Літо минає на морі, зима в степу, в занесеній снігом джеломейці (наче б то шатро), де я, убогий художник, малював киргизів і, між іншим, намалював і з себе портрет і посилаю вам його на пам’ять про вашого безталанного друга" 553.
Пізніш, вже три роки після експедиції, Тарас в листі до Козачковського 16 липня р. 1852 писав, що далекий похід з Орська на Аральське море і довге купання в морі спричинилися тому, що у його по всьому тілу, найпаче на ногах, показалося золотушне струп’я.
Геть пізніш, коли р. 1859 поет наш був у Києві, дак розповів д. Чалому такий епізод із своєї плавби по Аральському морю: на морі тому є острови, що повстали з перегнилих рослин. Острови ті рушають з одного місця на друге. Раз якось Шевченко з п’ятьма матросами, плаваючи на човні, пристали до одного такого острова і вийшли на берег погуляти. Тарас відокремився, ліг самітний на траві і віддався оглядуванню неба; матроси, погулявши, поплили собі, а про його й забули, та вже пропливши чимало, схаменулися, вернулися на остров і давай гукати; "А я, — каже Шевченко, — і чую да мовчу, лежу собі; думка була: чи не зістатися там зовсім; але ж бісові матроси таки знайшли" 555.
Щодо відносин до Шевченка Олексія Івановича Бутакова і його помічника Поспєлова, дак, певна річ, що вони були добрі, більш товариські. Пишучи 14 листопада до Рєпніної, Тарас просить її, якщо доведеться їй зустріти Бутакова "він мій друг, товариш і командир", дак подяковати йому за братерські відносини. Таку ж подяку висловлює він Бу такову і Поспєлову і в листі до Залеського, писаному в січні р. 1854 556.
553 Киев[ская] стар[ина] — 1893 — Кн. II. — С. 267.
554 Основа. — 1862. — Квітень. — [Кн. IV]. — С. 18 — 21.
555 Чалий, с. 148.
556 Киев[ская] ст[арина]. — 1883. — Кн. II. — [С. 169] /287/
Ще перш, ніж скінчилась експедиція, Бутаков писав до начальника оренбурзького війська, що на суднах у його перебувають унтер-офіцер Хома Вернер 557 і "рядовой" Тарас Шевченко. Першого, писав Бутаков, я взяв на те, щоб вистежив, чи нема на Аральськом побережу кам’яного вугілля, і задля геологічних і ботанічних спостережень; і він — Вернер — був в експедиції дуже корисний, бо винайшов шар кам’яного вугілля. Останнього (себто Шевченка) призначив до експедиції командир корпусу на те, щоб змалював краєвиди в степу і на берегах моря". Отже, коли він — Бутаков — вернеться до Оренбурга, так щоб до краю улаштовати добутки експедиції, йому треба буде Вернера і Шевченка, щоб останній "зовсім обробив краєвиди, бо сього на морі зробити не можна було, та й гідрографічні види треба буде перевести на карту після того, як вона буде дроблена в Оренбурзі. Генерал Обручов не змагався і згодився, щоб Вернер і Шевченко укупі з Бутаковим прибули до Оренбурга 558.
Бутакову треба було поспішити в Оренбург, щоб швидше злаштовати задля царя й військового міністра справоздання про добутки експедиції. Тим-то він, передавши свою флотилію Поспєлову, взяв з собою Вернера, Шевченка і інших і 10 жовтня поїхав з ними з Раїма в Оренбург, куди й приїхали 1 листопада 559.
557 Чи не той оце Хома Вернер, про якого довелося мені чути в Дахнівці народні перекази — як він "писав ногами", як "воював поліцію", як поліція не могла його зловити і як "Бибик (київський генерал-губернатор) найняв чарівника, а сей заворожив Вернера, отуманив його, і тоді поліція злапала його, набила йому на руки кайдани, на ноги колодки, а Бибик закинув його кудись, аж на край Сибіру".
