С 16-летнего возраста он болен тяжелой прогрессирующей болезнью почек—хроническим пиелогломеру-лонефритом, хр.простатитом, хр.холецистоангиохолитом, постоянно болезнь протекала с альбуминурией (белок в моче, в среднем, 1,5%-2%) и повышенное АД— 140/90 — 750/90 мм рт.ст. Медицинские справки находятся в его деле. Эта тяжелая болезнь требует постоянного постельного режима, строгого диетического питания. Условия тяжелого режима в Уральском лагере обрекают моего сына фактически на смерть.
Обращаюсь к вам, к работнику медицины — самой гуманной в мире профессии, человеку, стоящему на страже жизни людей, проникнуться моей материнской мольбой, проникнуться тяжелым состоянием молодого человека, взять во внимание жестокую, тяжелую болезнь сына и ставить вопрос об освобождении его от дальнейшего отбывания наказания.
С искренней надеждой к Вам
Н.М.Смужаница
Киев. 30.Ш.77 г.
Копия — Медицинский отдел УВД Пермского облисполкома. 614600, Пермь, Комсомольский проспект 74.
СССР Гр.СМУЖАНИЦА Н.М.
Министерство внутренних дел г.Киев. ул.Щербакова
Управление 72/2,кв.13О медицинской службы 12 апреля 1977 г. 113 №11-2278
Ваше заявление направлено на рассмотрение руководства УВД
Пермского облисполкома, поскольку вопросы досрочного осво-
238 бождения решаются по месту отбытия наказания, откуда Вам сообщат о результатах.
Зам.начальника Управления МВД СССР (подпись) В.Н.Попов
Добридень, тітко!
Усе йде, есе минає (як сказав поет) і краю немає, а я собі живу поживаю — тут всілякого добра наживаю. Десь від дев'ятнадцятого вже почував себе досить непогано: не боліла голова, нирки не нили. Здається, що лютого місяця я проскочив без ускладнень — ну й гаразд. Сам себе допитував, так би мовити, чи насправді вже у такому кепському стані, як вам здається ? Гадаю, що ні, хоч Івана-чаю попити на мою хворобу не завадило б. Та ще б миску доброго борщу... М-да, а перечекати трохи більше двох років і переді мною гостинно розкриє обійми героїчний Сибір. Ну, годі рубати сук, на якому сиджу.
Не характеризуватиму тобі побут з їжею, ти й так у курсі, скільки всього бракує. Не поширюватимусь і про медицину, в моєму випадку здебільшого зціляє природа. Слідчий, пригадую, розводився на предмет того, як у таборі один його підопічний вигоїв сухотні легені, потім ще дякував за посадку. "Московської" напевно тоді обпився, бо явно натякав, що, можливо, й я дякуватиму. Щоправда, не одному —прокуратурі, суду, адвокату. Останній, дійсно, не фабрикував мені додаткових епізодів, і от за це я йому вдячний. Я таки ціную його, досить, що покази, зібрані на слідстві, розхитував. Тому не когось, а мого адвоката надішли, будь ласка, робочу адресу. Просив про це декілька разів маму, може, боїтеся — судитимуть мене за це (ошибаєсса). В кожному разі попередьте, чи він працює там само, на старому місці. Бо я вирішив скористатися знаннями юриста: столицю за вим'ячко поторсати. Оце таке! За новинами суспільного життя стежимо із великим задоволенням. Кожен день зараз приносить якусь втішну звістку, а допомагає про неї вчасно дізнатись правдиве радянське радіо і преса. З останньою все не можу дати ради. Як і передбачав, від невчасної передплати її лихоманитиме мінімум квартал. Єдина втіха — закон на моєму боці. А з квитанціями на руках я здатен боротися з агенством друку цілого Союзу. Перечитав оце написане й засумнівався, чи переконав вас, що самопочуття зараз нівроку. Але таки нічого. Не уявляю, правда, наскільки доцільна мамина поїздка у верхи, але тут їй — не судія. Бо як ви не уявляєте всіх мотивів моїх вчинків, так і я про ваші часом не той. У "Наук.думці" вийшла книжка із зразками ділової мови XVIII ст. Хлопці відгукувались, що цікава. За нагоди купи
239
та й дідик міг би своє слово сказати. Щось він до мене ні гугу. Чи не розсердився, бува, на мої мислії? Хоча обіцяного чекають три роки, надсилаю лірику вірменського поета. Мені дуже подобається, наскільки пригадую — кращого із східної поезії по-українському не читав. Можливо, то більше голос чуття, аніж розуму, але таки переклади вдалися. Прошу читати вірші, бо про табірне життя не напишеш.
Ну, от маєш поезії по зав'язочку. Тітонько, ти мені ще поштівок трикопійчаних надішли, бо скінчилися всі. Я вже питав, чи не розсердився старенький на мої повчання ? Так то ж не користі ради, рцел яко младий до старого токмо за для надії урозуміти огром суєтності людського буття *. Бабусі передай мою духовну підтримку. Я також он побував у лікарні (та ще якій!) і живу, нічого. Тож і їй нема чого втрачати, окрім болячок. Хай живе прекрасна і сильна! Взагалі, мушу зізнатись, що той Марченківський острівець з вічним виглядом на Дніпро став для мене гарним психотерапевтичним засобом. Часом лежачи вночі, згадую перипетії дитинства і таки приємно. Можливо, це ідеалізація минувщини, але більше скидається па те, що — просто моє дитинство. А ви — неодмінний його атрибут із виховними годинами, прекумедними ситуаціями, святковими та недільними зустрічами. Сподіваюсь, справдиться і моє бажання знову посидіти за столом у кімнаті, з якої я все дивився на лівий берег. Що мене так вабило в тій стороні й зараз не збагну, якісь передчуття, Бог знає. Мав я змогу з' їздити по Волзі разом з капелою бандуристів Миньківського в 1973 р. От якби зараз — я поїхав би й написав, а тоді гидився. Щото порозумнішав! Ага, тепер про друзів. Щось я нічого про Альошку від вас не чую**. Як він ся має, як живе? Він що, зовсім поїхав? Про таке варто би знати Шурочці. Привіт усім-усім!.. І, нарешті, у зв'язку з Міжнародним жіночим днем шлю вам всезагальне вітання...
