Не дайте йому замкнутися та зосередитись на цьому горі. Він ще доволі енергійний, годен у супокої витривати не один і не два роки. Я розумію, поради давати легше, ніж їх здійснювати. Та, на мою думку, це єдиний шлях, який збереже нам і батька, і діда. Вас три сестри, педагоги, невже без настирливості, надокучливості не вдасться відволікти старенького, підбадьорити його. Принаймні, тоді можна буде сказати, що для нього все зроблено. Жаль, здається, я з ним цього разу не зустрінусь. Незрозуміло для чого обіцянка надати побачення й ось уже три тижні очікувань. Дивні маневри — однаково це ж нічого не змінить. Я вийшов і давно з віку, коли плачуть за віднятою цукеркою. А зараз трохи практичних питань. Я оце надумавсь, що було б непогано, якби ти передала сюди фуфайку (тілогрійку). Нею можна б зогріватися в дорозі та й у табір дозволять занести. Взагалі, перебування тут до січня є для мене річчю не зовсім очікуваною. Розраховував, що два місяці, а там — ф'ю'їтьу бік героїчного Сибіру. Та от — стільки часу миру й тиші. Нежить мій помалу вщух, і зараз він, наче напівприборканий звір, лежить та гарчить, тобто: не до кінця, але в основному позбувся його. Про мій від'їзд тебе, мабуть, сповістять. Як повернуся на круги своя, негайно напишу. Повернулись мені сповіщення. Ну й заспокоївся — листи одержали, а то я вже тут за грудки хапавсь. Взагалі нечувана, в Києві лист іде 10 днів, а з Уралу — 7. Несповідимі путі моїх читачів. Одержав також листи від тітки (8/ХІІ) й дядька (12/ХІІ), за що їм сильно вельми вдячний. Особливо тітоньці. І звідки в неї стільки милосердя, співчутливості. Справжня Жінка. Я вже писав: всі передачі мені вручено (харчі поїв, речі ношу). Марки, котрі вкладено до твоїх та Алоччиних листів, також маю. Пильную за їхнім рухом і тут нічого не пропадає. Надсилайте мені авіа або рекомендовані конверти, а от марок та календариків поки не потрібно. До речі, я поставив Зойці конкретне запитання: чи одержала вона, здається, у березні мого листа ? Там було вкладено невеличку ікону-листівку з переписаною мною молитвою, а також скільки і коли вона писала мені цього року в табір ? Вона-бо запевняє, що багато, а я не мав за рік ніц, окрім новорічної листівки. Для мене то важливо, і я хочу знати обов'язково. Хай або сама напише, або принаймні тобі скаже.
Під час прогулянки майже щонеділі долинає голос Володимирського собору. Не знаю зовсім, які свята і з якого приводу? Чую тільки: "дзвони 264 гудуть у Києві". А цього разу подумалось, ось подзвін по нашій бабусі.
В мене змін, звісно, ніяких. Мислю — отже, існую. Спробував написати невеличкий шкіц-спогад про іоні літа. Але така тоскнота напала — нічого доброго не вийшло. Кудись гумор зник і легкість стилю згубилась, саме той випадок, коли "рука колоть устала". Та дарма, може, натхнення ся верне, то допрацюю й у листі надішлю. Чого тільки не пригадаєш, попосидівши у буцигарні. Маю вже відросле волосся. Голячись подивився на себе в люстерко — нічогенький на вигляд. Схуд, але решта все гаразд. Ніколи, принаймні, не сказав би, що особливо небезпечний злочинець. А що поробляє наша рептя? Виявляється, "рупте" по-румунському: рвана губа. Скажи-но! Так-от, що поробляє наша губошльопка?Як на мене, хоч і вкрай переобтяжена хатніми, науковими та вулично-особистими клопотами, майбутній фельдшер-лаборантка могла б і писанути листа своєму братові. Я зовсім не в курсі, які в неї зараз предмети (в училищі вони, здається, мають пари), де була на практиці, куди з їхньої бурси переважно розподіляють? Їй би варто ходити на кращі гастрольні вистави, ансамблі. Треба Мар'яні й духовно рости. Ти не занедбуй цього, бо потім, як дуркою виросте, з нею спільної мови не знайдеш взагалі. Буде он як у Висоцького з Мариною Владі: "Мы снова говорим на разных языках". Ну, це так, думка вголос. Твій син. *
19/ХІІ-77
В кінці липня 1977 р. було однодобове побачення з сином у с.Кучино, Чусовського р-ну. Начальство, на диво (після скандалу з поголосом минулого року), поводилося винятково ввічливо, навіть обшук був поверховий. А у вересні, на 30-ліття Валерія привезли до Києва, помістили в слідчому ізоляторі на Володимирській, 33. Тут його оточили увагою — прикріпили двох "вихователів" — офіцерів КДБ, які вели розмови "на покаяння". З сином дали кілька побачень, двічі на місяць приймали більш як 5 кг передачі з вмістимим не "за переліком" дозволеного. Він мав змогу їсти фрукти і свіжий сир, мед і масло. Лише за це я була готова погодитися з усім. Зі мною вів розмову полковник обласного управління КДБ, казав, якщо Валерій напише
* Лист з ізолятора КДБ.
заяву (будь-якого змісту, вони підкоректують), то він запевняє, що Новий рік ми зустрінемо вдома всі разом. На побаченні я просила Валерія написати... Він спочатку віджартовувався, а далі розсердився і сказав, якщо я не припиню подібні розмови, він відмовиться від побачення зі мною. Мої сльози викликали у нього відчай. А потім був "лист до матері", сповнений і безмежної синівської любові, і відповідальності перед власним сумлінням, відповідальності за свою людську гідність і чесність перед товаришами.
