене поважтеся, а я вас прямо на його наведу, нишком — нiхто й не взна. Дней у вiсiм доскочимо до Немирова, а вiдтiль вiн за двi милi.
А н т и н. Такого iрода, мабуть, i на свiтi не було. Як же? Батька свого, рiдного батька ворогам продає!
О н и с и ф о р.Іюда, бiсiв син!
И г н а т. Що ж ти будеш робить!
М и к и т а. Або, ну як йому не соромно: товарища свого як пiдвiв! Га, невiсту перемовити! Пропала бiдна й дiвчина.
И г н а т. Але! ото ж воно! Чи мене то вже, мабуть, Бiг святий спас! (Крестится). Слава йому, вiчному создателевi! Попавсь було я у дияволовi шпони. Ви ще, панове, не знаєте, що це за дiвчина? Сохрани мати божа!
В с е (с любопытством). Що? Що? Як?
И г н а т.