А хіба ради власности, кажуть вони далі, робились і робляться війни між людьми? А не ради тієї експлуатації одних груп людей іншими групами, цілих народів іншими народами? За пустелі не воюють. За Арктику, хоч вона й має багатства, ще не зачинають війни.
— Почекай, хутко почнуть!
— Так, але тільки тоді, коли туди напхають робочої сили, яка могла б витягати своїми руками з надр її багатства і давати їх переможцям. Без робочої сили ніяка власність, хоч би й найбагатша, нічого не варта. Колонії європейців у Африці чи Азії, тільки тим і цінні, що там є робоча сила, яка використовує для них продукти країни. А яка ж то робоча сила? Вільна? Незалежна? Добровільна? Ні — це залежна, невільна, вимушена сила. Отут, каже ця течія шукачів, основна причина зла сучасного людства. Не в інституті власности, а в примусовій, невільній праці одних людей на користь інших. Знищте примусову працю і сама собою зникне приватна чи державна власність. А яка є така праця на землі? Така є, кажуть вони, наймана праця. Тут є, кажуть вони, корінь панування людини над людиною і народів над народами, тут є корінь і капіталізму, і колоніялізму, і імперіялізму, а ним самим і війни. Коли ви хочете знищити війну, кажуть вони, знищте інститут найманої праці. Це єдиний спосіб розв'язати світовий конфлікт.
Отак, товариші, кажуть так звані трудові колектократи. Це зовсім нова соціяльно-політична доктрина. На Заході деякі політики, яким вона є шкідлива, замовчують її навмисне: деякі через неознайомлення з нею, не згадують про неї. Зветься ця доктрина трудовою колектократією. Вона в нас не обговорювалась, але дехто з товаришів, я знаю, вже чули про неї. Я хочу, з вашого дозволу, коротко викласти перед вами її основні тези.
Дев'ятий нахилився до конспекту й прочитав: "Трудова колектократія. Викладати обережно. Відмінність од націоналізації, кооперації, соціялізму, комунізму. Теж обережність!"
За столом деякі шепотіли, деякі нетерпляче поглядали на доповідача і на годинника. Аж ось Дев'ятий підвів голову і знову почав викладати. Політбюро слухало тепер значно стриманіше. Члени його поглядали на Сталіна, але він усе сидів непорушно, дивлячись у свої папери, немов умисне сьогодні прибрав таке ставлення до доповіді. Тільки іноді нашвидку обводив поглядом по обличчях, немов хапаючи з них на лету враження, які викликала промова Дев'ятого. Нарешті доповідач закінчив цей параграф її. І тоді він, змінивши трохи тон голосу, почав знову:
— А тепер, товариші, я скажу свою особисту думку про цю концепцію. Наскільки я міг простудіювати її головні тези, вона мені ввижається, дійсно, тим засобом організації миру на землі, який серед усіх інших слід уважно розглянути й обміркувати. Ви можете мені сказати: "Це не наш засіб, він пропонується нашими критиками". Так, товариші, але їхня концепція не ворожа тій меті, яку ми ставимо собі: визволення трудящих од експлуатації і визволення світу від страхіття війни. Хіба нам важливіше, товариші, звідки походять засоби аніж мета наша? Хіба Маркс чи Ленін одмовились би від трудової колектократії, коли б уважна аналіза дала їм певність, що цей засіб краще, швидше, без крови, страждань, руїн, убивств приведе до мети організації щастя людей, ніж збройні революції чи атомові бомби?
Я особисто хочу вірити, що ми, маючи засіб колектократії, до воєнного засобу не звернемось. Оперуючи ним, ми вийдемо з нашого теперішнього світового безвихіддя вільними й щасливими. А вивести нас із нього повинен наш великий вождь, Йосиф Віссаріонович Сталін!
Усі очі з виразом ще більшої уваги й деякого здивування встромились у Дев'ятого. Сталін підвів голову і чекально дивився на нього.
— Так, Иосифе Віссаріоновичу, тільки ти можеш вивести нас і все людство з тієї страшної небезпеки, яка нависла над нами. Ти сам знаєш, що це — не патетичні вирази, а реальні слова: смертельна небезпека висить над усім людством. Ти дивишся на мене і ждеш, щоб я пояснив, як я собі уявляю твоє рятування нас?
Я уявляю його собі так: ти, Сталін, вождь однієї половини людства, мільярда людей, ти звертаєшся до вождів другої половини з такими приблизно словами:
"Наше готування до нової війни з новими засобами вбивання й руйнування — божевілля і злочин супроти людства. Цей спосіб розв'язання нашого розходження — є не гідний дорослих, розумних, культурних людей. Я пропоную вдатися до іншого, мирного, справедливого способу. Ви, наші противники, вважаєте вашу систему господарювання за найкориснішу для людства. Ми вважаємо нашу систему за таку саму. І є ще інша система, яку вважають за найкориснішу. Так, от, давайте вирішимо це питання не бомбами і танками, а вільним змаганням, себто: світовим конкурсом усіх трьох систем. Давайте постановимо, щоб кожна держава на землі організувала у себе це змагання трьох систем. Хай будуть організовані підприємства трьох типів: приватнокапіталістичного, націоналізованого (обидва з найманою працею) і колектократичного (без найманої праці). Хай ці підприємства будуть поставлені в рівні умови постачання їм усього потрібного для праці. І хай їм буде дано чотири-п'ять років для змагання.