558 Истор[ический] вест[ник]. — 1886. — Кн. І. — С. 163.
559 Киев[ская] стар[ина]. 1893. Кн. II. — С. 248.
VIII
Ледве Шевченко прибув до Оренбурга, зараз зустрів його щирий його приятель, поклонник його музи, Хведор Лазаревський. "Він, — писав Тарас до княжни Рєпніної 560, — не посоромився моєї сірої (жовнірської) шинелі, першим повітав мене і спитав, чи є у мене що обідати".
560 Киев[ская] стар[ина]. 1893. Кн. II. С. 271.
У Лазаревського повітали нашого Кобзаря й інші українці, які перебува-/288/ли тоді в Оренбурзі; повітав і ад’ютант Обручова Герн і запросив поета закватеровати у його. У Герна був окремий флігель (офіцина), де й поселився Тарас. Герн, очевидно, був не тільки чоловік освічений, високорозвинений, але й гуманний, вихований в любові до правди і до волі людської. Знаючи, що Тарасові небезпечно приймати листи на власну його адресу, він згодився, щоб листи до поета приходили на його адресу. "Адресуй, — писав Тарас до професора Бодянського 561, — в Оренбург Карлу Івановичу Герну, а мене на адресі не поминай. Цур йому. Герн знатиме по штемпелю (по знаку почтовому), до кого той лист".
Пошановання українцями свого поета бенкетом відгукнулося й між поляками. Заслані до Оренбурга поляки (між ними Броніслав Залеський, Сєраковський і інші) тямили добре не тільки тяжку долю Шевченка, розуміли велику жертву, в особі його принесену деспотизму і темноті, але розуміли й високі національні ідеї, висловлені Шевченком в його українських творах. Та якби то люди з такою освітою, як Сєраковський і Герн, з таким високорозвиненим почуттям національним, як Залеський і знов той же Сєраковський, не зрозуміли б віщих бажань нашого поета: "Щоб усі слов’яне стали добрими братами і синами сонця правди" і не тямили б поклику його до "ляхів", де він каже:
Подай же руку козакові,
І серце чистеє подай,
І знову іменем Христовим
Возобновим наш давній рай 562.
І от оренбурзькі поляки, а їх там було тоді чимало, спорудили на честь і славу українського поета-страдальника вечірку, запросивши туди і оренбурзьких українців — приятелів Тарасових, а також Герна і Бутакова. І з того часу гурток оренбурзьких поляків уважав собі за честь приймати у себе нашого віщого Кобзаря 563"
Такі повітання, певна річ, оживили, звеселили і підбадьорили дух поета, пригноблений засланням і подорожжю на Арал, а найпаче повною до того часу невідомостю ні про своїх приятелів, ні взагалі про Україну.
561 Русск[ая] ст[арина]. — 1883. — Кн. IX. Інші звістки (Р[усский] ар[хив]. — 1898. — Кн. 3) кажуть, що Шевченко прибув в Оренбург 12 листопада; але ся звістка здається мені непевною.
562 Кобзарь. — 1876. — Т. II. — С. 31 і [210].
563 Киев[ская] ст[арина]. — 1888.— Кн. X.— С. 13. /289/
Здавалося, що над тією холодною кригою, що морозила Тарасове життя, займається промінь того тепла, що спроможен розтопити кригу. За п’ять день по приїзді до Оренбурга Бутаков вдався до головного штабу оренбурзького війська й писав, що сам Шевченко не спроможеться скінчити усі малюнки по експедиції на той термін, який призначив військовий міністр, а тим часом у 2 батальйоні є жовнір Броніслав Залеський, що вміє малювати, дак він, Бутаков, і просить прислати до його за помічника Шевченкові отого Залеського. Сю справу, певне, під впливом Герна, поталанило швидко оборудовати, і на четвертий день, себто 9 листопада, прийшла до Бутакова відповідь, що Обручов звелів вирядити до його Залеського і Вернера, щоб вони вкупі з Шевченком швидше скінчили геологічне описання Аральського моря, малюнки і гідрографічні карти. Тоді ж таки Обручов наказав, щоб Бутаков, подаючи роботи свої, додав йому і ширше справоздання про роботи Шевченка, Вернера і Залеського 564.
