За вечерою хлопці з дівчатами не цілуються, а цілуються як уже погасять світло і полягають спати. Складки справляють в обраній хаті, за котру дівчата платять частиною сала, масла, муки, взагалі принесеного всього на складку. Господиня хати порядкує на складці, сидячи на печі або на полу. Після вечері починаються танки. Грають або самі парубки на пищики, або наймають гармоню з бубном чи там дві скрипки з басом. Перед тим як лягають спати, хлопці просять господиню вийти з хати, що вона й справляє. Тоді хлопці й дівчата, наносивши в хату соломи, лягають на долівці всі покотом, хлопці самі собі, а дівчата самі собі, а тілько опісля хлопець, заздалегідь умовившись з свею дівчиною, відшукує її в темноті, і відокремлюється від гурту, і также роблять всі інші хлопці. На початку дівчина не дозволяє хлопцеві торкатися до свого голого тіла, але лиш крізь сорочку. Як трохи обтерпиться дівчина, дозволяє поскубати себе й просто за чубчик, а ще далі доходе діло до самого краю. Часто трапляється так, що парубок нічого не доб'ється од дівчини, і як вона мокра, то викаляє собі всі руки і руками своє лице, але це не спиняє хлопця і вдруге лізти до дівчини. Парубок обнімає дівчину і начинає з нею знов граться, лапає її за цицьки, потім добирається і до прізвишша, — ото як полежать трохи времені, всі встають і розходяться по домах. І таким побитом кінчається складка. Но буває, що так понад-жуглюються, що хто куди повалиться, там і засне. Та так же і дівчата понализуються, що і язиком не верне. При тому случаїця і гріх з коякими дівчатами. У мене щось не дуже получалося, як у других
хлопців, але кояк уклав між ноги, та впросив не кричати, бо дуже мені наравилася. Така була, допустім, як осьо Свєтка, вроді потайна. Та як вже зайшло на другі діла, а тесть трапився хоч куди, бачить, шо щось не полу-чаїця, та раз як ускочить в комору, та до мене, Федю; а я, чого, тату; у тебе тут ниш-частя; а я кажу, нишчастя, та як зареву; а тесть каже, клади її бісову на поріг сракою, бо вона бісова ничесна, тай шось поробила тобі; так я як положив її бісову на поріг сракою та як затирибив, так аж бісова стогне; а тесть стоїть біля угла та каже, гони ії, Федю, без виїмучки двічі бісову, так вона знатиме; так я їй поводки не давав, я її у баранячий ріг кручу; а теща тестеві кой-коли й скаже, чого вони, старий, наші молоді сердяться, чи наш Федя її не удовольствує? А тесть каже своїй Павлівні, ти подивись на Федю, він як стане Богу молиться, так у його між ногами як порося лежить, у його струмент добрий; то така дочка наша, у тебе піттичка більша, як в неї сорочка, ти як ісхочеш сцять, так підігнеш одну ногу та циш-циш, а вона стане серед двора та роскаряче обидві та гур-ри, а вони бризки так і литять по ногах та по піттичці. Але ж ви бісові не вірите, у вас всьо якось не так; а ще ж така парубота пішла, що тіки-но з-за кущів підглядає та яйця мне, а приступиться боїцця. Впірвав би їдну з другою та на стерню сракою, — ого, не так забалакала б. Мені б це з годів десять скинути, то я б вас туто перетарабанив би між могилками. Але що гріх і казать, — допивайте свій кофій, бо тра косить; царствіє мертвих не терпить ледацюг. Бо так воно й виходить, сперш гуртуються на присудах та осудах, нікого слухать не хочуть, а тоді ввикають, та ще й з ненавистю такою, а вам, дядя, не стидно. Я цеї мови не знаю, оно хай Юрко
28(15) січня сонце і мороз
29(16) січня ясний мороз
30(17) січня мороз ясно
31(18) січня з першої дня дощ бризкав недовго похмуро 1(19) лютого ясно вітер розтавало 2(20) лютого похмуро
3(21) лютого зранку ясно після четвертої похмуро
4(22) лютого хмарно 5(23) лютого похмуро дощ бризкав 5(24) лютого хмарно туман
7(25) лютого похмуро туман 8(26) лютого похмуро туман 9(27) лютого похмуро після п'ятої туман
10(26) лютого зранку похмуро після дванадцятої години сонце показалось недовго було 11(29) лютого похмуро і мжичило а вночі сніжок притрусив морозець 12(30) лютого похмуро
13(31) лютого мороз сонце вітер 14(1) лютого похмуро мороз вітер і вночі вітер 15(2) лютого Стрітення умерла Поля Кручина вітер вночі і з другої години сонце до вечора
16(3) лютого мороз зранку сонце
вам про стид і про гріх баєчок нарозказує. — Ото де світ упевняється, що замало байок та пришт, а-що найбільшої правди про все і всешнє, — та й так, що знання про світ стає більш, як самого світу, а жадної дрібнички світової не те що не вгадано, але у тяму не вкладено; то починай знанова на пальцях показувати, а ще ж мови такої де взяти, то приноровлюйся наопаш глузду, та й —
всепробачність гріха при твоєму зорі з запобіганням твоєї ласки на вчинення гріха з виповиванням найжіночішої сутності що тебе обійдено аби потім знову з тобою суворою і жорстокою і чомусь у сні і чомусь жінка
збісіла покара сном за інші гріхи за гріх жити гріх бути гріх наважання творити гріх відсутності вскрізь і присутності поза-вскрізь
ці войни оце похіття незбулість щонайдрібнішої будезнизни невиправд плачу невзосталість сміховини у виповіданні сну у наготові до всевішності сніння
де тебе є де ж може бути приврочено де і коли до яких без-чиння без-часності без-орудності
