Дорогий Уласе Олексійовичу!
Справи мої погані. За порадою лікаря робив уже чотири спроби вийти – і все ні дочого. Раз дійшов до трамваю, решту разів і того не міг. Голова паморочиться так страшно, що не йдеш, а тільки всього себе зосереджуєш на одному: аби не впасти! аби дійти! Лікар явно не знав, що зі мною робити. Все таки, слава Богу, що ще хоч сидячи можу працювати.
І тому пишу знову у справі "Арки". Ви мусите погодитися, що я був обережніший, ніж Ви: кілька разів Ви писали про знак МУРу, а я все таки не хотів його ставити. Бо не раз я запобігав випадкам, подібним до того, що стався в 6 числі, але не міг мати цілковитої певности. Так тепер і сталося: скориставшися з моєї хвороби, Нижанківський утнув штуку.
Але саме тепер має бути інакше. Становище видавництва безвихідне. Вони мусять або закрити журнал, або звести його на пси, доручивши якому небудь Іксові, або Нижанківському, або погодитися на всі мої умови. Отже, за договором, що ми маємо зараз після свят підписати, ні одна сторінка не може йти без мого підпису "до друку". Одначе й цього мало і я зажадав, щоб Нижанківського з редакції забрали зовсім, навіть з ролі технічного секретаря. Зараз я звернувся до Кошелівця з просьбою бути секретарем і чекаю відповіді. Якщо він не погодиться, візьму якогонебудь студента, але щоб слухався.
А бачили б Ви, як усі вони, з’явившись до мене, слухали мої деклярації і казали, що це все так правильно, легко, незаперечно. А я навіть узяв своє в "В обороні великих" і прочитав їм пару абзаців про стосунки літератури з партіями, – і вони казали, що читали це і згодні з ним.
Я не роблю жадних ілюзій. Звичайно, якби у них з’явилась змога, вони викинули б мене і будували б свій партійний журнал. Вони пробували робити це з Кленом, Донцовим, Журбою… не вийшло. Але мислім реально: чи може у них ближчим часом з’явитися потрібна людина? Я такої людини не бачу.
З цього я і роблю висновок: "Арку" взяти треба. Але це треба не мені персонально. Я, якщо зможу писати, проживу і без неї, а якщо писати не зможу, то вона мені не допоможе. При цілковитому браку перспектив на видання нашого журналу, при наявності всяких "Сьогодні", "Веж" і іншого мотлоху, було б гріхом зректися можливости мати свій журнал. Єдина умова, яку мені ставлять – не пропагувати соціялізму – не вимагає від мене жадного насильства над совістю, – я б його і так не пропагував.
Зокрема, щодо коника викинутого Б.Н. то в наступній "У. Трибуні" має бути мій лист про те, що це зроблено без моєї санкції – і вони цей лист теж погодилися друкувати. Але це особиста вихватка Б. Н. ще до капітуляції і ніким не схвалена. Її не треба узагальнювати на всіх. Там є і тверезіші люди (Глобенко).
Ви пишете про Ваш приїзд у кінці січня: але на той час уже мусить вийти перше число, – погодіться, що це звучало б не надто тактовно і що до мене, і що до МУРу, якби перше число виходило тільки від мене, а друге – від групи людей і МУРу.
Довгої мови – короткий зміст: я вже знаю добре, з ким маю справу і мені в даній ситуації Ваша обережність здається невиправданою. Я був би радий, якби Ви ще раз повернулися до цього питання.
Костецькому про кімнату я сказати можу, але боюся, що тут і він нічого не зробить (Ми шукали кімнати для уряду ОМ.У.С).
Блавацький писав мені, що ставитиме "Жорна". Добре.
Журбу (Галину Журбу – У.С.) я сам не бачив, цю справу я доручу Коваленковій.
Славутичеві вислав текст обіжника про з’їзд для розмноження й розіслання.
Боюся, що про мене не варт говорити з "нерозумними людьми", бо від тих людей трудно чогось розумного діждатися.
Спасибі за добрі бажання. Мабуть, сьогодні Ви вже починаєте "загулювати". А я б більше бажав змоги стояти на ногах і дивитися на світ без того, щоб він увесь спливавсь в якісь п’яні кола.
Привіт Т. Ф. Ваш Ю. Шерех"…
Прекрасний Юрій Володимирович! Він перевтомлений. Передавали, що десь там у кіно, йому зробилось зле… Можливо малокровіє… Він дуже всім переймається і щиро хоче зробити щось доброго… Не хочеться далі його турбувати, але ж він пише "я був би радий, якби ви ще раз повернулися до цього питання", а тому 11.1, я строчив йому довжелезного листа. Подаю його з деякими пропусками:
"Дорогий Юрію Володимировичу!
Ваше здоров’я нас поважно турбує і, здається, було б найкраще, коли б Ви на деякий час залишили всі турботи, особливо такі, що вимагають більшого нервового подражнення. Наперед виздоровіти, а потім працювати. Але прошу Вас не беріть нічого близько до серця. Дивіться на речі холодно і спокійно. Цей мій лист сприймайте також із спокоєм і холодним зрозумінням.
Ви маєте рацію, коли кажете, що ми потребуємо порядний журнал. Але я гадаю, що такий може постати лише в тому випадку, коли ми обдумаємо і узгіднемо всі передумови його постання. Спішним рішенням кількох, однобічних поглядів на певні справи, знехтуванням думки колег і то якраз тих, що мають той журнал творити, ми ні до чого не дійдемо. "Арка" є Вам найкращим доказом.