Там, на Володимирській, 33, він тримав, щоб передати чималий публіцистичний нарис про Киселика—учасника УПА. Про долю його Валерій дізнався в таборі, проникся нею, як казав мені пізніше — цей чоловік — справжня гордість нації. Там він написав, зумів поза всіма трусами довезти його до Києва і тут передав. Проте невдало, його вилучили. "Вихователі" були дуже незадоволені моєю поведінкою, вказували на діяльність Валерія, яка не сприятиме його "нормальному" життю, адже героями своїх "пасквилів" він обрав "ворогів українського народу, руки яких по лікті у крові"... Новий, 1978 рік зустрічали у Києві — Валерій на Володимирській, 33, я вдома...
Мати
Люба мамо!
Оце сидів перечитав передані тобою газети й журнали. Цього разу ти — молодця, задовольнила на всі сто. І "Вокруг света" до речі, бо'м скучив за екзотикою, і "Всесвіти" з "Дніпром" та "Вітчизною", і "Лит.газета" з розмаїтістю тем дала поживи для роздумів, і все, все. Навіть у № 1І "Новин кіноекрану" знайшов цікавинку — невеличкі нотатки Р.Корогодського про фільм "Летять журавлі". Виявляється, вже двадцять років, як він вийшов у світ. Так гарно автор написав про двох закоханих, розлучених нещадною війною, про долю людську, яка може бути розтрощена вмить і, що особливо зворушує, надзвичайний біль над стражданням людини без вини. Тут можна сказати висловлюванням про Стефаника: "як глибоко і страшно пише ця людина". А писати йому майже не дають. Я, до речі, пам'ятаю твою реакцію на фільм. Коли ти прийшла додому і з Тамаркою ділилися враженнями. А я тоді подивився, мені не сподобалось. Ти слушно зауважила — малий, тому не розумію. Зараз мені тридцять і я, як ти тоді, в захопленні. А фільму, здається, вперше з радянських дали нагороду на Каннському фестивалі. Що то значить, коли про людину по-людськи сказано й показано. Надійшли твій лист (15/ХІІ) та тітчин (21/ХІІ). Ти не журися, що нема чого писати. Мене цілком влаштовують ваші побутові клопоти й новини. Твої міркування або спостереження за Мар'яну, переказ телепередачі про (закреслено третину рядка), чи навіть згадки про книжечку "По Туреччині" читав залюбки. Все, навіть дурнички, від тебе сприймаються тут не нецікаво. Єдине буває прикро, коли починаєш схиляти до того, що неможливе. Тоді просто болить. Ти так і знай: тоді ти сиплеш сину сіль на рани. Краще за все більше тої огидної "можливості" ніколи не зачіпати. Щиро сміявся з останньої сторінки в "Лит.газете". Раз десь На 3-4 числа там вигулькує гарна річ. Яз такою насолодою почитав, як бідолаха-чоловік замріяв порозважатись, коли дружина виїхала у відпустку, і як йому безжально не поталанило. Блискуче оповіданнячко, що зветься, інтелектуальний гумор. Все на нюансах, на відомих деталях побуту. Скажімо, сцена із здаванням пляшок: переведення часу в сплетіннях черги з безглуздими розмовами, із страхами, що не стане тари. Ні, варто просто прочитати "Ажур" (ЛГ№ 50 14/ХІ1-77). А книжку Познанської "По Туреччині" це я купував. Написана не без вправності, а от там, де про Роксолану, явно відчутна тенденційність. Звичайно, можна кивати на випадковість в історії, припускаючи стосовно національної приналежності попівни з Рогатина різне-всяке. Але коли відомо, що Роксоляна — дочка священника (не ксьондза!) з невеличкого містечка на заході України, то тут можуть бути сумніви лише у польського публіциста. Я вислав ще одну книжку з подібної серії про Австралію. Почитай, цікава. А тітка наша не тільки Жінка, вона ще й Особистість. (Далі закреслено цензурою, але можна прочитати: Розумно вчинила, що заяви з обіцянками не писала). Звичайно, я тут ніяких конкретних порад давати не стану, бо ситуацію в цілому лише уявляю. (Далі знову закреслено, але можна прочитати: Перший абзац илиста геть закреслений, проте, маючи 4-річний досвід спілкування з) ім'ярек, (закреслено: без) особливих (закреслено: зусиль уявляю ті вимоги. Не побачились — не гріх. Гідність дорожча.) Одержав ще твій лист від 21/ХІІ та Зойчин з Новорічним вітанням від 22/ХІІ. Вона пише, що надсилала раніше поштівку та один лист. Але я, крім поштівочки на Жовтневі, від неї нічого так і не мав. Оцей мені віддали, очевидно, тому що рекомендований. Якщо я їй в цьому місяці напишу, то вона тебе сповістить. Стосовно обіцяної, а потім відкладеної передачі, мені також не все зрозуміло. Бо вони не пояснюють, а я й не домагаюся. На всяк випадок опишу оптимальний варіант вмісту, а там уже, як Бог дасть: 1,5кг масла, І кг родзинок з горіхами, 5 цитрин, трохи часнику, моркви та гранатів або яблук. Все це, ясна річ, може змінюватись, в разі не дістанеш чогось дефіцитного, чи на якийсь із харчів накладуть табу. Прецінь вірую в гуманізм і в те, що дадуть, також вірую. А може й ні. Стан у мене зараз дещо погіршився — цього разу хронічний простатит. Справді, я скаржуся не на постійні мої ниркові ознаки, а на урологічні. Цілком вірогідно, що діагноз приведеного на консультацію уролога відповідає дійсності. Він тут розробив цілий комплекс заходів. В кожному разі, якщо буде без змін, обіцяють вдатися до інших ліків.