та страхами намареними стаєш навпопереддя страхів очизних на послух тобі жінки-кентаври пригребано майбуття з неохочості лютості з пів-страху з пів-злочинності з усе-хочості
примовляння без-часся де які вигреби заманущість одвірків страхи невросту спізналість булої очевизни решта в конанні навпосліддя
перехвореність кривдизною усілякої решти що вимову набуває у сотворінні потвор
впомин душі і впомин позасвіття впохітливість старизною світовою нажах неприступу новизни у віддарунок заблуд найостат-нішої невинуватості
поквап вмирання майбутності мухи Півдня три українські грації сморід плоті на Спаса
вищизна зору наосліп сновиддя навпохляп звіріння навкарб споміжжя навзвич спотьмари навгреб заблуку
зусешня каліч навсторч помиральності невздерж притьмі невзворотності спізнавість осклизу упохап видредушості
невпорядність страхів обминальність здогаду начиння усезна-лістю нурт крові на збуття щонайменшого жалю визір жорстокості на майбутність зчужілість світові і вподобальність світом зменш усього збільш усешнього, —
скіки ж то світів уміщується в цім їднім, аж яловий він, і що не догукнешся котрого, то все пиндиться, і я світ, моє все світове, а вже кого не вчепи з цеї живизни, то й воно мудрує не йнакше, а свій світ і своє свіття несе у собі. Та хіба ж то так уже заквітували злаки, що тра мертвих боятися, і такечки цим зіллям устелені всі долівки, аж бійся ступити, бо й там духи мертвих поприхи-щалися, — і згонить страх на ці кладовища, аби ще з вік перестояти на задобреїЛш небіжчиків та й далі перетривати хоч день, хоч пів-ока. Вистежуй а-жадного, — реєстри бухнатіють не людьми, а світами; десь-то переповняється що тим, що тим, а міри пов-няви не дошукатися, як і не дознатися міри винуватості; розокремлений світ! Якому і в чім перевага, — в'яви-но те все дотеперішнє як жах, як гибіння, то захланює і в-типірички кождий порух і помисел; але ще й не так, — понаучувалися утіху мати з давнезних жахів; ти їм осьо порозказуй а й за ту панію, як це ще з-поперед волі було, то пан Іван Іванович Фонвикин славний був чоловік, поки не женився, а як женився, тоді вже не такий став; жінка у його була недобра, певна змія; у-у; вона була дочка князя Баратова та така була, що ні за що ото причепиться та зразу й на конюшню; ото й порять; у неї був такий секутор, чи секундар, чи чорт його знає, як його; так у його завжди були напоготові різки, на його руках були парені різки і він їх держав у воді; як треба, ось вони й є; і то, було, як пані розсердиться на кого, то зразу залигають чоловік п'ятнадцять та в конюшню та там їх і б'ють; кладуть кожного по черзі, два чоловіка сідає верхи, один на голову, другий на ноги, а тоді й порять, а пані дивиться та лічить; сама пані лічить, а два чоловіки у дві руки б'ють; а як який ока-
17(4) лютого похмуро мороз хоронили Кручину Полю
18(5) лютого зранку похмуро після десятої години сонце Масляна
19(6) лютого мороз ясно розтавало 20(7) лютого мороз сонячно
21(8) лютого мороз ясно сніжок рідко йшов похмуро 22(9) лютого похмуро зранку сніжок пролітав 23(10) лютого зранку похмуро вдень ясно 24(11) лютого зранку мороз сніжок трошки притрусив похмуро цілий день 25(12) лютого похмуро мороз холодно починається піст
26(13) лютого зранку сонце і хмарно вдень і сонце показувалось разів три пролітав сніжок розтавав 27(14) лютого хмарно і ясно сніжок лапатий пролітав цілий день розтавав 28(15) лютого похмуро сніг йшов цілий день 29(16) лютого сонячно холодно 1(17) березня ясно 2(18) березня хмарно ясно
3(19) березня зранку сонячно а після обіду хмарно вітер 4(20) березня зранку хмарно і сонце а вдень сонце до вечора
жеться слабий, того укотять у рядно, однесуть до кухні та там лічать; обіллють холодною водою тощо; а як на другий чи третій день він поправиться, то його знов ведуть до конюшні та й січуть, добивають, бач, останні удари, скільки уперш не добили; були такі, що їх по три, по чотири рази лікували та носили, клали та добивали; ну ж, кажуть, таке панське право було, що хтіли, те й робили, — що ти кому втлумачиш, до чого покличеш; то вже не те, що в кожного своя правда, свій світ у собі несе, а до іншого хижо тако призир-кується, — бо все то всім знане, хоч і не заучене з реєстрів, уся правда вибаблялася поверх вод темнющих, поверх незнання глибокезного таким жабуринням, і стало видко на всі боченьки невидких віків; ото де свободу здобули. Та то така свобода, що хто-зна ким виборена, то порожнеча вседозволу, що гірш неволі, і як ти порятуєш їх усіх у цім пеклі вседозволу, бо не тямлять не того, що коять, а того, що з ними коять. Туто що не хоч вповідай, а з усього якийсь-то гандж для себе здобудуть; та й гадай, чи то лихість, чи лиховина, бо ж перебувши і цей час свободи безтямної, впиняться на найстрашнішій руїні, бо так знать, як не перейдено справденного рабства, а лиш пекельної наруги, то й у свободі дарованій незнарошне забачать їдно спокусу й собі погарцювати в нетямі та дзюськати навперепад — що пам'ть, що долю, перешкабра-чити якийсь тамо зосталий закуток, де хоч небіжці дитинці знайшовся утишок.