Нам тепер пропонує Захід підписати мир на десятки років. Яка ж Гарантія, що за ці десятки років миролюбний противник не наготує таку зброю, яка перевищить нашу зброю? Ми ніяк не можемо згодитись на контроль над нами в цих умовах, бо ясно, що це було б усе те саме наше самогубство, тільки з проволокою. Всі пропозиції Заходу тільки до цього й сходяться. Але ти, Сталіне, запропонував би інший мир. Добре, давайте підпишемо його на п'ять років, але тільки для змагання наших систем господарювання. Ми згоджуємось прийняти умову, що виріб озброєння на цей час припиняєть— ся. Ми згоджуємось на інтернаціональну контрольну комісію, яка мала б наглядати за виконанням усіх умов змагання в кожній країні.
І коли б, наприклад, Організація Об'єднаних Націй прийняла таку постанову, тоді б ми прийняли всі пункти, які виставлялись вашими вождями для порозуміння з нами, себто: зняли б нашу залізну завісу, дали б щд-ковиту свободу слова, зібрань, пропаганди, організацій виборів і такого іншого в нашій країні. Тоді, будь ласка, їдьте всі й дивіться, як ми живемо, як працюємо, як виконуємо договір про змагання.
І далі ти б їм сказав, Иосифе Віссаріоновичу, ще таке: коли б конкурс-змагання виявив, що приватно-капіталістична система дає найкращі результати по всіх країнах, то Організація Об'єднаних Націй повинна прийняти постанову про обов'язкове заведення її в усіх державах. ..
На обличчях слухачів виник такий вираз здивування й обурення, що Дев'ятий поспішив підняти голос:
— Не спішіть, товариші, не спішіть! Дайте докінчити. Але, коли б конкурс виявив, що наша система націоналізованого і ПЛАНОВОГО господарства краща, то щоб так само її було прийнято як обов'язкову для кожної країни.
І нарешті, коли б змагання показало, що система трудової колектократії дала найкращі результати, то щоб так само її прийняли Об'єднані Нації за обов'язкову для всіх народів. І тоді без ніяких війн і революцій світ міг би об'єднатись в оту світову федерацію і з формувати той єдиний плянетарний уряд.
— А ти не збожеволів часом? — гукнув хтось з другого кінця столу. — Ти пропонуєш нам просту капітуляцію?
Дев'ятий помалу покрутив головою і рух його був такий певний, що всі з напруженою цікавістю ждали його відповіді.
— Навпаки, товариші, я пропоную без крови і страждань досягти нашої мети. Але з певними жертвами для нашого політичного режиму і, може, для нас особисто. І я не маю жодного сумніву, Иосифе Віссаріоновичу, що, коли б ти зробив таку пропозицію, капіталістичний світ не посмів би відмовитись од змагання. А коли б він, ггід тим чи іншим приводом, одмовився, то цим він викликав би революцію у себе і дав би нам владу над усією плянетою. Бо ти ж розумієш, що коли б ми дійсно чесно, одверто, пішли на цей спосіб, коли б ми дали світові наявні реальні докази, що тут з нашого боку не було жодної хитрости, лукавства, обдуру, а справжнє бажання безкровним способом утримати людство на краю загибелі; і коли б капіталісти, навпаки, своєю відмовою гнали те людство в безодню війни, то невже ви думаєте, товариші, що за нами не пішли б трудящі маси всіх народів? Невже ви думаєте, що ми не підняли б тоді світової революції і ніякі апарати урядів не могли б спинити її?
Я знаю: більшість капіталістів, а надто найбільш багатих, американських, 'люди мало здатні не те, що до соціальної справедливости чи альтруїзму, а до простого розумного розрахунку. Даруйте мені, товариші, що я наведу вам маленьке біологічне порівняння. Капіталісти подібні до тих мавп, які попадаються розумному мисливцеві таким чином: на дереві прив'язується глечик з тонкою шийкою. В нього насипається щось дуже смачне для мавп. Одна з них засуває руку в шийку глечика, набирає повну жменю того смачного і хоче витягти руку. Але затиснений зі смачним кулак не пускає. Тоді приходить мисливець. Мавпа кулака не розтулює. 'Чи то з жадібности, чи з неуміння розміркувати], вона не хоче випустити смачного. Вона воліє бути схопленою, аніж випустити здобич. Так воно й робиться. Мисливець забирає мавпу, вбиває її, витягає її руку з глечика, а шкуру її вживає на свої потреби. Отак само поводяться і капіталісти. Вони ні за що не схочуть випустити смачного їм капіталізму, свого панування, розкошування. Вони волітимуть, щоб прийшла революція, схопила їх, убила, зідрала з них шкуру і вжила її на свої потреби. Будь ласка, коли вони не погодяться на твою пропозицію, Йосиаре Віссаріоновичу, то тим гірше для них буде і краще для нас, — ми швидше й радикальніше дійдемо до нашої мети.
Але, я гадаю, що й вони кінець-кінцем згодяться. Не всі з них нерозсудливі, жадібні, глупі мавпи. Більшість із них напевне побачить, що для них відмова від конкурсу — самогубство. А ще розумніші поспішать піти назустріч колектократії, щоб зайняти в ній краще місце. Бо я думаю, товариші, що в конкурсі переможе трудова колектократія. Та і ви, коли пильно вдумаєтесь, повинні визнати те саме. Не може бути інакше. Як ви повинні були бачити з мого викладу, колектократія задовольняє вимоги і прагнення величезних мас людства.