— Яку це ще казку чи пришту вповіджено буде на дознання, що з людиною стане вкінці віків, — це тобі не страх за дверима, й не кров калюгами попід ліжко конаючого, не видиво гока небесного, що вглинає душу, а плоть пускає за вітром, не оживлі динозаври на екранах, не ящури, аж лоскіт жаский пробирає до паху; людинопотвора вникає тако на світанку, втворяє льохи і ходи підземні і тягне налигачем зостаток подоби родів; та й то вже не страх, не кіно, і не казка, не муки, що все знайдеться рятунок хоч для їдного, і вирветься з пут і переможе потвору, і вивільнить з рабства й решту невільників, — примушено буде а до такого, що й смерті не потребуватимеш, бо про смерть не йдеться; не схочеш і порятунку, бо знаття ж, що іншому де там бувати, це й є втіха знання. Кинуто в такий безум, що тіки-но страх цікавості й водить душею що ж це зо мною ще зроблять; й то в найбідовішій сім'ї, з цілими народами таке, — давно живуть, а втіха водить; та їдна мудрість в остатку, як ця людинопотвора зажадає чогось, що їй і самій невтямку, і не словами, не жестами, а тіко коливанням драглистим; у безтямстві незнання й нехотін-ня рятунку вкоряється жертва віковій винуватості та нечвидності, й куди ж то її поведе у лазах земляних з трухлявими осипами, — ще є й така нагода тікати у глибші ходи та не знати вилазу, й то хто з ким бавиться, нема напоуму. Бо вже й зобачиш світла пружок і гребнешся враділо, — ото де рай, хоч який, і зачнеш жити не те що дотипір; аж глядь, то знов углибаєш у місиво якесь, та й жах тебе кидає напріч дертися склизькими камінними обмурівками, і наче
28(15) серпня празник Пречиста Марусі день народження сонце тепло хмарки набігали хоронили 29(16) серпня сонце хмарилось жарко трошки
30(17) серпня сонце жарко маленькі хмарки набігали 31(18) серпня сонячно жарко Валя і Слава і Леся поїхали 1(19) вересня ясно жарко
2(20) вересня зранку
похмуро з дев'ятої
дощ до другої
перестав о четвертій
вияснилось
3(21) вересня зранку
похмуро після другої
вияснилось
хмарилось
4(22) вересня ясно
тепло хмари набігали
5(23) вересня сонце
жарко
6(24) вересня сонце жарко
7(25) вересня сонячно жарко 8(26) вересня сонце жарко
9(27) вересня сонячно жарко 10(28) вересня сонце жарко
11(29) вересня зранку похмуро вдень сонце жарко о пів на п'яту дощик побризкав празник Усікновенія Глави день народження Ліди Валі
12(30) вересня похмуро сонце після обід дощик побризкав
ж новий шлях приводить, де перш був, де тебе примушувано до нестямної покори; то чи вгодишся на все, що хтітимуть од тебе, передержишся у хитруванні и далі шукатимеш висвітку, — ото де скінчення і думка на новий ісход: явитися й собі у подобі людино-потвори, та й по всіх муках вікових, дошукуваннях міри на щастя й горе, та й вже. — Коли це сестра повідомила маму, що хата стоїть (всього три стіні, а четверту вибрали на паливо), що Володя в лікарні, відкриті рани не заживають; мама зі мною зразу ж відправилась в село, а в Фастові нас сильно бомбило (на ешелон напали німецькі літаки), люди бігли хто куди, а я загубилася; мама знайшла мене в якомусь болоті, де я сиділа в воді, лише голова зверху; але добралися ми додому живі, хоч деякі речі (крім що на нас) загубили, одне мама завжди держала при собі, навіть у поїзді клала собі під голову, це знову головку машинки (ми як приїхали, батьків товариш по роботі Терещук Мухтей зробив нам до неї станка); це одна-єдина пам'ятка від батька, яка допомогла нам не вмерти з голоду; вона і тепер іще служить, і завжди нагадує мені про минуле, пережите; нужда, голод, холод, людей напали воші, не було мила, в що перевдітися; а тут перший з візитом до нас наш друг-юда; сонце уже зайшло, вечір був теплий, я бігала по дворі і дивилася, як літають кажани; мама вийшла з хати, подивилася на погоду і каже "буде завтра ясна погода, треба трохи попрати"; після вона якось раптово почала відступати назад і дивитися в одне місце; я повернула туди ж голову і побачила височенного здоровенного дядька; я бігом сховалася