Я, памятаєте, багато Вам з цього приводу і казав, і писав: все, що сталося, можна було передбачувати, ну, але редакція того журналу керувалася не доброю волею справи, а поганою амбіцією партійників, яким конче хотілося зробити наперекір МУРові, а передусім мені особисто, неприємність. Партійники, що не люблять мене, завжди шукали і шукають можливостей доказати, що вони і без очолюваного мною МУРу дадуть собі з нашою літературою раду, бо вони висмикнуть з МУРу чільних членів і то такого порядку, що будуть робити з ними все, що вони тільки захочуть.
Не повелося і не могло повестися, бо я знаю основні негативні інтенції цієї справи. Я переконаний, що без МУРу у його теперішній формації, не можна видавати ні одного порядного літературного органу. Я в цьому переконаний.
До всього "Арка" у тому вигляді, що вона до цього часу появлялась, не може бути репрезентативним журналом, її зовнішнє оформлення, її розмір, її інтенції, її стиль не підходять під розуміння поважного літературного журналу. Сама її назва нікуди не годиться. Це може бути добрий, навіть культурний журнал, чи краще магазин, але в ніякому разі орган такої організації, якою є МУР.
Я бачу, що протектори того підприємства скрахували, але вони не хочуть капітулювати, а шукають можливости рятувати справу. Вони не хочуть змінити свого методу роботи. Вони йдуть по шляху капітуляції, але не капітулюють. Вони далі шукають можливости обійти МУР та його основні інтенції. Тому вони шукали людей поза МУРом досить кованих і досить авторитетних, щоб ті захотіли рятувати їх ситуацію. Всі ті люди, до яких вони зверталися, не позбавлені реального відчуття дійсности і відмовилися. Тоді нарешті вони звернулися до Вас.
Вам здається, що вони скапітулювали. Я переконаний, що вони не скапітулювали, а тільки беруть те, що найближче. Ви для них вихід з положення і тільки. Вони все ще переконані, що не Ви, а хтось інший буде справою відати, вони думають, що Ви своїм авторитетом в МУРі змусите всіх членів МУРу піти на їх послуги, а головне позбавити гостроти моє засадниче ставлення, коли я зістануся сам, тоді я для них байдужий.
Тоді вже не буде надпартійного МУРу, з яким треба вести різні неприємні полеміки, а буде звичайна надбудова їх політичної групи. Вони дадуть Вам змогу "півроку" гуляти, а там "побачимо". Якщо їх експеримент вдасться – гаразд, якщо ні – вони Вас викинуть, як звичайного хлопчака, що був у них на послугах. Ви краще ніж я знаєте, в якому положенні знаходяться ті з МУРу, що у них працюють…
Чого хочу я? Я хочу, щоб ми, літератори, і наша література визволилась раз назавжди й остаточно від командування різних єфрейторів з партій, яких би то не було. Я хочу, щоб вони таки дійсно скапітулювали і остаточно почали з нами говорити, як з мистцями без ніяких і тих найменших умов, ані з нашого боку, ані з їх боку…"
Далі йде перегляд теперішнього нашого становища, вказування на інтриги проти нас, вислів бажання, щоб "Арку" підписував далі Шерех особисто без марки МУРу і що на 25-те ц.м. я хочу скликати засідання правління для обговорення цієї справи.
"Але я Вас ще раз прошу не хвилюватися цим. Я маю по відношенні до Вас, найкращі інтенції, високо Вас шаную і хочу Вам і собі помогти. Вітаємо разом з Танею Вас, Вашу милу маму і бажаємо Вам якнайскорше позбутися недуги, що на Вас напосілася. Прочитав частину Вашої на "Шеремету" статті. Прекрасно. З величезним вдоволенням, за одним присядом, прочитав "Серафікуса". Ура! Так само добрий "Старший боярин". Ми ростемо!"
18 лютого. Брак часу для цього нотатника, тому нотую лиш головне. Минулої неділі, 15-го, побував у литовців (Фелльбах біля Штуттґарту, Бангофготель) на їх святі уділення літературних нагород їх письменникам за рік 1947. Дістав було запрошення з цієї оказії від голови Комітету литовських письменників на еміграції – Lietuviu Rasytoju Tremtiniu Draugijos Valdyba, Стасиса Сантвараса. Було багато гостей, мистецька програма, урочиста роздача нагород, які вражали висотою суми (10,000, 15,000 і 20,000)…
Познайомився ближче з самим видатним їх поетом Сантварасом, з Фавстосом Кінршою, Пільґісом Андріушісом і чисельними іншими. Невеликий числом, а великий духом народ, що століттями змагається за своє існування в тіні колосального сусіда москалів, які немилосердно, по хижацьки, нищать його буття. Їх чисельна еміграція в світ і не менш чисельна висилка на Сибір дуже сильно позначиться в життю того лицарського народу… Я склав, від українців взагалі, і зокрема від МУРу дуже щире привітання і був нагороджений овацією оплесків. Шкода тільки, що нам так тяжко з ними розумітися з приводу такої великої різниці мови. Ми розмовляли переважно по німецьки, бо по російськи, хоча вони здебільша і розуміють ту мову, але відмовляються її вживати.
Знов хворію на шлунок, у литовців поїв їх "колтунів" з якоюсь запіканкою і це одразу дало себе знати. Дістаю багато пошти і багато графоманської писанини для оцінки – найнеприємніше моє зайняття, бо кожний автор чекає завжди лишень похвал і ображається, коли йому цього відмовляють. З делікатности не хочеться ранити почуття автора, розумію, що кожний з них переживає свою "творчість", але інколи нема виходу і треба сказати "правду", яка дуже "коле очі" і викликає гостру реакцію.