Бабоньки! Виходячи з доконаності, що ви з ступенями та званнями (наша праматір, поза сумнівами, гідна балотуватися до академії педнаук, адже пустила в світ трьох кандидаток і зробила з горлопана-комсомольця професора, згодом, щоправда, діда); нещадно експлуатуєте засліплення закоханих чоловіків "як плєнні" (а Алці, їй-бо', можуть позаздрити всі разом узяті холостячки УРСР: коло мене поети,класи, класи якої!!! оспівують хором достоїнства і вітають, між іншим); імітуючи дослідницьку діяльність, бундючитеся по своїх квазінаукових установах; походжаєте павами по наському Хрещатику, — я проголошую: люблю!
* Натяк на нарис "Лист до діда"
** Людмила Алексева ~ московська дисидентка, опікувала українських в'язнів.
І хоча стюардеси також жіночого роду, сей факт не похитнув мого пієтету до вас. Цілую від малої Мар'яни до старої Оксани по колу.
Одержав щойно лист від 1 березня. Ти, як завжди, на висоті — до речі прості поштівки, а знімка невдало затемнена. Здаюся собі кострубатим, але щось нема напруги до писання.
Небіж.
П/П1-77
Мамочко, добридень! Ось і в мене турбація-новація — переїхав туди, куди ти влітку за доставку заплатила 20 крб. Як звикле, без пояснень. Отже, з 1 квітня я вже тутешній*. Начальство обіцялося сповістити про це додому бомагою. Не знаю, чи здійснило свій намір. Ну, а я одразу не писав, затримуючись з листом, хотів вражень назбирати. Харчування трохи краще: раз на тиждень є, навіть, тушкована морква! Капусту шатковано не перемерзлою, тому борщ має якийсь смак. А мені видали дієту, призначену на попередній зоні попередніми лікарями. Я попрохав, щоб залишені книжки переслали додому. Так що не дивуй, коли надійдуть. Цього разу пакунок буде без белетристики, переважно з науковою літературою. Я радий, що тобі також сподобався Думбадзе. А от наші естети чомусь його не сприйняли. Не знаю, чи то від снобізму, чи то від неуважного прочитання? У Думбадзе й попередні романи нівроку ("Сонячна ніч", "Я, бабуся, Іліко й Іларіон"), але цей, мабуть, через співзвучність тем сподобався найбільше. Дай почитати іншим, цікаво, як його сприйматимуть? Одержав твій лист, де квитанція на "Комсомольскую правду" вкладена. Так невдало — щойно перевезли на 36, а ти пересилаєш газету на 35. Скільки я вже в цій системі грошей втратив, одному Всевишньому відомо. Та ще буде відомо економістові, котрий підрахує: скільки, хто, кому винен. А поки що я на новій роботі. Збираю для праски невеличкий блок з деталей. Це нескладно, якби не було так багато. Стосовно громадян-начальників нічого, звісно, не попишеш. Але твої враження від першої зустрічі — непомильні. Ну, а я, якщо мене випробовуватимуть на стиснення, зроблю все, аби гуманізм радянських законів не залишився пустою фразою. Бо мені принципово близька розрядка міжнародної напруженості. Від змін журитися особливо підстав нема. Що не з'їдено за 4роки, тому й за 2 нич ся не стане. В №2 "Дружбы народов" надруковано добірку перекладів з вірменської Алли Марченко. Те прізвище з іменем я зауважив давненько. Якась собі літературознавець
* Уст. 36, Кучино.
з Москви, часто виступає в періодиці з статтями, оглядами і не занадто ортодоксального штибу. А оце надрукувала переклади поезій Кучака. Мені сподобалися. Я, щоправда, з Ігоревими ретельно не порівнював, одначе зроблено не без смаку. Отаку маємо з тіткою однофамілицю. Чи ти ба, як обполює братню нивку! Але тітці он поети також твори присвячують. О, діво! В нас уже зовсім було запахло весною — сонце, теплий вітрець, гола земля. Та потім студінь як ударить, як ударить — я назад у теплі штани, шапку-бирку на голову, теплий піджак на груди молодечі і сидю, п'ю чай. Пару днів зими постояло, і знову квітень вертається. Прурода... А я вже зек із стажем. Спокійненько сприймаю етап, нову зону. Знайомства відбуваються при міцно завареному чаю (імітація чифіру). А справжній чифір, про який згадується в "Одном дне Ивана Денисовича", це — пачка індійського чаю на кухлик води. Від нього, кажуть, язик кілком стає, а ложечка в ньому стоїть, не торкаючись стінок. Колись заварю, покуштуєте. І дізнаюсь про людські долі, найрізноманітніші. Дивуюсь, ще і ще раз дивуюсь, як люди подібне витримують. В інтелігента чи простолюдина — кожного замучать емоції. Лише, коли закосніти, не піддаючись силі вражень, можна вижити. Ну, та про це слід писати цілу монографію. З природи, психоаналізу, в отаких-от умовах. Вся штука в тому, що нерви, мов линви — у одинаків. Решта ж пересічно слабкі істоти, і їхній рішенець визначено наперед. Яке щастя, що історичні катаклізми не продовжуються вічно.