Таким чином, Шевченкові стало можливим спекатися казарми і муштри, жити в приватній кватирі без догляду й працювати в товаристві людей більш-менш освічених.
Такі умови, річ натуральна, зробили на поета добрий вплив. Лист його до Лизогуба 565, писаний саме під час наведеної вгорі переписки Бутакова з Обручовим, написаний доволі спокійно. "Позавчора, — пише він, — вернувся я з того степу киргизького та з моря Аральського до Оренбурга та й заходився оце писати до тебе. Пишу, а ще й сам добре не знаю, чи живий ти на світі, чи здоровий; бо вже оце трохи не півтора року, як ми не переписувалися з тобою ані одним словом, а за таке врем’я багато води у море утекло, може, і у вас кого не стало; бо холера, кажуть, здорово таки косила. Коли живий ти та здоровий, то напиши до мене, друже мій! не гаючись; то я тоді вже й відпишу до тебе геть про все, як мене носило по тому морю, як я у степу отім безкраїм пропадав. Усе розкажу, нічого не потаю".
564 Истор[ический] в[естник]. — 1886. — Кн. І. — С. 164 — и Киев[ская] ст[арина]. — 1896. — Кн. II. — С. 132.
565 Чалий, с. 175.
Спокійним духом віє і від творів його, написаних в Оренбурзі під кінець року 1849. Написав їх тоді Тарас чимало. Знати, що скоро заспокоїлася хоч трохи душа поета, муза його знов заспівала голосом, правда, звичайно журливим, але до тої журби часом примішано і жартовливої іронії і /290/ зовсім нема тонів розпуки, нарікання або лютого озвірен ня. Яким, наприклад, високохристиянським гуманізмом і спокійним ліризмом серця, повного любові, дишуть вірші його:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим!..
Як спокійно-художницьки висловлює поет свою печаль, що "охватить йому душу", коли він, дивлячись на молоду матір з маленькою дитиною, згадає собі образ
Тієї матері святої,
Що в мир наш Бога принесла;
А ми, — хвала нам і хвала!
Дарма що Бог, що ми не стоїм
І волосочка одного,
Таки повісили його...566
Одно слово! Оренбурзькі Шевченкові твори, коли їх прирівняємо до творів, писаних під час експедиції, стають нам певним дзеркалом тієї доброї переміни в настрої Тарасової душі, скоро вона вернулася з товариства казарменного, з "смердячої хати" до товариства людей освічених, що живуть в людському житлі!
Думками він, звичайно, і тепер раз у раз на Україні; і раз у раз болить його національне серце за зрабований край, за зневолений народ. Він співає, що
...Кращого немає
Нічого в Бога, як Дніпро
Та наша славна Україна.
Перед ним живцем встають картини крепацтва. Він відає, що
Скрізь по славній Україні
Людей у ярма запрягли
Пани лукаві. Гинуть, гинуть
У ярмах лицарські сини,
А препоганії пани
Жидам, братам своїм хорошим,
Останні продають штани... 567
566 Кобзар. — (1876). — Т. II. — С. 134.
567 Ibidem . — [С] 128. /291/
Одначе ж, кажу я, про такі картини він говорить без розпуки, без озвірення.
Оселившись у Герна, маючи можливість не носити хоч у хаті солдатського убрання, і з душею, хоч на крихту ути хомиреною, Тарас з своїми товаришами шпарко взявся доводити до краю потрібні задля Бутакова малюнки, карти й таке інше, чого вимагав військовий міністр.
Тим часом вже ж ніхто, як не Герн до Бутакова, де і як тільки можна було, говорили на користь Шевченкові про його-художницький талант, про його лиху недолю і про тяж ку заборону йому малювати і говорили так, щоб те доходило поза ними до ушей Обручова.