за материну спину; він підійшов до нас сміло, видно, знав, що лише нас вдвох вдома (брат був у лікарні, хоч і малий ще, але все-таки мужчина, він робив вдома всю мужчинську роботу) і попросив маму, щоб пустила зайти в хату, ще чогось весь час оглядався, як наче за ним хто слідкує; мама стояла як вкопана. — А якого ж це ліку, Юрку, винайняти на ці болещі, якої бинди на рани незгойні, бо то Броніслава ходила по сім'ях та дустом воші виводила, та такі фетрові валяночки на свято носила, ще потім тобі дісталися, як найслухнянішому хворому, а ви в лікарню бігали, бо там білий налив, та стіни кахляні мили, а мерців у калідорі обходили боком та бігли краєм села на пожежі, та в батюшки сушку крали на блясі, та наслухали батьків, що їм невтямки було, як це Броніслава з цим Ігнатовським живе, а як він дознався, що сім'я не загинула, та вернувсь до сім'ї, а до Броні навідувавсь, а дочку заміж видавав, — то де було інститут закінчувать, а вже покликали на фронт; та вбиті, та поранені, ще й
полон; у Богунському лагері помагала нашим воїнам вижити; та й лишилась вірна своєму коханню; а кавалерів ого було, — оно Дави-довського візьми, і до Яринки сватавсь; іде попри майстерню, а вона це шиття жужмом на оберемок та тікати, бо любили, як сонечко, при стіні у садочку намітувати. Але цей вік захляв і найдрібнішу потребу, — яке сватання, якого дусту на облізлі голови, на зсинілі тіла; приступилась потвора й регоче невидко, — ввесь світ ік тобі пригортається, а ти неладний зголубити в ньому хоч що, їдно намислюєш гадку за гадкою, рука не володає, гоко вовтузиться зчамріло, дохтори полишають свої пательні і вдежі й стають довкола храмів і лікарень з своїми хворими; таке наджидання звістки, — щей-но, — ...що на старість хочу показатися, що я людина; а їх двісті тисяч на одного працездатного, і всі хотять все їсти дешеве; а я не годна робити на них, бо в колгоспах на роботах вкалічіла, і то вони хотять мене живцем закопати, а місна власть хоче коло них жити, і на мене фальшиві документи дають; а колгоспний народ на своїй землі живе при здоров'ю, і ніхто мене батрачки не признає; то нас було п'ятеро душ дітей, усі ми народилися на бе-сарабській землі; ми на полі були літо й зиму; й коли це спихнула революція, ми приїхали до свого села, до свого дому; як могли переживали до двадцятого року, а там утвердився в нас радгосп, і вся сім'я наша пішла на роботу в радгосп; заробітки були малі, по сорок копійок в день; через вісім років заслаб старший брат, простудився на роботі, було йому щось дев'ятнадцять років; мучилися ми в холодній хаті, не мали чим палити, обігріти його душу; а люди, які мали свою землю, різали в лісі дуби своїм синам на будівлі; а коли я з своєю мамою пішли в ліс
13(31) вересня похмуро прохолодно 14(1) вересня сонце і хмарилось вночі дощ Семена 15(2) вересня дощ до обід 16(3) вересня сонце жарко після третьої години дощ о четвертій перестав 18(5) вересня хмарно сонце мало показалось 19(6) вересня похмуро дощ зранку а вдень не було 30(7) вересня зночі дощ вдень похмуро 21(8) вересня зранку похмуро а вдень жарко хмарки були празник друга Пречиста Інни день народження 22(9) вересня зранку туман вдень сонце тепло
23(10) вересня сонце і хмарилось вночі блискавка гроза грім 24(11) вересня сонце жарко і хмари набігали 25(12) вересня зранку похмуро вдень тепло сонце до вечора тепло було 26(13) вересня сонце тепло 27(14) вересня Воздвиження 28(15) вересня зранку похмуро вдень ясно тепло і хмари набігали 29(16) вересня дощик зранку і цілий день бризкав 30(17) вересня похмуро я їла коло
назбирати трісок обігріти слабого брата, то багачі з лісником набили в лісі і трісок не дали нам; і так багачі закопали брата не рятованого; мама з досади дістала хвороби голови раку, хворіла по тридцять другий рік; я обходила маму, біль був великий; я вдень робила в радгоспі, вночі з сестрою старшою мучились коло мами; коли вона заспокоїться, тоді і ми трохи заснем, а коли мама схоп-лялася з того болю, тогди і нас побудить; і от мама померла, а в тридцять третьому батько здох з голоду; старший брат виїхав на Далекий Схід в армію, нас три сестри залишилося, голі й голодні; старша сестра пішла в колгосп на великі муки; менша сестра ходила до школи; та захворіла моя старша сестра з роботи в колгоспі, застудила хребта і пролежала до сорок шостого року, і лежала вона не на хребті, а на отробі; і коли я залишалася один день біля сестри, то мені давали п'ять трудоднів штрафу; лишуся сапати в людей за мисочку муки, теж п'ять днів штрафу; скільки я лишила штрафів за те, що обійшла слабу; померла сестра, мені ніхто не хотів виписати дощок з колгоспу; я назаймала в людей дощок на домовину поховати сестру, а після за ці дошки позичені відробляла; я за це теж получила з колгоспу штраф і податок триста рублів військового і сто п'ятдесят малосімейного; мала куфайку і хустину на голові, й те продала і заплатила за свою душу; я з цього горя і сама застудилася, лежала по рокові в лікарні, три рази ходила в корсетови; коли я звернулася, щоб мені дали роботу стоячу, то мені роботи не дали, щоб заробити кусочок хліба, а кинули мене, слабу, у підвал між жаби; коли я почала конати, мене лікарі врятували, а коли звернулася в область зі скаргою, обласні керівники заставили міліцію і міліція завезла мене в ліс звірам на здобич; я сутку лежала в лісі, це було в червні місяці шістдесят другого року; де я перелякалася; гадюки по мені лазили, звірина сльози лизала; чужий шофер заїхав по лісоматеріал і мене порятував; у лікарні я лежала один місяць, приїхала додом між голі стіни, і з того горя поїхала в столицю на позов; столичні керівники кинули мене на два тижні в тюрму між блотняки; легко ж було мені два тижні в тюрмі перележати з кістяним туберкульозом на голих дошках; та й це така провина моя; що місна вдасть давала фальшиві документи на мене, а люди вірили; тепер я хворію спанделітом, маю склероз серця, бронхи, екзема легень і нирки; а з цею хворобою я день і ніч закрита в хаті, бо хто розбере мов велике страждання; сама я з батрацької сім'ї, працювала на государственних роботах; а люди, що здали свою землю до колгоспу, забрали й мене силоміцюю на свою землю, і
нічим мене не годували, одно травою, і який п'яниця оправиться, годував мене калом; і нікого я не виную в советськім союзі, одного леніна, що через нього вся моя рідня виздихала з голоду, а мене так замучили, що я не годна вже ходити; відняло мені ноги, і я прошу в них інвалідської машини, щоб я могла знайти таку людину, щоб мене возила; а то я перше хотіла їсти, а зараз хочу води, та не годна принести; іду до партійців просити, щоб допомогли мені дожити віка; партійці теж мене виганяють совсьом, так що виходить, що я несу революцію ще з сімнадцятого року і по сей день для мене все революція; і до кого не звернусь, то все дають на місну вдасть; хай би дали мені міжнародний паспорт і пропуск, щоб я виїхала за границю, бо я закидала скаргами ввесь советський союз, і всі не хотять мене, а місна власть заставила п'яниць і викопали на мене яму, щоб мене живцем закопати, і я цілий рік ховаюся в щілини від п'яниць, щоб мене живцем не закопували; і тепер з цього страху відняло мені ноги і ходити не годна; і чекаю, доки піде дощ, щоб я водиці попила, а вони мене хочуть запроторити в дім інвалідів, мені надоїв колгосп, не то я ще піду в дім інвалідів до п'яниць; хоч я каліка, а в голові розум є, у мене чоловік був начальник пошти, то він мені розум лишив; бач, заради меї голови мене ненавидять; я хочу жити на волі, я попаду за границю, то мене зустрінуть по одьожі, а будуть мене приймати по умі; як мені віка дожити, що і до нинішнього дня наді мною знущаються; в мене хатина старенька, маленька, потребує ремонту, але я ремонту не роблю; їдно, що я не маю відки, а по-друге, я не годна вже ходити; а приїхала з іншого району молодьож і кажуть, щоб я платила чотирнадцять карбованців за те, що столу і впала зі стулом
1(18) жовтня Віталію І.К.